РЕЗЕРВНИЙ САЙТ
http://chvgazeta.naxx.ru
бесплатный хостинг php mysql сайтов

Класика

Системи очіщення води
Чёрная икра
Будівельна корпорація
"Альянс Захід Буд"
Косметика
"Спутник" Каналізація.
Водопостачання
Ремикс Буд. Черновцы
-->

Введіть ключові слова для пошуку на сайті


  • Це фото було зроблено кілька років тому. Студенти чернівецьких навчальних закладів подарували міському голові під час зустрічі з ним символічну залікову книжку з прочерком, залишеним для оцінки за результатами підготовки до 600-ліття з часу першої писемної згадки про Чернівці. Знімок теж набув символічного змісту в ці святкові дні. Міський голова з очолюваною ним міськрадою нібито тримають звіт перед чернівецькою громадою. Яка оцінка з'явиться в заліковій книжці, покаже час.

Віншування громаді Чернівців з нагоди 600-річчя міста

ДОРОГІ МОЇ ЧЕРНІВЧАНИ!

Щороку плани святкування Дня міста передбачають звернення міського голови з вітанням до чернівчан. Але напередодні славного 600-літнього ювілею Чернівців визріло бажання звернутися до вас, шановні чернівчани, зі словами вдячності, щиросердного вітання й заклику до наших спільних зусиль в ім'я подальшого процвітання нашого унікального рідного міста.
Кожне місто має свої унікальні пам’ятки, свою історію і свій шарм. Є міста-символи і є Чернівці. Це місто називають маленьким Парижем, порівнюють з Віднем і асоціюють зі столицею світу Єрусалимом. Але воно єдине і неповторне для усіх нас, чернівчан, бо воно не має суперників у любові до себе. Той, хто пізнав Чернівці, закохується у це місто, його ауру і вже ніколи не зраджує йому. Ми пишаємося тим, що у різних кінцях світу такі різні і такі близькі нам люди у дні, коли Чернівці потребували їхньої уваги та підтримки, своїм щирим ставленням до міста підтвердили аксіому життя: колишніх чернівчан не буває. Саме чернівчани, які із покоління в покоління відзначалися мудрістю і толерант-ністю, працьовитістю і талантом, виваже-ністю та інтелігентністю, врешті-решт здоровим глуздом, стали творцями чернівецького феномену – особливого типу міста, яке вміє гуртувати і при цьому цінувати та плекати унікальність кожного, хто долучився до творення його історії власними руками, розумом, талантом і сумлінням. Вдячний долі, яка привела мене у цю згуртовану, талановиту, романтичну і водночас прагматичну своєю мудрістю чернівецьку родину і схиляю голову в глибокій шані перед чернівчанами всіх поколінь, які самовідданою працею, всією душею творили це місто-колиску над Прутом. Особливі слова подяки адресую ниніш-ньому поколінню чернівчан, які плекають традиції своїх попередників, люблять своє місто і працюють для того, щоб воно стало ще ошатнішим і привабливішим. Нам випала велика честь готувати Чернівці до 600-річного ювілею. Щиро вдячний, що турбота про гідну зустріч цього свята стала турботою не лише влади, а й кожної чернівецької родини. Ми спільними зусиллями намагалися заявити світу, що Чернівці – це успішне місто впевнених у собі людей, яке має вагомі здобутки, перспективи та потенціал. І разом ми це зробили. Нам не соромно перед своїми попередниками за оновлену Панську вулицю – нинішню О.Кобилянської, відроджену площу Турецької криниці, відремонтовані дороги, впорядковані сквери та будинки, де живе чернівецька пам’ять. Ми пишаємося, що здобули цього року статус найкомфортнішого міста України, але й добре усвідомлюємо, як ще багато треба зробити, щоб чернівецький комфорт відповідав європейським стандартам, а кожному мешканцю було затишно й безпечно у рідному місті. І ми будемо над цим працювати всією громадою. І в цій праці будемо прагматиками, бо без цього неможливо досягнути результату. Це довга дорога, але сподіватимуся, що спільними зусиллями ми її здолаємо. Буде у нас і новий водозабір, і чиста та якісна вода, доступне тепло у кожній оселі. Вірю, що ми зуміємо реформувати усю систему житлово-комунального господарства і кожен будинок матиме справжнього господаря, який дбатиме про його стан та комфортні умови для мешканців. Знаю, що чернівчани не дозволять перетворити своє місто на сірого залізобетонного монстра зі скляними очима, а збережуть історичну ошатність міських парків та скверів. На вулицях, у кожному дворі буятимуть зелень та квіти, співатимуть фонтани, гратимуть чернівецькі музики. У Чернівцях залишили свої безсмертні автографи видатні архітектори світу. У їхніх творіннях живе неповторна чернівецька душа, лунає різномовність чернівецьких вулиць, блукають спогади наших славетних попередників. І ми зробимо все, щоб зберегти цей найцінніший спадок та донести унікальність цього історико-культурного та архітектурного середовища, його дивовижну ауру до нащадків. Саме це буде стрижнем містобудівної політики, і не маю сумніву, що сучасні архітектори цінуватимуть скарби Чернівців і творитимуть нове, яке буде гідне високого статусу та вимог нашого міста. Хочу, щоби дух Чернівців жив у нових мікрорайонах, щоби кожна новобудова була своєрідною і нею пишалися як будівельники, так і мешканці. Вірю, що наше місто ніколи не стане майданчиком для зйомок нової <Іронії долі>, бо кожний ра-йон, кожний будинок у нас матиме своє неповторне обличчя. Впевнений, що чернівецьке летовище, яке має майже столітню історію, не поступатиметься найкращим повітряним портам світу, а місто отримає сучасні автовокзали та європейської якості дороги. Але саме у Чернівцях ми будемо берегти кожний камінь бруківки, який пам'ятає сліди Сидора Воробкевича, Пауля Целана, Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича, Міхая Емінеску, Йозефа Шмідта, Еліезера Штейнбарга, Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Івана Миколайчука і ще сотень і сотень талановитих чернівчан, які так високо підняли імідж нашого міста та щемно і гордо носили звання <чернівчанин>. Пишаюся, що ми матимемо свою іменну чернівецьку алею, яка вестиме до величного храму - церкви <Серце Ісуса>. Не маю сумніву, що на ній закарбуються імена чернівчан, котрі кохають своє місто і не зрадять його духу та традиціям. І тільки у Чернівцях є стільки зірок, що для них замало однієї Алеї. Це місто народжує таланти, воно створене для цього. Ми будемо дбати, щоб наші школи і гімназії стали колискою майбутніх зірок, щоби високий інтелект та культура були нормою нашого життя. Прагматичні і газдовиті чернівчани завжди мали велику та щедру душу, вміли підтримати ближнього, допомогти, зігріти. Саме завдяки цим якостям городян місто має міцні меценатські традиції, і ми будемо повсякчас їх плекати. Тому у Чернівцях так комфортно митцям і поетам, музикантам і науковцям, бо міська громада завжди знаходила можливість не дати їм зневіритися у собі та своєму таланті. Будемо спільно допомагати слабкому, хворому і немічному. Бо не може бути успішним місто, де живе горе, плаче дитина. Зробимо все, щоб у наших лікарнях було менше хворих, проте найкращі лікарі мали би все для того, аби подолати недугу, врятувати найцінніше – життя. Гордий від того, що Чернівці мають гідних партнерів у світі, надійних побратимів і щирих друзів. Цінуватимемо їхню увагу та разом кластимемо цеглини у розбудову європейської спільноти. У ній обов’язково будуть чернівецькі перлини. Згуртуймося та наведімо порядок у нашому домі, бо за нас це ніхто не зробить! Нехай міф про букети троянд, якими підмітали чернівецькі вулиці, набере обрисів реальності. Адже ми знаємо, що це не вигадка наших попередників, а послання до нас, чернівчан ХХІ століття. Давайте плекати чернівецькі міфи та створювати нові, які стануть дороговказом уже для наших нащадків. Велика честь і водночас у стократ більша відповідальність – бути міським головою, з яким Чернівці вступлять у своє нове століття. Добре це усвідомлюю і зроблю все, залежне від мене, щоб виправдати вашу високу довіру. У кожному з вас хочу бачити однодумців та палких прихильників позитивних змін у місті. Тільки разом ми зможемо належно відповісти викликам часу та забезпечити наше майбуття. У ці величні дні прошу Божого благословення для всіх городян, для наших добрих справ, для найрідніших Чернівців! Хай у кожній чернівецькій родині панує гармонія почуттів, живуть високі помисли та не зраджує натхнення. Благоденства і процвітання вам, мої дорогі Чернівчани!

З вдячністю та незмінною шаною, щиро ваш Микола Федорук


Теми дня

  • ДЕПУТАТИ – ГРОМАДІ

КАДЕНЦІЇ МИНАЮТЬ – СПРАВИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ

Здається, ще ніколи Чернівці не були такими затишними, зручними, яскравими й молодими, як у час свого 600-ліття. Людно на всіх вулицях – магістральних і прилеглих, стародавніх і нових. Численні гості міста-ювіляра та й самі господарі не намилуються його посвіжілою красою. Особливо приємно споглядати позитивні результати власної копіткої праці самим ремонтникам. Без перебільшення це стосується і депутатів Чернівецької міської ради V скликання. За час реалізації своїх повноважень вони не тільки ухвалили низку нормативно-регуляторних документів, надзвичайно важливих для покращання життєдіяльності нашого міста, а й внесли в цю справу особистий матеріальний вклад. Ми вже писали про оригінальний дарунок рідному місту у вигляді копії грамоти Олександра Доброго, де вперше згадується місто над Прутом. Утім, він не єдиний з боку представників центрального чернівецького органу місцевого самоврядування. Як з'ясувалося, протягом року кожен з них робив якусь конкретну справу, офіруючи її ювілею столиці Буковинського краю. Показово, що пріоритетною тут стала діяльність, спрямована на дітей, їхній фізичний та культурний розвиток. Передусім це стосується відпочинкових місць. Із кількох сотень дитячих майданчиків, які розташовуються на прилеглих до житлових будинків територіях, силами депутатів міської ради збудовано, реконструйовано чи оновлено майже 2 десятки. Причому не лише в центрі міста, а й на околицях. Серед них варто відзначити майданчики на проспекті Незалежності, 86-В, Червоноармійській, 57, 107 та 154, Полетаєва, 11, Комарова, 31-А, бульварі Героїв Сталінграда, 4-Б, Руській, 251, на розі вулиць Старокостянтинівської – Рилєєва, Сокирянській, Піщаній, Смаль-Стоцького, І. Підкови та Кобзарській, а також на території спорткомплексу “Олімпія”. За власні кошти одного з депутатів відкрито спортивний зал для занять боксом дітьми та юнацтвом на вул. Переяславській. 700 тисяч гривень одноосібних спонсорських коштів на ремонтні роботи виділено ЗНЗ № 14. Значну допомогу отримала і школа № 24, де в аналогічний спосіб зведено гарну огорожу та вимощено тротуарною плиткою прилеглу територію. Серед добрих справ депутатського корпусу Чернівецької міської ради V скликання – й облаштування пандусів у будинках, де мешкають городяни з обмеженими можливостями пересування, зокрема за адресою: Руська, 287. Вельми порадувала мешканців вулиці О. Кошового відремонтована споруда тамтешньої зупинки громадського транспорту. Значні суми власних коштів витратили депутати на ремонт фасадів і дахів житлових будинків № 8 на вулиці Міцкевича, № 12 на вул. Руській, № 3 на вул. О. Кобилянської, а також вулиці Сучавської, площі Філармонії; зокрема, лише в оновлення дому ОСББ “Вісник” вкладено 30 тисяч гривень. Активно долучилися депутати Чернівецької міської ради до благоустрою вулиць Комунальників, Староленківської, Галицького Шляху, Гагаріна, 13-15, пр. Незалежності, 86-В і Г. Суттєво підсобили й парку "Жовтневий". На перехресті вулиць Української та Вірменської встановлено дзеркало панорамного огляду, що суттєво поліпшить тут ситуацію дорожнього руху. Чимало особистих зусиль доклали депутати чинної каденції й до озеленення міста-ювіляра, спонсоруючи та власноруч облаштовуючи клумби та розбиваючи сквери чи алеї. У такий спосіб набули ошатного вигляду території дитсадка № 24 та загальноосвітньої школи з аналогічним номером, а також вулиця Лермонтова. Минуло- та цьогорічної весни кілька тисяч дерев висаджено у мікрорайоні “Роша-Стинка”, на місці колишнього сміттєзвалища, а також у природоохоронній зоні річки Прут. А для облаштування в мікрорайоні “Руський” скверу, присвяченого 600-літтю першої писемної згадки про Чернівці, одним із депутатів розроблено проектну документацію. Понад 90 тисяч гривень вкладено у виготовлення і встановлення поблизу школи-комплексу № 27 бюсту Сидора Воробкевича з метою вшанування па-м’яті цього видатного буковинського композитора та літератора. А на реконструкцію розташованого на розі вулиць Червоноармійської та Головної пам’ятного знаку полеглим воїнам 41-го полку, так званого Чорного Орла, група депутатів чернівецького муніципалітету зібрала аж 68, 5 тисячі гривень. Безумовно, йдеться не лише про гроші. Багато важать і організаційні потуги. Так, величезних зусиль докладено до забезпечення самих можливостей реставрації комплексу будівель митрополичої резиденції, де лише реконструкція дахів семінарського корпусу та церкви обійшлась у сім з половиною мільйонів гривень. А крім того, реставровано ще й 7-й корпус університету та відремонтовано його бібліотеку. Усе це - далеко не повний перелік доброчинної діяльності тих, кому чер-нівчани довірили захист своїх громадянських прав. Утім, важливе інше: вони подають достойний приклад усім, хто з мішком передвиборних обіцянок приходить у парламент (місцевий чи верховний), і надалі не забувати про своє призначення. І про те, що набути можна лише віддавши.
Валентина КУКУРУДЗ


Нове відлуння «Загубленої арфи»

До 600-ліття першої писемної згадки Чернівців спостерігається справжній бум у видавничій царині – за останні місяці з’явилася велика кількість надзвичайно цікавих видань, дотичних до історії та культури Буковини. Серед них – дві книжки літературознавця й перекладача Петра Рихла (на фото), що вийшли у добре знаному чер-нівецькому видавництві „Книги-ХХІ“: „Шібболет. Пошуки єврейської ідентичності в німецькомовній поезії Буковини“ та „Загублена арфа. Антологія німецькомовної поезії Буковини“. Обидві книги мовби взаємно доповнюють одна одну, даючи історичний зріз феномену німецькомовної лірики Буковини в науковому та художньому ви-мірах. Сьогодні ми представляємо антологію „Загублена арфа“, сподіваючись, що книга зацікавить наших читачів, не байдужих до багатющої літературної спадщини нашого краю, яка вже давно стала часткою світової літератури. Перше видання Антології, яке побачило світ у 2002 р. у видавництві „Золоті литаври“, було вельми прихильно зустрінуте читачами й критикою: на нього з’явилися численні рецензії в чернівецьких, київських та зарубіжних (німецьких, австрійських, чеських, румунських) газетах і журналах, воно блискавично зникло з прилавків книгарень. Того ж року книга посіла почесне друге місце у всеукраїнському книжковому рейтингу, оголошеному журналом „Книжник-revue“ (номінація «Зарубіжне красне письменство»). Проте сьогодні вона стала вже бібліографічною рідкістю, що й спонукало автора Антології до другого, виправленого й доповненого, видання. Загальна концепція й головні засади книги залишилися незмінними: антологія ре-презентує німецькомовну поезію Буковини міжвоєнного періоду (1918-1940/44 рр.), а також повоєнну поетичну творчість її найвидатніших представників у діаспорі. До видання включено твори 24-х авторів, які писали німецькою мовою, серед них – вірші таких відомих чернівецьких поетів, як Альфред Марґул-Шпербер, Ґеорґ Дроздовський, Роза Ауслендер, Клара Блум, Мозес Розенкранц, Давид Ґольдфельд, Альфред Кіттнер, Пауль Целан, Іммануель Вайсґлас, Альфред Ґонґ, Зельма Меербаум-Айзінґер, Манфред Вінклер та ін. Антологія є наскрізним двомовним виданням – розлога вступна стаття, корпус поетичних текстів, біобібліографічні довідки про авторів – даються як німецькою, так і українською мовами, що робить її привабливим не тільки для українського, але й для німецького читача. Основними критеріями добору авторів і текстів стали роль і значення поета у літературному процесі Буковини окресленого періоду, наявність самостійних публікацій у вигляді книг (бодай однієї, проте, як правило, низки поетичних збірок), присутність у літературному й науковому дискурсі сучасності, нарешті, суб’єктивні симпатії упорядника, який упродовж багатьох років перекладав і накопичував ці поетичні тексти українською мовою. Зазначене видання збагатилося низкою нових поезій, які додають до творчості окремих авторів важливі акценти. Деякі переклади з’являються у новій редакції, що зумовлено іншим баченням цих текстів з часової перспективи. Крім того, до книги додається відсутній у першому виданні покажчик джерел, який дає змогу з’ясувати „генеалогію“ кожного вірша мовою оригіналу. Ошатне оформлення книги й висока по-ліграфічна культура роблять її сувенірним виданням і чудовим подарунком всім любителям поетичного слова. Антологію можна придбати за помірну ціну у видавництві „Книги-ХХІ“. Нижче подаємо кілька поетичних інтерпретацій Петра Рихла з нового видання Антології, в яких яскраво й багатогранно втілено тему нашого міста.

Віктор Віттнер (1896-1949)
ВІЗ СІНА ГУРКОЧЕ КРІЗЬ МІСТО
Віз сіна гуркоче крізь місто:
хитаючись, п’яний від духу
бензину й дорожнього руху,
стримить у потоці сягнисто.

Немов Арарат променистий,
духмяніють пахощі сінні
й спадають на плити камінні
в повітря – густе і драглисте.

Ми ловим їх спершу несміло,
відтак – мов бальзам, захмеліло
п’ємо аромати полинні…

Трамвайні дзвінки-перемови
теленькають, наче корови,
що бродять в зеленій долині.

Альфред Марґул-Шпербер
(1898-1967)
ЄВРЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР
На могилі мого предка, де шумить трава,
Біла кізонька пасеться, й вітер повіва.

Стелиться трава зелена м’яко врізнобіч.
Очі в кізоньки подібні до єврейських віч.

А чи ж то не мого предка борода в кози,
І сумний, тужливий погляд,
згаслий від сльози?

Наче ветхий іудей, хилиться плита,
І тріпоче на вітрах сива борода.

Ґеорґ Дроздовський
(1899-1987)

ЛІНІЯ ПРИЦІЛУ
На горі Кройцберґль у Клаґенфурті стоїть оглядова вежа. В її парапет вкарбовано лінії з назвами міст світу і старої монархії. Вказано напрямок, а цифрою позначено відстань.
Вкарбовано в міді
вузький жолобок,
по якому в безмежну далеч
плине мій зір.

І лінія, мовби фатальний зріз,
лінія із числом:
Вісімсот.
Лінія з назвою міста:
Чернівці.

Туди лине серце моє,
і кожен удар – це крок,
і кожен крок – це відтинок часу,
а сума всього –
ностальгія.

Вкарбовано в міді
вузький жолобок.
Я дивлюся у даль,
і лінза в цьому незвичнім біноклі –
сльоза.
Крізь неї
все знову стає досяжним:

Ось місто колиски моєї,
отара будинків моїх безтурботливих літ,
яку випасала любов.
Ось царство моїх сподівань,
в якім я ставав дорослим.

А ген поза містом –
ліси:
буки й берези,
мудрі дуби,
мовчазні когорти смерек.

Там гори здіймаються
небу навстріч,
полонини співають
вітрові й хмарам.
Там колосся туге
наливається золотом,
шелестить кукурудза,
коли ввечері
плаче зоря…

Буковино, коханий краю,
багатомовний гомін
і розмаїття барв!

Скільки різних людей
жили дружно поміж собою,
перш ніж збитися на манівці.
Вони знову могли би у злагоді жити,
у взаємній любові,
та історії кроки залізні
вже не згладять того,
що вкарбовано в пам’ять…

Вкарбовано:
лінію в мідь червоняву,
вузенький рівчак,
по якому тече сльоза.

Однак вона пада
добірним зерном, наче перлом,
на землю родючу –
щоб зі спогадів знов прорости
сподіванням.

Ця лінія – мовби фатальний зріз,
що пройшов крізь моє життя.

Роза Ауслендер (1901-1988)

ЧЕРНІВЦІ

„Історія в горіховій шкаралущі“

Місто на схилах у сукні зеленій
Дроздів непідробні трелі

Дзеркальний короп
приправлений перцем
мовчав п’ятьма мовами

Циганка
читала нам долю
на картах

Діти монархії
під чорно-жовтим стягом
марили про німецьку культуру

Легенди Баал-Шема
Чудеса з Садаґури

Після червоної рокіровки
міняються барви

Валах прокидається –
й знов засинає
Семимильні чоботи
в нього під ложем – чимдуж утікає

В гетто
Бог подав у відставку

Знов переміна знамен:
Молот навпіл розколює втечу
Серп стинає час на сіно

Клара Блум (1904-1971)

ЧЕРНІВЕЦЬКЕ ҐЕТТО

І
Старенькі вулички снуються криво.
Бруківка горбиться й стрибає пріч.
Ліхтар темнавий блима полохливо,
Біда і жарт крокують пліч-о-пліч.
Іскряться очі на обличчях впалих.
Кафтани ветхі й бороди тремтять.
Коли вони виходять із підвалів,
Де чути стогін, сміх і гул проклять.
Сто літ минуло, як упали мури, –
Вони ж і досі загнані у кут.
Нужда за пейса їх трима понуро
В старому ґетто, що тісніш від пут.

ІІІ
Я теж дитя єврейського кварталу.
Й пізнала все, що знає мій народ.
У мислі й знависті міцна ще змалу, –
Кую мечі я зі своїх скорбот.
Навчи, навчи мене, як вийти звідси,
Як знести голод, кволість, мук нестрим,
На всі питання легко відповісти
Лиш кодексом шляхетності самим.
До твоїх мурів я чоло схиляю,
Вслухаюсь у свою таємну суть.
У жовч свою. У мозок, що волає.
І прямо йду. Інак не може буть.
1939

Пауль Целан (1920-1970)

Чорно
як рана пам’яті,
вишарюють очі тебе
в зубами серця сяйно надкушенім
короннім краї,
що зостанеться нашим ложем:

ти мусиш пройти крізь цю шахту –
ти пройдеш.

В ядрах
сімені
море з тебе змиває зорі, до дна, навіки.

Досить найменувань,
свою долю жбурляю почерез тебе.

Альфред Ґонґ (1920-1981)

ТОПОҐРАФІЯ

На Рінґплац з 1918-го
двоголового цісарського орла
топтав кам’яний бик.
Коням фіякрів це було
кізяково-байдуже.
З ратуші звисав румунський триколор,
збирачі податків брали бакшиш
і розмовляли румунською. Решта
говорила на їдиші, по-українськи,
по-польськи та по-німецьки,
як-от, приміром:
„Ich gehe fahren mich baden zum Pruth“.
А ще був у Чернівцях, позаяк ви,
можливо, цього не знаєте,
університет, у якім на початку
нового семестру
румунські студенти
героїчно
лупцювали єврейських.

Попри все, Чернівці були
затишним містом:
євреї сиділи у Фрідмана за рибою
й пирогами,
українці промочували горлянку
в шинках і шанцях,
румуни цідили вино переважно
в “Лукуллі”,
(де, як можна собі уявити, і молодий
Грегор фон Реццорі пригублював
склянку Котнарі).
Не забути Volksgarten, де у недільні та
святкові дні вояки і служниці зближались
під вітчизняні марші.
В будень тут прогулювали уроки
гімназисти. (Часом можна було зустріти
школяра
Пауля Анчеля з книгою Тракля в руці
біля тюльпанів.)

Так воно більш-менш спокійно
тривало до 1940-го.
А тоді миролюбно на танках
з’явились совєти
і звільнили простори
Північної Буковини.
Румуни тихо і церемонно
відступили у менші кордони.
Фольксдойчі відчули раптово
невтихаючу тугу за райхом.
Євреї, вкорінені глибше, лишились.
(Одна половина згинула
в Новосибірську,
друга небавом – у таборах Антонеску).
Степ розпросторився вшир
і підніс нам свою культуру.
Могили зосталися недоторканні
до нового Указу.

Ельза Керен (1924-1995)

ЧЕРНІВЦІ

Незрушно-біле
мов стара мати
місто
в далечі вічній
Замерзлі сльози
звисають
над посивілим світильником
на покинутому столі
Мертве полум’я
чужий вечір
ліловим відлунням
звідтіля і донині

  • На ювілейній хвилі

ЗІ СТАРИХ ЧЕРНІВЕЦЬКИХ РЕЦЕПТІВ

Радить лікар Опанас Шевчукевич у календарі видавництва "Час", що виходив у 1940 році

Він був відомим фахівцем і травником, диплом медика здобув у німецькому місті Фрайбург. Читайте пораду Опанаса Шевчукевича стосовно того, як використовувати афини (так гуцули називають чорницю), латинська назва - Vaccinum myrtillus, німецька -Heidelbbeere. Текст подаємо мовою оригіналу.

Завершився конкурс на краще висвітлення підготовки та відзначення 600-ліття Чернівців, який проводила міська рада. Наша газета теж опинилася серед вікторіанців, себто переможців цього змагання. Поважному журі особливо сподобалися тематичні сторінки <На ювілейній хвилі> та <Наше місто>. Вони так розчулили серця арбітрів, що ті без вагань назвали їх кращими в журналістському доробку. Ми завжди вірили в те, що в головах мудрих людей народжуються мудрі думки. І тому потрапили до історії міста, як мовиться, не з тильного боку, а через парадний вхід. І це додає сил. Хочеться ще і ще працювати на славу Чернівців. Життя цих рубрик буде продовжено й після ювілею. Адже матеріалів у редакційній теці на цю тематику набралося багато. Отож пропонуємо вашій увазі чергову тематичну сторінку в стилі ретро.

«Відвар листя служить до полокання рота й горла при запаленнях усної ямини, до окладів й змивання шкури при викидах та опареннях, а також доброю водою на очі. Видушений сік свіжого листя або ягід гоїть гнилизну усної ями і ясна (головно в дітей), а розпущеним соком з ягід можна полокати горло при різних його закатареннях і можна вживати його до полокання при трипрі (гонореї). Хто терпит на нежит, може втягати розпущений сік ягід у ніс і прополіскувати ніс, до чого може послужити й напар з сушених ягід. Сік свіжих ягід заспокоює й гоїть мокрі сверблячі викиди на шкурі, також лишаї на бороді. На лишаї прикладають також густо заварену пасту з афин, оклад міняти що 5 годин, а рівночасно добре пити чай з листя. Пити чай з листя помагає на кашель, блювоти, біль шлунка, ослаблення сечових проводів, при хронічному закатаренні кишок і на цукрову слабість (діябет). При цукровій слабості добре пити таку мішанину: листя афин, городових або лісових ягід, ожин, кропиви та лушпиння фасоль (налити зимною водою, заварити, пити три рази денно півгодини перед їдою). На розвільнення, катар кишок, бігунку або й червінку, кровавлення з гемороїдів добре їсти все по кілька сушених ягід або варені сушені ягоди або мармеладу з афин, вживають для цього й афинянку. Свіжі афини управильнюють працю кишок і стілець (особливо при терпіннях на гемороїди), побуджують апетит і гонять хробаків (аскарідів). Порошком коріння засипають рани, що їх чистить і гоїть. Доктор Бок приправляв з афинів сируп проти кашлю й туберкульози легенів. Лоніцер вживав листя разом з ягодами проти каменя в міхурі і жовчевих терпінь.


  • На ювілейній хвилі

ПОРАДИ ГОРОДЯНАМ СТОСОВНО ДОГЛЯДУ ЗА КІНЬМИ

У Чернівцях кілька століть на різних роботах і перевезенні пасажирів використовувалися коні, що були тоді, в дотрамвайний період, основною тягловою силою. За довгорічне слугування Чернівцям годилося б поставити пам’ятник цим чотириногим трудівникам. У старі часи в місцевих газетах не обходилося без порад, як правильно утримувати коней. Ось одна з них вміщена в газеті “Буковина” за 1900 рік. Подаємо інформацію “Кормлєннє коний кукурудзами” мовою оригіналу.

«Так як цїна гарного вівса в послїдних часах підскочила, кормлять люди конї кукурудзами. Они дають коням гладкий, лискучий волос і велику тілистість, але ся тіїлистість відбирає коням силу, так що они мало здалі. Такі конї слабнуть при роботї, потять ся. Інакше однако має ся річ, коли кінь дістане вівса через половину, а другу половину кукурудзів. 3 кілї вівса і 3 кілї кукурудзів, тоги кінь такий живий і витривалий, як і при самім вівси. Але кукурудзи треба дерти, бо кінь тяжко розкусює кожде зерно і відтак не може жувати. Кукурудзи дає ся коневі не самі, але мішає їх до січки».

Міське перехрестя

  • З днем Ангела тебе, місто моєї, твоєї та нашої любові!..

НЕВІРШОВАНИЙ ГІМН ВІРНОЇ ЛЮБОВІ

Можливо, тебе згадували й раніше. А може, про тебе тоді ніхто й не відав. А знали лише господарі та воєводи із калейдоскопу нашесть, оглядаючи перед сном на мапах із заморського пергаменту розлогі межі своїх володінь. Або купці, які мандрували тодішньою Європою у пошуках давньогривневого купецького щастя. Вони бездумно перетинали тебе у всіх напрямках, навіть не здогадуючись про неймовірне твоє майбутнє. Ти ж стояло собі наперекір міфам, легендам та казкам тодішнього світу фантастичною фортецею сказань майбутніх. Ти висо-чіло тьмяною зіркою прийдешнього блиску свого й тихою принишклою гаванню великого свого призначення – бути містом любові. Нашої спільної любові. Сказились од відчаю загарбники, щільно перемішались строкаті народи, а ти обирало собі обличчя, поставу й тіло. Спочатку вони були дерев’яними, із запахом буку. Потім, за велінням цісарів, вони стали кам’яними із вкрапленнями золота, граніту, бронзи та коштовностей. Потім народилася твоя незбагненна душа. А потому чергові чужинці старанно зафарбували тебе, бо виблискувало ти краще, яскравіше та викличніше за їхні столиці. Й вигадали вони принизливе: <маленький Париж>, <маленький Відень>, <Єрусалим на пагорбах>, тупо заповівши так величати тебе. Не хотіли вони високої винятковості та самостійності твоєї, п'яли вони на витерті сідла своїх коней твою несхожість на звичну уяву, робили тебе меншим та меншовартісним, подоба ти, мовляв, копія, муляж, вже бачене, пережоване, тимчасове, вживане: Не заперечувало ти й не заперечуєш по сьогодні, бо було відразу та спокон-вічно тихим і гордим. Всмоктувало ти все, що про тебе балакали різними мовами. Та так і залишилося містом повільно втраченого й миттєво набутого, затишним місцем вистражданих зустрічей й доленосних розлук, сплетенням яскравих доль та нікчемних прозябань! Містом однієї шляхетної вулиці й п'яти всенародних площ, містом, крізь яке видно минуле й ніколи не побачиш майбутнього, містом тренованих голів та люб'язних рук. Містом передчасних людей: З днем Ангела тебе, місто у множині іпостасей! Ти народило в муках людей, що не схожі на інших. Ти шикувало їх довкола себе. У них немає національності, а національний характер позначився як зібрання загальноприйнятих забобонів цього народу про самого себе. Тому твої люди - це боги, які живуть на землі. Тепер, у день твого Ангела, час твоєї загадкової історії вимірюється століттями. Стрілки цього велетенського годинника на мить завмирають лише на круглих датах, віддзеленькуючи раз на сто років вікопомні твої іменини. Метушиться невгамовний професор Кайндль, збираючи докупи твою історію; розгубилися новітні вчені, не розуміючи, звідки ти; іронічно радить Залозецький, як тебе розуміти; замислилися цадики твої та філософи… Чернівці! Постаєш ти замріяним дивом біля підніжжя Цецинської гори, похмурим докором сірій історичній байдужості, але викличним пам’ятником звичайній людині та збирачем людської гідності. Лише час – єдине, чого у тебе не може бути більше… А потім кожна твоя людина рано чи пізно вигадує для себе історію, яку вважає своїм міським життям. Але життя - це не те, скільки ти зробив вдихів, а те, скільки разів затамував подих. Громадяни твої так і живуть, затамувавши подих, здивовано й зі щирим сумнівом. Ти будувало собі спекотні лазні як чистилища душ, шляхетні кав'ярні - як гамірні осередки партій і вольностей та пивнички - як спінені підштовхувачі волі. Ти будувало водогони, церкви, трамваї, оселі. Ти ставило в кімнатах отих осель пічки з кахлю кольору кави з вензелями до небес, а знадвору ти шикувало білолицих атлантів, що небеса ці обережно над тобою тримали. Загадкові обличчя богів, менестрелів та мавок, що жили на стінах твоїх будинків, заглядали в розчулені очі твоїх громадян, красномовно мовчали й засинали у праху часів. Ні, це не поселення на роздоріжжі торговищ, не село з одиноким майданом, не хутір між Європою та Азією! З днем Ангела тебе, місто з душею річкового очерету! Скільки невідомих співців оспівували тебе, моє місто! Їхні мелодії, малюнки та вірші, що народжувалися не за мольбертами, столами чи клавіатурами, були ви-творами звичайних аматорів, вони йшли від душ та сердець, робилися вправними пензлями прутського вітерцю, скеровувалися невагомими диригентськими паличками любові та дзвінкими лірами вдач. Місце вишуканих традицій, які не забуваються, проте й не витримуються, зосередження тимчасових стосунків, які цементують людське товариство. Немає у світі такого мистецтва, яке могло б тебе оспівати сповна. Жодне з них не може осягнути тебе до самого дна, бо мистецтво залежить від конкретної людини, а твої люди – інші: космічні, невагомі, незвичні! Ти давно досягло європейського комунізму, проте не змогло призвичаїтися до соціалізму з Москви. Як не намагалося: перейменуванням закручених вулиць, які через декілька років скидали із себе імена, встановленням фактично гіпсових, хоча й із бронзи, ідолів, соціалістичним змаганням, гуртками з вивчення марксизму-ленінізму при ЖЕКах, ковзанками в парку й на стадіоні під бадьорі марші комуністичних бригад тощо. Ти жило комунізмом стосунків, загальністю свіжого повітря, спільною привітністю красунь, замкненою чарівністю справжніх народних базарів, високим замилуванням черг до сінематографів та фотоательє, чаклунським дійством величних ресторанів і кафе, магією променадів, наївністю літніх плескань у Пруті та неквапливими мандрівками-поклонами до сивої Цецинської гори. Ти пережило принизливість інших - не твоїх - часів, коли міський професор вклонявся плебеєві, українець, єврей та німець встидався свого походження, а всі - того, в які часи живуть. Чому ми, городяни, так осудливо дивимося на сьогодення із не таких вже й старих чорно-білих світлин? Що нам не подобається? Чи ми заздримо, чи ми не погоджуємося, чи ми впевнені в тому, що ми тоді були кращими?.. Я ходжу вже цими вулицями майже півстоліття. Це місто - моє. Не їхнє - моє! Я не пам'ятаю його історії, бо вона була до мене й продовжиться після мене. А я - не історія, я - епізод. Історія ж іде повз мене, незалежно від мене, і я нічого не можу з цим вдіяти. Ти нікого не відштовхувало від себе. Навпаки – відштовхувалися від тебе. А потім зосереджено ви-хвалялися та хизувалися цим. Мовчало ти, бо то був інший, чужий час. І той, хто не розумів із трьох разів, зрозумів потім з трьох літер… Тепер – твій час! Схаменулася, спо-глядаючи тебе, Європа – ти нагадало їй найкращі часи. Європа припала на одне коліно перед тобою, ніби вимолюючи прощення, розуміння й благословення. Заблукала вона в неприпустимій євророзкоші… А ти зустрічаєш її спокійною величчю «шіфи» та гордовитою тишею Панської. Ти мовчки кидаєш їй назустріч скорботну пам’ять гетто, пронизливо нахилений шпиль костелу біля базару, старий сірий міст через Прут та рештки написів німецькою в стареньких твоїх під’їздах. Ось тобі, Європо, твоє минуле! Ти втратила його, а моє місто – ні! Ти заглядаєш в очі іншим, а моє місто – ні! Ти шукаєш формули подальшого співжиття, а моє місто – ні! Воно їх має на всі віки. А ти, моє місто, йдеш далі - стрімке, динамічне, бадьоре, молоде. Ти росло саме, як уміло. Ти вчилося самостійно, як могло. Ти зберігалося самотужки, як велося. Тебе зґвалтували, а ти забулося наперекір, ти вижило й будеш жити у віках! Повертаються до тебе твої діти. Вони вітають тебе з днем твого Ангела. Хто живий, а хто – ні. Хто багатий, а хтось такий же, як і ти. Хто здоровий, а хто слабий. Хто радісний, а хто зі слізьми на очах та в душі… Вони розійшлися тобою у день твого свята, і їх не видно, бо кожен знайшов у тобі те, чого кожному з них не вистачало: спокій, любов, втому, науку, домівку, релігію, мову. Дивно це! А при дивному збігові обставин обставини перестають бути дивними. Ти світишся вогнем майбутнього, ти виблискуєш діамантами згадок, ти прекрасне сьогодні й завжди! З днем Ангела тебе, місто моєї, твоєї та нашої любові!..
Володимир Килинич Вересень 2008 р.


  • Як це було

Чернівецький слід Леоніда Кравчука

В архівах Чернівецького фінансового технікуму збереглася заява Л.Кравчука з проханням прийняти його на роботу. Ось її копія. Збереглося й фото претендента на викладацьку посаду.
Серед тих, хто був причетний до розвитку нашого міста, варто згадати незлим, тихим словом і колишнього Президента України Лео-ніда Макаровича Кравчука. У фундаменті добрих справ столиці Буковини він залишив і свою цеглину. Тому заслужено став кавалером почесної медалі “На славу Чернівців”, з чим ми його щиро вітаємо. Годилося б кількома штрихами (особливо для підростаючої молоді) окреслити момент перебування Леоніда Макаровича в Чернівцях. Про всі ці віхи можна довідатися в правонаступниці Чернівецького фінансового технікуму, де працював Кравчук, Буковинській державній фінансовій академії. Тут про це зібрали обширний матеріал. До речі, він уві-йшов до прекрасного видання, випущеного вузом на честь свого ювілею. У 1958 року юний Леонід Кравчук закінчив економічний факультет Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка (до речі, з відзнакою) і був направлений на викладацьку роботу в Чернівецький фінансовий технікум. Згідно з наказом № 176 від 12 серпня 1958 року новачка зарахували на посаду викладача політекономії. Маючи світлу голову, він швидко вибився у лідери. Через місяць його призначили керівником групи. Вже тоді організаторський талант молодого Кравчука помітили в головному партійному штабі області – обкомі Компартії України – і запросили перейти туди на роботу. У 1960 році він так і зробив: влився в партійну ієрархію, спершу на посаду консультанта-методиста Будинку політосвіти, де теж довго не затримався. А далі стався нечуваний підйом по партійній драбині. Але то вже загальновідомі факти… Ось таким був чернівецький слід цієї непересічної людини. Колись Леонід Макарович назвав Чернівці стартовим майданчиком своїх майбутніх злетів. І це відповідає дійсності.


З рідним містом у серці

Мабуть, не знайдеться жодного іншого міста, яке б дало Україні стільки талантів, як Чернівці. Адже якщо перефразувати відомий вислів, то нашого цвіту – по всій країні. Для багатьох наших земляків рідні Чернівці сьогодні – вже сторінка минулого. Для декого – далекого, для когось – близького. Але незважаючи на прописку, мала батьківщина для кожного з них – назавжди у серці. Бо саме тут вони ставали тими, ким є зараз.

  • Софія Ротару, народна артистка України, Молдови та СРСР, Герой України:

- Як тільки у мене з’являється кілька вільних від роботи днів, я завжди їду на свою батьківщину. І обов’язково на якийсь час зупиняюся у сестри Лідії у Чернівцях. Бо це місто стало моїм другим домом після рідних Маршинців. Що для мене Чернівці? Все! Тут розпочиналася моя творча кар’єра, тут я познайомилася зі своїм чоловіком Анатолієм Євдокименком, тут народився наш син Руслан. Це початок всього найважливішого у моєму житті! І сьогодні, в якій країні я не була б, в якому місті не ви-ступала б, Чернівці – завжди у моїй душі. Як і спогади про все те найкраще, що сталося зі мною саме тут. Я вперше приїхала сюди ще школяркою, коли брала участь в обласних оглядах художньої самодіяльності. Потім було навчання у музичному училищі, робота у нашій знаменитій філармонії і, звичайно ж, ансамбль “Червона рута”, який ми з чоловіком створили також у Чернівцях. Буває, люди часто дивуються, чому замість відпочинку на престижних курортах і островах я не раз вибираю Буковину, Чернівці. Але, мабуть, ніхто ніколи не зрозуміє мого потягу до цього місця, де сталося стільки прекрасного. Дуже люблю у Чернівцях вулицю Ольги Кобилянської. Коли думаю про неї, одразу пригадується наша знаменита музична біржа, де часто бував і мій Толік, і багато наших друзів-музикантів. Люблю наш театр, філармонію… Я справді дуже рідко буваю тут, але у Чернівцях залишилася моя родина, мої друзі. А головне – ті чудові спогади, які я ніколи не зможу викинути зі свого серця.

  • Семен Співак, народний артист Росії, художній керівник Санкт-Петербурзького Молодіжного театру на Фонтанці:

- Чернівці для мене, перш за все, вже далеке, але таке прекрасне дитинство. І ці спогади завжди сонячні! Бо саме тут я захопився театром, займався у театральному гуртку. І досі з особливою теплотою згадую наші вулички, якими бігав у дитинстві, Палац піонерів...У Чернівцях мені жилося дуже добре, бо в місті завжди панувала чудова і доброзичлива атмосфера. А поїхав я звідси у 17 років, щоби отримати технічну освіту у Ленінградському інженерно-технічному інституті. Мабуть, особливо важливою і знаковою подією тих літ є зустріч з моїм першим театральним педагогом – колись провідною актрисою Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської Валентиною Безпольотовою. Саме вона відкривала мені тут, у Чернівцях, усі секрети театрального мистецтва. Нині у Чернівцях живуть найдорожчі для мене люди – мої батьки. Тому я також назавжди залишуся черні-вчанином.

  • Павло Дворський, співак, народний артист України, автор пісні “Чернівці – як маленький Париж”:

- Із Чернівцями я не розлучний і досі. Причому офіційно. Бо, незважаючи на те, що кілька останніх років живу у столиці, все ще прописаний тут. Як відомо, Чернівці - це пісенна Мекка. А для мене - пісенна колиска. Я вперше приїхав у це місто ще зовсім маленьким хлопчиком, коли ми з Ленківців Кельменецького району виступали тут на творчому звіті художньої самодіяльності. Потім вчився у Чернівецькому музичному училищі, півроку служив тут в армії. 1976-2005 роки - пам'ятні у моєму житті, бо весь цей час я працював у Чернівецькій філармонії. Зараз дуже часто згадую ті часи, адже саме тоді народилися мої найкращі пісні - "Смерекова хата" і "Стожари". Згадую Театральну площу, рідну вулицю Грушевського, на якій знаходиться моя квартира, гімназію №4, куди ходив у тенісну школу. Але найбільш знакова подія з життя у Чернівцях - це зустріч з моєю дружиною Світланою. Ми познайомилися у філармонії, де працювали разом. У Чернівцях створили сім'ю, народили двох синів, які, до речі, закінчили тут і школу. Зараз у Києві, слава Богу, маю багато роботи - є концерти, виступи, гастролі. Але як тільки з'являється вільний час, як лелека, лечу до Чернівців. І так буде завжди, скільки буду жити, працювати і співати. До речі, свою квартиру у Чернівцях продавати не збираюся...

  • Інна Цимбалюк, відома українська модель, телеведуча:

- ... У Чернівцях я з’явилася на світ, тут минуло моє дитинство... А, отже, я провела тут найкращі роки свого життя. Переїхала до Києва одразу після закінчення гімназії №4, і моє доросле життя починалося вже у столиці. Тому до Чернівців у мене дуже романтичне і трішки дитяче ставлення. Мабуть, якби я не народилася у Чернівцях, то була би зовсім іншою людиною. Дуже любила свою рідну гімназію, вулицю Ольги Кобилянської, парк Шевченка. Багато людей кажуть, що студентські роки є найкращими. І хоч я закінчила відомий Національний університет культури та мистецтв, однак цей період не йде в жодне порівняння з моїми шкільними роками. Вони для мене – най- кращі! Я довго сумувала за гімназією... Адже тут було і перше кохання, котре пам’ятатиму завжди. Я ще жила у Чернівцях, проте вже їздила до Києва і працювала там як модель, але мій перший серйозний успіх був саме у рідному місті. Це – приз глядацьких симпатій на конкурсі краси “Міс Західна Україна-99”. Якби у Чернівцях було стільки можливостей для самореалізації, як у Києві, то я неодмінно повернулася б. Хоча не виключаю, що приїду колись сюди якийсь час пожити. Скажімо, коли вийду заміж, народжу дитину і мені захочеться спокою. Зараз у Чернівцях залишилася моя бабуся і наша квартира на вулиці Українській. Ми вже давно не робили тут ремонту, і в ній все нагадує мені дитинство. Тому я сказала батькам, що не хотіла б, аби тут щось помінялося...

  • Ані Лорак, співачка, народна артистка України, срібна призерка пісенного конкурсу “Євробачення-2008”:

- Я народилася у Кіцмані, але коли мені не було ще й чоти-рьох років, мама переїхала у Чернівці. Тому вважаю це місто рідним. Це - моє дитинство, юність, зрештою, початок моєї естрадної кар’єри. Я не можу сказати, що ті роки були легкими для мене. Навпаки, у Чернівцях я склала, якщо можна так сказати, не один екзамен долі. Бо не все просто було у моєму дитинстві... Але якби не це місто, не ті обставини, які так вдало тут складалися, я б, може, і не стала співачкою. Найзнаковіша подія, яка сталася саме у Чернівцях, це - зустріч з моїм майбутнім продюсером Юрієм Фальосою. Власне, вона і вирішила всю мою подальшу долю. Вперше він побачив мене ще на початку 90-х років на міському конкурсі “Первоцвіт”. Потім було навчання у вокальному класі Марії Когос, співпраця з міським продюсерським центром “Титанік”. А далі – вже серйозні перемоги на конкурсах “Утренняя звезда”, “Веселад”... Причому, я їздила на них ще тоді, коли жила у Чернівцях. Що тут сказати: все моє теперішнє життя, моє визнання і популярність починалися саме з Чернівців. Коли приїжджаю сюди, мені нічого більше не треба. Я дома – і на душі відразу стає так спо-кійно! Досі маю таку мрію: завітати в Чернівці, пройтися знаменитою Кобилянською й обов’язково сходити на фільм в якийсь із місцевих кінотеатрів. Зараз у місті живуть моя мама і мій наймолодший брат. Мама якось зізналася, що хотіла би переїхати до моря – має таку давню мрію. Але Андрій настільки закоханий у Чернівці, що ніколи не проміняє його на інше місто. Тому Чернівці будуть зі мною завжди.

  • Іво Бобул, співак, народний артист України:

- Мені зараз навіть важко сказати, в якому році я приїхав у Чернівці... Здається, у 1969-му. Тому, безумовно, всі мої досягнення і перемоги пов'язані з цим містом. Тут я вступив до музичного училища, тут закінчив університет (правда, зовсім недавно). Потім була робота в Чернівецькій філармонії, мій перший вихід на професійну сцену, ви-ступи з ансамблем "Жива вода"... Скільки подій вирувало тоді у Чернівцях! Які співаки працювали тут! Мені здається, що все це було зі мною ніби вчора... Незважаючи на те, що останні роки живу у Києві, у Чер-нівцях буваю часто. Дуже люблю, як кажуть, старі Чернівці. А ще - затишні кав'ярні у центрі міста. Безперечно, Київ - гарне місто. Але у Чернівцях все особливе: і люди, й енергетика. В мене і досі залишилося тут багато друзів. А найголовніше - моя рідня, донька, внуки. І як би це пафосно не звучало, особисто для мене Чернівці асоціюються з їхнім нинішнім мером. По-перше, Микола Трохимович уже стільки років керує містом, а по-друге, він мій друг. Згадую ті часи, коли його тільки-но обрали міським головою, і порівнюю тодішні та теперішні Чернівці. Місто змінилося! І це не тільки моя думка. Тому тепер мені якомога частіше хочеться приїжджати сюди.

  • Катерина Бужинська, співачка, заслужена артистка України:

- Якось я приїхала у Чернівці до батьків і пішла гуляти зі своїм собакою у парк "Жовтневий", біля готелю "Черемош". Я дуже рідко кудись виходжу, коли буваю в рідному місті. А тут свідомо вирішила пройтися тими місцями, де колись маленькою гралася з дітьми, каталася на ковзанах. Багато років моя сім'я жила у цьому мікрорайоні, і моє дитинство минало саме тут. Сьогодні навіть важко повірити, що я не живу у Чернівцях вже 12 років!.. Але завжди згадую свою родину, бабусю, рідну 33 школу, колишній Будинок піонерів, де я займалася вокалом. Та й мій перший сольний концерт відбувся у рідному місті. Як і перша серйозна перемога на одному з міських конкурсів. (Мені тоді виповнилося 11 років). Але у Чернівцях я не тільки починала співати. Тут я заробляла свої перші гроші, коли виступала у ресторані "Європейський", і не приховую цього. Зараз, на жаль, дуже рідко буваю на своїй батьківщині: мама живе зі мною у Києві і допомагає виховувати доньку. А у Чернівцях залишилися тато і собака Джері, але, певно, і вони скоро переїдуть до нас. Проте це не означає, що я збираюся забути Чернівці. Бо, наприклад, навіть у Києві моя мама готує наші традиційні страви, і я всім своїм гостям гордо кажу: це наша, чернівецька, кухня!

  • Ян Табачник, відомий музикант-акордеоніст, народний артист України, народний депутат України:

- Чернівці - це та земля, де все моє. Це - моя маленька і водночас велика батьківщина. Тут - мій рідний дім, моя рідна вулиця, де я бігав маленьким хлопчиком, тут - могили моїх батьків... Не можу сказати, що моє життя у Чернівцях було встелене пелюстками троянд. Недарма свого часу був змушений виїхати... Але зараз, коли минуло стільки років, пам'ятаю тільки все найкраще. Особливо свій перший вихід на сцену у клубі "Шепетівка", коли мені було 13 років. І досі не забув, що грав тоді уривок з кінофільму "Нічний патруль". Зрештою, саме у Чернівцях я вперше взяв у руки акордеон. Тоді моя мама вірила у мене більше, ніж будь-хто, тому дуже уважно слідкувала, аби я не пропустив жодного уроку музики. На урочистому концерті до 600-ліття Чернівців я зіграю для своїх земляків кілька буковинських мелодій у власному аранжуванні. І це буде подарунком моїй малій батьківщині. Наше місто - унікальне, це, можна сказати, перехрестя Європи. Адже скільки національностей тут мирно вживалися. Тому на моєму подарунку рідному місту - пам'ятному знаку роботи скульптора Зураба Церетелі - напис аж на восьми мовах. Сьогодні мені дуже хотілося б, аби Чернівці зберегли всю красу свого старого фонду. І... свого міського голову. Не знаю, як хто, але я не бачу тут іншого мера, як того, котрий керує містом нині.

  • Василь Ілащук, ведучий урочистих концертів та заходів, в. о. президента Першого Національного телеканалу, народний артист України:

- Дуже часто столицю Буковини порівнюють то з Парижем, то з Віднем, то зі Львовом. Але, як на мене, Чернівці – особливе місто, і все тут особливе. Варто лише пройтися центром міста, посидіти в котрійсь із затишних кав’ярень, аби відчути дух Чернівців. З рідним містом пов’язана вся моя телевізійна кар’єра. Тут я вперше вийшов в ефір зі студії Чернівецького обласного телебачення. І вперше виступив на сцені в ролі ведучого на фестивалі “Червона рута-89”. Я не знаю, як би склалася моя кар’єра, коли б я не народився і не жив саме у цьому місті. Бо саме тут доля визначила мені шлях телевізійника, а не художника, на якого я вчися в художньому училищі. Мені дуже хочеться, аби у нашому місті завжди панувала ота наша, чернівецька, атмосфера. Це коли, скажімо, люди за тиждень планують свій похід до театру, а не живуть лише бізнесом. А ще, щоби Чернівці навічно закріпили за собою статус пісенної столиці України. Нещодавно ми збиралися на телеканалі і вирішували деякі робочі моменти, пов’язані з прямою трансляцією урочистого святкування 600-ліття Чернівців на Першому Національному. І чимало моїх працівників були приємно подивовані, дізнавшись, скільки відомих людей народилися у цьому місті. У моїх рідних Чернівцях.

  • Марія Матіос, відома українська письменниця, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка:

- Чернівцям - 600. А у мене також було 20 прекрасних ювілейних років тут: від студентської парти у 1977-му до 1997 року, коли я помахала місту рукою на прощання. Чернівці - друге після Розтоків місце в ієрархії моїх ментальних святинь, <посунути> яке не зможе жодне інше у світі. Саме у Чернівцях відкривався мені світ як у всій його красі, так і потворності... І я, як людина і митець, починалася в Чернівцях. І з Чернівців. Маю незабутні вісім років праці в чудовому колективі Чернівецького машинобудівного заводу. Може, саме на машзаводі в мені зароджувався прозаїк. Я була в числі тих, хто започатковував і творив обласну газету <Буковинське Віче>, була першим відповідальним секретарем <Буковинського журналу>: Це все було. І не завжди - з найкращими спогадами. Але для письменницького досвіду - усе безцінно. І тому Чернівці для мене - феєрверк. Я завжди любила університетський парк. На Цецино любила збирати ранню черемшу. Гореча давала відчуття спокою. Театр - містифікації. Університет - величі. А ще я ніколи не приховую, що маю величезну симпатію і повагу до міського голови Миколи Трохимовича Федорука. Чому би Чер-нівцям не ввійти в історію ще й рекордом справжньої стабільності за урядництва такого мера?! Місто може пишатися своїми людьми. Бо його гордістю є ті, хто вранці мете вулиці міста. Хто вчасно пече і завозить у крамниці хліб. Латає австрійський водогін. Хто пише його історію. Увічнює в картинах. Усі, хто мешкає тут.
Із знаменитими чернівчанами спілкувалася Наталка ФЕЩУК


  • Хто п’є, тому наливають

Вино до ювілейного столу

Гарний презент зробив місту-ювіляру Старокозацький винний завод. Для гостей свята він безкоштовно передав дві з половиною тисячі пляшок чудового натурального вина «Сапераві» власного виробництва. Кожну з них прикрашає ювілейна символіка. Тому напій можна вважати колекційним.
Старокозацький завод був створений у 1947 році і до сьогодні є одним з найпотужніших в Україні виробників чудових вин. Та не лише кількістю бере це підприємство, але й високою якістю, оскільки взяв на озброєння найновіше виноробне обладнання. Завод має і свою родзинку. Деякі вина він виготовляє за старовинними технологіями, запозиченими у виноробів Грузії. Навчали українців кахетинці. Вони й подарували їм для зберігання напоїв спеціальні глечики-квеврі. Завдяки їм підприємство сьогодні виробляє найкращий за смаком напій грузинського довголіття. Піднімаючи келихи із <Сапераві>, не забудьте добрим словом загадати і тих, хто його розливав, - славних майстрів Старокозацького винзаводу, а також спонсорів свята.


  • Голос пам’яті










Є така спільнота – «homo czernoviciensis»

Унікальне видання мало всі шанси бути багатотомним

Для Чернівців ця книга - знакова. До-слівно її назва перекладається не інакше, як "людина чернівецька". Це - фотолітопис, який поєднав у собі історичні епохи, особистостей на фоні міста й минулого століття. Без жодного словесного натяку. Калейдоскоп облич учорашніх і сьогоднішніх мешканців міста. Якщо хочете, це - альбом контрастів, адже обличчя монарших осіб - поряд з обличчями тих, чиїми руками печеться хліб, підмітаються вулиці, лагодяться дахи. Тих, кого вже давно немає у земному світі, хто став жертвою режимів, поневірянь і воєн. “Зигзаги європейської історії внесли свої кардинальні корективи в історію Чернівців і долю чернівчан, котрі, незважаючи на часту зміну кольору прапорів на вежі ратуші й, відповідно, державної приналежності, знову й знову плекали нові сподівання на краще майбутнє, яке ось-ось мало здійснитися. Місто не стало центром світової історії, воно залишалося її малою затишною периферією з великою претензією на найкращу космополітичну культуру. ...Після потрясінь диктаторських режимів і воєнних лихоліть від Чернівців, здавалося б, мала залишитися тільки топонімічна назва, ювілей якої став сьогодні поважнішим на ціле століття. Але місто вистояло, адже "старі дерева бурі не бояться". Сила старих дерев - у їхньому корінні, силою Чернівців є чернівецькі родини, які відновлюють крону та підживлюють все нові і нові паростки цього дерева віковою мудрістю, що ховається у сімейних фотографіях", - пише у передмові до видання автор ідеї Сергій Осачук. "Вдивімося в обличчя чернівчан, які створили наше місто власними руками, власним розумом і сумлінням, - закликає автор. - Ми не знаємо всіх їхніх прізвищ та імен, але вони записані на скрижалях історії, ви їх знайдете на сторінках чернівецьких адресних книг та телефонних довідників, давніх газет та журналів, на старих і нових чернівецьких некрополях, серед визначних літераторів українського, німецького, румунського та єврейського письменства, у румунських, німецьких, радянських списках депортованих з Чернівців, розстріляних різними режимами, у регістрах учнів та студентів шкіл, уні-верситету, ліцеїв, гімназій, інститутів і технікумів, серед переможців чемпіонатів Європи й світу, учасників Олімпійських ігор, серед полеглих у Першій та Другій світових і "афганській", "балканській" миротворчих війнах, серед знаних композиторів та співаків, архітекторів і художників, серед депутатів австрійського, румунського, радянського, українського парламентів, послів і міністрів різних урядів і держав, але кожен із них був чернівчанином, членом нашої родини, мудрість якої трохи відкриває цей фотоальбом для всіх, хто вважає себе чернівчанином". Автори видання називають книгу “спільною чернівецькою пам’яттю, відтвореною у випадково зібраних образах позичених світлин із сімейних фотоальбомів чернівчан, вдячною одою шани попереднім поколінням і закликом до сучасників не бути гіршими”. До творчої команди, окрім Сергія Осачука, ввійшли художник Олег Любківський та перекладач, літератор і науковець Петро Рихло. Видання побачило світ за підтримки Чернівецької міської ради та фонду “Чернівці-600”. Творці проекту зазначають: фотоальбом міг стати кількатомним, адже багато цікавих світлин просто не вмістилися. Чимало з них надано фондами Чернівецької міської ради, наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Австрійської національної бібліотеки, Інституту Буковини міста Аугсбурга та Чернівецьким обласним художнім музеєм. А також приватними архівами відомих чернівчан.

Лариса АРТЕМЕНКО

Інформація

  • Незабутні

ТАРАС МЕЛЬНИЧУК.
ВІД ОСМИСЛЕННЯ – ДО ВІДКРИТТЯ

У Чернівцях відбувся творчий вечір з нагоди 70-річчя від дня наро-дження лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, поета-в’язня Тараса Мельничука. Він зібрав широке коло літераторів з Києва і Коломиї, Ужгорода і Косова та Чернівців. Усі вони були одностайними в тому, що хоч нині Тарасове ім’я – в багатьох на устах, але для популяризації його творчих надбань та увіковічення пам’яті робиться ще вкрай мало.
Цей неймовірно неспокійної, вибухової вдачі та невимірного таланту письменник міг би стати предметом найбільшої гордості серед французів чи німців. Та мав щастя народитися в Україні, жити і творити тоді, коли чинилося найзухваліше з насильств ХХ століття над одним із найбільших європейських народів. Тому й стверджує в одній із поезій Тарас Мельничук:

Синій вітер – весни борвій,
Ти обвій мої вишні, обвій.
Ти тряси з мене роси й слова:
Раз є слово – Вітчизна жива.
Я живу у вогні і воді,
Пережив і богів, і вождів.
Пережив сотні бур і негод.
Я – людина, я – світ, я – народ.
Ці, до певної міри, програмні рядки (а їх у творчості Тараса Мельничука можна віднайти чимало!) визначають саму сутність поетового слова. Він ніколи не мислив себе поза Україною, поза народом, поза нацією. Декларативна інтонація у подібних строфах цілком виправдана. Бо творилися вони в такі часи, коли не вишукана метафора чи якийсь інший художній прийом визначали сутність слова, а його оголеність, зболеність, наснаженість непідробними почуттями. Тарас Мельничук ніколи не боявся цієї декларації, бо за нею завше стояли високі почуття й діяння. У першій своїй збірці «Несімо любов планеті» («Карпати», 1967 р.), доволі рівній і поміркованій, щоправда, знаходимо ті рядки, які в наступних книжках чи тільки рукописах стануть програмними: «Дороги, як долі схрещуються. // Котра з них моя? Котра? // Напевне, ота в суперечностях, // як небо – нова і як небо – стара. // А може, дорога моя не визначена? // А може, шукаю дарма? // Тоді мені сили вистачить // Іти по дорозі, якої нема». Назвати цю дорогу тернистою нині більш ніж банально. Бо було на ній - і тюрем, і колючих дротів, і сибірських снігів, і переслідувань на зневоленій волі, аж до спалення батьківської хати з розрахунком, що згорить у ній і сам поет, і щемкого бажання справжньої волі, якої в ті часи просто не існувало в Україні. Тарас Мельничук у радянські часи був ув'язнений саме за поетичне слово. Бо рукопис збірки <Чага>, як зазначалося у кримінальній справі, залишили <при справі як речовий доказ>. Тільки з настанням незалежності працівники СБУ повернули його авторові. І книжка з такою ж назвою побачила світ за кілька днів до смерті Тараса Мельничука у коломийському видавництві імені Романа Шухевича, де згодом вийде друком і тритомник Шевченківського лауреата у чотирьох книгах. До речі, як зазначає у післямові до нього відомий критик і науковець Євген Баран, <правда полягає у тому, що не видати творчий доробок Мельничука було би простіше, ніж ви-друкувати. Бо Тарас Мельничук - геніальний поет-імпровізатор, поет надзвичайної творчої інтуїції. Він писав <запоями>, рідко себе правив, а ще рідше зберігав написане. Як правило, свої вірші роздаровував знайомим і незнайомим, тому збирати його спадщину надзвичайно важко, а то й неможливо. Вона розкидана по багатьох людях, частина втрачена назавжди. Серед тих, хто запропонував збережені Тарасові рукописи видавцеві Михайлові Андрусяку, були Ірина Том'юк, Ольга Руданець, Микола Васильчик, Василь Рябий, Дмитро Гриньків, Петро Арсенич і автор цих рядків. Щоправда, відомий письменник Степан Пушик у передмові до тритомника поспішає всіх нас затаврувати словами <у приватних осіб, так званих друзів поета>. За інших не скажу, а про себе заявляю, що ніколи не зараховував себе до друзів поета, бо надто пізно ми познайомилися і не встигли подружитися. Та це не заважає мені пропагувати творчість Тараса як на сторінках <Буковинського журналу>, так і в інших виданнях, проводити творчі вечори, тобто займатися тим, чим повинен займатися кожний свідомий літератор, котрий знає ціну творчості свого колеги. Непростий період у Тарасовому житті припадає на Чернівці і Буковину, де він навчався у Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича з 1958 року, працював у різних районних газетах. Про нього вже розповідав на сторінках «Буковинського журналу» письменник, професор, добрий приятель Тараса Богдан Мельничук. Доречно зауважити, що годилося б у Чернівцях назвати одну з вулиць іменем Тараса Мельничука, спорудивши на ній меморіальну дошку. Про це йшлося на творчому вечорі з нагоди 70-річчя від дня народження Шевченків-ського лауреата в органній залі Чернівецької обласної філармонії. Навчався поет недовго, бо неспокійний характер покликав у дорогу «на романтичні будови». Відтак був вступ до Літінституту в Москві. Це один із найнедослідженіших періодів. Зрештою, як підкреслив у своєму виступі Богдан Іванович, подібних «плям» у житті і творчості Тараса є чимало. Тут могла би добре прислужитися книга спогадів про нього. (Немеркнучі спогади, зокрема, прозвучали на вечорі і з уст поета з Кутів Косівського району Миколи Близнюка.) На жаль, у нас до неї ще руки не доходять. Хоча написано про поета вже чимало. Є документальні твори поета Дмитра Гриньківа та племінниці Т. Мельничука, авторки книжки «Встати! Суд іде», вчительки із села Уторопи на Косівщині Галини Курищук, яка у своєму виступі на вечорі зосередила увагу на значенні творчої спадщини поета для прийдешніх поколінь українців. Найжорстокіші клонування письменника тоталітарною реальністю не змогли здолати в ньому основного – безмірної любові до Вкраїни. Про непростий коломийський період у житті Мельничука розповів голова Коломийського осередку «Просвіти» Василь Глаголюк. У Тараса були особливі стосунки навіть з українською владою. Але він ніколи і за жодних обставин не загравав з нею. Бо знав собі ціну й усвідомлював: якщо його не зламала комуністична, то й рідній владі це не вдасться зробити. Уже після Тарасової смерті коломийська влада започаткувала літературну премію імені Тараса Мельничука, серед лауреатів якої є багато відомих і гідних особистостей. Та Коломийське товариство «Плин» не влаштовувало, як і кому ця премія вручалася. Тому й заснувало ще одну літературну премію «Князь роси» імені Тараса Мельничука. Трохи згодом до її вручення долучився «Буковинський журнал», який багато робить для поширення і популяризації Мельничукової спадщини. Саме його редакція та Чернівецький меморіальний музей Володимира Івасюка, де вручається премія 29 березня, у день пам’яті поета зорганізували і вечір з нагоди 70-річчя від дня його народження. Вони зібрали у Чернівцях майже всіх лауреатів: поета, декана філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Бориса Бунчука, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Василя Герасим’юка, поета і видавця з Ужгорода Василя Кухту, літератора з Косова, упорядника і видавця Тарасової книги «Зимозелень» Василя Шкургана. Для них Тарас Мельничук, насамчас, поет з волі Божої та земного покликання. Іншим він просто не міг бути, бо тоді не став би поетом, котрий всього себе присвятив Слову. Своєрідним реквіємом Тарасові прозвучали поезії Василя Герасим’юка: «І нарешті все зрозуміло: // це тільки привал. // Витирайте піт з лиця, // сідайте на вічні, надійні камені, // дихайте до запаморочення – аж доки // не забудете, // Де, як і хто скорився – //доки не забудете того, // хто сидить тепер на цім камінні, // у розрідженому повітрі, // без усієї мразі, в якій бовтався внизу, – // тільки із мерзенною правдою про себе, // яка не визволяє, а добиває…» Час із посередніх особистостей може робити видатних діячів, але з геніями він немилосердний та безжальний. Скільки забронзовілих штампів і вседоступних кліше доточено до прізвища Мельничука. Так, вони допомагають укласти багатогранність в усталені рамки, спрощують процедуру сприйняття і водночас знецінюють талант, пристосовують його до ширвжитку. Ось із цим явищем саме і потрібно повсюдно боротися. Подекуди просто дивує, як майбутні філологи «визубрюють» у дипломних, а відтак кандидатських і докторських одних і тих же літераторів, сліпо обминаючи саме таких, кого треба по-справжньому досліджувати. Вочевидь, так і простіше, і надійніше. А творчість Тараса Мельничука, тим часом, у незрозумілому очікуванні. Вельми скромна кількість молодих облич на згаданому вечорі – зайве свідчення того, що справжній інтерес до одного з найвидатніших українських поетів сучасності ще й не прокинувся. Чомусь! Ми з неймовірною наполегливістю скликаємо тих, хто й так добре знає Мельничука, самообманюючись, що робимо щось велике й неповторне. А насправді тільки імітуємо! А може, не все так і погано, якщо в органній залі Чернівецької обласної філармонії таки звучали спогади і поезії Тараса Мельничука у виконанні письменників, молодих акторів Чернівецького академічного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Антона Сисюка та Петра Чичука. Твори Баха й Альбіноні майстерно виконала на органі солістка Чернівецької філармонії Світлана Бардаус. І кожен з присутніх на вечорі зміг відчути дивовижну спорідненість між творчістю музичних класиків і Тарасовим словом, яке вже давно живе у своїй самостійній оболонці - книзі чи усному звучанні, журнальній публікації. З часу відходу Мельничука в інші світи минуло тринадцять років, немарних років. Бо все, зроблене для увіковічення його пам’яті, працює не тільки на нього, а й на нашу державу і народ. Про це не треба забувати. Без усвідомлення цього втрачається щось надсуттєве, заради чого жив і творив поет-в’язень, Шевченківський лауреат Тарас Мельничук.

Мирослав ЛАЗАРУК

Акценти

Оригінальний подарунок ювілею Чернівців офірував відомий буковинський художник, один з кращих у нашому краї оформлювач книг Іван Дмитрович Балан.

Саме у переддень свята художник завершив роботу над серією книжкових знаків. Екслібриси адресовані конкретним особам, яким симпатизує митець. Відтепер книжкові знаки матимуть представники владного олімпу, зокрема міський голова Чернівців Микола Федорук і перший заступник голови облдержадміністрації Віктор Павлюк. На цих мініатюрах домінує символіка Чернівців, яка напрочуд органічно вписана у тло екслібрисів. Відчувається рука серйозного майстра. Іншими словами, мистецька вартість згаданих екслібрисів відповідає високим європейським стандартам жанру. Книжкову мініатюру в дар від художника одержав ще один владець з будинку із левами Богдан Онуфрик. Два знаки адресовано знаному краєзнавцеві, збирачу буковинських старожитностей, патріархові лозоплетіння Іванові Снігуру. Оригінальний екслібрис матиме відтепер і відома чернівецька мисткиня, творець унікальних писанок Лариса Канюка. У передювілейні дні Іван Балан не міг обійти увагою і родинні інтереси. Тому й виготовив два екслібриси для себе і своєї дружини. Ними митець прикрасить нові надходження до власної книгозбірні, яка налічує не одну сотню унікальних видань. Уважив художник і автора цих рядків, за що доведеться скинути перед ним свого капелюха. Останнім часом у чернівчан почав відроджуватися потяг до книгозбирання. Знову стають у моді персональні бібліотеки. А це, у свою чергу, породжує бажання мати власні екслібриси й мітити ними придбані книги, що є ознакою високої бібліофільської культури. Інший чернівецький художник і творець екслібрисів Орест Криворучко ще рік тому вніс на розгляд ювілейного оргкомітету пропозицію про проведення в нашому місті міжнародної виставки книжкового знака. До речі, на неї не вимагалося великих фінансових затрат. Проте добре починання не знайшло підтримки. Тому залишається лише жалкувати за тим, що ним було проігноровано. Адже місто могло би стати власником сотень книжкових знаків, створених кращими художниками світу. А так, як мовиться, залишилося на бобах.
Василь Бабух



«Мої Чернівці» - це ретро і сучасність

Свій черговий альбом «Опале листя» співак, лауреат багатьох пісенних конкурсів Павло Бубряк присвятив 600-літньому ювілею Чернівців.
До збірки увійшло 14 пісень, серед яких - власні твори виконавця та відомі українські шлягери <Незрівнянний світ краси> Левка Дутківського, <Заздрість> Геннадія Татарченка, <Гай, зелений гай> Олександра Злотника та Юрія Рибчинського... Пісню <Мої Чернівці> Павло Бубряк написав разом із поетом Леонідом Ямковим.
- Я присвятив Чернівцям не лише цей твір, а весь мій диск, - каже співак. - Сама пісня - це відображення мого внутрішнього стану. Адже багато років я не жив у Чернівцях, а тепер повернувся. <Мої Чернівці> - це ретро і сучасність. Це місто колишнє і теперішнє. У композиції можна почути стукіт коліс старовинної брички, вловити єврейські мелодії... Під час урочистого святкування 600-ліття Чернівців цю пісню зможуть оцінити всі чернівчани. Співак планує виконати її на одній із місцевих площ разом зі своїм ансамблем «Сузір'я Карпат». А диск «Опале листя» вже продається у магазині «Українська книга».
Наталка ФЕЩУК


  • З історичних джерел

    (Закінчення. Поч. у №37.)

ПЕРЕДМІСТЯ ЧЕРНІВЦІВ: РОША, МОНАСТИРИСЬКА, КЛОКУЧКА, КАЛІЧАНКА

Передмістя Калічанка розпочиналося одразу за так званим Єврейським кварталом, куди вела вулиця Калічанська (після зсуву існує лише на картах та у пам’яті старожилів). Згідно з переписом 1900 року на Калічанці було 363 будинки, де проживало 2465 дорослих осіб (1224 чоловічої та 1241 жіночої статі). За віровизнанням тут нараховувалося 1136 католиків, 828 православних, 228 іудеїв і 273 представники інших віровизнань. Значна частина мешканців вважала повсякденною мовою німецьку (852 особи), українську (636 осіб), румунську (505 осіб), інші мови (444 особи). Кадастрова громада Калічанки мала 516 гектарів землі, серед яких 239 га – під орними землями, 34 га займали луки, 59 – сади, 53 – пасовища та 30 – ліси. До складу Калічанки входили і Садки (5). Калічанка, як і решта передмість, мала власну школу та церкву. Австрійська влада у всіх передмістях збудувала муніципальні школи. Школу на Калічанці відкрито 25 жовтня 1873 року. Станом на 31 грудня 1913 року в школі було 5 систематизованих класів (всього 8), де навчалося 386 учнів, серед них 120 вважали рідною мовою німецьку, 86 – румунську, 101 – українську, 79 – польську. В цей час тут працювали Петро Пітей, Петро та Антонія Маґас, Діоніс Бендевський, Герміна Томович, Трифон Фотій, Роза Кон, Фрідріх Пляшке, Ернст Ґвідо Мюкк та ін. Невелика двоповерхова споруда школи на Калічанці служила освітнім цілям в австрійський, румунський та радянський часи. Проте з плином часу приміщення стало замалим, не було гази-фікованим. В1987 році прийнято рішення про зведення на Калічанці нової сучасної школи. Дітей перевели у центральні школи міста, де вони навчалися у другу зміну. 5 жовтня 1995 року рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 708/22 було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва середньої школи №16 на 836 місць на вул. Білоруській, 77. Загальна площа школи склала 6750,06 м2. Школу звели будівельники орендного ремонтно-будівельного управління №2 асоціації „Житлоцивільбуд” за типовим проектом, затвердженим Міністерством освіти СРСР для загальноосвітніх шкіл № 186 від 30 грудня 1981 року. Про-ектно-кошторисну документацію розробили працівники Чернівецької філії „Укр-житлопроекту”. Сучасне приміщення школи – триповерхова споруда з перехідною галереєю. Школа вийшла гарною і зручною. Церкву передмістя отримало в 1876 році внаслідок перенесення однієї з церков із внутрішнього міста на Калічанку, а саме – із площі Святої Марії. В австрійські часи Калічанка була промисловим районом - тут працювали цегельні заводи, млини й бойня. Цей ра-йон є промисловим і сьогодні. Найбільш відоме підприємство - Чернівецький машинобудівний завод, розташований на вул. Прутській. Історія його створення починається 2 серпня 1945 року, коли було прийнято рішення Чернівецької міської ради № 517 "Про відведення земельної ділянки під будівництво заводу залізничних конструкцій і мостів". Для заводу відвели площу 16,83 га. Будівельні роботи розпочалися одразу ж. Технічний проект розробили проектна контора "Промстальмонтаж", технічний відділ мостозаводу № 4 і Чернівецький облкомунпроект. З 1948 року будівництво заводу фінансувалося промисловим банком. Завод зводили на базі зруйнованого в 1941 році парового млина - спочатку відбудували та відремонтували старі приміщення, в яких розмістили виробничі й допоміжні цехи заводу. Згодом з'явилися нові постійні та тимчасові споруди. Звели дво- та триповерхові приміщення головного корпусу, для чого розібрали стару цегляну кладку в поздовжній частині корпусів. Також було зведено одноповерхове приміщення допоміжних цехів. Корисна площа заводу склала 2040 м2. В головному корпусі мостозаводу розмістилися цехи: механічний, обробки, ручного електричного зварювання та кузня. В червні 1951 року мостозавод № 4, згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 29 травня того ж року, передали в підпорядкування Міністерству важкого машинобудування СРСР, і з цього часу він відомий під назвою <Чернівецький машинобудівний завод>. У фондах Чернівецького обласного відділу будівництва й архітектури та Чернівецького машинобудівного заводу збереглися документи про передачу 6 жовтня 1950 року мостозаводу № 4 в експлуатацію, акт від 13 серпня 1951 року про передачу заводу в нове підпорядкування, генеральний план заводу, довідка про хід будівництва цеху нафтоапаратури, блоку допоміжних цехів, адміністративного корпусу та інших об'єктів. У перші роки існування цього підприємства його робіт-ники працювали в надзвичайно складних умовах - усі роботи навіть взимку виконувалися просто неба. Взимку працівники змушені були спочатку відкидати сніг, розігрівати зварювальну техніку і тільки тоді приступали до зварювання металевих конструкцій. Часто-густо на заводі не вистачало електроенергії. Робочий день нерідко розпочинався після 11 години вечора, коли місто споживало мало енергії. Першими працівниками заводу стали бійці мостопоїзда № 444, який прибув у Чернівці навесні 1944 року вслід за бойовими частинами Радянської Армії. Новостворене підприємство потребувло не тільки сировину: метал, вугілля, устаткування, досконалу техніку, але й висококваліфікованих працівників, яких на той час не було ні в Чернівцях, ні в області. У надзвичайно стислі терміни треба було перекваліфікувати різноробочих і клепальників мостових ферм у газорізальників, електроверстатників, зварювальників. З плином часу піднялися нові корпуси цехів, завод почав випускати унікальну нафтову апаратуру, яку гідно оцінили споживачі різних країн світу. Сьогодні ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод" здійснює чималий внесок у обсяг експортно-імпортних операцій Чернівецької області. Із залізничного моста на Калічанці можна побачити багатоповерхові будинки цього району. В багатьох із них проживають працівники машинобудівного заводу. Тут розташовані також локомотивне депо та цегельний завод, тісно переплелася промислова та приватна забудова. Район має власну школу, дитячий садок та дві церкви. Неподалік – і Калинівський ринок. Ще донедавна передмістя постачали Чернівці свіжою городиною, фруктами, м’ясними та молочними продуктами. В деякій мірі це значення не втрачено і сьогодні – в межах передмість поряд із багатоповерхівками ще знаходяться присадибні та дачні ділянки мешканців нашого міста.
Марія Никирса, науковий співробітник Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича


  • з історичних джерел
Вулиця Ратушна

Наші читачі вже звикли до рубрики «З історичних джерел», яку на прохання редакції веде відома архівістка Буковини, невтомна дослідниця і пошуковець, викладач Чернівецького національного університету Марія Дмитрівна Никирса. Її публікаціям властиві ґрунтовність, точність і переконливість викладу, що базуються на глибокому знанні історичного матеріалу. За свій доробок Марія Дмитрівна удостоїлася перемоги в загальноміському конкурсі на кращі публікації до 600-ліття з часу першої писемної згадки про Чернівці. А днями її нагороджено почесною медаллю «На славу Чернівців». Раді за нашу авторку, за успіхи і принагідно бажаємо їй нових досягнень!
На південь від Ринкової площі знаходилася Кучурівська дорога, названа пізніше Великокучурівською вулицею. Вона починалася біля приміщення ратуші і вела до Дров’яної площі (згодом - площі Австрії, нині - Соборної). Після введення в експлуатацію ратуші ця вулиця отримала назву Ратушної (Rathausgasse), а з 1918 року перейменована на Реджіна Марія. Непарна сторона вулиці плавно продовжувалася повз пам’ятник воїнам 41-го полку в напрямку до площі Австрії. А парна закінчувалася будинком 27. Згідно з постановою Чернівецької міської ради за № 253 від 24 серпня 1944 року „Про перейменування назв площ та вулиць міста Чернівці” разом із вулицею Реджеле Фердинанд (до 1918 року – Енценберґовою) отримала назву Леніна, а за рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 406/24 від 24 вересня 1991 року – Головної. Станом на 1940 рік на вулиці Ратушній знаходилася головна приватна забудова, за винятком споруди липованського монастиря (Ратушна, 22). На вулиці проживали найбагатші родини міста: Гольдшмідти, Лютінґери, Кісслінґери, Райхманни, Гольдфрухти, Фішери, Блохи, Ельгісери, Граубарти, Балтінестери, Ромашкани, Тіттінґери та інші. На сьогодні всі споруди вулиці з парним числом, починаючи з номера Головна, 32, і до Головної, 58, та з непарним числом - від Головної, 51 до Головної, 73, згідно з розпорядженням представника Президента України №161 від 23 березня 1994 року, постановами уряду № 261 від 5 серпня 1982 року, № 128 від 18 червня 1986 року, належать до пам’яток архітектури місцевого значення. Так, на державному рівні визнано художню цінність вулиці, яка є цілісним архітектурним ансамблем. Це – єдина вулиця міста, всі споруди якої є архітектурними пам’ятками, і перед чернівчанами та міською владою стоїть завдання зберегти таку унікальну забудову для прийдешніх поколінь. Забудова вулиці велася у двох напрямках – із боку Ратушної та Лілійної (нині -Івана Франка), між якими залишалися просторі подвір’я, господарські прибудови, сади, пізніше – навіть гаражі. Кожний будинок на вулиці мав у фасадній частині парадний в’їзд і ковані ворота, всередині приміщення знаходилися господарські споруди, підвали. До речі, такий вигляд вони зберігають і сьогодні. Усі будинки з парним числом вулиці Ратушної мали спільні з вулицею Лілійною адреси, тільки тут номери будинків були вже непарними і зміщеними на одиницю. Так, відомий будинок Матільди знаходився за адресою: Ратушна, 14, а на Лілійній – № 13; готель „У принца авст-рійського” – № 18 на Ратушній та № 17 - на Лілійній, 2. До кожного будинку прилягав тротуар, спочатку з обтесаних ка-м’яних плит. Згодом, під час брукування вулиці, прокладалися спільні тротуари, за спорудження яких половину витрачених коштів сплачували власники будинків, решту – магістрат, про що була спеціальна стаття у міському статуті. У документах примарії міста Чернівці збереглися особові картки домовласників будинків на вулиці Реджина Марія парного та непарного боків. Так, будинок №4 належав Емілії Бекк, посередині будинку на плані накреслено великий двір. Будинок № 6 мав також адресу Бранковяну, 5 (колишня Лілійна) і належав М. Цукеру; № 12 та Бранковяну №11 – Тріхтеру, №14 та Бранковяну №13 – Бориславській. Перші будинки на непарному боці вулиці мали спільні з вулицею Янку Флондор (колишньою Панською) адреси: Реджіна Марія, 5, Янку Флондор, 6 (власник Ґольдшмідт); Реджина Марія, 7 – Янку Флондор, 8 (власник Кісслінґер) і так далі. На цій вулиці розташовувалися найпрестижніші готелі міста: зокрема, за адресою Ратушна, 6 знаходився готель „Метрополь”, пізніше перейменований на „Централь”. Першим зареєстрованим власником готелю „Метрополь” був Ісаак Требич. Потім власність перейшла до фундації Гайнріха та Жозефіни Ваґнерів (народженої Ахнер). У 1902 році прав-лінням Чернівецької єврейської релігійної громади за дорученням власників готелю було проведено ремонт. Опоряджувальні роботи, на які витратили 14500 корон, виконав міський архітектор Саломон Зальтер. Приміщення готелю здавалися в орендне користування. Так, із травня 1903 року підвал з магазином, який виходив на Ратушну, орендував за 2400 корон на рік Якоб Ґольд. Тут продавали готовий одяг, бухгалтер Германн Зальтер, д-р Волянський, опісля нього міщанин Фенчук, а також Антон Самуелі знімали тут на другому та третьому поверхах квартири. Вони виходили на вулицю Лілійну. Ціна квартир, залежно від кількості кімнат, коливалася від 840 до 1100 корон. Також із боку Лілійної шинкарями Моріцом Ґольдом та Леоном Шаттеном знімалися, відповідно, напівпідвальний та перший поверх за 2000 та 2400 корон. Умови здачі готелю у найм були підписані правлінням Чеонівецької єврейської релігійної громади. У кав’ярні-ресторані готелю „Метрополь” відвідувачам пропонувалося най-краще обслуговування, прекрасні вина та лікери, ідеальні умови для відчуття комфорту. Одним із найбільших досягнень на той час, згідно з рекламою, було електричне освітлення як готелю, так і ресторану. Готель мав 17 номерів, 9 – односпальних і 8 – двоспальних, великий зал для ресторану та конюшню на 8 коней. Перед війною готель здавали в оренду за тисячу корон на місяць. Щоденно в середньому 10-12 кімнат були зайняті приїжджими. У роки Першої світової війни, а саме в січні 1916 року, готель із рестораном і номерами за 250 карбованців на місяць орендував міщанин Андріяш Сафар, причому орендна плата вносилася за місяць наперед. План готелю зберігся до наших днів. За адресою Ратушна, 18 знаходився готель „У принца австрійського”, пізніше – „Палас”. На протилежному боці вулиці був іще один відомий готель – „Під золотою грушею”. Проте не одразу будинки вулиці мали такий фешенебельний вигляд. Спочатку тут знаходилися звичайні одноповерхові споруди, без водогону, каналізації та електричного освітлення. З метою ведення натурального господарства ще на початку ХІХ століття тут, у центрі міста, навіть тримали свиней. Цей факт підтверджує справа за 1862-1867 роки архівного фонду Чернівецького магістрату про накладання штрафу на домовласника Бен'яміна Тіттінґера за антисанітарний стан двору та частини вулиці, що прилягає до його будинку. Міщанин Штефан Кощук поскаржився магістратові на неприглядний стан готелю „У принца австрійського”. У зверненні до президії Буковинської крайової управи писалося: „...можна тільки дивуватися, як шановна поліція, що є ганьбою та посміховиськом, не звертає уваги на будинок, який носить дуже поважну назву „У принца австрійського”. Тут із боку вулиці Лілійної знаходиться свинарник, який поширює свій неприємний запах на всю прилеглу територію – неможливо пройти по вулиці. Такого не дозволяють собі навіть у невеликих містах, а не те що у крайовому місті Чернівці. Це відбувається тому, що місцеві урядовці мало турбуються про благо загалу”. У зв’язку із цим міщанин звертався до вищої влади з клопотанням про усунення згаданих факторів. Магістрат прореагував миттєво. Міський архітектор Антон Фіала прийшов із перевіркою і, визнавши подвір’я брудним і занедбаним, тут же зобов’язав власника обнести територію парканом і заборонив випускати нечистоти на вулицю. У батьківському будинку до тридцяти з половиною років, себто до часу свого одруження, на вулиці Ратушній проживав Вільгельм Тіттінґер. У 1875 році він перебрав управління готелем „У принца австрійського”, про що через газету повідомив усіх подорожуючих і гостей міста. „Готель обставлений по-новому, солідно та елегантно, за сучасною модою, з усіма зручностями. Ціни помірні, обслуговування своєчасне й уважне. Сподіваюся якнайкраще задовольнити всі побажання шановної подорожуючої публіки. Із повагою – Вільгельм Тіттінґер”. Одружившись із донькою багатого власника пивоварень і парових млинів Аби Штайнера Терезою, перейшов разом з молодою дружиною жити на вулицю Панську, а згодом пані Тереза стала власницею готелю „У принца австрійського”. Певний час на вулиці Ратушній, 4 діяла хорова синагога, в якій правив рабин Іґель, а хором керував кантор Кестин. Проте винаймлений за цією адресою зал у приватному будинку не міг влаштовувати євреїв-реформаторів упродовж тривалого часу. Тому вони взялися за побудову власної культової споруди – темплю. Власниками приміщення № 14, відомого під назвою „будинок Матільди”, були Михайло, Марія, Ладислав, Стефанія, Йоганн та Станіслава Ромашкани, після них власником став Адольф Кляйн. Пізніше у нього купили будинок брати Карл і Михайло Бориславські, а в 1899 році власницею стала Матільда Бориславська, народжена Качкровська. У 1900 році споруду було перебудовано - про це свідчить напис на будинку. Назва „будинок Ма-тільди” (Matildenhof) часто траплялася в рекламі початку ХХ століття. Наприклад: „Я купую і продаю уживані швейні машинки за адресою: вул. Ратушна, 14 (Matildenhof). Механік і електротехнік Франц Фабер”. У цьому ж приміщенні також розташувалося туристичне бюро „Глобус”, яке через газету „Буковина” закликало своїх майбутніх клієнтів: „У Канаду, Америку прямо без посередників переправляє якнайскоріше і якнайдешевше вище цісарсько-королів-ське правительственне концесійне міжнародне бюро подорожі. Не купуйте шифкарти, доки не запитаєтеся в бюро подорожі „Глобус” у Чернівцях. Всякі вияснення безплатно. Уважайте на число 14”. Поряд з „будинком Матільди” на вулиці Ратушній, 16 домовласник Вішоффер продавав сільськогосподарські машини, локомотиви, парові молотарки, зерноочисні машини, які постачалися в Чернівці з Англії, Америки, Німеччини та інших країн. У цьому приміщенні працював також міський архітектор Моріц Берн-клар, який виготовляв ескізи, плани і кошториси для нового будівництва. Спорудою на вулиці Ратушній, 22 володів старообрядницький монастир, що знаходився у Білій Криниці. Згідно із записами відділу реєстрації нерухомого майна Чернівецького змішаного суду представниками монастиря будинок придбано у Антона Даґонського 9 лютого 1899 року. Родина Кісслінґер була власником осель № 9 і 11. Невідомо, яким чином у центрі міста відтоді і до сьогоднішнього дня вціліли вхідні ворота з написом „Kisslinger Hof”. Дві літери втрачено, але він досі прочитується і дає можливість встановити розташування будинків на вулиці Ратушній в історичній ретроспективі.

(Далі буде)

Марія Никирса, науковий співробітник Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича

Ракурс

Що я знаю про сучасні професії

Сучасне життя країни ставить нові завдання. Змінюються реалії, стиль життя, змінюється та наповнюються новим змістом види професійної діяльності людини, зростає відповідальність кожного члена суспільства за наслідки своєї праці. Помітними стають і регіональні приоритети, запит на певні види професій на ринку праці зростає, в той час як кількість бажаючих здобути ту чи іншу професію досить часто не відповідає запитам ринку праці. Як правило, молода людина вирішує займатися тим, що їй подобається, тим, що добре відомо та викликає загальний інтерес у колі знайомих. Отож вибір молоді зупиняється на так званих престижних професіях, що іноді не узгоджується з особливостями та здібностями самої молодої особи, а окрім того, призводить до негативних тенденцій, дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили, сьогодні вже помітними на ринку праці. Допомогти випускнику школи здійснити вірний вибір професії покликана система заходів професійної орієнтації молоді, яка розроблена та впроваджується службою зайнятості населення. Одним із ланцюжків цієї системи є профорієнтаційні уроки. Так, нещодавно відбувся профорієнтаційний урок «Що я знаю про сучасні професії?» в ЗОШ-інтернаті №2 для дітей-сиріт. Метою заходу було формування позитивного ставлення до робітничих професій через розкриття змісту праці та надання цікавої для підлітка інформації про відомі і не досить відомі сторони робітничих професій, які потрібні на ринку праці Чернівецької області. Важливу роль було відведено формуванню позитивного ставлення до праці представників робітничих професій, наголошувались цікаві для молоді творчі моменти трудової діяльності, можливість реалізуватися, самоствердитись у суспільстві, матеріально забезпечити своє майбутнє. Адже формування позитивного уявлення про предмет є джерелом інтересу, на базі якого і здійснюється вибір, ким бути. Під час уроку демонструвались відеоматеріали, які допомогли молоді поринути у новий дорослий світ, ознайомитись з виробничим процесом, особливостями праці професій типу людина-техніка (будівельні та електротехнічні професії), типу людина-людина (туризм та сфера обслуговування населення).
Людмила Кучурян,
головний спеціаліст відділу активної підтримки безробітних Чернівецького міського центру зайнятості


До уваги мешканців міста!

До Дня міста на “Алеї зірок” з’являться четверо нових імен.

Чернівецький міський центр зайнятості проводить формування груп для безкоштовного навчання незайнятого населення за найбільш актуальними на ринку праці професіями:
- електрогазозварник;
- швачка;
- продавець продтоварів;
- кухар;
- слюсар-сантехнік;
- лицювальник-плиточник;
- слюсар з ремонту автомобілів;
- електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування;
- покрівельник сталевих покрівель;
- столяр будівельний;
- електромеханік з ліфтів;
- маляр, штукатур;
- слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування;
- коваль ручного кування та багато інших. Якщо ви раніше здобули професійну освіту і потребуєте досвіду практичної роботи за набутою професією або тривалий час не працювали і бажаєте відновити чи удосконалити свої знання, уміння та навички в практичній діяльності, Чернівецький міський центр зайнятості організовує стажування на підприємствах міста з подальшим працевлаштуванням.

За додатковою інформацією звертатися за адресою: вул. Бетховена, 5; кабінет № І7; тел. 52-29-28.

Офіційно

Шановні керівники підприємств, бухгалтери, приватні підприємці!

Чернівецький міський центр зайнятості надає ро-з’яснення щодо вимог по заповненню розрахункової відомості згідно з додатком 6 до Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків №339 від 18.12.2000 року 4 розділу «Заборгованість з виплати заробітної плати з урахуванням заборгованості за минулі роки (без урахування суми неви-плаченої заробітної плати останнього місяця звітного пе-ріоду) (грн)». Заборгованістю з виплати заробітної плати вважається сума, яка включає усі нарахування у грошовій та натуральній формі із фонду оплати праці, що належить до ви-плати, тобто за винятком обов’язкових утримань (прибутковий податок та сума страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що сплачує працівник) і яка не виплачена до першого числа місяця, наступного за звітним, без урахування суми невиплаченої заробітної плати останнього місяця звітного періоду. Сума заборгованості з ви-плати заробітної плати на кінець звітного періоду відображається як кредитове сальдо рахунку 661. У рядку «На початок року» показується заборгованість з виплати заробітної плати за минулі роки станом на 1 січня поточного року, яка повинна залишатися незмінною протягом поточного року. У рядках за І квартал, І півріччя, 9 місяців, за рік показується заборгованість з ви-плати заробітної плати на кінець звітного періоду, а саме:
за І квартал - станом на 01.04;
за І півріччя - станом на 01.07;
за 9 місяців - станом на 01.10; за рік - станом на 01.01. Просимо дану інформацію прийняти до уваги та застосовувати при заповненні розрахункової відомості за III квартал про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.


  • Рішення 32 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 11.09.2008 р. №695
Про визначення правового режиму реалізації майна, що визнане судом відумерлим

Відповідно до статей 25, 26, 30, 59, 60, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», Цивільного кодексу України, з метою реалізації права територіальної громади міста на відчуження спадщини, яка визнана судом відумерлою, Чернівецька міська рада вирішила:
1. Затвердити Положення про порядок відчуження відумерлого майна, що перебуває на праві спільної часткової власності (додається).
1.1. Надати право директору департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради:
1.1.1. представляти інтереси Чернівецької міської ради при укладанні в державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів міста договорів купівлі - продажу відумерлого майна;
1.1.2. на підпис договорів купівлі – продажу відумерлого майна.
2. Визначити, що:
2.1. відумерле майно (квартира, садибний (одноквартирний) житловий будинок) зараховується до житлового фонду соціального призначення та надається в порядку, визначеному Законом України «Про житловий фонд соціального призначення»;
2.2. розпорядження відумерлим майном (нежитлове приміщення та/або земельна ділянка) здійснюється департаментом економіки міської ради і департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради на підставі розпорядчих актів, якими регламентований порядок їх передачі або відчуження.
3. При реалізації пункту 2.2 цього рішення обсяг і межі повноважень посадових осіб департаменту економіки міської ради та департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради визначаються Чернівецьким міським головою на підставі виданих ним довіреностей, посвідчених в установленому законодавством порядку.
4. Вважати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.11.2006 р. № 528/13 «Про визначення правового режиму реалізації майна, що визнане від-умерлим», у зв’язку з прийняттям цього рішення.
5. Рішення набирає чинності з моменту опублікування його в газеті «Чернівці» та на сайті Чернівецької міської ради.
6. Організацію виконання цього рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради Бойка І.В., директора департаменту житлово- комунального господарства міської ради Шумейка О.М. і директора департаменту економіки міської ради Степанчук Г.Я.
6. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію міської ради з питань економіки, бюджету і фінансів, пос-тійну комісію міської ради з питань земельних відносин, архітектури та будівництва.

Чернівецький міський голова Микола Федорук

Грані життя

  • Рішення 32 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 11.09.2008 р. №695
ПОЛОЖЕННЯ
про порядок відчуження відумерлого майна, що перебуває на праві спільної часткової власності


1. Це Положення регламентує порядок відчуження відумерлого майна, що перебуває на праві спільної часткової власності та ви-знано відумерлим на підставі рішення суду.
2. Положення розроблене відповідно до діючого законодавства України.
3. Терміни, які вживаються у цьому Положенні:
3.1. Відумерле майно – майно (квартира, садибний (одноквартирний) житловий будинок), співвласником якого є територіальна громада м.Чернівців на підставі рішення суду про визнання спадщини відумерлою;
3.2. Продавець (власник від-умерлого майна) – територіальна громада міста, представницьким органом якої є Чернівецька міська рада;
3.3. Покупець – юридична або фізична особа, яка зареєстрована відповідно до цього Положення;
3.4. Прямий продаж – одно- осібна участь співвласника майна у придбанні об’єкта відчуження;
3.5. Експертна оцінка – визначення оціночної вартості майна експертним шляхом;
3.6. Виконавчий комітет Чернівецької міської ради – орган, уповноважений надавати згоду на продаж об’єкта відчуження.
4. Відчуження відумерлого майна, яке перебуває на праві спільної часткової власності територіальної громади м.Чернівців, здійснюється на підставі прямого продажу.
5. Продавець повідомляє іншого співвласника письмово рекомендованим листом з повідомленням про вручення про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Ціна продажу об’єкта відчуження визначається на підставі висновків експертної оцінки, яка проводиться незалежними експертами відповідно до чинного законодавства.
6. Особа, яка має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності відумерлого майна, що є комунальною власністю, подає в департамент житлово-комунального господарства міської ради такі документи:
6.1. Заяву (в довільній формі), в якій зазначає про намір купити частку;
6.2. Копію документа, що посвідчує особу або її представника;
6.3. Копію правовстановлюючого документа, який засвідчує право власності зацікавленої особи на іншу частку цього майна;
6.4. Копію витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
7. Документи, подані в копіях, мають бути нотаріально засвідчені, за виключенням документа, що посвідчує особу.
8. Надання згоди на продаж об’єкта відчуження прямим викупом вирішується виконавчим комітетом міської ради на підставі прийнятого ним рішення.
9. Право власності переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу та його державної реєстрації. Договір купівлі-продажу укладається не пізніше як у десятиденний термін з дня прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання згоди на продаж відумерлого майна.
10. Договір купівлі-продажу об’єкта відчуження має відповідати загальним засадам укладення правочинів, визначених чинним законодавством України.
11. Договір купівлі-продажу є підставою для сплати коштів за придбане майно.
12. Покупець зобов’язаний внести зазначені платежі протягом тридцяти календарних днів (включаючи день оплати через банківську установу) з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу.
13. У випадку, якщо Покупець протягом тридцяти календарних днів з дня нотаріального посвідчення договору не розрахувався за об’єкт або відмовився його прийняти, договір може бути розірвано або ви-знано недійсним на вимогу продавця.
14. Продавець здійснює у встановленому порядку передачу майна покупцю тільки після повної сплати ним грошових коштів за придбане майно, шляхом оформлення акту приймання - передачі та підписання його уповноваженими представниками сторін за договором.
15. Спори, що виникають у процесі реалізації майна, вирішуються в судовому порядку.
16. 3 інших питань, не визначених цим Положенням, застосовується чинне законодавство України.

Секретар Чернівецької міської ради Троян Єремічук


  • Побачене в дорозі

ФЛОРИСТИЧНИЙ БАРОМЕТР ПРОВІЩУЄ ХОЛОДИ

З давніх-давен люди помітили, що окремі рослини володіють здатністю передбачати погоду. Деякі квіти, як наприклад, дикі мальви, перед початком дощу стулюють пелюстки. Так же чинять і дикий мак, примула та повитиця. А ще на Буковині є загадкова квітка, яка задовго до настання холодів подає вісточку про погодні переміни. Це – пізньоцвіт осінній. Якщо він розкриває бутони раніше звичного, слід очікувати на різке похолодання чи швидку зиму. Я вже багато літ стежу за цим флористичним барометром і завше переконувався в тому, що він ніколи не підводить. Про погодні катаклізми пізньоцвіти сповістили й цьогоріч. Ще на початку вересня вони вже випустили з грунту свої квітуючі бузкового ко-льору голівки. На острівці буяючих пізньоцвітів я натрапив на полонині в Банилові-Підгірному Сторожинецького району. Рясно вкриті ними і пагорби поблизу Виженки. І що ж – вересень виявився холодним, не типовим для Буковинського краю. Пізньоцвіти на Сторожинеччині в деяких підгірних селах називають “мертвецями”. Їх не рвуть задля дарування близьким людям, бо такий букет вважається носієм зла. В інших же регіонах Буковини пізньоцвітами не ігнорують, їх беруть для букетів і дарують коханим. Забобонність стосовно цих квітів, мабуть, від того, що їхні корені у вигляді цибулинок є отруйними. З них фармацевти виготовляють ліки проти астми. Щоправда, до пізньоцвітів чомусь не байдужі олені, які вигрібають ратицями цибулини і поїдають їх. Про це мені розповів відомий буковинський лісівник Микола Мендришора. Видно, що в рогачів є якась потреба в цих рослинах. Швидше за все, вони вживають їх для самолікування. Пізньоцвіти – чудовий дар осені. Милуйтеся їхньою красою, їхнім чарівливим пастельним забарвленням. Квіти на лісових галявинах – немов окличні знаки в реченнях. Вони контрастують з уже пожухлими травами. Здається, що то казкові гноми позасвічували серед згасання природи свої бузкові ліхтарики.

Василь Бабух


ПЕРЕДМІСТЯ ЧЕРНІВЦІВ: РОША, МОНАСТИРИСЬКА, КЛОКУЧКА, КАЛІЧАНКА

Передмістя Калічанка розпочиналося одразу за так званим Єврейським кварталом, куди вела вулиця Калічанська (після зсуву існує лише на картах та у пам’яті старожилів). Згідно з переписом 1900 року на Калічанці було 363 будинки, де проживало 2465 дорослих осіб (1224 чоловічої та 1241 жіночої статі). За віровизнанням тут нараховувалося 1136 католиків, 828 православних, 228 іудеїв і 273 представники інших віровизнань. Значна частина мешканців вважала повсякденною мовою німецьку (852 особи), українську (636 осіб), румунську (505 осіб), інші мови (444 особи). Кадастрова громада Калічанки мала 516 гектарів землі, серед яких 239 га – під орними землями, 34 га займали луки, 59 – сади, 53 – пасовища та 30 – ліси. До складу Калічанки входили і Садки (5). Калічанка, як і решта передмість, мала власну школу та церкву. Австрійська влада у всіх передмістях збудувала муніципальні школи. Школу на Калічанці відкрито 25 жовтня 1873 року. Станом на 31 грудня 1913 року в школі було 5 систематизованих класів (всього 8), де навчалося 386 учнів, серед них 120 вважали рідною мовою німецьку, 86 – румунську, 101 – українську, 79 – польську. В цей час тут працювали Петро Пітей, Петро та Антонія Маґас, Діоніс Бендевський, Герміна Томович, Трифон Фотій, Роза Кон, Фрідріх Пляшке, Ернст Ґвідо Мюкк та ін. Невелика двоповерхова споруда школи на Калічанці служила освітнім цілям в австрійський, румунський та радянський часи. Проте з плином часу приміщення стало замалим, не було гази-фікованим. В1987 році прийнято рішення про зведення на Калічанці нової сучасної школи. Дітей перевели у центральні школи міста, де вони навчалися у другу зміну. 5 жовтня 1995 року рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 708/22 було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва середньої школи №16 на 836 місць на вул. Білоруській, 77. Загальна площа школи склала 6750,06 м2. Школу звели будівельники орендного ремонтно-будівельного управління №2 асоціації „Житлоцивільбуд” за типовим проектом, затвердженим Міністерством освіти СРСР для загальноосвітніх шкіл № 186 від 30 грудня 1981 року. Про-ектно-кошторисну документацію розробили працівники Чернівецької філії „Укр-житлопроекту”. Сучасне приміщення школи – триповерхова споруда з перехідною галереєю. Школа вийшла гарною і зручною. Церкву передмістя отримало в 1876 році внаслідок перенесення однієї з церков із внутрішнього міста на Калічанку, а саме – із площі Святої Марії. В австрійські часи Калічанка була промисловим районом - тут працювали цегельні заводи, млини й бойня. Цей ра-йон є промисловим і сьогодні. Найбільш відоме підприємство - Чернівецький машинобудівний завод, розташований на вул. Прутській. Історія його створення починається 2 серпня 1945 року, коли було прийнято рішення Чернівецької міської ради № 517 "Про відведення земельної ділянки під будівництво заводу залізничних конструкцій і мостів". Для заводу відвели площу 16,83 га. Будівельні роботи розпочалися одразу ж. Технічний проект розробили проектна контора "Промстальмонтаж", технічний відділ мостозаводу № 4 і Чернівецький облкомунпроект. З 1948 року будівництво заводу фінансувалося промисловим банком. Завод зводили на базі зруйнованого в 1941 році парового млина - спочатку відбудували та відремонтували старі приміщення, в яких розмістили виробничі й допоміжні цехи заводу. Згодом з'явилися нові постійні та тимчасові споруди. Звели дво- та триповерхові приміщення головного корпусу, для чого розібрали стару цегляну кладку в поздовжній частині корпусів. Також було зведено одноповерхове приміщення допоміжних цехів. Корисна площа заводу склала 2040 м2. В головному корпусі мостозаводу розмістилися цехи: механічний, обробки, ручного електричного зварювання та кузня. В червні 1951 року мостозавод № 4, згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 29 травня того ж року, передали в підпорядкування Міністерству важкого машинобудування СРСР, і з цього часу він відомий під назвою <Чернівецький машинобудівний завод>. У фондах Чернівецького обласного відділу будівництва й архітектури та Чернівецького машинобудівного заводу збереглися документи про передачу 6 жовтня 1950 року мостозаводу № 4 в експлуатацію, акт від 13 серпня 1951 року про передачу заводу в нове підпорядкування, генеральний план заводу, довідка про хід будівництва цеху нафтоапаратури, блоку допоміжних цехів, адміністративного корпусу та інших об'єктів. У перші роки існування цього підприємства його робіт-ники працювали в надзвичайно складних умовах - усі роботи навіть взимку виконувалися просто неба. Взимку працівники змушені були спочатку відкидати сніг, розігрівати зварювальну техніку і тільки тоді приступали до зварювання металевих конструкцій. Часто-густо на заводі не вистачало електроенергії. Робочий день нерідко розпочинався після 11 години вечора, коли місто споживало мало енергії. Першими працівниками заводу стали бійці мостопоїзда № 444, який прибув у Чернівці навесні 1944 року вслід за бойовими частинами Радянської Армії. Новостворене підприємство потребувло не тільки сировину: метал, вугілля, устаткування, досконалу техніку, але й висококваліфікованих працівників, яких на той час не було ні в Чернівцях, ні в області. У надзвичайно стислі терміни треба було перекваліфікувати різноробочих і клепальників мостових ферм у газорізальників, електроверстатників, зварювальників. З плином часу піднялися нові корпуси цехів, завод почав випускати унікальну нафтову апаратуру, яку гідно оцінили споживачі різних країн світу. Сьогодні ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод" здійснює чималий внесок у обсяг експортно-імпортних операцій Чернівецької області. Із залізничного моста на Калічанці можна побачити багатоповерхові будинки цього району. В багатьох із них проживають працівники машинобудівного заводу. Тут розташовані також локомотивне депо та цегельний завод, тісно переплелася промислова та приватна забудова. Район має власну школу, дитячий садок та дві церкви. Неподалік – і Калинівський ринок. Ще донедавна передмістя постачали Чернівці свіжою городиною, фруктами, м’ясними та молочними продуктами. В деякій мірі це значення не втрачено і сьогодні – в межах передмість поряд із багатоповерхівками ще знаходяться присадибні та дачні ділянки мешканців нашого міста.

Марія Никирса, науковий співробітник Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича


Наводимо мости порозуміння

Різноманітність культур регіонів України - наше багатство, а єдність українського народу - головна державна цінність, тому виступаємо категорично проти всяких спроб розділити Схід та Захід країни! На рівні підсвідомості важко знайти нині українця, який би бажав поділу України. Це вже минуле. Але сьогодні болить серце за всю Україну. Бо Схід і Захід - не разом. Усвідомлюючи цю небезпеку, Інститут політичної освіти у партнерстві з представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні вже другий рік поспіль реалізовує проект «Пам’ятати заради майбутнього», метою якого є гармо-нізація відносин між населенням з різних областей України шляхом формування змішаних груп учасників проекту та проведення для них спільних навчань і тренінгів. Минулого року участь у проекті взяли представники Донецької та Львівської областей. У 2008 році він реалізовувався на Луганщині та Буковині. Недавно 12 представників Чернівецької області відвідали м. Луганськ, а після цього 12 представників Луганщини завітали на Буковину. Варто зазначити, що серед учасників проекту були представники різних політичних партій та блоків, члени активних громадських організацій. Серед них – і молоді депутати-бютівці, а також члени моло-діжної громадської організації «Батьківщина молода». Тематика навчань була надзвичайно актуальною. Зокрема, експерти у своїх доповідях висвітлювали теми: «10 кроків від минулого до майбутнього», «Історичне подолання наслідків минулого: переосмислення радянського минулого в Україні», «Політика національної пам’яті», «Голодомор 1932-1933 рр. Різні погляди - одна правда», «Історичні передумови формування світогляду населення західних та східних регіонів України», «Культура осмислення минулого в ЄС». Серед багатьох поважних фахівців, що долучилися до доповідей під час заходу, знайшлося місце і Надзвичайному та Повноважному Послу Республіки Польща в Україні Яцеку Ключковські, який розповів про особливості демократичних перетворень у Польщі в кінці XX ст. та результати люстрації. Серед лекторів семінарів були також академік Академії наук України, професор Володимир Сергійчук, доктор історичних наук Валерій Філіппов, Святослав Шеремета та Володимир Тиліщак з українського Інституту національної пам’яті, радник голови СБУ з наукових питань Володимир Вятрович, а також доктор філології Петро Рихло та кандидат історичних наук Андрій Горук з Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Крім того, наші гості з Луганська мали змогу дізнатися більше про історію та побут нашого міста, відвідали Хотинську фортецю, а буковинці в Луганській області побували в історичних місцях за-снування та діяльності «Молодої гвардії» (м. Краснодон). Безперечно, досвід проведення таких семінарів є надзвичайно позитивним. На нашу думку, це справді дієвий крок на шляху до об’єднання нації. Сподіваємося, спільними зусиллями ми зможемо подолати всі існуючі кризи заради процвітання нашої держави. Учасники проекту висловлюють щиру подяку його організаторам: Андрію Страннікову (директору Інституту політичної ос-віти), Ніко Ланге (керівнику представництва Конрада Аденауера в Україні), а також Любомиру Грицаку, Оксані Однорал та Ростиславу Томенчуку з Інституту по-літичної освіти (м. Київ).

Тарас Романко,
депутат фракції БЮТ Шевченківської в м. Чернівцях ради Богдан Колодкевич, член молодіжної громадської організації “Батьківщина молода”


Що я знаю про сучасні професії

Сучасне життя країни ставить нові завдання. Змінюються реалії, стиль життя, змінюється та наповнюються новим змістом види професійної діяльності людини, зростає відповідальність кожного члена суспільства за наслідки своєї праці. Помітними стають і регіональні приоритети, запит на певні види професій на ринку праці зростає, в той час як кількість бажаючих здобути ту чи іншу професію досить часто не відповідає запитам ринку праці. Як правило, молода людина вирішує займатися тим, що їй подобається, тим, що добре відомо та викликає загальний інтерес у колі знайомих. Отож вибір молоді зупиняється на так званих престижних професіях, що іноді не узгоджується з особливостями та здібностями самої молодої особи, а окрім того, призводить до негативних тенденцій, дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили, сьогодні вже помітними на ринку праці. Допомогти випускнику школи здійснити вірний вибір професії покликана система заходів професійної орієнтації молоді, яка розроблена та впроваджується службою зайнятості населення. Одним із ланцюжків цієї системи є профорієнтаційні уроки. Так, нещодавно відбувся профорієнтаційний урок «Що я знаю про сучасні професії?» в ЗОШ-інтернаті №2 для дітей-сиріт. Метою заходу було формування позитивного ставлення до робітничих професій через розкриття змісту праці та надання цікавої для підлітка інформації про відомі і не досить відомі сторони робітничих професій, які потрібні на ринку праці Чернівецької області. Важливу роль було відведено формуванню позитивного ставлення до праці представників робітничих професій, наголошувались цікаві для молоді творчі моменти трудової діяльності, можливість реалізуватися, самоствердитись у суспільстві, матеріально забезпечити своє майбутнє. Адже формування позитивного уявлення про предмет є джерелом інтересу, на базі якого і здійснюється вибір, ким бути. Під час уроку демонструвались відеоматеріали, які допомогли молоді поринути у новий дорослий світ, ознайомитись з виробничим процесом, особливостями праці професій типу людина-техніка (будівельні та електротехнічні професії), типу людина-людина (туризм та сфера обслуговування населення).

Людмила Кучурян, головний спеціаліст відділу активної підтримки безробітних Чернівецького міського центру зайнятості


До уваги мешканців міста!

Чернівецький міський центр зайнятості проводить формування груп для безкоштовного навчання незайнятого населення за найбільш актуальними на ринку праці професіями:
- електрогазозварник;
- швачка;
- продавець продтоварів;
- кухар;
- слюсар-сантехнік;
- лицювальник-плиточник;
- слюсар з ремонту автомобілів;
- електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування;
- покрівельник сталевих покрівель;
- столяр будівельний;
- електромеханік з ліфтів;
- маляр, штукатур;
- слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування;
- коваль ручного кування та багато інших. Якщо ви раніше здобули професійну освіту і потребуєте досвіду практичної роботи за набутою професією або тривалий час не працювали і бажаєте відновити чи удосконалити свої знання, уміння та навички в практичній діяльності, Чернівецький міський центр зайнятості організовує стажування на підприємствах міста з подальшим працевлаштуванням.

За додатковою інформацією звертатися за адресою: вул. Бетховена, 5; кабінет № І7; тел. 52-29-28.


Шановні керівники підприємств, бухгалтери, приватні підприємці!

Чернівецький міський центр зайнятості надає ро-з’яснення щодо вимог по заповненню розрахункової відомості згідно з додатком 6 до Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків №339 від 18.12.2000 року 4 розділу «Заборгованість з виплати заробітної плати з урахуванням заборгованості за минулі роки (без урахування суми неви-плаченої заробітної плати останнього місяця звітного пе-ріоду) (грн)». Заборгованістю з виплати заробітної плати вважається сума, яка включає усі нарахування у грошовій та натуральній формі із фонду оплати праці, що належить до ви-плати, тобто за винятком обов’язкових утримань (прибутковий податок та сума страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що сплачує працівник) і яка не виплачена до першого числа місяця, наступного за звітним, без урахування суми невиплаченої заробітної плати останнього місяця звітного періоду. Сума заборгованості з ви-плати заробітної плати на кінець звітного періоду відображається як кредитове сальдо рахунку 661. У рядку «На початок року» показується заборгованість з виплати заробітної плати за минулі роки станом на 1 січня поточного року, яка повинна залишатися незмінною протягом поточного року. У рядках за І квартал, І півріччя, 9 місяців, за рік показується заборгованість з ви-плати заробітної плати на кінець звітного періоду, а саме:
за І квартал - станом на 01.04;
за І півріччя - станом на 01.07;
за 9 місяців - станом на 01.10; за рік - станом на 01.01.

Просимо дану інформацію прийняти до уваги та застосовувати при заповненні розрахункової відомості за III квартал про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.


  • Рішення 32 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 11.09.2008 р. №695

Про визначення правового режиму реалізації майна, що визнане судом відумерлим

Відповідно до статей 25, 26, 30, 59, 60, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», Цивільного кодексу України, з метою реалізації права територіальної громади міста на відчуження спадщини, яка визнана судом відумерлою, Чернівецька міська рада вирішила:
1. Затвердити Положення про порядок відчуження відумерлого майна, що перебуває на праві спільної часткової власності (додається).
1.1. Надати право директору департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради:
1.1.1. представляти інтереси Чернівецької міської ради при укладанні в державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів міста договорів купівлі - продажу відумерлого майна;
1.1.2. на підпис договорів купівлі – продажу відумерлого майна.
2. Визначити, що:
2.1. відумерле майно (квартира, садибний (одноквартирний) житловий будинок) зараховується до житлового фонду соціального призначення та надається в порядку, визначеному Законом України «Про житловий фонд соціального призначення»;
2.2. розпорядження відумерлим майном (нежитлове приміщення та/або земельна ділянка) здійснюється департаментом економіки міської ради і департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради на підставі розпорядчих актів, якими регламентований порядок їх передачі або відчуження.
3. При реалізації пункту 2.2 цього рішення обсяг і межі повноважень посадових осіб департаменту економіки міської ради та департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради визначаються Чернівецьким міським головою на підставі виданих ним довіреностей, посвідчених в установленому законодавством порядку.
4. Вважати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.11.2006 р. № 528/13 «Про визначення правового режиму реалізації майна, що визнане від-умерлим», у зв’язку з прийняттям цього рішення.
5. Рішення набирає чинності з моменту опублікування його в газеті «Чернівці» та на сайті Чернівецької міської ради.
6. Організацію виконання цього рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради Бойка І.В., директора департаменту житлово- комунального господарства міської ради Шумейка О.М. і директора департаменту економіки міської ради Степанчук Г.Я.
7. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію міської ради з питань економіки, бюджету і фінансів, пос-тійну комісію міської ради з питань земельних відносин, архітектури та будівництва.

Чернівецький міський голова Микола Федорук


  • Рішення 32 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 11.09.2008 р. №695

ПОЛОЖЕННЯ про порядок відчуження відумерлого майна, що перебуває на праві спільної часткової власності


1. Це Положення регламентує порядок відчуження відумерлого майна, що перебуває на праві спільної часткової власності та ви-знано відумерлим на підставі рішення суду.
2. Положення розроблене відповідно до діючого законодавства України.
3. Терміни, які вживаються у цьому Положенні:
3.1. Відумерле майно – майно (квартира, садибний (одноквартирний) житловий будинок), співвласником якого є територіальна громада м.Чернівців на підставі рішення суду про визнання спадщини відумерлою;
3.2. Продавець (власник від-умерлого майна) – територіальна громада міста, представницьким органом якої є Чернівецька міська рада;
3.3. Покупець – юридична або фізична особа, яка зареєстрована відповідно до цього Положення;
3.4. Прямий продаж – одно- осібна участь співвласника майна у придбанні об’єкта відчуження;
3.5. Експертна оцінка – визначення оціночної вартості майна експертним шляхом;
3.6. Виконавчий комітет Чернівецької міської ради – орган, уповноважений надавати згоду на продаж об’єкта відчуження.
4. Відчуження відумерлого майна, яке перебуває на праві спільної часткової власності територіальної громади м.Чернівців, здійснюється на підставі прямого продажу.
5. Продавець повідомляє іншого співвласника письмово рекомендованим листом з повідомленням про вручення про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Ціна продажу об’єкта відчуження визначається на підставі висновків експертної оцінки, яка проводиться незалежними експертами відповідно до чинного законодавства.
6. Особа, яка має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності відумерлого майна, що є комунальною власністю, подає в департамент житлово-комунального господарства міської ради такі документи:
6.1. Заяву (в довільній формі), в якій зазначає про намір купити частку;
6.2. Копію документа, що посвідчує особу або її представника;
6.3. Копію правовстановлюючого документа, який засвідчує право власності зацікавленої особи на іншу частку цього майна;
6.4. Копію витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
7. Документи, подані в копіях, мають бути нотаріально засвідчені, за виключенням документа, що посвідчує особу.
8. Надання згоди на продаж об’єкта відчуження прямим викупом вирішується виконавчим комітетом міської ради на підставі прийнятого ним рішення.
9. Право власності переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу та його державної реєстрації. Договір купівлі-продажу укладається не пізніше як у десятиденний термін з дня прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання згоди на продаж відумерлого майна.
10. Договір купівлі-продажу об’єкта відчуження має відповідати загальним засадам укладення правочинів, визначених чинним законодавством України.
11. Договір купівлі-продажу є підставою для сплати коштів за придбане майно.
12. Покупець зобов’язаний внести зазначені платежі протягом тридцяти календарних днів (включаючи день оплати через банківську установу) з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу.
13. У випадку, якщо Покупець протягом тридцяти календарних днів з дня нотаріального посвідчення договору не розрахувався за об’єкт або відмовився його прийняти, договір може бути розірвано або ви-знано недійсним на вимогу продавця.
14. Продавець здійснює у встановленому порядку передачу майна покупцю тільки після повної сплати ним грошових коштів за придбане майно, шляхом оформлення акту приймання - передачі та підписання його уповноваженими представниками сторін за договором.
15. Спори, що виникають у процесі реалізації майна, вирішуються в судовому порядку.
16. 3 інших питань, не визначених цим Положенням, застосовується чинне законодавство України.

Секретар Чернівецької міської ради Троян Єремічук


  • Перші новосілля

Міське шкільництво - на стендах освітянського музею

З’явився він у стінах загальноосвітньої школи № 5, що на вулиці Лесі Українки. Цей музей створено колективними стараннями всіх педагогів міста, які збирали експонати для нього та розробляли експозицію. На його відкриття прибув міський голова Микола Федорук. Перед тим як перерізати почесну стрічку, керівник вручив групі передових педагогів почесну медаль “На славу Чернівців”. Прозвучали віншування, підкріплені грамотами та преміями, й на адресу творців музею. Місію нагородження виконала начальник міського управління освіти Валентина Малишевська. Для присутніх було влаштовано першу екскурсію по музею. В кількох кімнатах розміщено сотні цікавих експонатів, серед яких є й унікальні. Широко подано минуле чернівецького шкільництва. Окрему кімнату відведено для демонстрації взірців учительської творчості. Детальнішу розповідь про цей самобутній музей подамо в наступних номерах.


В Африці знайшли гігантський алмаз

Алмаз вагою 478 каратів, знайдений у королівстві Лесото, може стати після обробки одним із найбільших у світі діамантів. Коштовний камінь був виявлений робітниками копальні Летсенг, однієї із найбагатших у світі. Саме тут було знайдено 20 найбільших алмазів. Копальня на 70% належить британській компанії Gem Diamonds. У невідшліфованому ви-гляді алмаз посідає двадцяте місце за розміром і може стати одним із найбільших у світі, хоча після обробки його вага може зменшитися до 150 каратів. Вартість такого каменя становить приблизно більш ніж 12 мільйонів доларів. «Попереднє дослідження цього незвичайного каменя показало, що після обробки він поб’є рекорди за найкращим кольором і прозорістю», - сказав представник Gem Diamonds Кліффорд Ельфік. Найбільшим у світі алмазом вважається виявлений у Південній Африці в 1905 році «Куллінан» вагою в 3106 каратів. З нього було зроблено понад 100 діамантів, найбільші з яких прикрасили королівський скіпетр і корону Британської імперії.


Пересмішник з чернівецькою пропискою

Для непосвячених нага- даємо, що в нашому місті проживає знаний метр карикатури, маститий різносторонній митець Валерій Іоніцой.
Свого часу він вигострював своє перо в Молдові, коли був головним художником республіканського сатиричного журналу “Кіперуш”, що по-нашому означає “Перець”. Сидячи в цьому гоноровому кріслі, Валерій Михайлович не протирав марне сподні, а сотворив кількатисячну в’язанку пекучих перчинок, себто карикатур. Вони, до речі, друкувалися не лише в Молдові, але й у Болгарії, Бразилії, Вірменії, Естонії, Іспанії, Італії, Китаї, Латвії, Литві, Росії, Румунії, Сербії, Словаччині, США, Туреччині і, звичайно ж, репрезентувалися в Україні. А якщо брати вище, то Валерій Іоніцой заслужено носить посвідчення члена Асоціації елітних та професійних карикатуристів Європи. За свої суперталановиті роботи отримав 11 престижних премій. Ідеться не про якісь там відзнаки районного чи обласного рівнів, а міжнародного, на яких нагородами не розкидаються. Карикатури чернівецького митця стали власністю багатьох зарубіжних музеїв. Насолоджуються ними й приватні збирачі такої продукції. А ще Валерій Михайлович добре знаний у мистецькому світі як книжковий графік. У послужному списку митця налічується понад 130 видань. Обласкала його персону й архітектурна муза. Тож встиг відзначитися і на цьому терені – спроектував чимало ком- фортного житла, об’єктів громадського харчування, а ще – школу та комплекс відпочинку. Буковинець за походженням. Народився в селі Шендрени (колишня Драниця Новоселицького району). Між іншим, коли Іоніцой малює карикатури, ніколи не сміється. Це він робить після того, як над ними досхочу нарегочуться сміхолюби. Народне визнання – немов брусок для коси: чим більше той торкається леза, тим гострішим воно стає. Пропонуємо посміятися разом. Перед вами – в’язанка перчинок буковинського сміхотворця.


  • Iмпрези

Почуття патріотизму – на кінці пензля

Ці образні слова голови обкому профспілки працівників культури Тараса Мукана, виголошені під час урочистого відкриття в Центрі культури “Вернісаж” виставки облорганізації Національної спілки художників України до 600-ліття Чернівців та її професійного свята, вельми влучно відтворюють суть цієї події.
Попри розмаїття тем, стилів, техніки виконання, застосовуваних матеріалів з-поміж усіх 172 живописних, графічних, скульптурних, прикладних робіт, представлених майже вісьмома десятками спілчан, практично в кожній бринить струна закоханості в рідні терени. Тож цілком можна погодитися з головою виставкому, знаним образотворцем Миколою Лисаківським: фаховий рівень нинішнього колективного доробку дуже високий. Особливо впадає в око чудова галерея малярських “вікон” у знані й потаємні куточки давнього й вічно юного нинішнього ювіляра. Ось м’яко, лірично виписаний “Міський пейзаж” (М.Рибачук), задумливо застиглі на тлі одного з чернівецьких неповторних шпилів дві дівчини, схоже, із далеких “австрійських” часів (В.Лізвінський. “Чернівці – маленький Париж”), укутане романтичними сутінками “Нічне місто” (Я.Ільченко). А поряд – осяяне ласкавими сонячними променями “Старе місто” (М.Киселиця). Непомітно душу огортає щемка ностальгія за якоюсь особливо теплою, по-домашньому затишною минувшиною від споглядання життєстверджуючого і водночас сумовитого “Чернівецького мотиву” (О.Криворучко), осягаючи в ньому “Під небесним покривом” (І.Балан) і люб’яче розгорнуту широку історично забудовну панораму, і хвилюючу містику “Вечірнього міста” (В.Теут), і примхливо видовищну золотисту “Осінь бездумних собак” (В.Солдатов), і глибоко філософський “Вхід” (А.Лимар). До пари місту-чарівнику і його діти – з відкритим серцем, метким словом та неспішним оцінюючим поглядом на всенький світ. На кшталт динамічно експресивного “Чернівецького Будулая, артиста народної оперети В.Марущака” або розважливого “Василя Васкана, заслуженого працівника культури України” (В.Краснов). Та, думається, чи не найпереконливіший гімн столиці Буковини проспівано у двох триптихах – “Старе місто” (Ю.Рабушин) та “Вечірні зустрічі” (О.Гармидер). До речі, в ході відбіркового конкурсу на Всеукраїнську образотворчу виставку в Києві до Дня художника прийнято роботи С.Вірсти, І.Гуцула, В.Краснова, В.Санжарова та І.Юр'єва.
Юрій СКИБА


ГЕФЕСТИ ЖИВУТЬ НА ОКОЛИЦІ

На відсутність ковалів Чернівці не скаржаться. Їх є вдосталь. Як жартував мій знайомий, ковалів у нас багато. Автобусів мало: нема чим до Цецино доїхати. Тому мову в цій ситуації слід вести не про кількість, а про якість, бо саме вправних ковалів Чернівцям нині бракує. Тож не дивно, що кожний ковальський талант перебуває під пильним прицілом замовників. До таких, передусім, належать майстри підприємства «Кришталева купіль» під орудою Михайла Тодоровича Пелепка. У своїх прайс-листах вони не соромляться писати: «Виготовляємо вишукані ковані вироби». І це не самовихваляння, не намагання видати бажане за дійсне. Тут кують усе, чого забажає душа замовника. - Можемо, якщо буде потреба, й блоху підкувати,- оптимістично заявляє Михайло Тодорович Пелепко. На рахунку підприємства - сотні унікальних високохудожніх виробів. Кожен із них проситься до розряду шедеврів ковальства. Оті загартовані вогнем дива з’явилися недавно на сторінках солідного видання під назвою «Художнє ковальство України». «Кришталева купіль» на брак замовлень не скаржиться. Щоби одержати ковану браму чи огородження для балконів, треба почекати в черзі. Ясна річ, що то вироби дорогі і замовляють їх переважно новоявлені олігархи. Бідній людині такий товар не по кишені. Але ковалі вірять у те, що «запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». І навіть пересічні українці матимуть ковані брами та балюстради. «Кришталева купіль» часто дає майстер-класи на людях. Щороку в День міста її ковалі б’ють у крицю і витворяють дива-дивенні. Позаторік у присутності мера Чернівців Миколи Федорука викували зі шматка металу герб міста. Керманич столиці Буковини теж долучився до цієї роботи і бив молотом по ковадлу, як заправський Гефест. Потім підняли за спільну працю по шкалику самогонки ковальського виробництва. До 600-ліття підприємство підготувало кілька оригінальних поковок. Їх можна буде побачити на площі Турецької криниці, де демонструватимуть своє мистецтво тутешні і приїжджі ковалі. Ангар, де владарює «Кришталева купіль», знаходиться на південній околиці Чернівців. Ясна річ, це виробництво не бездимне. Тому й перетворили його ковалі на зелений оазис, в якому поряд з людьми мешкають лебеді, чапля, фазани, павичі та цесарки і всяка інша живність. З ранньої весни до пізньої осені тут буяє зело та ароматяться різні квіти. А під склепінням робітні потім наро-джуються мідні та бляшані троянди. Звідси вони, охрещені в ковальському горнилі, розходяться по світу втішати людей.
Дмитро Ковальчук


Футбольне свято

Чудовий масовий турнір з футболу, присвячений ювілеєві нашого міста, провів Буковинський університет. В ньому взяли участь усі факультетські групи, а це – понад 60 команд. Потім помірялися силами у фінальному поєдинку найсильніші – факультети юридичний та комп’ютерних систем і технологій. Перемогли юристи. Вони були кращими й фартовішими, тому й здобули кубок ювілейного турніру, а на додачу – ще й золоті медалі та грошову премію. Вручив нагороди переможцям та привітав з перемогою ректор Буковинського університету, депутат міської ради Михайло Маниліч.

Реклама

дизайн сайту: Олександр Лиходід