РЕЗЕРВНИЙ САЙТ
http://chvgazeta.naxx.ru
бесплатный хостинг php mysql сайтов

Класика

Системи очіщення води

Чёрная икра

Будівельна корпорація
"Альянс Захід Буд"

Косметика

"Спутник" Каналізація.
Водопостачання

Ремикс Буд. Черновцы

Введіть ключові слова для пошуку на сайті


  • Крилатий ювілей

Європейському місту – європейський аеропорт

Відбулися урочистості з нагоди 75-річчя заснування Чернівецького аеропорту. А почалася його історія з відповідного рішення короля Румунії Кароля ІІ у 1930 році. Тоді, 12 жовтня, у присутності примаря та численної громадськості міста було закладено наріжний камінь у фундамент аеровокзалу. Урочисте відкриття летовища відбулося 24 травня 1933 року. Сталося це в присутності монарха Кароля ІІ та багатьох відомих діячів Румунії. У 1937 році газета “Universal” захоплено писала про те, що Чернівецький аеропорт є одним з найкращих у Східній Європі. 28 червня 1940 року, після того, як Північна Буковина увійшла до складу Радянської України, на території аеропорту створено базу для 149-го авіаполку. І лише в травні 1945-го аеропорт почав діяти як самостійне підприємство. 25 грудня цього ж року на базі 87-го окремого гвардійського Сталін-градського полку, передислокованого з Чехословаччини, створено 283-й авіазагін спецпризначення. Його літаками здійснювалися пасажирські та поштові перевезення, хімроботи. У 1946 році через аеропорт було перевезено 8,5 тисячі пасажирів. У 1950-му, після об’єднання 283-го Чернівецького авіаполку з Проскурівською і Тернопільською авіаційними ескадрильями, створено 98-й авіаційний загін. У 1952 році він влився до Чернівецького аеропорту. 1970 року розпочалося будівництво стоянок з твердим покриттям для авіаційної техніки. Для забезпечення надійної експлуатації літаків АН-24, що виконували рейси з Чернівців до Києва, в 1974-75 роках було побудовано злітно-посадочну смугу довжиною 1500 метрів. У 1986-му її подовжено до 2216 метрів. Найбільший розквіт аеропорту припав на 80-ті роки. В цей час виконувалися рейси літаків на Москву, Київ, Донецьк, Сімферополь, Одесу, Мінськ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Ригу, Кишинів, Луганськ. Протягом року звідси перевозилося понад 320 тисяч пасажирів. У роки незалежності розпочалася реорганізація авіапідприємства. У 1999 році аеропорт «Чернівці» одержав статус міжнародного. Наприкінці 2006-го майновий комплекс КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці» було передано у власність громади міста. І він знову почав відроджуватися. Відремонтовано аеровокзал, на що з міського бюджету витрачено близько чотирьох мільйонів гривень. Розпочато і частково виконано роботи на пероні та привокзальної площі. У розпорядження колективу надійшло чимало обслуговуючої техніки. Витрати на її придбання становили понад півтора мільйона гривень. Невдовзі буде подовжено злітно-посадочну смугу. Одне слово, міська влада прагне зробити аеропорт справжніми повітряними воротами столиці Буковини. З нагоди ювілею аеропорту відбулися урочисті збори, на яких вшанували кращих працівників та ветеранів підприємства. Про трудовий шлях уславленого колективу присутнім розповів директор комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» Володимир Калинюк. В імпрезі взяв участь і вручив нагороди кращим працівникам міський голова Микола Федорук. До одержаних відзнак додалися й спеціальні значки на честь ювілею аеропорту, а також книга “Небо над Чернівцями”, впорядкована групою науковців у складі В. Яценка, Ф. Белевського та Б. Ільків.
Наш кор.


Bідзначено прокурора міста

За вагомий особистий внесок у зміцнення законності та правопорядку, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод громадян та з нагоди Дня працівників прокуратури Указом Президента України відзначено прокурора міста Чернівці Василя Блауша. Його нагороджено медаллю «За працю і звитягу».

Cтворено національні природні парки <Буковина> та «Хотинський»

З метою забезпечення підтримання екологічної рівноваги, збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, прискорення формування національної екологічної мережі 1 грудня 2008 року Президент України підписав Указ «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів», яким підтримано ініціативу Чернівецької обласної державної адміністрації щодо створення національних природних парків «Буковина» та «Хотинський».

Буковинець – лауреат державної премії

На підставі подання Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки Указом Президента України №1121/2008 від 1 грудня 2008 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2008 року» за цикл наукових праць «Нові якісні методи нелінійної механіки та їх застосування для аналізу багаточастотних коливань, стійкості і проблем керування» Державну премію присуджено докторові фізико-математичних наук, першому проректорові Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Роману Петришину. Її розмір становить 150 тис. грн.

Теми дня

Cтолиця Буковини: зовнішньоторговельна діяльність

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг підприємств міста, за даними статуправління, склав 177,2 млн доларів США, що на 31,2% перевищує показник аналогічного періоду минулого року. При цьому обсяг експорту зріс на 18,0%, а імпорту – на 42,3%. Виробництво продукції з давальницької сировини продовжує відігравати значну роль у зовнішньоторговельному обороті (26,0% від загального обсягу експорту, хоча щорічно спостерігається тенденція до його зменшення). Обсяг експорту в країни Європи становить 40,7 млн дол. США і перевищує експорт у країни СНД в 1,15 раза (в аналогічному періоді минулого року це співвідношення дорівнювало 1,27). В країни Африки й Америки продукція експортується у незначній кількості. Найбільшими імпортерами продукції підприємств міста є: Росія - 16,8%, Білорусь - 15,9%, Італія - 14,0%, Болгарія -12,0%, Румунія - 8,1 %, Німеччина - 6,0%, Молдова - 3,5%, Азербайджан - 3,3%, Польща - 3,0%, Афганістан - 2,7% від загального обсягу експорту підприємств міста. В структурі експорту переважали матеріали, обладнання, машини - 54,7% від загального обсягу. Експорт непродовольчих товарів народного споживання склав 38,3%, продовольчих - 7%. Найбільшими експортерами міста були: ТОВ «Машзавод», ВАТ «Трембіта», ТОВ «Розма», ПП «Артон», ЗАТ ВТКФ «Буковинка», ТОВ «Рікка», ВАТ «Трикотажна фірма «Арніка», ТОВ «Веритес», СП «Сузір’я», ВАТ «Чернівецький хлібокомбінат». Імпорт з країн Європи становив 67,6 млн дол. і в 11,4 раза перевищив імпорт з країн СНД (в аналогічному періоді минулого року - в 9,5 раза). Причому, най-більше товарів було імпортовано з Польщі - 18,7%, Німеччини - 15,5%, Китаю - 10,3%, Італії - 9,7%, Румунії - 5,23%, Естонії - 5,2%, Туреччини - 4,9%, Росії - 4,4% від загального обсягу імпорту. Структура імпорту була такою: продовольчі товари - 7,3%, непродовольчі товари народного споживання - 24,7%, матеріали, сировина, машини, обладнання - 68,0% загального обсягу імпорту. Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку міста за січень-вересень зріс на 3,8 млн дол. Сукупний капітал нерезидентів на 1.10.2008 р. становив 36,7 млн дол.США, що склало 152 долари у розрахунку на одного мешканця міста.

Анатолій МЕЛЬНИК,
начальник відділу міжнародних відносин та зв'язків із громадськістю міської ради


  • Бізнес – громаді

Чи дійде приватне благодійництво і до наших городян?

Така патріотична цікавість щодо інтересів міських земляків мимоволі виникла під час чергового засідання прес-клубу реформ, де було оголошено про створення цільового фонду допомоги потерпілим від наслідків липневої повені в двох районах нашого краю – Вижницькому та Глибоцькому.
Завдяки благородній ініціативі компанії "Філіп Моріс Україна", яка надала грант у 100 тисяч доларів США, Фонду Східна Європа (ФСЄ) та адмініструвальній діяльності добре знаної місцевої громадської організації "Буковинська партнерська агенція", за роз'ясненнями співробітника ФСЄ Юрія Піскалюка, керівників БПА Арсенія Анциперова, Володимира Зав'ялова та Лідії Анциперової, означені кошти, перш за все, спрямовуються на відновлення тамтешніх об'єктів колективного використання - містків, колодязів, джерел. Причому, перевага надається найвразливішим членам сільських громад, що відчули на собі силу розбурханої стихії, - літнім людям, багатодітним, малозабезпеченим родинам, соціальним сиротам, особам з обмеженими можливостями, безробітним. Загалом, наголошувалося розпорядниками фонду, посередництвом всебічної інформаційної відкритості, абсолютної прозорості, широкого представництва в ухваленні рішень передбачається до кінця року прискорити післяповеневе відновлення там, де, як мовиться, не дійшли руки державних компенсацій за втрачене добро. Важлива деталь – аби унеможливити корисливі прояви та зловживання, ставка робиться на максимально охоплювальне коло облагодіюваних краян порівняно невеликими – від двох до п’яти тисяч гривень – сумами. До того ж переважно не готівкою (що, як відомо, сприяло росту “стихійних” гулянок та пиятики), а оплатою життєво необхідних товарів та послуг. З подальшим – наприкінці грудня – докладним звітуванням не лише перед “запагорбовими” меценатами, а й усім загалом буковинців. Воістину, маємо вартий всілякого заохочення приклад плідного поєднання зусиль бізнесу, влади та громади для всесуспільної користі! Звісно, хотілося би, аби “морісівські” щедроти поширилися й на обласний центр. А може, аналогічну гуманну місію започаткують і тутешні мошновиті фінансово-виробничі структури?
Юрій СКИБА


Бухарест гратулював чернівці

Вдячного листа адресував міському голові М. Федоруку Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії М. Кулик за успішне проведення у Бухаресті представлення міста Чернівці з нагоди 600-ліття першої писемної згадки про нього. Подаємо текст у повному викладі, оскільки амбасадор адресує свою вдячність цілому ряду публічних осіб та організацій, які взяли участь у цьому цікавому дійстві.
Шановний Миколо Трохимовичу!

Маю приємну нагоду інформувати про особливий резонанс, якого набули в Румунії заходи з нагоди презентації у Бухаресті історії та сучасності міста Чернівці. Спільними зусиллями Чернівецької міської ради, обласної держадміністрації, місцевих творчих об’єднань та Посольства України в Румунії, Культурно-інформаційного центру 30 жовтня 2008 року у Бухаресті проведено відкриття презентаційних заходів «Чернівці вчора, сьогодні, завтра». У його рамках в Музеї муніципалітету Бухареста столичній громадськості було представлено однойменну фотоекспозицію «Чернівці вчора, сьогодні, завтра», копію грамоти про першу писемну згадку про місто Чернівці, інвестиційні пропозиції міста, виставку книг та періодичних видань румунською мовою, художню виставку «Митці Чернівців». У Культурно-інформаційному центрі України відбувся поетичний вечір «Місто моєї любові» (під час якого була представлена творчість чернівецьких поетів, які пишуть румунською мовою, переклади румунської поезії) та відкриття виставки художниці Л.Богдан «Квіти Буковини». У приміщенні Бухарестського театру комедії з великим успіхом відбувся концерт Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю України Чернівецької філармонії та народного артиста України Іво Бобула. Значного резонансу презентації Чернівців у Бухаресті надала участь очолюваної Вами представницької делегації офіційних, ділових та мистецьких кіл міста. Проведені заходи викликали значний інтерес у румунської громадськості і відбулися за участі представників офіційних, політичних та громадських інституцій, іноземного дипломатичного корпусу, засобів масової інформації, широко ви-світлювалися в румунських періодичних виданнях. Упродовж листопада фотоекспозиція, художні та книжкові виставки були відкриті для публічного ознайомлення у Культурно-інформаційному центрі. Їх відвідала значна кількість мешканців румунської столиці. Завдяки проведеним у Бухаресті заходам вдалося продемонструвати багатокультурний феномен міста Чернівці, його європейський характер, інвестиційний потенціал, налаштованість до співпраці із сусідніми країнами, у тому числі Румунією, створення належних умов для забезпечення потреб всіх національних меншин, зо-крема румунської. Докладено конкретного внеску в зміцнення міжнародного позитивного іміджу нашої держави, культурно-інформаційної присутності України у сусідній Румунії. У цьому зв’язку Посольство України в Румунії висловлює щиру вдячність Вам особисто, керівнику відділу міжнародних зв’язків міської ради А.Мельнику, керівнику відділу нацменшин облдержадміністрації І.Іонцю, всім співробітникам Чернівецької міської ради та Чернівецької облдержадміністрації, які долучилися до підготовки зазначених заходів, голові Чернівецького обласного відділення Українського фонду культури В.Діаковській, голові Чернівецького обласного відділення Спілки письменників України В.Колодію, поетам А.Опаїцу, М.Лютику, народному артисту України І.Бобулу, художниці Л.Богдан, директору Чернівецької обласної філармонії П.Казимирчуку, художньому керівнику, народному артисту України А.Кушніренку та всім артистам Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю. Наснаги Вам та творчої енергії, міцного здоров’я, щастя і добра!
З повагою та налаштованістю до подальшої співпраці посол М.Кулик


Менахем Aріяв: «Я залишаю за собою відкриті двері»

17 листопада цього року до Чернівецької міськради надійшов лист з міста-побратима Чернівців Нацрат Ілліт (Ізраїль) від його мера Менахема Аріява. Адресовано лист міському голові Миколі Федоруку. У посланні відлунюють нотки легкого суму: пан Менахем покинув пост керівника міста, який очолював 32 роки. Він був і залишається другом Чернівців, про що вирішив укотре нагадати. Такі листи - ознака високої ділової культури й інтелігентності. Лейтмотив цього послання - впевненість у продовженні побратимства та співпраці, зміцненні мостів дружби.
Вельмишановний пане міський голово, дорогий друже та колего Миколо Федорук! Пишу ці рядки, аби повторно повідомити, що іду у відставку з посади міського голови мого міста Нацрат Ілліт після 32-х років як голови та 10-ти років – як заступника. Слід також не забувати, що мені, якщо дасть Бог, виповниться у червні 2009 року 80 літ. Вважаю доречним повідомити тобі це напряму, а через тебе – міській раді та мешканцям Чернівців. У нас були найкращі зв’язки цими десятиліттями, відбувалися двосторонні візити, контакти завжди були щирими, навіть коли були деякі труднощі, а візити – не такими частими, як хотілося б, оскільки багаторазово нам ставали на заваді різні події. Але дружба і стосунки будуть підтримуватися, і ми сподіваємося, що мій наступник пан Шимон Гафсу йтиме тим самим шляхом задля нашого і вашого блага. Я завжди виступав за те, щоб контакти та стосунки між нами і нашим населенням, а також членами міської ради, молоддю, школярами та працюючими завжди підтримувалися. Залишаю по собі відкриті двері для подальшого опрацювання цих стосунків і сподіваюся, що нова міська влада буде і надалі їх вести. Передаю мої найкращі побажання успіху і сподіваюся, що у нас ще буде можливість зустрітися, також і в неофіційній обстановці.

3 найкращими побажаннями Менахем Аріяв


Hеконтрольовані прибутки – лише мрія

Дедалі більше спритних громадян намагається отримати неконтрольовані прибутки, реалізовуючи фальсифіковані продукти харчування. Щоб припинити це вкрай негативне явище, податківці вживають заходів щодо вилучення з незаконного обігу таких продовольчих товарів. За останні кілька місяців цього року працівниками податкової міліції ДПІ у м. Чернівцях у ході проведення операції «Контрабанді-стоп» вкотре встановлено факт незаконної реалізації м’ясної продукції. Цього разу – на автомобільній стоянці, що розташована на одній із вулиць біля Калинівського ринку, податківцями виявлено та вилучено 2150 кіло-грамів м’ясної та рибної продукції, орієнтовна вартість якої складає 75,3 тис. грн. Водій автомобіля, з якого здійснювалося розвантаження м'ясної та рибної продукції для подальшої реалізації, розповів, що транспортний засіб, а також продукція в ньому належить приватному підприємству зі Львова, однак документів про якість та походження даної продукції не представив. Вражає той факт, що громадяни, знаючи про наслідки незаконної торгівлі, допускають зазначене порушення, через що потрапляють у поле зору податківців.
Відділ масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян ДПІ у м. Чернівцях

Міське перехрестя

Відділ масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян ДПІ у м. Чернівцях

Однією з інтриг минулого за-сідання міського парламенту виявилося обговорення Положення про порядок розгляду питань, пов’язаних із самочинним будівництвом. Документ важливий, адже проблема самовільного будівництва стає для Чернівців з року в рік відчутнішою. А з огляду на поведінку окремих громадян, які мають не надто обмежені матеріальні ресурси й не менш зажерливі апетити, такою, що потребує негайного втручання. Тому депутатський корпус і намагався поставити логічну крапку у, на жаль, типовій дискусії «влада - самочинний забудовник». Щоправда, в ході обговорення це виявилося не так вже й легко. Тим паче, що юридичне управлін-ня міської ради винесло напередодні свій вердикт щодо підготовленого документа й вказало робочій групі на певні суттєві недоопрацювання й неузгодженість із діючим законодавством. Думки представників міського парламенту теж розділилися. Одностайними депутати були лише в одному: хай і в майбутньому, але документ, який регламентує й гарантує певною мірою вирішення проблеми, має з'явитися. Шанси його появи на нинішньому засіданні перекреслили тридцять чотири депутатські голоси, які висвітлилися на моніторі системи голосування у графі "за" - перенесення прийняття рішення на наступні пленарні засідання. Ще 13 народних обранців вирішили утриматися. Таке голосування стало підсумком майже сорокахвилинної полеміки, яку довелося переривати перервою для консультацій. Так, депутат фракції “Свобода.Солідарність. Справедливість.” Василь Забродський ще на самому початку дискусії наполягав: рішення місту необхідне вже сьогодні і приймати його треба, що називається, не відкладаючи на завтра. Згодом у коментарі він зазначив наступне: ”Чому я наполягав на прийнятті рішення? Бо кожен місяць – це, як мінімум, двадцять узаконених самовільних забудов. Я цілком поділяю думку про те, що положення потрібно доопрацювати, але вважаю: це можна було би робити й на наступних засіданнях. Таке положення Чернівці повинні би мати ще кілька років тому”. Цю позицію підтримав і депутат від фракції Партії регіонів Ярослав Кушнірик, назвавши саме положення “інструментом впливу”. Натомість представник фракції БЮТ В'ячеслав Кишлярук вказав на певні недопрацювання й підкреслив, що документ створюється не на узгодження, а на упередження випадків появи самовільних забудов. "Положення має бути спрямоване, у першу чергу, на викорінення фактів самовільного будівництва як такого, а не на узаконення вже існуючих об'єктів", - його аналогічну тезу озвучив однопартієць Олексій Редько. Аргументовано виступила і депутат від фракції "Наша Україна" Валерія Фірсанова, яка, зо-крема, зазначила: ":існують, так би мовити, різні типи самовільних забудов. Є такі, що закривають людям вікна їхніх осель, і весь світ Божий, як, наприклад, на вулиці Шевченка, 28. А є такі, що їх звели люди, котрі не надто віддалилися од того, що зветься межею виживання, добудувавши собі метр-півтора ванної кімнати чи коридору. Це ж теж можна кваліфікувати, як самовільну забудову, - зазначила Валерія Герасимівна. - І не треба забувати про тих забудовників, які не можуть розпочати власне будівництво через безрезультатне простоювання у чергах у департаменті містобудівного комплексу й земельних відносин міської ради для отримання відповідних дозволів. Не дочекавшись же їх, починають забудову. І це аж ніяк не їхня провина", - закцентувала депутат. Її колега по фракції Любов Сорохан додала , що представляє інтереси мешканців тієї частини міста, де "60 відсотків будівель не здано в експлуатацію... Ось типова ситуація: сім'я звела будинок 27 років тому, він пережив дві серйозні повені, нині його власники повинні заплатити 5 відсотків від загальної вартості будівлі. Запитується: чи спроможні вони зробити це при нинішніх цінах? Тому у документі мають бути враховані всі нюанси." - підсумувала пані Сорохан. Своє бачення висловив і міський голова Микола Федорук. У дещо категоричній формі він звернувся до депутатів із риторичним запитанням: а де, шановні, ви були раніше, адже робота над документом розпочалася ще кілька місяців тому? Перший заступник директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Анатолій Юрчак називає камені спотикання явищем тимчасовим і наголошує на тому, що нині у департаменті діє відділ оперативного реагування. За три місяці роботи його співробітниками пропрацьовано 67 адрес самовільного будівництва. За чотирма - зведення об’єктів припинено, по дев’яти адресах матеріали щодо відкриття кримінальної справи направлено до прокуратури, по одинадцяти - в інспекцію контролю за використанням земель. І саме ці дані, вважає Анатолій Юрчак, певною мірою ілюструють тезу щодо упередження самочинного будівництва.
Лариса АРТЕМЕНКО


Hаш краянин, найбагатодітніший батько-опікун – герой україни

Звання Героя України з врученням ордена Держави Президент Віктор Ющенко присвоїв багатодітному батькові-опікуну, настоятелю Свято-Вознесенського чоловічого монастиря у Чер-нівецькій області Михайлу Жару. Звання та орден держави отцю Михайлу Віктор Ющенко вручив особисто 27 листопада, під час Всеукраїнського форуму усиновлювачів. Михайло Жар звання Героя України був удостоєний за вагомі заслуги перед Україною в реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, а також багаторічну добродійну діяльність. Багатодітний батько виховує 155 дітей, з яких троє – його власні, 29 – усиновлені і 123 – знаходяться під його опікою. Для дітей при монастирі збудовано дитячий будинок. Усі вони відвідують школу, мають чудові умови для навчання, відпочинку та занять спортом. Більшість дітей, які потрапили під опіку Михайла Жара, мали серйозні захворювання і потребували тривалого та дороговартісного лікування. Для багатьох з них отець Михайло знайшов кошти на проведення операцій та лікування за кордоном. Під час канікул діти Михайла Жара мають змогу відпочивати на морі, вирушають у різні туристичні поїздки. Для тих дітей, котрі вже досягли повноліття та здобувають вищу освіту, Михайло Жар зводить житловий багатоповерховий будинок у Чернівцях. Тут вони житимуть у власних квартирах зі своїми майбутніми сім'ями. Аналогів дитячому будинку, що діє при Банченському монастирі, в Україні немає.


Приватизація – без закону

Минулого тижня буковинці та журналісти місцевих мас-медіа мали можливість на ряді зу- стрічей поспілкуватися з головою Фонду державного майна України, головою Всеукраїнського об'єднання <Союз жінок України <За майбутнє дітей> Валентиною Семенюк-Самсоненко. На прес-конференції Валентина Семенівна коротко окреслила як економічну, так і по-літичну ситуацію в країні, роз'яснила підстави намагання добитися її відставки (відмова підписати документи про приватизацію ВАТ <Одеський припортовий завод>, де 10% належало б державі, а 90 - іноземному інвестору), охарактеризувала приватизаційні процеси в Україні. Спілкуючись із журналістами, вона зазначила, що як почесний голова ВГО громадської організації захисту конституційних прав мешканців гуртожитків відомчого підпорядкування чимало зусиль докладає у відстоюванні їхніх законних прав на житло, в тому числі і на Буковині. Щодо процесів приватизації очільник Фонду держмайна України однозначно заявила: стратегічні об'єкти повинні залишатися у власності держави. А стосовно інших, то їхня приватизація має здійснюватися тоді, коли буде ухвалено закон України про приватизацію. «Я не підпишу жодного документа про приватизацію до прийняття закону», – зазначила Семенюк-Самсоненко.


  • Bлада – громада

Акцент на соціальний захист

Відбулося чергове засідання виконавчого комітету Шевченківської районної у місті ради, яке провів голова ради Михайло Пазюк. В його роботі взяли участь прокурор Шевченківського району Олександр Іванюк та начальник управління праці і соціального захисту населення міської ради Аліна Круглецька. На засіданні з доповіддю «Про реалізацію в районі Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» виступила начальник управління праці та со-ціального захисту населення Валентина Гаєвська. Вона поінформувала членів виконкому, що в ра-йоні проведено відповідну роботу, спрямовану на посилення со-ціальної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями. За звітний період призначено 1328 державних соціальних допомог інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам. Своєчасно виплачується компенсація 50 особам, котрі здійснюють догляд за інвалідами. Реалізовано право на призначення державної соціальної допомоги 35 інвалідів, які через відсутність страхового стажу не набули права на пенсію. Своєчасно проводяться перерахунки розмірів державних со-ціальних допомог інвалідам у зв’язку із щоквартальним підвищенням прожиткового мінімуму для даної категорії осіб. Налагоджено дієву співпрацю з Буковинським міжре-гіональним центром професійної, трудової та медичної реабілітації інвалідів, міським центром зайнятості, Фондом соціального захисту інвалідів, громадськими організа-ціями щодо працевлаштування інвалідів. Із співдоповіддю з цього питання виступив член робочої групи, депутат районної у місті ради Назар Горук. Він зауважив, що управлінням праці та соціального захисту населення ведеться робота з виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Зокрема, аби створити безперешкодний доступ інвалідів до об’єктів соціальної інфраструктури, облаштовано пандусами ряд об’єктів громадського призначення та 25 житлових будинків. Малозабезпеченим інвалідам надається безкоштовне харчування, одноразова грошова допомога. Разом з тим, ремонтно-експлуатаційними підприємствами ще недостатньо приділяється належна увага щодо проведення ремонтних, сантехнічних робіт в квартирах малозабезпечених осіб з обмеженими фізичними можливостями. Члени виконкому взяли активну участь в обговоренні даного питання. Так, голова ради Михайло Пазюк у своєму виступі зазначив: потребує позитивних змін праце-влаштування інвалідів, яке залишається на досить низькому рівні, необхідно покращити їхнє медичне обслуговування. На засіданні виконкому розглянуто і низку поточних питань щодо забезпечення життєдіяльності району.
Олена Полянська, начальник відділу організаційно-кадрової роботи та контролю


  • Ювілеї

Буковинські бютівці влаштували свято дітям з особливими потребами

У рамках відзначення Міжнародного дня інвалідів у Чернівцях відбулось урочисте відкриття Буковинського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Особлива дитина». Діти з обмеженими можливостями потребують особливої уваги з боку влади та громадськості. Саме тому депутати фракції БЮТ у міській раді та міська організація партії ВО «Батьківщина», дізнавшись про відкриття такого закладу, не змогли залишити поза увагою дітей-інвалідів, котрі перебувають на лікуванні та реабілітації в цьому центрі. Другий етап благодійної акції «Подаруй дитині іграшку» було вирішено провести саме для дітей-інвалідів. Проконсультувавшись із фаховим лікарем, представники міської партійної організації ВО «Батьківщина» закупили іграшки для кожної дитини, що перебувала на лікуванні в центрі. Для малюків з обмеженими можливостями іграшки –це не тільки розвага, а й розвиток. Подарунки дітям-інвалідам презентували депутат Чернівецької міської ради фракції БЮТ Людмила Березовська та депутат Шевченківської районної ради фракції БЮТ Тарас Романко. Ось що сказала з цього приводу терапевт центру Хащева Жанна Георгіївна: «Щиро вдячні депутатам Чернівецької міської ради фракції БЮТ за такі чудові подарунки. Для наших дітей вони дуже потрібні, адже малюки,котрі перебувають у нас на лікуванні та реабілітації, потребують індивідуального підходу та уваги. Іграшки, надані нам депутатами, допоможуть їм розвиватися та боротися з хворобою».

Інформація

  • Kорисний діалог

Роботодавець – соціальний партнер Пенсійного фонду

Страхові внески є, як відомо, основним джерелом наповнення бюджету Пенсійного фонду та пенсійного забезпечення в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Роботодавець у цій системі по праву посідає домінуюче місце. І від того, наскільки він усвідомлює свою соціальну роль, залежить не тільки сплата страхових внесків та соціальні виплати, але й довіра  працівників до свого керівника, професійна підтримка з їхнього боку у розвитку підприємства та виробництва високоякісної конкурентоздатної продукції. Першо-травневий район Чернівців вважається найбільш промисловим. Тут зосереджено майже 50% підприємств міста, чимало об’єктів торгівлі та побуту. Значна їхня частка розбудована ще за часів радянської доби. Та не всі змогли вижити в умовах ринкової економіки, вийти з економічної “де-пресії” 90-х років минулого століття. Підприємства, керівники яких не розбазарили основні виробничі фонди, опановували закони конкурентної ринкової економіки, зрештою, не опустили рук і почали ставати на ноги й успішно розвиватися, завойовуючи в жорсткому змаганні ринок збуту. Відкрите акціонерне товариство „Трикотажна фірма “Арніка“ – одне з небагатьох підприємств, яке, не- зважаючи на скрутне економічне становище та відсутність підтримки з боку держави, відвоювало, в буквальному сенсі цього слова, своє місце на ринку товарів. Зі слів його голови  Тетяни Микитівни Козлової, виробництво доводилося піднімати майже з колін. Починаючи з 1995 року, працювали неритмічно, попередні економічні зв’язки втратилися. Накопичувалися борги з платежів до бюджету Пенсійного та інших фондів. А найприкріше – несвоєчасно виплачувалася заробітна плата  працівникам, внаслідок чого чисельність працюючих скоротилася до критичної межі (17 осіб у січні 2008 року). Далі вже чекали на банкрутство, закриття та ліквідацію підприємства. Але недаремно народна мудрість стверджує: “Під лежачий камінь вода не тече”. Не пропали зусилля і Тетяни Микитівни. Пошуки виходу з критичної ситуації дали свої результати. З  початку 2008 року підприємство активно розпочало співпрацювати з німецькою фірмою “Тріумф Інтернаціональ” з виробництва жіночої білизни. Підписанню контракту на довго-тривалий період передувала велика підготовча робота, вивчалися можливі ринки збуту продукції. Ця фірма є провідним виробником нижнього одягу в Європі,тому й вимоги до стандартів у неї високі. Для початку виробництва зусиллями “Арніки” відремонтовано виробничі приміщення, встановлено нове сучасне освітлення, компресорне обладнання для подачі стислого повітря до нового технологічного обладнання, яке, до речі, надала німецька фірма в користування на без- оплатній основі. І використання високих новітніх технологій у виробництві вже принесло свої позитивні результати. Від реалізації продукції з’явилися обігові кошти. А за цим стоять виплата  та підвищення заробітної плати, відрахування внесків до Пенсійного фонду. Якщо в 2007 році середньомісячна заробітна плата становила тут 661 грн, то вже нинішнього – вона склала 1399 грн. Усе це позитивно впливає на динаміку надходження внесків до Пенсійного фонду: від 6 тис. грн у грудні 2007 року до 74 тис. грн – у вересні поточного року. Така співпраця вже сьогодні дала змогу створити 150 нових робочих місць, а до кінця 2008-го додатково ще 50. Звичайно,  для орга-нізації такого виробництва окремі спеціалісти підприємства “Арніка” проходили відповідне технологіч-не навчання на фірмі “Тріумф”. Для зручності працівників, які проживають у сільських районах, за кошти товариства комфортабельні автобуси доставляють їх на роботу і додому. Певна річ,  такі підприємства не залишаються поза увагою. Нещодавно з колективом зустрівся Михайло Васи-льович Романів, начальник головного управління Пенсійного фонду України  в Чернівецькій області. Він розповів про пенсійну реформу в Україні, переваги прозорої заробітної плати перед тіньовою зайнятістю. Отримуючи прозору заробітну плату, працівники, зайняті в офіційному секторі виробництва, є застрахованими особами і матимуть соціальні гарантії сьогодні та в майбутньому. «Легалізація заробітної плати є важливим завданням. Це в змозі покращити життя наших пенсіонерів, адже з’явилась би можливість збільшити розміри пенсій. А ті громадяни, котрі сьогодні отримують заробітну плату “в конвертах”, могли б розраховувати на гідну пенсію», – наголосив Михайло Романів. Не обійшлося і без запитань та відповідей. Зустріч із колективом перейшла у формат діалогу. Людей цікавили не тільки пенсійне забезпечення, але й економічна  та  політична нестабільність у державі, які негативно впливають на рівень їхнього життя. Серед інших запитань – стурбованість стосовно можливості подовження пенсійного віку громадян України. На думку Михайла Романіва,  порушувати сьогодні питання перегляду пенсійного віку в бік його збільшення є аморальним. Для цього в Україні відсутні соціальні та економічні передумови.  Спочатку необхідно підвищити рівень життя людей, хоча би наблизити його до європейського.  Тому  найближчим часом пенсійний вік змінюватися не буде. На переконання  виробничників, згубно діє на економіку і недосконале податкове та митне законодавство. Тому їх перегляд у бік лібералізації дав би можливість більш стабільно працювати в секторах економіки, а найголовніше – підвищувати заробітну плату і соціальні стандарти. Без сумніву, такі зустрічі в колективах стануть традиційними, адже вони корисні і вкрай потрібні. Живе спілкування з людьми – дорого-вказ для влади. 

Василь Мельник,
перший заступник начальника
управління Пенсійного фонду України
в Першотравневому районі м. Чернівців     


  • Житейські перехрестя

Далеко куцому до зайця...

Додам: а нам – до Європи. Аби пересвідчитися у справедливості цього маловтішного твердження, не обов’язково кивати на ганебний стан отчого господарювання, соціальної, комунальної, фінансової сфер на тлі нескінченної партійно-кланової гризні з логічним результатом – одним із найнижчих на континенті рівнів життя пересічної людності. Достатньо зазирнути в співгромадянські... черепні коробки. Звісно, в переносному розумінні. Адже, за вкрай актуальним висловом професора Преображенського із нетлінного булгаківського “Собачого серця”, суспільні кризи починаються в головах...

ВИ – ПАСАЖИР “У ЗАКОНІ”?

Красномовне тому підтвердження мав нагоду минулого понеділка спостерігати ваш покірний слуга, якому поталанило “з боєм” у час пік – о пів на сьому вечора – втиснутися до відомчого автобуса, що курсує з центру міста до гіпермаркету “Екватор”. Та ще й вчасно плюхнутися на вільне місце. Проте далеко не всім бажаючим «на шару» дістатися додому (безпосередньо чи із заходом до “тропічної” торговиці) так поталанило. Хоча весь посадковий процес, як завше, зайняв менше хвилини, далі розпочалося незвичне: пославшись на категоричну заборону возити стоячих пасажирів і недочекавшись належної реакції з боку численної “зайвини”, водій грюкнув дверима й подався до розташованого навпроти диспетчерського пункту “Університетська”. Спочатку обидві категорії клієнтів – “у законі” та поза ним – поблажливо сприйняли цю водійську демонстрацію. Мовляв, нікуди не по-дінеться – має ж дотримуватися графіка руху. Аж ні: стікали хвилини простою, складаючись у п’ятірки, а потім і в десятки. В салоні почалося ремствування: що за самоуправство?! Бач, завше возив, як оселедців у бочці, та ще й за гривневу “подяку” спинявся за першою вимогою. А тут раптом уперся. Один із пасажирів, дружно підтримуваний різноштибними “оселедцями”, навіть розпочав мобільникові перемовини із автопарковим керівництвом щодо “приведення до порядку нарваного водили”. Двічі підходила диспетчер і суворо попереджала, що “поїдуть тільки сидячі пасажири”. Реакція ж їхніх антиподів – мінімальна: салон полишило хіба що двоє-троє чи то найбільш совісних, чи найнетерплячіших. Воно й не дивно: кого завгодно виведе з рівноваги майже півгодинний водійський страйк, протягом якого повз злощасний бусик промайнуло бодай пару тролейбусних одномаршрутних двійок. То чи не дешевше – їхати за сімдесят п’ять копійок, аніж стояти за так? Лише коли ось-ось позаду мав з’явитися наступний безкоштовний перевізник і атмосфера в салоні набула вибухово-грозової напруги, винуватець одностайних пасажирських ганень рушив транспорт з місця. Проте ще довго міг чути “файні” напучення: мовляв, і колективну скаргу накатаємо, і з роботи попремо, і взагалі такий він сякий...

СЕКРЕТ ЗАРУБІЖНОГО ПРОЦВІТАННЯ

Водночас у змальованому ґвалті не пролунало жодного (!) натяку на осуд щодо справжніх провинців інциденту – понад-лімітних пасажирів. “Вередливий” шофер же тільки виконував отримані інструкції! Тож у будь-якій культурній спільноті всі, кого вони торкалися, спо-кійно, без нарікань, а тим паче – непокори, виконали би вимоги представника розпорядчо-господарської структури. А вже потім, у разі категоричної не-згоди із започаткованими правилами, їх оскаржили. Знову ж таки у за-кон-но-му, себто адміністративному чи судовому, порядку! Відтак аналогічний конфлікт “за пагорбом” був би вичерпаний, навіть не розпочавшись. Бо громадяни по-справжньому цивілізованого світу чудово засвоїли: свобода, демократія, за висловом класика, є усвідомленою необхідністю, законослухняністю і неухильним дотриманням заведеного порядку. Та аж ніяк не синонімами вседозволеності, анархії (чого у нас – хоч греблю гати!). Ось вам і весь секрет тамтешнього процвітання на тлі нашого занепаду... З цією істиною я зіткнувся ще в середині сімдесятих років, відвідавши у складі суднового екіпажу науково-дослідної експедиції ряд країн та напівдержавних утворень Південно-Східної Азії й Океанії – Сінґапур, Папуа-Нову Гвінею, архіпелаг Луїзіада, Вануату (Нові Гібриди), Фіджі, Кірибаті, Тувалу (атол Фунафуті). Найбільше вразили не тропічні екзоти, а те, як недавні захланні колонії, отримавши незалежність, одразу взялися послідовно “батогом і пряником” запроваджувати цивілізовану структурованість з-поміж свого строкатого населення, століттями звиклого до зовнішньої покори при внутрішньому опорі будь-яким діям влади. Там хутко скрутили в’язи суспільній анархії й законному “нехотяйству”, за лічені роки надійно прищепивши населенню першооснови до того геть непритаманної йому європейської демократії. Тим самим розчистивши дорогу стрімкому соціально-економічному прогресу. За що ми, географічні європейці з багатою культурою і давньою історією, безуспішно борюкаємося майже два незалежно-самостійних десятиліття... Сором!

ЯК ПОМИРИТИ ПЛАТНИХ І НЕПЛАТНИХ ПЕРЕВІЗНИКІВ?

Тепер стосовно можливих шляхів вирішення наведеної конкретної гризоти. Думається, чинний безлад триватиме доти, поки інтереси платних і неплатних перевізників не будуть розведені якщо не в часі, то хоча б у просторі. Адже за нашої незнищенної звички до економії в будь-який (у тому числі й не вельми моральний) спосіб попит на послуги дармового транспорту буде завжди більший. То чом би їхні зупинки не встановити в різних, суттєво віддалених, місцях? Аби у кожного формувалася, так би мовити, своя усталена клієнтура, не зваблювана близьким сусідством конкурента. Що дійсно ж слід категорично заборонити водіям безкоштовних бусиків, так це зупиняти авто – особливо по дорозі до “Екватора” – на проміжних ділянках траси, далеко не безкорисливо відбиваючи традиційних уподобальників електротранспорту. Загалом у наведеній колізії (згодьмося – вельми типовій), ніби в краплині води, проглядає море наших всегромадських проблем у стосунках між, умовно кажучи, владою (в даному випадку – водієм) і громадою (пасажирами). Останні кучно єднаються супроти своїх лицемірних, своєкорисливих провідників, діючи відносно них... їхніми ж безпардонними методами! Та чи далеко ми заїдемо з такою ментальністю?..
Юрій СКИБА

Акценти

  • З історичних джерел

Bулиця Oльги Kобилянської

Ще на початку минулого століття вулиця мала назву «Панська». Ходили легенди, що нею походжало тільки панство, а бруківку тут мили з милом. Проте, документально не засвідчено ні перше, ні друге. Єдине, що достеменно відомо, так це те, що вулиця з такою назвою існувала у престольному Відні, а провінційним Чернівцям дуже хотілося наслідувати столицю. Назва «Панська» збереглася до 1918 року. Румуни перейменували її на честь одного з найбагатших землевласників Буковини Янку Флондора. З приходом радянської влади цій вулиці було надано ім’я Ольги Кобилянської згідно з рішенням Чернівецької міської ради № 190 від 21 вересня 1940 року „Про відзначення 55-річчя літературної діяльності видатної української письменниці Ольги Юліанівни Кобилянської”. Таким чином було вшановано видатну українську письменницю. Спочатку вулиця мала назву Молодіївської, адже тут пролягала дорога до села Молодія. За словами Р.Ф. Кайндля, розбудова вулиці почалася тоді, "коли Штефан Гайвас у 1786 році надумав будувати кам'яний будинок ("Три корони")", то просив виділити йому лугову ділянку, що знаходилася на Молодіївській вулиці (тепер Панська), котру він мав намір "використовувати як добре поле". Крім того він хотів мати земельні ділянки "для фруктового саду та городу, для потрібної молочної худоби та необхідної для розширення нового будинку прибудови ззаду". Найменування «Панська» згадується у 1793 році. На старих картах міста вже на початку ХІХ століття зазначено – Верхня (Горішня) Панська та Нижня (Долішня) Панська. Верхньою Панською називалася частина вулиці від площі Ринок, а Нижньою Панською – майбутня вулиця Йосифа, нині це частина вулиці Української від Вірменської до Шевченка. Забудова вулиці Панської розпочалася на початку ХІХ століття. Перші споруди вулиці були дерев’яними, одноповерховими. На початку 90-х років ХІХ століття на їхньому місці з’являються багатоповерхові будинки переважно фінансового й адміністративного призначення. У цей же час, за словами газети „Czernowitzer Allgemene Zeitung”, автор проекту «Будинок Матильди» архітектор Монтер на замовлення аптекаря д-ра Барбера на вулиці Панській, 1 збудував прибутковий будинок, який отримав назву „Три корони”. Вежа цього будинку стала домінантою вулиці, її видно звідусіль, завдяки цьому, початок вулиці отримав просто геніальне завершення. На сьогоднішній день майже всі споруди вулиці (сорок шість одиниць), за винятком двох (нинішнього магазину „Берізка” та будинку колишнього управління громадського харчування), згідно з розпорядженням представника Президента України № 161 від 20 березня 1994 року, належать до пам’яток архітектури місцевого значення . Серед архітектурних пам’яток вулиці переважна більшість – житлові будинки кінця ХІХ – початку ХХ століть, власниками яких були найбагатші та найшанованіші родини міста. На вулиці проживали урядовці, серед яких значилися навіть міністри, директори банків, інженери, лікарі, нотаріуси, військові, фабриканти, працівники страхових товариств. Серед найбільш відомих особистостей – Микола Василько, Георг Василько, Янку Флондор, Іон Ністор, Дорі Попович, Станіслав Подзудек, Вільгельм Тіттінґер, Бенно Штраухер, Володимир Залозецький, Моше Альтманн та інші. Микола Василько - відомий буковинський політик австрійського періоду, лідер українських буковинців, депутат Австрійського парламенту та Буковинського сейму, дипломат, визначний український діяч періоду ЗУНР, політик, який відіграв величезну роль у підписанні Брестського миру. Георг рицар фон Василько – голова Буковинського сейму (крайовий маршалок) десятого та одинадцятого скликання 1904-1912 років, депутат сейму від Сторожинецького виборчого округу. Він був власником імпозантного будинку № 36, де зараз розташувався військовий комісаріат. До будинку прилягала невелика земельна ділянка, першою зареєстрованою власницею якої була Єуфросинія Петріно. У 1892 році власницею кам’яниці стала Катінка баронеса Василько, через рік будинок придбав Георг барон Василько. Іон Янку Ністор - історик, перший ректор румунського університету імені короля Фердинанда І (з 25 травня 1933 - Кароля ІІ), міністр румунського уряду (1918-1919), міністр-делегат Буковини (1922-1926), державний секретар з питань етнічних меншин (1933), міністр праці, охорони здоров'я та соціального захисту (1934-1937), міністр віровизнань та мистецтв (1939-1940). Упродовж багатьох років видавав у Чернівцях літературні та наукові журнали "Junimea Literara", "Codrul Cosminului". Янку Флондор – великий землевласник, політичний діяч, голова румунської національної партії Буковини (1900-1902, 1908-1910), депутат Буковинського сейму, президент тимчасового уряду Буковини (кінець1918 року), державний міністр Буковини (1918-1919), голова румунської християнсько-соціальної партії Буковини. Вільгельм Тіттінґер – депутат Буковинського сейму, австрійського парламенту, директор філії Галицького іпотечного банку у Чернівцях, член общинної ради та почесний громадянин міста Чернівці, багаторічний президент торгово-промислової палати. З 1919 року і до смерті в 1934 році проживав у будинку на вулиці Панській, 21. Під час війни втратив сина. За кілька днів до смерті надіслав редактору газети „Czernowitzer Morgenblatt” конверт із написаним власноручно некрологом і попросив опублікувати після його смерті. Незважаючи на те, що мав доньку, оскільки не мав спадкоємця чоловічого роду, всі свої нагороди повернув міському магістрату та Єврейській релігійній громаді. Бенно Штраухер – відомий буковинський політик австро-румунської доби, почесний громадянин міста Чернівців, багаторічний голова Чернівецької єврейської релі-гійної громади, депутат ради міської громади, депутат Австрійського парламенту та Буковинського сейму. В останні роки життя він проживав у будинку №3, власником якого був відомий чернівецький домовласник Арон Амстер, який намагався збудувати для своєї родини фешенебельний і зручний будинок. Проте родина не довго жила тут, будинок кілька разів перепродувався, в 1891 році його купив Гайнріх Барух, потім він перебував у власності родин Кон і Грос. Деякий час у ньому знімав помешкання Бенно Штраухер, про що він засвідчив сам у серії статей „Моя боротьба за свободу і справедливість” у газеті „Czernowitzer Morgenblatt” за червень 1933 року. Володимир Залозецький (молодший) (1884-1965) – відомий вчений і культурний діяч, мистецтвознавець, політик, сенатор, захисник українських інтересів у румунському парламенті. Він був також одним із засновників товариства «Український Народний Дім Буковини» міжвоєнної доби, займався, головним чином, дослідженнями українського краєзнавства та народного мистецтва, певний час був викладачем університету Святого Володимира у Києві. Після повернення на Буковину – присвятив своє життя політиці, боротьбі за кращу долю свого народу, очолив Українську національну партію, від якої був обраний сенатором Румунського парламенту, завжди обстоював національні права українців Буковини, Бессарабії та Мараморощини. За словами сучасника Володимира Залозецького д-ра Майєра Ебнера, „найдорожче у д-рові Залозецькому, його людяність, він добродушний, як велетень, лагідний, наче дитина, рицарський, наче силач...Йому чужі недоброзичливість і заздрість... Він не є професійним політиком, він став провідником свого народу тільки через те, що він убо-ліває за свій народ”. 1 лютого 1927 року сенатор Володимир Залозецький купив будинок №29 на вулиці Янку Флондора, у ньому він проживав до 1940 року. Після Другої світової війни проживав і працював у Відні, де до кінця свого життя продовжував наукові дослідження у галузі історії мистецтва. Панська вулиця була діловим центром міста, про що, перш за все, свідчила велика кількість банків. Тут упродовж тривалого часу працювало близько десятка торгово-фінансових установ, серед яких – банки та страхові компанії. Так, наприклад, у колишньому будинку №14 працював регіональний банк. Він був створений 24 червня 1882 року як кредитний банк з капіталом 400000 гульденів. Банк надавав позики для табулярних помість, невеликих землеволодінь. Президентом наглядової ради регіонального банку був Александр барон Петріно, членами ради – Якоб Шимонович, Емануель Табора, Йоганн Лупу, Ігнац Шнірх і Генріх Вагнер. Деякий час банк очолював майбутній голова торгово-промислової палати Фрідріх фон Ланґенган. Чистий дохід у перший рік роботи склав 43475 гульденів. Уже через рік банк подвоїв свій капітал. 1 липня 1905 року після довгих переговорів банк перейшов у власність краю і до 12 серпня 1919 року мав назву Крайовий банк. З того часу він був перетворений у регіональний банк, який здійснював весь комплекс банківських угод, надавав товарні та іпотечні кредити. За словами газети „Czernowitzer Allgemene Zeitung”, „із банківських споруд вулиці треба віддати належне споруді Марамороського банку та споруді національного комерційного банку. Модернізація старого будинку у банківський палац вдалася архітектору Гітцегарду якнайкраще”. Філія банку «Мараморош, Бланк і компанія» розпочала свою діяльність 1 червня 1919 року у винаймленому приміщенні, згодом переселилася у власний будинок на вулиці Янку Флондор, 18. Філія фінансувала переважно промислову й гуртову торгівлю краю, перш за все зробила важливі кроки задля відновлення роботи зруйнованих під час війни цукрових заводів Жучки, Лужан, Зарожан. І в тому, що ці підприємства знову стали на ноги, величезна заслуга банку, який зумів стати акціонером великих промислових підприємств. До таких належали Перша буковинська броварня, підприємство деревообробної промисловості „Буковина” та інші. Банк також фінансував мукомельну та деревообробну промисловості, експорт хліба й імпорт товарів, для цих цілей він володів складськими приміщеннями на головному вокзалі та мав власність поблизу станції Градина Публіка. Проте вже у 1932 році приміщення банку, за словами газети, було продано д-ру Максиміліану Фішеру та Мареку Фішу за 6 мільйонів лей. У будинку №29 з 1919 по 1934 рік знаходилася філія створеного у 1911 році в Бухаресті румунського банку. Філію у Чернівцях створили після Першої світової війни. Вона фінансувала низку промислових і комерційних структур, мала власні склади, займалася купівлею та продажем цінних паперів, надавала позики, видавала чеки та кредитні листи для закордону. У будинку №15 з 1892 року розташовувалася Чернівецька філія Галицького акціонерного іпотечного банку. Банківська установа, яка знаходилася у будинку №33 (розташований на розі вулиць Панської та Вірменської), була добре відома буковинському селянству, яке за її допомогою намагалося розв’язати свої фінансові проблеми. У 1907 році власником будинку був Микола барон фон Василько, який 29 травня 1909 року продав його товариству „Руська каса”. У 1912 році товариство отримало назву „Українське сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Селянська каса”. У 1924 році будинок купив Буковинський банк „Де Норд”. Наприкінці румунського періоду це приміщення було перебудовано. На вулиці Панській також працювали страхові компанії, серед яких – найвідоміше генеральне товариство Бухарестської страхової компанії „Дачія-Романія”, яке розташовувалося в будинку №23. Тут також знаходилося управління місцевих залізничних ліній. Уже з перших днів радянської влади на вулиці О. Кобилянської, 1 знаходилася обласна контора державного банку. У 1944 році банкові передали два кам’яних будинки, якими ця установа користується і сьогодні, здійснивши реконструкцію та відновивши їх. Завдяки різноманітним архітектурним елементам вулиця має ошатний репрезентативний характер, є єдиною пішохідною вулицею Чернівців і значно відрізняється забудовою від інших вулиць міста. Будинки тут невисокі, переважно триповерхові, вони щільно прилягають один до одного та витримані в одному стилі. Перші поверхи займають магазини, ательє, різні розважальні заклади. Наприкінці ХІХ століття ще з площі Ринок перехожі звертали увагу на яскраві вивіски магазинів, кав’ярень і ресторанів. На горнятко кави чи кухоль пива гостинно запрошували кав’ярні „Габсбурґ”, „Бель В’ю”, „Ренесанс”, пивний бар „Перша Пільзенська пив’ярня” та численні кондитерські. На початку ХХ століття суспільне життя чернівчан поступово перемістилося із за-критих салонів до загальнодоступних ресторанів та кав’ярень. Свідомі цього власники робили все для того, щоби високо підняти імідж таких установ і заохотити публіку до відвідування саме їхніх закладів. До таких, у першу чергу, належали винахідливі підприємці кав’ярні „Габсбурґ” Макс Апісдорф та Вольманн. Вони взялися за оснащення кав’ярні за останніми досягненнями тогочасної архітектури та моди. Один із власників на цілий рік поїхав за кордон для вивчення європейського досвіду. Він побував у Лондоні, Генуї, Римі, Флоренції, Монте-Карло, Ніцці, Парижі, Берліні й інших місцях, де вивчав досвід колег, збирав зразки і приклади, за якими у 1909 році оформив і облаштував кав’ярню „Габсбурґ”. За словами газети „Czernowitzer Allgemene Zeitung”, кав’ярня була модним закладом, витриманим в одному стилі і таким, що демонстрував витончений смак, добротність і солідність. Заклад відповідав усім тодішнім вимогам. Господарі подбали про зручність і затишок. Кав’ярня мала велику центральну залу, читальний та ігровий зали. Прикраси й облаштування оби-двох залів відповідали модерністському стилю «бідермайєр». Основний фон у приміщенні був білий, він сприяв розсіюванню сонячних променів. На стінах і на плафонах – коштовні, оздоблені золотом, скульптурні витвори. Вісім великих фасетних вікон прикрашали стіни. Під ними – старомодні дивани з червоного полірованого дерева, обтягнуті красивим яскравим плюшем із кольоровими візерунками. Тут можна було зручно вмоститися. Чудовим було й освітлення: власники придбали вісім люстр, кожна з яких мала 29 лампочок, а це забезпечувало „море світла”. До цього потоку долучалися понад 20 настінних лампових кронштейнів, які завершували інтер'єр освітлення. З особливою дбайливістю була викладена підлога – м’яка, поверх лінолеуму вистелено корковий настил. З такою ж дбайливістю, розкішшю і смаком були оформлені ігрові зали. Перш за все відвідувачі звертали увагу на великі дзеркала колон, виготовлені з червоного дерева, оббиті плюшем меблі. Також із вишуканим смаком були оформлені два буфети – меблі з червоного дерева, дві каси для того, щоб розрахунок з клієнтами займав якомога менше часу. Загальне враження ефектно підсилювало майстерне зібрання картин відомого художника Вахтеля – творів веселого, навіть романтичного змісту, які були розташовані в усіх нішах і не обшитих дошками місцях. Підприємці придбали навіть електричні вентилятори для очищення повітря від диму та чаду. Оскільки вони мали подібний бізнес і у Львові, їх багаторічна практика та багатий досвід знадобилися при організації нового сучасного першокласного закладу в Чернівцях. Власники кав’ярні також подбали про рекламу, яка запрошувала гостей до їхнього закладу. Ось текст однієї з них: „Кав’ярня „Габсбурґ” відкриється в середу 29 грудня 1909 року о 7 годині ранку. Все зроблено згідно із суворими сучасними вимогами. Ціни прийнятні. В чудовому залі кав’ярні можна зібратися на товариську зустріч, на побачення. Тут можна провести кілька приємних годин у дружній компанії. Люб’язно запрошуємо. Власники кав’ярні”. У роки Першої світової війни кав’ярню „Габсбурґ” через Чернівецький магістрат орендували у власників, які залишили місто, подружжя Макс та Анна Зондерлін-ґи, за що вони сплачували досить високий податок у міську касу. У фонді Чернівецького міського магістрату зберігся договір від 26 грудня 1916 року з дев’яти пунктів щодо оренди кав’ярні „Габсбурґ”, у якому чітко виписані права й обов’язки обидвох сторін, де навіть зазначено окремим пунктом, що всі державні і комунальні податки сплачує орендар.

(Далі буде.)

Марія Никирса,
науковий співробітник Чернівецького
національного університету імені Ю.Федьковича


  • Oбереги духовності
Звинувачення поза терміном давності

На початку тижня у палаці "Академічний" відбувся традиційний, уже сьомий, загальноміський конкурс "Студент року-2008".

У Чернівецькому меморіальному музеї Володимира Івасюка відбулася презентація нового художньо-документального роману в новелах Михайла Івасюка «У царстві вертухаїв».
Достеменно пригадую, коли вперше почув про існування цього твору від дочки письменника Оксани Івасюк. Це було, здається, у 1995 році, невдовзі після смерті Михайла Григоровича. Тоді ж фрагмент із нього з’явився на сторінках «Молодого буковинця». Домовилися з Оксаною, що повністю готуємо твір до друку на сторінках «Буковинського журналу», а вже відтак – окремою книгою. Проте обставини кінця дев’яностих не були сприятливими для видання подібних книг. Та й самій Оксані Михайлівні, як вона згадувала на презентації в музеї, довелося виїхати на роботу до Праги. Тільки напередодні 90-річчя від дня народження М. Івасюка з’явилася можливість знову повернутися до незавершених рукописів і зібрати їх у книзі, яка повинна посісти гідне місце у світовій літературі. Книзі, яка не просто звинувачує тоталітарну систему у найжахливіших злочинах проти народів, що потрапили у багатовікове російсько-комуністичне ярмо, а й є неспростовним свідченням тих лихоліть. Причому, тут не може існувати термінів давності. Тож попри те, що роман побачив світ, на перший погляд, дещо запізно, бо вийшло вже чимало документалістики про подібні поневіряння у сталінських таборах смерті, однак він настільки яскраво й переконливо написаний, що стоїть осібно і сприймається гостро та зболено. Якщо заглиблюватися у зміст твору, то насамчас у ньому вражає фактаж, пережитий самим автором. Нагадаю: 1939 року Михайло Івасюк після закінчення ліцею (цей диплом зберігається в архівах музею; майбутній письменник проніс його крізь усі сім років заслання, переховуючи під одягом) успішно вступає до Чернівецького румунського університету. Та через неспроможність заплатити за навчання (був вихідцем із селянської багатодітної сім’ї) мав змогу вибирати: або йти служити у жандармський полк і захищати ненависну окупаційну владу на Буковині, або ж спробувати перейти румуно-радянський кордон, до чого і вдався у селі Завалля під Снятином. Там його й упіймали радянські прикордонники. Подальший шлях мужнього юнака, який володів кількома європейськими мовами і мріяв продовжити навчання в Греноблі у Франції, не важко передбачити. Проте три роки заслання у Печорлазі переросли у сім. Інакше Івасюкові не вдалося б вижити, бо, як він сам писав у романі, з пересильного табору для звільнених на волю дорога стелилася тільки до «Могільовской губернії», тобто на той світ. З чергової пастки Михайла Григоровича рятує лікар-психіатр Олександр Шульдер, який і підготував його до роботи фельдшером. Доречно згадати, що письменник і після звільнення підтримував тісні зв’язки з цією людиною, котра бувала і в Кіцмані, і в Києві. Усе для Івасюка ускладнювалося тим, що він не вмів обманювати і називав речі своїми іменами. Сталінські табори стали для нього нічим іншим, як рабством, а політв’язні – рабами. І якраз ця правда найбільше не подобалася «вертухаям» та їхнім верховодам. Та герой роману був сповнений такої високої людської гідності, що переборював усі труднощі шляхетно, з високо піднятою головою. Мабуть, тому й переміг, бо найлегше зламати того, хто прогинається. Та зараз менше всього хотілося б мовити про якусь особливу психологію виживання в умовах найжорстокішого сталінського режиму. Нехай цим займаються науковці. Куди важливіше знайти пояснення подвигові простої людини, для якої поняття гідності стояло понад усе. Либонь, це й батьківське виховання, і ко-ріння рідної землі, про що йдеться у творчості Михайла Івасюка загалом. Але існує й те, чому пояснення нам просто не дано знайти. Ніби якась Господня сила підтримувала цю людину, і вона повинна була вижити. Випробувань випадало безліч: і «купання» в крижаній Печорі, і порятунок, коли насправді порятунку не існувало, бо ж довкола все скували сибірські морози, і пересування вперед без будь-якої перспективи відшукати порятунок, і та цятка світла від хатини, в якій жила… вивезена на Сибір українка, котра стала першою рятівницею Івасюка. З точки зору людської логіки, в житті так просто бути не може. Це, скоріш за все, трапляється у художньому творі з волі автора. Та в цьому романі воля автора і життєва правда – єдині. Саме цим і сильні <Вертухаї>, бо правда виступає стрижнем усього описаного. Вона настільки вражає, що зайвими стають художні прийоми. Після подібних творів блякнуть твори багатьох романістів світового значення, котрі охудожнювали життєву правду, і від цього вона втрачала здатність боліти по-справжньому, а не так, як у мистецькому витворі. Перед тими, хто працював над виданням роману, а це, крім доньки Оксани, – працівники меморіального музею, поставали певні труднощі. Існує кілька авторських оригіналів змісту. Треба було звести їх до одного цілого. Почерк у Михайла Григоровича через хворобу очей був складним, тому розбирати його доводилося важко. Та, як слушно зауважив на презентації письменник Віталій Колодій, життєвий почерк Івасюка був напрочуд виразним і розбірливим. Бо він ніколи не лицемірив, не прифантазовував. І кожен спогад про нього був сповнений невимовної радості та чистоти. Вихід у світ такої книги, безперечно, посутньо доповнює ті прогалини в письменниковій біографії, про які свого часу замовчували, і розширює виднокраї його творчості. А вже коли книгу було підготовлено до друку, Оксана Івасюк раптом віднайшла ще один рукопис «Вертухаїв-2». І пригадала, що батько мав намір переписати відому повість «Пташка піднебесна», написану в радянські часи про сибірські події. Та, вочевидь, не встиг це зробити, бо знайдений рукопис після звірки в музеї відповідав попередньому. Підсумовуючи, слід зауважити, що й досі, навіть після виходу шести книг до ювілею, чимало творчого доробку письменника залишається поза ними. Це, насамперед, мала проза, літературознавство, документалістика, епістолярна спадщина, щоденникові записи. Про це якраз на презентації говорив давній приятель Михайла Григоровича, письменник, професор Богдан Мельничук. Він, зокрема, наголосив: ще на початку 90-х, коли готував велику статтю про Івасюка для «Буковинського журналу», Михайло Григорович вже тоді згадував про окремі розділи роману, над якими, вочевидь, працював. Застерігав Богдан Іванович і про те, що не слід відкладати у «довгий ящик» написання спогадів, бо тих, хто може це зробити, з кожним роком стає все менше. Поетеса Катерина Міщенко вже встигла прочитати роман «У царстві вертухаїв». До її думки варто прислухатися багатьом: «Я читала цей твір з невимовним болем. Удруге прочитати його навряд чи зможу, бо подібне знову пережити разом з письменником не багатьом дано. Добре, що цей наснажений правдою твір починає жити самостійно. Михайло Григорович часто промовляє до мене якісь дивовижні істини. Ось напередодні цієї презентації він сказав, що тримав червону руту у руці раба. Що воно означає, хочу зрозуміти. Та для цього потрібен час». До сказаного додам: передмову до книги написала відома письменниця, до речі, уродженка сталінських таборів, наша землячка Софія Майданська. Вона, зокрема, підкреслювала: «Понуре остинато самотньої людини сторінка за сторінкою виповнює весь простір цього твору станом аб- сурдної приреченості - чим далі, тим гостріше усвідомлюєш і свою безвихідь у реальному світі <Вертухаїв>: І довго ще доведеться викорчовувати ті зарості, що глушили в людині найсвятіші почуття гідності і честі>. Обкладинку оформив художник Володимир Гиндрич. А батьків портрет у середині книги написаний олівцем самим Володимиром Івасюком. Видання побачило світ завдяки фінансовій підтримці Чернівецької обласної держадміністрації (голова – Володимир Куліш). Тут можна було би поставити крапку, але в часи відсутності книгорозповсюдження в Україні варто сказати і про шлях цього видання до читача. Наша скромна презентація – це тільки крапля в морі. Тому музей Володимира Івасюка та його працівники охоче відгукнуться на запрошення шкіл, вузів, середніх спеціальних закладів для того, щоби донести слово правди про книгу та її автора – відомого письменника, науковця, педагога і фольклориста Михайла Івасюка.
Мирослав ЛАЗАРУК


  • Цікава зустріч
Доторкнутися до поезії

Уже стало доброю традицією в усіх навчальних за-кладах нашого міста організовувати тижні літератури рідного краю. Ось і учні 5-Б класу ЗНЗ №2 ім. Ю. Федьковича мали нагоду поринути у хвилюючий світ поезії, коли до них завітала поетеса Олександра Григорівна Приходько-Возняк. До слова, мисткиня вже не один рік підтримує дружні зв'язки з педагогами та вихованцями нашої школи. Творча група, в числі якої – Тетяна Сербенюк, Ірина Оларь, Тетяна Воєвідка, Аня Виклюк, Христина Чопюк та Вікторія Федорук, ознайомила присутніх з біографією та творчістю Приходько-Возняк. Діти декламували ті вірші, які їм най-більше припали до душі. І при цьому жодна зі збірок не залишилася поза увагою п’ятикласників! З великою зацікавленістю слухали учні виступ Олександри Григорівни, котра не тільки читала свої вірші, а й виконала кілька пісень, слова і музика до яких - теж її дітище. Гостя презентувала своїм юним шанувальникам творчі доробки останніх років, а також подарувала збірки поезій з власним автографом. Важко переоцінити такі уроки-зустрічі, адже вони не тільки духовно вивищують дитячі серця, а й вселяють надію у власні сили. Приклад того – виступ Юлії Горб, яка прочитала свої перші творчі рядки. Можливо, її дебютна спроба пера – ще далека від профе-сійної досконалості, проте відверта і чиста, як дитяча душа… Вірю, школярі з нетерпінням чекатимуть на нові зустрічі з митцями рідного краю, бо саме на таких уроках вони мають змогу не лише долучитися до творчості наших славних земляків, а й вчитися у звичайних буднях помічати прекрасні миттєвості буття...
Орися СУСЬКА, вчитель української мови та літератури ЗНЗ №2

Ракурс

  • Bладі – на олівець

Mузей тайстри пасував би садгорі

Колись я зробив для себе радісне відкриття. А було це так. Один чернівецький художник порадив мені побувати на садгірських цвинтарях у день поминання покійників (за-звичай, це дійство відбувається через тиждень після Великодня). При цьому митець наголосив: там можна створити багато цікавих фотосюжетів. І я не жалкую, що прислухався до його слушної підказки. Переді мною відкрився ще не бачений пласт життя. Передусім я звернув увагу на те, що десятки людей ішли на цвинтар з надзвичайно барвистими тайстрами. І це, зізнаюся, було для мене неабиякою несподіванкою, адже спостерігалося то не в селі, де ще подибуються такі вироби, а на території одного з районів міста, де народне мистецтво швидко нівелюється під тиском безжальної урбанізації. Я фотографував садгірців з тайстрами безупину. І тішився, що вони не дали вмерти давній буковинській традиції. З того часу постійно буваю на Рогізні та Жучці у Провідну неділю, аби намилуватися місцевими тайстрами і зафіксувати їх з допомогою фотоапарата. Відтепер я володар сотень світлин, з котрих у всій своїй красі постає диво, створене вмілими народними руками, – самобутнє і неповторне. Про садгірську тайстру я неодноразово писав у своїх газетних публікаціях. Навіть присвятив їй окремий розділ у книзі “Побачене в дорозі”. У ньому, до речі, висловився про необхідність створення у Чернівцях музею буковинської тайстри, хоча знав, що у наших непевних економічних умовах – це фентезі, фата-моргана, нездійсненна мрія. Проте знайшлася людина, котра вирішила не відкладати ідею на віддалене майбуття. Це мешканець і щирий патріот Садгори Ярослав Волощук. Ініціативний чоловік взявся за створення в своєму районі музейної експозиції, головним експонатом котрої стала місцева тайстра. Експозиція поки що невелика. Але початок зроблено. Ясна річ, одній людині така справа не по плечу і, тим паче, не по кишені. Тому варто, аби добрий задум був підтриманий тамтешньою владою, місцевими ентузіастами та підприємцями, яких у ра-йоні не бракує. Лише об’єднаними зусиллями можна буде створити по-дібний заклад і перетворити його у скарбницю сад-гірської тайстри. Музей дозволить примагнітити до себе багатьох любителів туризму. А ще зробить честь Садгорі, яка першою в світі взялася вивести на кін спадок, залишений славетними предками.
Василь Бабух


  • Hезбагненне

Bіктор Bерещагін: «Зірки правлять дурнями, мудрі – зірками. Aле своїми»

Днями мені вдалося нарешті зблизька почути й побачити астролога. Професійного, що, на жаль, є великою рідкістю. Доморощених – хоч греблю гати. Професійних – одиниці. Перед початком розмови мій співрозмовник одяг мантію вишневого кольору, в міру розшиту золотими нитками, що додавало йому таємничості, а мене сковувало, бо здавалося, що він вивищується.
У нашому місті астролог не вперше. Йому тут комфортно й легко. Адже Чернівці, за його судженням, мають добру аст-рологічну ауру. Та про неї – пізніше. На одному з провідних підприємств обласного центру астролога попросили проректи майбуття виробництва, поговорити, як до нього налаштовані зорі. І нема в цьому нічого дивного. До таких речей треба звикати. Астролог повинен активніше входити у наш побут, виробничі й суспільні справи. Адже це – прадавня наука. Одначе слід сім раз одміряти, аби не наразитися на шарлатана, який косить під астролога. Та час відкривати карти. Зі мною бесідує один з таких професіоналів – астролог з двадцятирічним стажем, директор астрологічного центру “Золотий Тілець”, доктор астрології, магістр окультних наук, ректор Полтавської астрологічної академії Віктор Васильович Верещагін. Колись заради астрології він навіть змінив своє прізвище, і тепер має переконливу абревіатуру з трьох В. А взяв він прізвище свого діда з відомого роду Верещагіних. З нього, до слова, походить знаменитий живописець Верещагін – славетний баталіст і філософ. Всесильний, Всемогутній та Великодушний - так розшифровується ця абревіатура. Послугами астролога Верещагіна користувалися Партія Регіонів, рухівці та інші по-літичні сили. Він передбачив перемогу Леоніда Кучми на президентських виборах. А рухівців попередив, що на них чекають чорні події. І фатум став невідворотним - невдовзі з політичної карти зник їхній лідер В'ячеслав Чорновіл. Підготував Віктор Васильович кілька книг мемуарного плану. Одна з них називається “Бридке каченя” і побачить світ вже найближчим часом. Верещагін пообіцяв репрезентувати її й чернівчанам. Розмову ми розпочали з простого запитання: що день грядущий нам готує?
- Наступний рік очікується складним. 26 січня відбудеться сонячне затемнення, а 9 лютого – місячне. Загалом у 2009 році станеться одне сонячне та три місячні затемнення. Це – тривожні явища, які неодмінно відіб’ються на нас, сущих. Грядущий рік буде складним для Тельців, Скорпіонів і Левів. А ось Овни почуватимуться комфортно – десь до жовтня 2009 року. Складніше буде березневим Овнам. Становище Близнюків розцінюю як п’ятдесят на п’ятдесят, особливо народжених після 10 червня. Ситуація для них поліпшиться з середини жовтня. Для Раків наступний рік загалом складеться непогано – складним він видасться для них наприкінці 2009-2010 років. Левів теж очікують труднощі, і лише для липневих – з кінця жовтня настане поліпшення, особливо у професійній діяльності. Для Дів рік буде складним до середини жовтня, поки Сатурн рухатиметься по їхньому знаку. Для Терезів 2009-й – плідний і результативний, надзвичайно хороший. Ваше місто знаходиться під знаком Терезів, тому наступного року Чернівцям слід очікувати великих перемін. Для Скорпіонів буде складнувато. Для Стрільців – тим паче. Для листопадових Стрільців переміни очікуються з середини жовтня. Для Козерогів рік буде непоганим, зате через два з половиною роки їх очікують неприємності. Для Водоліїв прийдешній рік буде хорошим.
- Як виглядатиме Україна? Що показують їй зорі?
- Наша держава матиме перспективу. Але станеться це не скоро. Запорукою цього є трудолюбивий український народ. Проте будуть і біди та неприємності. Славна доля чекає, приміром, Дніпропетровськ, оскільки місто перебуває під знаком Водолія. В далекому майбутті воно навіть може стати столицею держави. А ось Харків - сатанинське місто, де колись було знищено багато невинних людей. І перші удари зла Харків уже відчув. Пригадуєте, тут сталася справжня екологічна катастрофа, викликана проривом міської каналізації? Страшну карму мають і окремі підприємства, зокрема загальновідомий оборонний завод імені Малишева. Звідси поставлялися танки для Пакистану та інших непевних країн. Нічого доброго це не принесе Харкову та згаданому підприємству. Як нічого доброго не віщують зорі і Києву. Коли князь Володимир запроваджував християнство, перед цим він знищив чимало волхвів, через що жерці тричі проклинали Київ. Тож його очікує доля дніпровської Атлантиди, щоправда, відбудеться це не на нашому віку. Проклятим містом є і Москва. До цього чорного списку увійшов також Санкт-Петербург, оскільки був збудований на крові українського козацтва та селян-кріпаків. Проте у Другій світовій війні він жертовністю своїх мешканців спокутував частку провини. Гарну карму має Вінниця, яка поступово стає містом високої культури та промислового розвитку. Тут останнім часом діють ефективні реформи на культурних й економічних теренах.
- Чи стануться зміни на владному олімпі?
- Так, вони очікуються. Владний тріумвірат зазнає змін, оскільки не має майбутнього. З’являться нові обличчя у Верховній Раді. Вибори до неї раджу проводити у сприятливий місячний день при спадаючому Місяці. Тоді в ній не буде такого бедламу, оскільки туди потраплять порядні й мудрі люди, на яких сподівається Україна. На деяких політиків наступного року чекають серйозні потрясіння. Приміром, на лідера об’єднання “Свобода” Тягнибока. Йому слід остерігатися неприємностей у березні. А ось у вашого земляка Яценюка будуть гарні на-дбання. І стануться вони вже невдовзі – після 20 січня 2009 року. Кінець січня стане сприятливим і для Чернівецького міського голови Миколи Федорука. Кажу це на підставі його гороскопа.
- Під час виборчих кампаній деякі політики використовують у рекламних цілях центурії Нострадамуса. Як Ви ставитеся до цього?
- Нормально. Але щоби мати ефект від такого використання, треба належно знати пророцтва Нострадамуса. Є класичний випадок подібної практики. Відомий доктор Геббельс, аби догодити своєму патрону Гітлеру, неодноразово читав для нього один із катренів Нострадамуса: “Біля Відня народиться правитель, який підкорить Європу”. Правда, трубадур фашизму чомусь обминув інші рядки цього пророцтва, в яких ідеться про те, що з гори Арарат спускається горець, з рота якого куриться дим. Що то за горець, з історії вже відомо. І що сталося після його появи з Гітлером – теж відомо… Невдало використала одну з центурій Нострадамуса наша відома політична діячка, котра взяла для свого агіта-ційного ролика лише першу частину катрена. Але ж сіль таїлася в його інших рядках, які звучать так: ”Алмази перетворяться в пилюку, поля вкриє ковила”. Моя всім порада: треба обережно працювати з центуріями Нострадамуса, аби не наразитися на фарс або їхню помсту.
- Відомий астролог Глоба постійно пророкує те, що Україною в недалекому майбутньому правитиме жінка. А що з цього приводу думаєте Ви?
- До Глоби і його передбачень ставлюся негативно. Як астролог він себе вже вичерпав. Хоча вважаю його розсудливою й грамотною людиною, котра вміє заробляти гроші. Та саме в цьому і криється його головний недолік. Матеріалізація – найперший ворог астролога. Він повинен вести аскетичний спосіб життя, інакше втратить дар провісництва.
- І насамкінець прошу Вас, Вікторе Васильовичу, висловити власні міркування про призначення астролога.
- Астролог повинен бути передусім професійним і відповідальним. Працюючи з людиною, має надати чітку інформацію про її минуле, сьогодення та майбутнє, попередити про загрози, які на неї чатують. Лише у такий спосіб можна буде допомогти змінити долю, врятуватися від неприємностей. “Хто попереджений, той озброєний”, - стверджували древні. І мали рацію. Іншими словами, астролог має дати тому, хто звернувся до нього, – повний астропсихопортрет. А це – непростий документ, який віддзеркалює людську долю. Ще раз наголошую: астрологія – прадавня наука. Тож, як і всі інші, має стати прикладною. Астрологи древності використовували такий афоризм: "Зірки правлять дурнями. Розумні - зірками. Але своїми". Це і є ключем до розгадки таємниць астрологічної науки.
Розмову вів Василь Бабух

Грані життя

Вадим Олійник: «У чернівцях мене навчили співати»

столиця буковини – знову на музичному Олімпі. Адже одним із переможців української “Фабрики зірок-2” став наш земляк.

Одне з найпопулярніших музичних шоу країни завершилося! Протягом тривалого часу, щосуботи, на Новому каналі українські телеглядачі спостерігали за життям і виступами 16 учасників "Фабрики". Кожного разу глядачі за допомогою СМС-голосування вирішували, хто покине, а хто й надалі залишиться у зірковому будинку. До фіналу дійшли лише двоє. І це - Вадим Олійник з Кельменецького району та Володимир Дантес із Харкова (обом - по 20 років). Саме вони в якості призу й отримали півмільйона гривень на розвиток подальшої творчої кар'єри.
- Думаю, що у нас із Дантесом - велике майбутнє, - поділився в інтерв'ю "Чернівцям" Вадим. - Ми й надалі працюватимемо як дует, проте дуже хотіли б внести у вітчизняну музику щось нове. І, можливо, у нас будуть не тільки попсові пісні, а швидше, працюватимемо у стилі поп-рок. До того ж чоловічих дуетів у нас мало.
- На якому етапі ти зрозумів, що є шанси стати переможцем?
- Не повірите - лише коли оголосили фіналістів. Адже на "Фабриці зірок" все дуже непередбачувано. Сьогодні ти можеш бути лідером, а завтра - вилетіти. Скажу відверто: перша українська "Фабрика зірок" мені не дуже сподобалася. Але підкупило те, що цього разу продюсером була Наталка Могилевська. Ми з нею радилися з усіх питань! Навіть, скажімо, коли я виходив на сцену, обов'язково запитував Наталку, чи їй подобається мій одяг.
- Не кожна людина витримає досить тривалий час жити під прицілом відео-камер. Тебе це не сковувало?
- Спочатку - так. Було дуже дивне відчуття, коли лягаєш спати, а навкруги - німа тиша, навіть не чути гулу машин. А зранку прокидаєшся від того, що всюди вмикається світло. Потім звик. Навіть більше - навчився контролювати власні слова і вчинки.
- Звичайно, талант дається людині від Бога. Але хто тобі прищеплював основні ази музичного мистецтва?
- Майже два роки я вчився у Чернівцях, у вокальній студії "Притендес". І саме її керівник Ірина Мойсеєва ставила мені голос. Вона говорила, що вчитися треба на світових шедеврах. Взагалі-то я родом з Кельменецького району. В Чернівці приїхав, щоби здобути освіту у будівельному технікумі. Зараз - студент 3-го курсу Київського національного університету культури і мистецтва, відділення естрадного співу. На першому курсі моїм педагогом з вокалу була Ліна Прохорова. (Колишня солістка ВІА "Мрія"- авт.).
- Складається враження, що тобі більше подобається виконувати ліричні пісні...
- Так. І пісню "За дождями - небеса", яку виконував на "Фабриці", написав сам. Загалом маю півдесятка власних композицій.
- Чи вже відчув посилену увагу прихильниць?
- Такого, щоб мені набридали телефонними дзвінками, немає. Це у нас з Дантесом – попереду.
- Зараз твої рідні, певно, радіють разом із тобою...
- Звичайно! Особливо мене підтримувала мама. Вона працює за кордоном, але телефонувала дуже часто. І найперше запитує, чи я поїв.
- Уже вирішили з Володимиром Дантесом на що витратите 500 тисяч?
- Звичайно, якусь частину грошей залишимо на власні витрати. А решту вкладатимемо у розкрутку творчості. Нам і надалі допомагатиме Наталка Могилевська. До речі, 14 грудня у Палаці “Україна” відбудеться її сольний концерт, і ми також там виступатимемо.
- Перемога на “Фабриці зірок” якось підкоригувала твої плани на майбутнє?
– Ні. Я завжди мріяв стати артистом. Просто “Фабрика ” пришвидшила її здійснення.

Наталка ФЕЩУК


  • Акція «Милосердя»

«Xочу бути корисним рідному місту»

Ці слова належать одному з учасників благодійного зібрання, що відбулося минулої суботи у стінах готелю “Турист” з нагоди Міжнародного дня інвалідів. Молодий чоловік, який протягом багатьох років пересувається на милицях, не вважає себе нещасливим. Більше того, він прагне допомогти іншим городянам зі схожою долею – подолати бар’єр відчуженості від сус-пільства, породжений зневірою у сенсі власного буття. Віктор чітко усвідомлює: фізичне каліцтво не найстрашніше. А часом – це чи не єдиний спосіб пізнати справжнє призначення людини.
Щира, дружня підтримка, як повітря, необхідна і 19-річному Саші М. Окрилений бажанням вчитися, хлопець вступив на біологічний факультет ЧНУ. Оскільки від народження самостійно не може рухатися й маніпулювати предметами, у цьому йому допомагає бабуся Анна Костянтинівна, яка, до речі, усиновила внука. Ви-кладачі університету, зваживши на обставини, приходили на заняття додому до студента. Але їхнього терпіння вистачило на... кілька місяців. Довелося юнакові полишити вуз. Щоправда, десь глибоко в душі він сподівається на те, що розумний вихід із цієї складної ситуації таки знайдеться. Без вищої освіти не мислить себе як особистість, адже саме знання допоможуть йому “стати на ноги”. Наразі, аби зайняти час, багато читає і слухає рок-музику. Каже, вона додає сил. А їх інвалідові треба у кілька разів більше, ніж звичайній людині. Передусім душевно-емоційних. Певна частина чернівчан з особливими потребами дещо скептично ставиться до намагань місцевої влади поліпшити умови їх проживання у рідному місті, зробити всі сфери його діяльності якомога доступнішими для зазначеної категорії. Мовляв, до комфорту ще далеко. Навіть пандуси в житлових будинках рідко де є. (Приміром, на Червоноармійській, 65 ледве не півроку чекають на нього після реєстрації заяви.) А одноразове надання матеріальної допомоги не розв'язує проблеми дороговартісного пожиттєвого лікування. Важко не погодитися. Роботи ще дуже багато, й, на жаль, не все залежить від бажання працівників муніципалітету. Реалізація запланованих проектів вимагає чималих сум, а взяти їх наразі ніде... Певною мірою ситуація регулюється через залучення спонсорських коштів, що є вельми делікатним питанням. Утім, на думку начальника міського управління праці та со-ціального захисту населення Аліни Круглецької, 2008 рік став переломним у справі турботи місцевої влади про чернівчан з особливими потребами. Свідчення тому - запровадження системного підходу. Йдеться не лише про облаштування пандусів у приміщеннях громадських установ та житлових будинках, де мешкають "візочники", створення служби пасажирських перевезень "Інва-таксі", а й працевлаштування інвалідів на умовах, прийнятних саме для них, проведення спортивних змагань, конкурсів краси й талантів із врахуванням специфіки фізичних можливостей цих людей, причому різних вікових груп і статей, діяльність клубів за інтересами тощо. Надзвичайно актуальними залишаються вечори спілкування, котре недаремно називають найціннішим скарбом. Особливо для тих, хто змушений майже постійно перебувати у замкненому просторі домашньої “бастілії”. Цього разу приводом зустрічі стала презентація чергової поетичної збірки Людмили Ільїної. “Раньше всех я завтра встану” – на диво, світла і життєстверджуюча книга. Хоча написана передусім для малят-дошкільнят, із цікавістю сприймається й дорослими, адже повна глибокого філософського змісту. Приємно, що її зможуть прочитати не лише буковинці, а й мешканці інших областей нашої держави. Це стало можливим завдяки спонсорській допомозі Всеукраїнського об’єднання жінок “За майбутнє дітей”. Більше того, його очільниця Валентина Семенюк-Самсоненко знайшла час особисто побувати на заході й була приємно вражена знайомством з авторкою – непересічною людиною, в якій органічно поєднується ніжність і мужність, талант і висока простота. Вельми вдало втілила художні візії поетеси літературно-музична композиція у виконанні юних артистів будинку культури творчої молоді “Автограф”. Звучали на вечорі й чудові пісні, написані на її вірші як самодіяльними, так і професійними композиторами. Дійство відбулося в рамках традиційної міської благодійної акції “Милосердя”. Оргкомітету вдалося залучити широке коло добродійників, серед яких – депутати обласної, міської та районних у місті Чернівці рад, представники крайового осередку Соціалістичної партії, міжнародного благодійного фонду “Аквілла”, червонохрестівці.

Валентина КУКУРУДЗ
Фото автора


Hа крилах назарових пісень

Відзвучали акорди популярного, вже дванадцятого за рахунком, міського фестивалю музичних ансамблів ресторанів, барів та кафе міста Чернівці, присвяченого 57-й річниці від дня народження Назарія Яремчука. Імпреза показала: інтерес до неї з роками не спадає - концерт відбувся при переповненій залі. Кілька годин тривало емоційне дійство, в якому взяло участь понад двадцять виконавців. Вокалісти ніби переносили нас в атмосферу тих благословенних років, коли ще жив і дивував своїми піснями улюблений співак. Це було передбачено умовами конкурсу. Кожен виконавець мав винести на сценічний кін щось із репертуару Назарія. Приємною несподіванкою став виступ талановитої студентки Чернівецького національного університету Марини Косташ. Її спів вирізнявся свіжістю, щирістю та емоційністю. Був винагороджений гучними оплесками залу і виконавець власних пісень Петро Савчук. Через фізичні вади робив він це, перебуваючи в інвалідному візку... Цікаві номери представив естрадний оркестр ресторану “Кварц”. У ньому, як завжди, виділявся неперевершений трубач Олександр Сальников. Усіх учасників від Чернівецької міськради нагороджено оригінальними призами – альбомами, кепками та футболками з атрибутикою фестивалю. Над організаційним забезпеченням фестивалю належно попрацював його оргкомітет. У нагородженні виконавців взяла участь заступник Чернівецького міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Інна Онацька.

Реклама

дизайн сайту: Олександр Лиходід