РЕЗЕРВНИЙ САЙТ
http://chvgazeta.dax.ru/
Привітаємо
     з ювілеєм!

Класика

Системи очіщення води

Чёрная икра

Будівельна корпорація
"Альянс Захід Буд"

Косметика

"Спутник" Каналізація.
Водопостачання

Ремикс Буд. Черновцы

Пошук по сайту:


Буде порядок на панській вулиці!

На підприємстві “Спецкомун-транс” відбулося засідання конкурсної комісії з відбору персоналу працівників, що обслуговуватимуть вулицю Ольги Кобилянської. Проведено співбесіду з претендентами на ці посади й винесено вердикт стосовно кожного з них. Як повідомив член комісії, за-ступник директора департаменту житлово-комунального господарства Ярослав Кушнірик, на посаду працівників з благоустрою відібрано п’ятеро осіб, а також одного водія. Ще одного буде прийнято після відповідного стажування. Усі вони – з вищою та середньою спеціальною освітою, більшість – молодого віку. Хоча є в їх числі і ветеран комунальної галузі – Марія Дмитрівна Костюк. З відібраних чернівчан буде створено дві бригади, які й займатимуться прибиранням вулиці Ольги Кобилянської, її благоустроєм і стежитимуть тут за порядком. А ще претенденти оволодіють навичками роботи з туристами, котрі повсякчас навідуються сюди. До речі, для цих працівників також пошиють спеціальну уніформу. У розпорядження бригад нададуть автомашину. Працюватимуть люди позмінно з 6-ї ранку до 22-ї вечора – і матимуть 4-годинну перерву. А виконувати свої обов’язки вони розпочнуть вже 1 березня.

Фото Володимира Борисова


  • Прецедент

Bінок з лавра треба заслужити

Дехто вважає, що час пла- катів і наочної пропаганди минув. Але це далеко не так. Попит на ці речі не пригасає, а в наші дні – тим паче. Тому ми вирішили мовою плаката звернутися до всіх чернівчан, котрі користуються енергоносіями та послугами міських комунальних служб, що подають у ваші квартири тепло та воду. Їхнє існування напряму залежить від того, як ви розраховуєтеся за надані блага. Найменші затримки приводять до збоїв у роботі комунальників та енергетиків. Врешті-решт може статися так, що у ваших кранах не стане води, а у трубах і радіаторах – тепла, чого допускати, звісно, не можна. Тож будьмо мудрими й завбачливими та вчасно проплачуймо спожиті послуги!

За газ, за струм, тепло і воду
Плати без скидок на погоду!
Чи дощ, чи сніг із вітерцем -
Біжи у касу з гаманцем!
Якщо комфортно хочеш жити,
Привчи себе за це платити!

Чернівчан уже майже чверть мільйона!

Чисельність населення Чернівців торік збільшилася на 2597 осіб і станом на 1 січня 2009 року становила 249,5 тисячі осіб. Населення зросло за рахунок міграційного приросту (2706 осіб); природне скорочення становило 109 осіб. Торік у Чернівці прибуло 6212 осіб, з них 2324 - з інших областей. Вибуло з міста 3506 осіб, з них 1582 – в інші області. З інших держав у Чернівці прибуло 173 особи, а вибуло в ці країни 123. Кількість новонароджених у 2008 році збільшилася, порівняно з попереднім роком, на 12% і становила 2556 осіб. Загалом торік у місті померло 2665 осіб, що на 2% менше, ніж у 2007 році. Структура причин смерті населення, в порівнянні з минулим роком, майже не змінилася. Серед причин смерті перше місце посідали хвороби системи кровообігу (понад дві третини померлих), друге – новоутворення (десята частина), третє – зовнішні причини або нещасні випадки (майже 7% померлих).

Теми дня

ЩО РОБИТЬ МІСЬКА ВЛАДА

Зарплату за січень – своєчасно і у повному обсязі!

Фонд заробітної плати у січні цього року працівникам установ та організацій, які фінансуються з міського бюджету, становив 18 мільйонів 382 тисячі гривень. Це майже на 3,2 млн грн більше, ніж у січні 2008 року. Станом на 27-28 січня працівники усіх бюджетних установ міста отримали зарплату за січень у повному обсязі. Про це повідомив заступник міського голови, начальник фінансового управлін-ня міської ради Євген Прокопець. Загалом видатки з міського бюджету у січні склали 30,9 млн грн, що на 4,1 млн грн більше, ніж у січні 2008 року. Першочергово фінансувалися соціально захищені статті – видатки на зарплату освітянам, медикам, культпрацівникам, оплату спожитих бюджетними установами енергоносіїв та комунальних послуг, організацію харчування у закладах освіти та охорони здоров’я, закупівлю ліків, потреби соціальної сфери. У січні було забезпечено виконання всіх доходних джерел загального фонду міського бю-джету. Без трансфертів до загального фонду зібрано 20,7 млн грн, що на 10% більше від за-планованого і на 21%, або на 3 млн 590 тис. грн більше, ніж у січні минулого року. Доходну частину ІІ кошика у січні виконано на 107,3%, спецфонду - на 103,6%. Водночас через невиконання плану надходжень від продажу землі (у січні з цього джерела отримано лише 405,7 тис. грн) бюджет розвитку виконано тільки на 72,3%. Понад 2,1 млн грн місто недоотримало у січні цільових субвенцій з держбюджету на оплату пільг та субсидій з оплати комунальних послуг, а також послуг зв’язку та транспорту. Планові надходження до трьох районних у місті бюджетів у січні перевиконано на 14-26,6%. «Жодних підстав для появи у Чернівцях заборгованості із зарплати у бюджетній сфері немає. Усі працівники освіти, охорони здоров’я, культури, соціальної сфери і надалі отримуватимуть зарплату без затримок і в повному обсязі», - запевнив головний фінансист Чернівців Євген Прокопець.

Кількість дітей-сиріт, які виховуються поза родиною, меншає

У Рік підтримки національного усиновлення особлива увага у Чернівцях надавалася створенню умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї. У 2008 році усиновлено 19 дітей, що на 6 дітей більше, ніж у 2007-му, передано під опіку та піклування 30 дітей (у 2007 – 19), у прийомні сім’ї влаштовано семеро і лише 27 хлопчиків і дівчаток направлено в інтернатні за-клади (у 2007 році – 34). Триває формування банку даних кандидатів в усиновителі дітей, а також тих дітей, які підлягають усиновленню. На обліку перебуває 5 таких сімей та 109 дітей. У повному обсязі забезпечено виплату соціальних допомог дітям, котрі виховуються у дитячому будинку сімейного типу Мартинюків і прийомній сім’ї Перебиковської. Торік їм також встановлено щомісячну адресну муніципальну допомогу у розмірі 200 гривень. У нинішньому році її збільшено до 250 гривень. Цих дітей систематично обстежують вузькі спеціалісти у міських по-ліклініках, їх оздоровлюють у санаторіях і таборах. Завдяки ефективній роботі консультативних пунктів ЦСССДМ в пологових будинках міста торік зареєстровано лише сім відмов матері від дитини, тоді як у 2007 році таких відмов було 26. Забезпечено функціонування чотирьох соціальних квартир, де проживають 34 молодих людей із числа сиріт та позбавлених батьківського піклування. За рахунок міського бюджету та міської благодійної акції «Милосердя» в 2008 році надано матеріальну допомогу 228 сім’ям з дітьми, дітьми-сиротами, дітьми, які перебувають під опікою, на суму 84,1 тис. грн, 36 студентам-сиротам вищих навчальних закладів різного рівня акредитації надано грошову допомогу – на суму 12,6 тис. грн. 107 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування оздоровлено у заміських таборах, 85 таких дітей відпочивали у пришкільних таборах, 78 – у міському наметовому таборі «Ойкос». На обліку міської служби у справах дітей на 1 січня ц.р. перебуває 334 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (з них: 87 дитини-сироти та 247 дітей, позбавлених бать-ківського піклування), а також 324 дитини, котрі перебувають у складних життєвих умовах. Під соціальним супроводом перебуває 43 неблагополучні родини, з них 24 взято під су-провід у 2008 році. Підставою для взяття на облік є антигромадський спосіб життя батьків, відсутність їхньої відповідальності за виховання дітей та те, що сім’ї, як правило, є неповними. З такими батьками велася профілактична, інформаційно-консульта-ційна і роз’яснювальна робота. У випадках, коли це не давало позитивних результатів, служба у справах дітей ініціювала розгляд питання про позбавлення їх батьківських прав у судовому порядку. В 2008 році до судів подано 97 висновків про доцільність позбавлення батьківських прав 115 батьків стосовно 122 дітей (у 2007 р. – 114 висновків щодо 126 батьків стосовно 147 дітей). Для запобігання безпритульності дітей вживалися заходи для їх житлової захищеності. Виконавчим комітетом міської ради торік встановлено опіку над майном 59 дітей-сиріт та дітей, по-збавлених батьківського піклування, прийнято 18 рішень щодо здійснення правочинів з майном 287 дітей. Цьогоріч у місті триватиме робота щодо підтримки національного усиновлення та різних форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Чернівчанам, які приймуть у свої родини дітей-сиріт, міська влада сприятиме у всіх починаннях, а також допомагатиме вирішувати наявні проблеми. Майже 65% городян, котрі зверталися за муніципальними послугами, задоволені їхньою якістю Понад 9,5 тисячі чернівчан, які у грудні минулого року зверталися за послугами до виконавчих органів міської ради, взяли участь в анкетуванні щодо оцінки якості наданих їм послуг. 64,4% з них зазначили, що якість отриманих послуг задовільна. Зокрема, городяни задоволені повнотою отриманих консультацій (72%), їх зрозумілістю (78,8%), доступністю інформації щодо розгляду їх звернення (75,7%), зручністю процедури оформлення документів (5,7%). Майже 70% опитаних відзначили ввічливість працівників міської ради, 76,5% - їхню комунікабельність. 78,1% (6007 громадян) позитивно оцінили рівень підготовки міського господарства до відзначення 600-річчя Чернівців, 84,5% (6337) задоволені культурно-освітніми, а 67,9% (7579) – розважальними заходами, присвяченими ювілею міста. Водночас в анкетах чернівчани відзначили низку питань, які вони вважають проблемними у функціонуванні міського господарства, діяльності міської влади. Зокрема, вони звертають увагу на низький рівень контролю за виконанням робіт, особливо в житлово-комунальному господарстві (11,3%), досить тривалу процедуру приватизації земельної ділянки (5,9%), великі черги у департаменті містобудівного комплексу та земельних відносин (9,7%), неякісну роботу міського транспорту, недостатнє транспортне забезпечення віддалених мікрорайонів (9,1%), труднощі у зборі документів для отримання окремих послуг (8,6%), невичерпні відповіді на звернення (8,8%). 46% учасників анкетування висловили пропозиції для покращання роботи виконавчих органів міської ради. Вони пропонують покращити роботу комунальних служб, особливо в аварійних ситуаціях (10,8%), посилити контроль за роботою міського центру організації пасажирських перевезень (8,8%), скоротити перелік документів, необхідних для вирішення питання (7,2%), збільшити кількість со-ціальних аптек та магазинів (6,6%), спростити процедуру приватизації земельних ділянок (5,7%), збільшити кількість прийомних днів громадян (5,2%), приділяти більше уваги вирішенню проблем людей похилого віку (1,8%). Опитування громадян проведено відповідно до вимог системи управління якістю та методики процесу «Вивчення рівня задоволеності споживачів послугами, які надаються міською радою». Громадська приймальня міської ради, департаменти, управління та відділи проводять аналіз та вивчення оцінки мешканцями міста муніципальних послуг шляхом анкетування відвідувачів офіційного сайту міської ради та під час відвідування громадянами приймалень виконавчих органів міської ради.

У Клагенфурті з’явилася вулиця Георга Дроздовського

Сенат австрійського міста Клагенфурт (земля Каринтія) 28 січня прийняв рішення одну з безіменних вулиць назвати на честь відомого австрійського поета, публіциста та великого патріота рідних Чернівців Георга Дроздовського. Про це повідомив радник земельного уряду Каринтії Удо Пушніг. З ініціативою про прийняття такого рішення до сенату звернулося Товариство ім. Георга Дроздовського у Клагенфурті, яке довгі роки співпрацює з чернівчанами у справі дослідження життя і творчості австрійського поета з буковинським корінням. За словами Удо Пушніга, рішення міського сенату Клагенфурту є важливим сигналом для зміцнення та розширення регіональної співпраці Каринтії та Буковини, проявом щирого побратимства Клагенфурта і Чернівців.

Відомчі будинки передаватимуть у міську комунальну власність за графіком

19 відомчих будинків заплановано цього року прийняти у комунальну власність територіальної громади Чернівців. Графік прийому-передачі затвердив міськвиконком. У комунальну власність, зокрема, передбачається передати відомчі будинки Львівської залізниці, «Чернівціобленерго», УМВС, АТЗВ «Мальва», ПТУ №9, ДП «Житловик», Державної прикордонної служби та інші. Департамент ЖКГ оформлятиме акти прийому-передачі відомчого житлового фонду у міську комунальну власність за умови виконання відповідними відомствами робіт із заміни водопровідних і теплових вводів до будинків, встановлення побудинкових приладів обліку споживання води і теплової енергії, створення в будинках ОСББ. Виконком міської ради затверджуватиме такі акти за наявності угоди між міською радою і підприємствами, установами чи організаціями, які передають житловий фонд, про їх дольову участь у розмірі 50% від суми витрат, необхідних для проведення капітального ремонту такого житлового будинку, забезпечення його утримання впродовж року, в якому здійснена передача житлового будинку у комунальну власність міста.

На заміну дренажних і каналізаційних мереж необхідно понад 3,3 мільйона гривень

Заходи щодо здійснення першочергових робіт із заміни дренажних і внутрішньодворових каналізаційних мереж в 2009-2011 роках затвердив виконком міської ради. Ними передбачено за три роки відремонтувати та замінити 1,6 тисячі погонних метра дренажних та понад 4,4 тисячі погонних метра внутрішньодворових каналізаційних мереж. На виконання цих робіт потрібно 3 млн 345 тис. грн у діючих на сьогодні цінах. Визначено конкретні адреси будинків, де необхідно першочергово провести заміну дворових дренажних та каналізаційних мереж, обсяги цих робіт. Це переважно ті будинки, які потребують капітального ремонту, а їх внутрішньодворові мережі перебувають в аварійному стані. У 2010-2011 роках кошти, необхідні на реалізацію цих робіт, районні ради передбачатимуть під час формування бю-джетів у межах коштів, виділених на житлово-комунальне господарство.

На розвиток КП МТК «Калинівський ринок» спрямують понад 2,8 мільйона гривень

План розвитку та аварійно-відновлювальних робіт з ліквідації наслідків стихійного лиха для МТК «Калинівський ринок» на 2009 рік затвердив виконавчий комітет міської ради. На його виконання потрібно 2 млн 855 тис. грн. У цьому році на МТК «Калинів-ський ринок» планується завершити роботи з прокладання другого кабелю електропостачання підприємства та перенесення за межі ринку високовольтної лінії, будівництва м’ясо-молочного павільйону, виконати реконструкцію систем освітлення, монтаж систем відеоспостереження та блискавкозахисту в окремих секторах, капітально відремонтувати водовідвід у секторі №5, громадську вбиральню у секторі №1, облаштувати пожежну сигналізацію в службових приміщеннях підприємства. 350 тис. грн буде спрямовано на придбання основних засобів і стільки ж – на реконструкцію майданчика універсальних розкладних прилавків у секторі №1, реконструкцію повітряної лінії 0,4Кв та влаштування освітлення. Більшість із зазначених робіт взято до виконання згідно з приписами відповідних контролюючих служб. Дирекція КП МТК «Калинівський ринок» щоквартально інформуватиме фінансове управління та департамент економіки міської ради про стан виконання заходів плану розвитку та аварійно-відновлювальних робіт.

Визначено постачальників продуктів харчування у дитсадки

Тендерний комітет міської ради 20 січня визначив переможців торгів на постачання продуктів харчування для дитячих садків міста у 2009 році. У його засіданні взяли участь представники санепідемстанції, які перевірятимуть всю продукцію, що постачатиметься до дошкільних за-кладів міста. На участь у тендері пропозиції надійшли лише від семи учасників. Тому з 22 найменувань продуктів харчування переможців визначено тільки за основними позиціями. Так, право на постачання продуктів отримали:
· хліба та хлібобулочних виробів - ПП Чоботар В.І. (м. Чернівці, вул. Мусоргського, 2);
· свіжої яловичини та свинини, вареної ковбаси та сосисок - ТОВ «ПІКо-ІНВЕСТ» (Чер-нівецька обл., смт Глибока);
· м’яса свійської птиці, рибної продукції, яєць - ТОВ «Наладка-Комерц ЛТД» (м. Чернівці, вул. Заводська, 19-А);
· овочевої консервації, фруктових соків - ТОВ «Галс ЛТД» (м. Чернівці, вул. Севастопольська, 18-А). Триває процедура укладання договорів постачання із переможцями тендеру. Всі переможці є безпосередніми виробниками продукції або їхніми офіційними представниками в Чернівецькій області. Не вдалося закупити такі необхідні продукти харчування, як молоко, згущене молоко, цукор, печінка яловича, оскільки на участь в торгах за цими лотами не надійшло жодної пропозиції. На закупівлю цих та інших продуктів харчування управління освіти міської ради вже оголосило повторний тендер, який відбудеться 2 березня 2009 року. До участі у ньому запрошуються такі потужні дистриб’ютори і виробники, як «Метро», «Сільпо», «Караван» та «Колос». Начальник міського управління освіти Валентина Малишевська також повідомила, що на звернення міської ради щодо вилучення із раціону харчування в дитсадках сосисок та ковбаси за рахунок збільшення питомої ваги натурального м’яса Міністерство охорони здоров’я заборонило це робити і порадило дотримуватися інструкції, якою передбачено збалансоване харчування у до-шкільних закладах. Тому в меню дитсадків у цьому році все ж буде не лише натуральне м’ясо, а й варена ковбаса та сосиски. Цього року з міського бюджету на харчування у дитсадках виділено 6,2 мільйона гривень, що на 1,5 мільйона більше, ніж торік.

Майже 30 мільйонів гривень заборгували чернівчани за житлово-комунальні послуги

Населенню міста торік за житлово-комунальні послуги було нараховано до сплати 137,2 мільйона гривень. Фактично сплачено, з урахуванням боргів минулих періодів, 139,2 мільйона гривень, що становить 101,4% до сум нарахувань. У порівнянні з 2007 роком, рівень сплати збільшився лише на 3,1 відсоткових пункта, що не до-зволило повністю розрахуватися з боргами. Станом на 1 січня заборгованість населення Чернівців з платежів за житлово-комунальні послуги становила 29,8 млн грн, у тому числі за утримання будинків та прибудинкових територій – 7,1 млн грн, водопостачання та водовідведення – 6,6 млн грн, централізоване опалення – 11,4 млн грн, газопостачання – 4,1 млн грн, вивезення твердих побутових відходів – 0,6 млн грн.

Міське перехрестя

Вшанували тих, хто возвеличував Буковину

Минулого тижня в муздрамтеатрі відбулося вшанування Героїв Соціалістичної Праці, Героїв України та повних кавалерів орденів “Трудової Слави” й “За заслуги”. Ці люди є золотим фондом нашого краю, його славою і гордістю. Як не сумно констатувати, проте багатьох із них уже немає серед сущих. З 56 Героїв Соціалістичної Праці залишилося живими лише десятеро. Того дня на сцені муздрамтеатру величали Героїв Соціа-лістичної Праці Любов Гордаш та Стефанію Рашковську – з Хотинського району, Марію Вакалюк із Чернівців, Порфіру Гуцу, Сидонію Шинкарюк та Марію Скорокиржу – з Новоселицького, Героїв України Георгія Березовського – зі Сторожинецького та Ярослава Шведа – з Кіцманського районів, повного кавалера ордена “Трудової Слави” Юлію Осовську – з Вижницького. На зібранні було вирішено, що на досвіді цих поважних людей треба виховувати молоде покоління. Зокрема, те, яке здобуває освіту у профтехучилищах. Адже ця справа нині занедбана й потребує відновлення. Не можна відправляти в забуття славу, здобуту передовими трудівниками.


Переможців конкурсу соціальних проектів обіцяють оголосити вже у березні

Днями стартував міський конкурс соціальних проектів неприбуткових організацій на нинішній, 2009, рік. Рішення про його оголошення прийняв виконавчий комітет міської ради. (Детальну інформацію про конкурс та участь у ньому було надруковано у минулому номері газети.) І вже з другого лютого конкурсна комісія почала приймати й обговорювати ідеї. Серед пріоритетних напрямів конкурсу – соціальна підтримка та адаптація інвалідів, безробітних, малозабезпечених і осіб похилого віку, охорона здоров’я та профілактика захворювань, молодіжна по-літика, розвиток місцевої ініціативи та місцевого самоврядування, охорона довкілля, збереження культурної спадщини. Усі проекти, які подаються на конкурс, ретельно обговорюватимуться. Перевага надаватиметься саме тим планам, у яких, за словами організаторів конкурсу, “буде присутнє раціональне зерно”. Переможців обіцяють оголосити на початку березня. Про це повідомили на засіданні координаційної ради громадських благодійних організацій, яке відбувалося минулого тижня у ратуші. Оскільки у нинішньому році це перше засідання, то мовилося на ньому, насамперед, про справи бю-джетні й фінансове забезпечення соціальної сфери на 2009-й рік. Зокрема, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів, начальник фінансового управління й водночас голова координаційної ради Євген Прокопець зазначив: під час формування бюджету та його прийняття не відбулося скорочення жодної статті, направленої на забезпечення соціальної сфери. І навів окремі цифри. Так, на зубопротезування пільговиків у бюджеті виділено 520 тисяч гривень, на придбання медикаментів для цієї ж верстви населення – два мільйони чотириста тисяч гривень. Уже вкотре Євгену Прокопцю довелося говорити про складність ситуації, у якій приймався основний фінансовий документ, особливо на фоні розрахунків за газ та запланованого скорочення обсягів використання енергоносіїв у 20%. Саме таку кількість мусить зекономити місто, аби його інфраструктура могла нормально функціонувати. Що ж стосується діяльності координаційної ради загалом, то Євген Прокопець зазначив наступне: “Відчувається: громадські організації у Чернівцях діють згуртовано, адже всі добре розуміють, що робимо одну справу”. Керівник управління праці та соціального захисту населення Аліна Круглецька у своєму виступі закцентувала на видатках щодо соціальної сфери не лише у міському, але й у бюджетах районних у місті рад. Насамперед, вона зазначила, що у повному обсязі збережено матеріальні допомоги соціально незахищеним городянам, різноманітні пільги на забезпечення гідних побутових умов відповідним категоріям населення. “Місто зберегло всі місцеві пільги, а на окремі цілі видатки навіть зросли. Йдеться, скажімо, про забезпечення потреб бездомних”, - підсумувала Аліна Круглецька. На зустрічі йшлося також про діяльність Комітету доступності - органу, до якого входять і представники влади, і члени благодійних громадських орга-нізацій. Комітет доступності забезпечує контроль за тим, як у Чернівцях створюються належні умови для людей з обмеженими фізичними можливостями. Обговорили найважливіші заходи 2008-го, до яких вдалося долучитися. До речі, і про той факт, що завдяки спільним старанням минулоріч у Чернівцях 82 споруди (приміщення органів влади, окремих під-приємств, житлових будинків) обладнали пандусами.
Лариса АРТЕМЕНКО


Скликається сесія

Доводимо до відома депутатів Першотравневої районної у місті Чернівці ради, що 20 лютого 2009 року о 15.00 у сесійній залі ради (вул. Руська, 183, II поверх) скликається XXV сесія районної у місті ради V скликання. На розгляд сесії виноситься питання «Про затвердження звіту про виконання бюджету району за 2008 рік».


Без пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури дозвіл на будівельно-монтажні роботи не надаватимуть

Положення про порядок залучення та встановлення роз-міру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Чернівців набрало чинності 1 січня 2009 року. Воно поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб при будівництві (реконструкції) об’єктів незалежно від їх форм власності і будь-якого призначення на земельних ділянках, що знаходяться у користуванні або безоплатно передані у власність шляхом приватизації (при зміні цільового використання). До пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не залучаються фізичні та юридичні особи у разі здійснення будівництва:
· Об’єктів будь-якого призначення на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів.
· Будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла.
· Об’єктів, що споруджуються замість пошкоджених або зруйнованих внаслідок стихійного лиха чи техногенних аварій.
· Житлових будинків за кошти населення на земельних ділянках, наданих громадянам для будівництва житлових будинків.
· Об’єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх та спортивних шкіл, об’єктів позашкільного виховання, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо) за умови передачі їх у власність територіальної громади м.Чернівців.
· Об’єктів незавершеного будівництва, що були придбані при приватизації.
· Релігійно-культових будівель.
· Об’єктів історико-архітектурної спадщини (без перепрофілювання) для збереження історико-архітектурних пам’яток.
· Доріг, тротуарів, підземних переходів, об’єктів інженерного забезпечення, енергозбереження та енергопостачання: насосних станцій, водопровідних, каналізаційних, дренажних та теплових мереж, бойлерних, котелень, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів, підстанцій, газових розподільчих пунктів, ліній електропередач загального користування, які знаходяться за межами земельної ділянки за умови передачі їх у власність територіальної громади м.Чернівці.
· Підземних паркінгів.
· Промислових та виробничих об’єктів на земельних ділянках, які знаходяться у користуванні.
· Об’єктів на земельних ділянках, що придбані прямим викупом або на конкурентних засадах у міської ради. Величина пайової участі (внеску) у створенні інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури визначається у відсотках від загальної вартості будівництва об’єкта містобудування. Граничний розмір пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Чернівців не може:
· перевищувати 10 відсотків загальної вартості будівництва об’єкта містобудування – для нежитлових будівель і необхідних інженерних мереж та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення);
· перевищувати 5 відсотків загальної вартості будівництва об’єкта містобудування – для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного й оздоровчого призначення з необхідними інженерними мережами та/або спорудами. Фізичні та юридичні особи несуть відповідальність за достовірність представленої інформації щодо кошторисної вартості об’єкта будівництва. При збільшенні кошторисної вартості об’єкта будівництва з фізичними та юридичними особами укладається додатковий договір до основного, де за-значається уточнена сума па-йового внеску. Після укладання договору про пайову участь фізичні та юридичні особи протягом трьох місяців сплачують 25% від загальної суми пайового внеску. Решта суми сплачується єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця до планової здачі об’єкта містобудування в експлуатацію. У випадку несвоєчасної сплати пайового внеску фізичні та юридичні особи сплачують штраф у розмірі одного відсотка від залишкової суми за кожен місяць прострочки. Кошти, отримані як пайова участь (внесок) фізичних чи юридичних осіб, використовуються виключно на створення і розвиток інженерно-транспорт-ної та соціальної інфраструктури м.Чернівців. Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області рекомендовано не надавати дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт об’єкта містобудування фізичним і юридичним особам, які не уклали договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспорт-ної та соціальної інфраструктури міста Чернівці.

Інформація

Заходи соціального захисту незайнятого населення: 2008 рік

Упродовж 2008 року соціальними послугами обласної служби зайнятості скористалося 50375 незайнятих осіб (на 2557 осіб, або на 4,8% менше, ніж 2007 року). З них 34282 особи звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні (на 1995 осіб, або на 6,2% більше, порівняно з попереднім роком). Упродовж жовтня-грудня 2008 року до служби зайнятості звернулося 11980 незайнятих осіб (в 1,2 раза, або на 2045 осіб більше, ніж за такий же період 2007 р.). Збільшення звернень незайнятого населення за соціальними послугами до служби зайнятості пов’язано із закінченням сезонних робіт на підприємствах сільського та лісового господарств, а також на цегельних та цукровому заводах області. Станом на 1 січня 2009 року в службі зайнятості перебувало на обліку 18629 незайнятих осіб. З них мали статус безробітного 18208 осіб (на 17,5%, або на 2710 безробітних більше, ніж 2007 р.). Із загальної чисельності безробітних, які перебували на обліку, 75,4% становили жителі сільської місцевості, 31,8% - працівники сільського господарства, 45,9% - робітники, 18,2% - службовці, 35,9% - особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки, 54,6% - жінки, 36,9% - молодь віком до 35 років. На 1 січня 2009 року кількість актуальних вакансій становила 757 одиниць (на 773 вакансії, або вдвічі менше, порівняно з 1 січня 2008 р.). У середньому на одне вільне робоче місце претендувало 25 осіб (на 1 січня 2008 р. - 11). Відбулося значне зменшення кількості вакансій для осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки, та для працівників сільського господарства. Так, навантаження на одне вільне робоче місце для цієї категорії громадян становило, відповідно, 80 та 141 особу на одне вільне робоче місце. В умовах світової фінансово-економічної кризи обласна служба зайнятості надає широкий спектр соціальних послуг громадянам, які звертаються у пошуках роботи, і роботодавцям щодо забезпечення їх робочою силою. Активними заходами сприяння зайнятості населення у 2008 році охоплено 34595 незайнятих осіб (на 1788 осіб, або на 5,5% більше порівняно з 2007 р.). За сприяння служби зайнятості працевлаштовано 19312 незайнятих осіб. На додаткові робочі місця, створені за рахунок надання дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у 2008 році, працевлаштовано 409 безробітних (в 1,2 раза більше порівняно з 2007 р.). Одноразову виплату допомоги з безробіття для організації підприємницької діяльності за кошти соціального Фонду торік отримав 371 безробітний (в 1,2 разу більше, ніж попереднього року). Середній розмір цієї ви-плати становив 4535,28 грн (у 2007 році - 2747,4 грн). В оплачуваних громадських роботах у 2008 р. брали участь 9250 незайнятих осіб (в 1,3 раза, або на 1999 осіб більше порівняно з 2007 р.). З них 3674 особи ліквідовували наслідків липневої стихії (39,7% від загальної чисельності осіб, які брали участь у тимчасових оплачуваних роботах). Упродовж 2008 року проходили професійну підготовку, перепідготовку та підвищували кваліфікацію 6033 безробітних (на 10,5%, або на 575 осіб більше порівняно з 2007 р.). Допомогу з безробіття у 2008 році отримували 11092 безробітних (на 1652 особи, або на 13% менше, порівняно з 2007 р.). Її середній розмір торік становив 367,43 грн і зріс, порівняно з 2007 роком, в 1,6 раза (234,56 грн). Рівень зареєстрованого безробіття станом на 1 січня 2009 року становив 3,4% (на 0,5 відсоткового пункту більше, ніж на 1 січня 2008 р.). У сільській місцевості рівень зареєстрованого безробіт-тя на цю ж дату - 4,6% (на 1 січня 2008 р. - 4,1%).
Обласний центр зайнятості

Акценти

  • Учора і сьогодні
Tролейбуси з’явилися на наших вулицях 70 років тому

Тодішня преса ретельно відслідковувала, як це відбувалося, а тим часом пасажири платили за квиток від чотирьох до семи леїв.

“Чернівецька публіка у цю середу змогла нарешті скористуватися тролейбусом, введення в експлуатацію якого так сильно затягнулося. Машини ходять нормально, і ними користується багато пасажирів. Тролейбуси мають витягнуті кузови і струмоприймачі, зв’язані з контактними проводами. Вони викликають великий інтерес публіки, яка збиралась скрізь великими групами, зацікавлено розглядаючи їх...

...Машини курсували нормально між Резиденцією митрополитів і страда Ромине. Комісія в складі директора електростанцій інженера Мога та інших інженерів підприємства, шефа бюро вуличного руху при поліції доктора Білецького з’явилася в намічений час і віддала необхідні розпорядження з організації руху тролейбусів. Комісія потім об’їхала лінію, прямуючи за тролейбусом”, – таке повідомлення з’явилося на шпальтах популярної на той час газети “Альгемайне Цайтунг” вже другого лютого, тобто через день після того, як чернівецькими вулицями почав курсувати новий для городян вид електротранспорту. Цій, помітній у місті, події передувала ретельна підготовка. Тим паче, враховуючи попередні розрахунки рентабельності екс-плуатації тролейбуса (вони свідчили: термін амортизації автобуса вичерпувався через п’ять-вісім років експлуатації, тролейбуса – через дванадцять-п’ятнадцять), світові економічні тенденції (потужний розвиток цього виду транспорту в інших європейських країнах, особливо в Англії), у березні 1937 року у Чернівцях вирішили ввести у вигляді експерименту тролейбусний рух по трасі від парку принцеси Єлени через резиденцію буковинських митрополитів, площу Унірій (Центральну), страда Ромине (вулицю Руську) до застави в Горечій. Для цих амбітних планів місто мало замовити за кордоном п’ять тролейбусів, матеріали для будівництва контактної повітряної мережі, а також спорудити тролейбусний гараж, встановити стовпи. Газета “Час” від третього квітня 1937 року писала: ”Доносять, що на підставі проекту електрівні мається цими днями приступити до електрифікації автобусової лінії вулиці Ромине – Резиденція. Автобуси, порушувані електричним током, замовлять за кілька днів”. А ось повідомлення іншого друкованого видання – “Дойче Тагепошт” від 12 жовтня 1937 року:” Як нам повідомило ке-рівництво електростанцій, ще цієї осені почнуться роботи по прокладці проводів для тролейбусів. З цією метою уже відправлені у Турду два інженери, де виготовляється матеріал (провід). Щоб не порушити міський вигляд, стовпи для проводів будуть зроблені з заліза красивої форми. Будівництво гаража для розміщення тролейбусів, що прилягає до трамвайного депо, йде вже повним ходом. Це буде двоповерхова будівля: на рівні землі в ангарах будуть розміщуватися машини, на другому поверсі – архів і управління ІЕМС. З відкриттям тролейбусного руху наше місто зробить у своєму розвитку дальший крок вперед, причому треба відмітити, що наше тролейбусне підприємство буде також першим підприємством такого роду в Румунії”. Особливо ретельно підбирався персонал підприємства. У Берлін на навчальні курси було відряджено двох водіїв. Після повернення додому вони почали готувати групу працівників управління для експлуатації тролейбусів. Майбутнім водіям була обіцяна висока заробітня плата, а саме – 55 леїв за вісім годин водіння. Виготовлення машин для Чернівців завершилося у 1938 році. Зроблені вони були, що називається, за останнім словом техніки. Одну з них, з електрообладнанням фірми “Сіменс-Шукерт”, навіть було відправлено на міжнародну виставку транспортних засобів до німецького Дюсельдорфа. Цей тролейбус викликав неабиякий інтерес у спе-ціалістів. Згодом, аби викупити машини, примарія міста провела позику семи мільйонів леїв у Касі економії і поштових чеків. Після цього постачальники нарешті відвантажили перші дві машини. “Вчора о дванадцятій годині дня у місто прибули дві перші машини, доставлені з Німеччини, їх розвантажили на залізничній станції Гредіна Публіке (Чернівці - Південна) в присутності інженера Мога, директора електростанцій, в супроводі двох інженерів. Ці два тролейбуси були перевезені на буксирі в спеціальний гараж на вулиці Міхая Витязу. Вони мають довжину дев’ять метрів і ширину два метри, дуже комфортабельні і розраховані на 50 місць. Сидіння оббиті плюшем і мають спинки, під ними розміщені електропічки. Вікна великі. Тролейбуси обладнані двома дверима: одні посередині, а другі спереду, які відкриваються і закриваються автоматично за допомогою стисненого повітря. Освітлення електричне, а вентиляція здійснюється автоматично… З гігієнічної точки зору вони (машини- авт.) досить практичні, поскільки не дають ні диму, ні запаху і приводяться у рух лише електричною енергією”, – це рядки з видання “Гласул Буковіней” від 12 січня 1939 року. А вже через два дні до Чер-нівців було доправлено два інші тролейбуси. Механічну частину усіх чотирьох машин виготовлено на заводі у німецькому місті Аусбург, вони мали довжину дев’ять метрів, ширину – два з половиною, вагу – вісім з половиною тонн, а також 30 місць – для сидіння та 20 стоячих. Максимальна швидкість руху, яку могли розвинути, становила 50 кілометрів на годину. Початкова вартість машин складала трохи більше шести з половиною мільйонів леїв, митні податки становили без малого півтора мільйона леїв. Все будівництво тролейбусного господарства обійшлося місту у 12,4 мільйона тодішньої грошової одиниці. Уже за півроку за маршрутом єдиної лінії №4 (Резиденція - вулиця Авіаторілор – Кладовище) тролейбуси перевезли 332165 пасажирів, а за весь період 1939-го – 696347 осіб. За перше півріччя виручка за квитки становила 1881392 леї. Проїзд від резиденції до площі Унірій коштував 4 леї, до моста над залізницею – 5 леїв, до кінцевої зупинки на вулиці Авіа-торілор (цвинтар) – 7 леїв, від площі до залізничного моста – 5 леїв, до кінцевої – 6 леїв. 16 травня 1939 року на тролейбусній лінії трапився перший нещасний випадок. Про це сповіщала “Альгемайне Цайтунг”: “Сьогодні о 8 годині ранку поблизу темпля 11-літня Роза Сегал при переході вулиці була збита тролейбусом і впала на землю, дівчинка залишилася лежати з серйозними ранами, доктор Кісман, який жив поблизу, надав їй першу допомогу. Він установив, що дівчинка отримала перелом ноги та інші ушкодження, а потім була транспортована автомобілем швидкої допомоги до лікарні Реджеле Кароль II”. 11 серпня 1939 року став днем першої аварії зі смертельними наслідками. “Гласул Буковіней” писала: “Вчора о 9 годині вечора плантатор буряків Василе Д’якону, 56 років, з общини Кукунашть, повіт Ботошани, був збитий на вулиці Дука навпроти телефонної станції тролейбусом №3, який йшов від площі Унірій в напрямку вулиці Університетської. Жертва упала біля темпля на бордюр тротуару і залишилася мертвою лежати на місці. Загиблий прибув учора ранком з Ботошан, щоб привести до порядку свої комерційні справи. За кілька хвилин до аварії він запитував на вулиці Дуке, де знаходиться телефон. Побоюючись запізнитися на останню машину в Ботошани, він поспішив перейти вулицю, не звертаючи уваги на тролейбус, що наближався. Знаходячись в двох метрах від тротуару, він появився перед тролейбусом. Водій моментально зупинив машину. Але чоловік, злякавшись, вдарився дуже сильно грудьми об стінку машини, опинився внизу і вдарився скронею об край тротуару. Він отримав сильний крововилив і помер”. Невдовзі було розроблено проект ще одного тролейбусного маршруту, що мав сполучати центр міста з кварталом, забудованим віллами. Планувалося, що побудова цієї лінії завершиться до 1940 року. Тоді ж до міста повинні були доставити нові машини. Мало відбутися й подорожчання квитків. Обрахунки доводили: на один лей вище попередньої вартості.
…Однак все змінив хід історії. Невідома нікому й доля перших чернівецьких тролейбусів, які зі зміною влади на теренах краю були перевезені до Румунії. Сьогодні керівник комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління” Іван Іванічек воліє говорити, у першу чергу, про перспективи колективу. І трохи менше – про досягнення, серед яких особливим рядком виокремлює наступне:
- На нашому підприємстві працюють цілі робітничі династії. Історія окремих із них налічує понад століття. Ми пишаємося і цим фактом, і цими людьми. Сьогодні у нашому транспортному парку – 104 машини. Маємо вісім тролейбусних маршрутів, протяжність яких складає 82 кілометри. Щороку перевозимо більше сорока мільйонів пасажирів. Останнє поповнення парку відбулося наприкінці минулого року – тролейбусами виробництва Львівського автомобільного заводу. Але водночас хотів би відзначити: у минулому році ми ретельно відновили й тролейбуси чеського виробництва “9-ТЕР”, які курсували вулицями Чернівців з 60-70-х років. Сьогодні вони працюють не гірше, аніж нові машини. Активно впроваджуємо на підприємстві енергозберігаючі технології.
– Що ж до проблем, – продовжує Іван Іванічек, – то най-відчутніша – це перевезення пасажирів пільгової категорії. Їхній список має бути жорстко обмежений. Адже щорічно ми недоотримуємо від держави сім-вісім мільйонів гривень від повної суми компенсації за перевезення цієї категорії пасажирів. А ще прошу звернути увагу на такий факт: ось два квитки на проїзд у міському електротранспорті у Німеччині (привіз їх мій товариш, який подорожував цією країною). Ціна одного проїзду у німецькому тролейбусі коштує 3,4 євро. Ціна тижневого проїзного – 14,5 євро. А скільки проїзд коштує у нас?
- Тобто, ми маємо бути готові до того, що ціна проїзду тролейбусом у Чернівцях незабаром зміниться?
- Ціна у 75 копійок за проїзд у чернівецькому тролейбусі діє рік. Городяни почали платити її з 1 лютого 2008 року. Розрахунковий тариф на цю дату складав суму у 98 копійок. Зараз він складає 1,36 копійок. І не слід забувати, що за рік будь-які товари чи послуги суттєво подорожчали. Тому й ціна за проїзд залишатися незмінною не може.

Підготувала Лариса АРТЕМЕНКО


Чернівецький електротранспорт відтепер – з відеоекранами

Обладнання, встановлене ще декілька місяців тому в шести салонах на маршрутах № 3, 3-А, 6, 6-А та 5, нарешті запрацювало. Відтак, пасажири цих машин на час проїзду мають змогу ознайомитися з інформацією про споживчий ринок нашого міста. Це, погодьтеся, значно корисніше, аніж псувати нерви в пустопорожніх суперечках на політичні теми. Бо хіба від того настане розвій економіки?.. Свій черговий практичний крок до поліпшення фінансово-господарського стану автопарку Чернівецького тролейбусного управління його керівництво вже зробило. Зокрема, реалізовуючи угоду з місцевими приватними підприємцями щодо демонстрування їхніх рекламних роликів. Застосування цього, більш модерного, типу реклами є логічним продовженням багаторічної співпраці ЧТУ з рекламодавцями, коли інформація про них розташовувалася на зовнішньому боці салону тролейбуса у графічному ви-гляді. На жаль, в умовах кризи послуги реклами, в тому числі на транспорті, зменшилися вдвічі. Відповідно скорочуються і потенційні доходи “реалізаторів”. Якщо раніше з цього джерела тролейбусники отримували до 80 тисяч гривень за місяць, то останнім часом – заледве 30. Витрати ж на обслуговування автопарку зростають шаленими темпами. Тих десяти тисяч гривень, які в середньому заробляє за місяць один тролейбус, не вистачає навіть на за-міну колісних шин для нього. А ще ж – зарплата, нарахування, енергоносії… Тож ЧТУ, за словами його очільника Івана Іванічека, безперечно, зацікавлене в розширенні кола рекламодавців. А від їхньої платоспроможності залежатиме і доля проекту “відео в тролейбусах”. Попередньо ж планувалося збільшення кількості екранів у салонах. Наразі коштів за надані відео-рекламні послуги ЧТУ ще не отримало: мовляв, спочатку протягом місяця-півтора має відбутися “обкатка” обладнання. І якщо не з’являться неполадки в його експлуатації (електро-транспорт-бо має свої технічні особливості), лише опісля розпочнуться власне рекламний процес та оплата. Ставка ж оплати не така вже й велика – всього-на-всього 400 гривень.
Валентина БЕЖЕНАР
Фото автора

Ракурс

  • Вернон Кресс

Лаборант

(Закінчення. Поч. у №3 від 16 січня)
А пока я «добивал» свои мушкеты и потом перешел к черкесским кинжалам – откуда, из чьей коллекции взялся тут почти двухметровый двуручник, меч, какой носили рыцари в латах и на огромных белых своих битюгах (порода специально выведена, чтобы носить человека, закованного в сорокакилограммовый панцирь), явная имитация средневекового оригинала, но сделанная очень искусно – в городе происходили странные вещи: нас постепенно приучали к советскому образу жизни. Все объявления властей печатались на украинском и немецком языках, а также на идише, притом еврейскими буквами, то есть власти официально признавали как нацию евреев, составляющих добрую треть городского населения. Потом закрыли множество местных москательных лавочек, где можно было купить всякую мелочь, от карандаша, перочинного ножа и школьной тетради до масла и рахат-лукума; где обязательно стояла еще бочка так любимого мною селедочного масла с резким, но приятным запахом. Нас приучили к очередям (они раньше формировались разве при кассах театра перед особенно знаменитыми гастролями) и появилось выражение «достать», преследующее советского человека в течение многих десятилетий. Хотя уже давно отменили карточную систему, в немногих, еще открытых, лавках «выбрасывали» то сахар, то сливочное масло, и, узнав об этом, люди тут же создавали очереди по сто и больше человек. Какие-то добровольные благодетели строго следили за порядком, и так люди стояли по несколько часов, потом счастливо и тихо ругая потерянное время, направлялись домой, неся под мышкой мешочек с двумя килограммами сахара. Стало холодно - в большой печке пылал огонь, я готовил свой шашлык, перешел к английским, арабским, мексиканским седлам и часто ходил к «библиотекарям», рылся в ворохе книг или навещал фрау Керн, которая корпела над очередным портретом неизвестного ей «отца города» с бакенбардами и видом начальника времен бидермайера, то есть середины XIX века. - Если у вас есть время, посмотрите альманахи музея. Там много любопытного, - советовала мне моя добрая фея. И я слушался ее совета: организованный в 1887 году музей издавал ежегодно довольно толстый альманах с очень разными сведениями, историческими справками, новостями культуры. Через эти альманахи, которые выходили вплоть до 1914 года, я узнал массу интересных подробностей в истории Буковины. К октябрьским праздникам благополучно открылась антирелигиозная выставка, и в хоромы митрополита стала ходить городская публика. А накануне был большой банкет. В главном зале раскинулся длинный стол с роскошным ужином: кормили нас за казенный счет по совести - наши «библиотекарши» с обеда готовили разные закуски. На столе стояли также бутылки с водкой. Когда Дука после короткой речи произнес первый тост за здоровье «отца родного, великого...» и т. д., я также поднял стакан, но, отхлебнув и почувствовав горькую гадость, не стал пить, а налег на закуски. Дука танцевал с молодой хорошенькой уборщицей - для меня диковина, я еще не совсем отрешился от классовых предрассудков, не знал и о порядке в японских учреждениях, где фирма - пожизненное пристанище служащего, и на общих экс-курсиях участвуют все, от шефа до клерка и швейцара. А после праздника разнесся слух о каком-то неприятном событии, грядущем в недалеком будущем. Оно и не стало медлить. Однажды после работы - мы кончали ее в пять - объявили, что будет собрание. Собрались все, и Боцан объяснил, что-де страна требует... и т. д., короче, что всем надо подписаться на государственный заем на сумму не менее одного месячного оклада. Дука и Боцан заявили, что они – на два. Начались разговоры – люди упирались, особенно лаборанты и русины, они и так жаловались на низкие оклады. Но ничто не помогло - нас просто не отпускали домой, и в семь часов последний привратник подписался. Боцан благодарил, притворно улыбаясь, за «коллективную организованность». Мы разбежались - некоторые жили в отдаленных предместьях, куда сорок минут пути и больше: для нашего города - громадное расстояние. Я как раз описывал двуствольную итальянскую ракетницу из своего шкафа, а на столе лежала лимонка - ручная граната, из которой я только что вытащил запал, как вошла Вера Александровна. Да, фрау была права: слегка смуглое лицо, хороший рост, отличная фигура, несмотря на нелепый свитер в клетках и не очень изящные сапоги. Она объявила на английском с сильным акцентом, что я перехожу в ее распоряжение и буду ей помогать готовить гуцульскую выставку. Срок – до 15 января. - Ваши гранаты подождут, - улыбнулась она, показав на лимонку. Гуцулы - небольшая народность в самых глухих местах лесистых Карпат, на водоразделе между Дунаем и Тиссой - они сами эти места называют Черногорьем. По мнению Украинской Академии Наук, которая в музее для нас была высшим авторитетом, это просто русины, которые в силу своей относительной изоляции создали своеобразную самостоятельную культуру. Но существует другая теория – по-моему, более правдоподобная, что это последние остатки даков, населявших когда-то Трансильванию и смешавшиеся с римскими легионерами-ветеранами, которых после завоевания этого государства императором Трояном там поселили, даруя им земли, а были эти ветераны не только римляне, но и в основном наемники: галлы, иногда и германцы. А поляки, которые и раньше владели Черногорьем, считали, что это «беглые» украинцы и название народности происходит от румынского слова «гоцул», т.е. «вор». Небольшая часть их жила на правом берегу Черемоша, буйной горной реки, впадающей в Прут, приток Дуная. Говорили они на русинском (западноукраинском) языке, несколько измененном румынскими, польскими и немецкими словами. Но хотя они носили слегка похожую на украинскую одежду, приспособленную к горным условиям, то есть кованые ботинки вместо постолов и очень теплые полушубки, основную разницу составляло культурное наследие, уж не говоря о том, что они по типажу сильно отличались от русин: рослые, часто рыжие, с орлиными носами и отнюдь не славянскими чертами лица. Однако основной задачей выставки были произведения искусства, характерные орнаменты и вышивки. Орнаментация медными гвоздями, которыми гуцульские мастера украшали предметы домашнего обихода, топоры, чаканы (трость с ручкою в виде топора), пистолеты и т.д., а также фигурные кафли - все это указывало на совершенно оригинальное происхождение. В единственном в наших местах мало-мальски значительном гуцульском городке Вижнице был еще при румынах промышленный техникум, где хранили и развивали «искусство наследников древних даков». Советские власти, считая гуцулов «своими», очень поддерживали техникум, укрупнили его, превратив в ремесленное училище с художественным уклоном. Будущая выставка также должна была пропагандировать повышенное внимание к горцам. В австрийское время на гуцулов обращали очень мало внимания, как я понял, изучая альманахи музея. Разве что они, будучи в основном плотогонами, лесорубами и крестьянствуя на скудных горных землях, отличались прекрасным знанием своего дикого края и часто участвовали в охотах столичных вельмож вплоть до императора Франца-Иосифа, ибо Черногорье славилось невиданным количеством диких животных - оленей и медведей. Вычитал я в альманахе рассказ о гуцульском лесорубе Козьме Зайце, который одним топором убил сорок восемь медведей! Но сорок девятый отделал его «под орех», подмяв под себя и сняв полскальпа, после чего Заяц сошел с ума и много лет жил в черновицком сумасшедшем доме, в котором я его видел уже глубоким стариком, когда навещал друга-фельдшера. Заяц с ужасной кроваво-красной половиной ободранного черепа - на второй половине росли длинные белые волосы - ходил во дворе взад-вперед, не останавливаясь ни на минуту: невысокого роста с чудовищно широкими плечами... В Черногорье за гуцульскими предметами обихода сперва ездили в командировку харьковчане, но у них это плохо получилось: уже их восточноукраинский настораживал гуцулов, а вежливо-вкрадчивая манера выпрашивать и оплачивать предметы обихода провоцировала их драть втридорога за какую-нибудь прялку или топорик с орнаментами. А главное - кахли. В тех местах перед свадьбой жених заказывал для украшения нового дома несколько (обычно четыре) фигурных изразцовых кахлей у мастера, который брал за них приличные деньги. Мы узнали, что старый учитель, проработавший четыре десятка лет в гуцульской деревне, собирал такие расписные изразцы, коллекционируя их всеми правдами и неправдами, и сложил в своем доме целую небольшую печь, облицованную бесценными кахлями. Но он недавно умер, а его племянник, непробудный пьяница, печь продавать музею категорически отказался. Узнав все это от Веры Александровны, я отозвался достать заветную печку и поехал с грузовиком туда. Не буду уточнять, как мне удалось ночью приобрести печь за ящик водки, - она по сей день стоит в нашем музее, хотя тот переменил местонахождение. С этим авантюрным приобретением я создал себе хорошую репутацию - Вера Александровна оказалась очень довольной, когда мы сумели открыть выставку на полмесяца раньше запланированного срока, и я ненадолго вернулся к своим гранатам и, что важнее, шашлыкам, ибо во время гуцульской эпопеи моя красивая босс постоянно забегала в мои хоромы, и я ел свои бутерброды с холодной колбасой. Но скоро меня отдали в помощники доктору Штифтеру, и я стал клеить вазы. Доктор Штифтер, старший научный сотрудник музея, был весьма любопытной фигурой: лет за шестьдесят, плотный, с буйной шапкой белоснежных кудрей, холостяк, жил он вместе с матерью, которая, несмотря на возраст, содержала магазин канцелярских принадлежностей. Так и не знаю, работал ли он, доктор юридических наук, когда-нибудь на правовом поприще. Зато, будучи умеренным сионистом, подноготно изучая все, что касалось быта, культуры и истории местных евреев, сообщил мне множество преинтересных подробностей, о которых я, почти коренной житель города, не имел раньше ни малейшего представления. Как я удивился, когда он упомянул еврейское кладбище, где нашел надгробные надписи XIV столетия, со времени, когда город, тогда совсем крохотный, еще не был под турками. Да само кладбище находилось на таком месте, где я по дороге к пляжу проехал на трамвае или велосипеде по крайней мере пару тысяч раз - только стоило повернуть в узкую щель между двумя домами, совсем незаметную, а там - невероятно крутой спуск, недоступный для колесного транспорта. И вот на круче – ряды белых, точнее, посеревших от непогоды, плит с замысловатыми еврейскими иероглифами... А в музее доктор занимался Шитеницей - это было уникальное в Европе место, в нескольких километрах вверх по течению нашей реки. Уже в IV столетии до нашей эры предприимчивые греки, следом за аргонавтами, колонизировали побережье Черного моря. Они его называли Понтус Евксинус или Дружелюбное море, чтобы лишний раз не рассердить Посейдона и другие божества, ибо Черное море было отнюдь не дружелюбным, несмотря на отсутствие регулярного движения. Бесконечные штормы, волнения в любое время года сделали его очень опасным для небольших греческих кораблей. Поэтому после колонизации Крыма (тогда там никто еще не занимался виноградарством, а при татарах-мусульманах в Крыму царил ... согласно Корану, сухой закон) греки предпочитали возить вино в свои колонии сухим путем, хотя это был длинный и отнюдь не безопасный путь. Возили на арбах большие амфоры с ценной жидкостью. Через Дунай была переправа около Тутракана (ныне по-румынски Туртукая), а потом шли, легко перейдя мелкую реку Серет, вдоль по реке Прут, вверх по течению. Переправлялись же через Прут чуть выше нашего города, там был надежный брод против деревни Шитеницы. А на том берегу караван арб, как правило, делал остановку и пересматривал груз. Во время переезда нет-нет да от тряски ломалась та или другая амфора емкостью иногда до восьми-десяти ведер, и ее, конечно, выбрасывали. Дальше брод через Днестр и Буг, пока, наконец, не прибывали в желанный Херсонес и другие греческие города. А на берегу, в Шитенице, оставались в течение нескольких сот лет битые амфоры и горы других осколков на площади с футбольное поле. Их обнаружили сотрудники музея в конце XIX столетия и с тех пор начали собирать осколки и клеить амфоры. Результатом этой уникальной сокровищницы стал «кабинет Шитеницы» в Британском музее, такой же кабинет был в Венском этнографическом музее, а у нас лишь пара амфор - «не дошли руки», сапожник без сапог. Румын не больно волновал музей, основанный австрийцами, где не нашлось следов от потомков благородных римлян, каковыми они себя считали. Теперь, при Советской власти, опять начали поминать недобранное поле в Шитеницах - там с австрийских времен было запасено собрание куч осколков и днищ амфор. Однажды я вместе с доктором ездил туда, трое подручных нагрузили грузовик этими осколками и привезли их в музей, где я под руководством доктора начал их клеить. Часть осколков была уже мечена им или пронумерована, с ними было легче, часть приходилось подгонять на глаз, чем я и занимался последние месяцы. Постепенно мы стали привыкать к новым порядкам, к тому, что вездесущие деятели НКВД хватали то тут, то там по ночам людей по спискам, неизвестно где и как составленным. То членов Железной Гвардии (фашистской организации румын, в основном студентов, образованных людей), которые не успели убежать в первые дни оккупации, когда пограничная служба была еще плохо организована, то сексотов сигуранцы, румынской госбезопасности, сами власти выдавали с головой. Все поражались, сколько их, обоих полов, шаталось по городу в штатском. Так, однажды они, все до одного, получили ярко-желтые, довольно модные туфли, но таких раньше в городе никто не носил: идешь по улице, и желтая свиная кожа прямо режет глаза, даже если костюм совсем незаметный... Появилось много «культурных мероприятий», знакомивших нас с советским искусством: на обширной площади между театром, румынским Домом офицеров и Торговой палатой построили подобие эстрады, где выступали то казачий хор, то танцовщики из Узбекистана, Кавказа или Белоруссии. В концертном зале я посмотрел Образцова с его куклами - он производил очень хорошее впечатление. В кино шли советские фильмы, но из-за русской речи часто не улавливал смысл. В фильме «Севанские рыбаки» все бегали и ездили по озеру друг за другом, стреляя из маузеров. И только когда в конце бросили каких-то людей и несколько вооруженных монахов в озеро, мы поняли, какая партия - «наши» и кто «враг». Еще увидели впервые красноармейцев в валенках - у нас носили их только извозчики да водители трамвая... Были даже заграничные фильмы: «100 мужчин и одна женщина» и «Большой вальс» – не знаю, из каких соображений их показывали, наверное, за аполитичность. «Суворова» посмотрел, но, совсем не зная эту историческую личность, очень многое не понимал. А днем, не торопясь, складывал и клеил осколки амфор и слушал рассказы мудрого доктора Штифтера. *** В апреле вдруг услышал из двора казармы военные австрийские марши о благородном принце Евгении Савойском, который для своего императора с боем отобрал у турок «город и крепость Белград», а скоро мы узнали, что немцы вторглись в Югославию. В один (лишь по метеосводке) прекрасный летний день мы не работали - была противовоздушная репетиция, и я со смехом лег на носилки и меня, мнимого раненого, таскали по парку, бинтовали, считая жертвой авианалета. И в ту же ночь пришли за мною. Москва 29 ноября 2005 г. Арестовали Петра Зигмундовича в ночь с 13 на 14 июня 1941 года. С тех пор число «14» стало для него роковым. И хоронили его 14 декабря 2006 года. И.В.

***

В апреле вдруг услышал из двора казармы военные австрийские марши о благородном принце Евгении Савойском, который для своего императора с боем отобрал у турок «город и крепость Белград», а скоро мы узнали, что немцы вторглись в Югославию. В один (лишь по метеосводке) прекрасный летний день мы не работали - была противовоздушная репетиция, и я со смехом лег на носилки и меня, мнимого раненого, таскали по парку, бинтовали, считая жертвой авианалета. И в ту же ночь пришли за мною. Москва 29 ноября 2005 г.
Арестовали Петра Зигмундовича в ночь с 13 на 14 июня 1941 года. С тех пор число «14» стало для него роковым. И хоронили его 14 декабря 2006 года. И.В.


  • Волейбол

Виїзна перемога в Черкасах

Відбувся виїзний поєдинок «Будівельника» з командою «Імпекс-агроСпорт Черкаси». У першій зустрічі наші земляки переграли суперника з рахунком 3:2 (18:25, 24:26, 30:28, 25:23, 15:13). Друга теж була за нами.Черкащани виграли першу партію - 25: 22, наступну - «Будівельник» - 25: 19. Перемогу в третій партії ви-рвали господарі майданчика – 25: 21. Буковинці зрівняли рахунок (25:22), не віддали вони і п’яту партію - 18:16. Це дозволило «Будівельнику» посісти третю сходинку в турнірній таблиці. На його рахунку – 26 очок. Лави нашої команди поповнили гравці, котрі грали раніше за київський «Локомотив», - Сергій Середа та Костянтин Жилінський. Ось хто захищав кольори «Будівельника» у Черкасах: Сергій Пришляк, Дмитро Мельник, Ігор Антонюк, Андрій Савін, Роман Приходько, Олег Витриховський, Євген Жоров, Віталій Сухінін, Руслан Юшкевич, Євген Бойко, Ігор Вітюк, Ігор Меркушев, Сергій Середа, Костянтин Жилінський. Результати інших матчів дев’ятого туру: «Юракадемія» (Харків) – «Закарпаття – ЗакДУ» (Ужгород) – 3:0 (25:21, 25:20, 25:17), 3:0 (25:18, 25:15, 25:20).


  • Футзал

Під диктовку «Меркурія»

Забігаючи наперед, скажемо: це був найкращий матч “Меркурія”, проведений у рідних стінах цього сезону, в котрому він начисто переграв сильного суперника – одного з претендентів на високе місце в турнірній таблиці своєї підгрупи. В першій половині гості могли пропустити кілька голів, але хибили Сергй Янчик, Сергій Рибак, Ілля Куруляк та Олександр Дележа. Надійно зіграв у цих моментах страж воріт “Імпульса”. Проте рахунок згодом усе ж було відкрито. Гол забив з дабл-пенальті Олександр Дележа. Через кілька хвилин влучив у штангу його партнер Сергій Янчик. На 13-й хвилині гравці Шостки зрівняли рахунок. Гол провів Роман Кролевецький. У другому таймі футбольне диво створив Віталій Ткачук – він тричі вразив ворота гостей. Особливо красивим став його м’яч, забитий наприкінці матчу, коли шосткинці зняли свого воротаря і замінили його польовим гравцем. Єдине, на що спромігся суперник, то це вразити наші ворота на останній хвилині. Зробив це Роман Завгородній, до речі, кращий бомбардир команди, на рахунку якого – вже вісімнадцять м’ячів. Отже, вислід матчу – 4:2. Після цього “Меркурій” піднявся на четверте місце у своїй підгрупі. Кольори нашої команди захищали: Денис Купчанко, Ігор Білик, Віталій Гончар, Радислав Гончар, Олександр Дележа, Ілля Куруляк, Сергій Рибак, Віталій Ткачук, Валерій Шонов, Сергій Янчик та Петро Федірчик. Наступну гру “Меркурій” проведе 8 лютого в Дрогобичі проти місцевого “Каменяра”.
Наш кор.


Звітували техноспортівці

Асоціація «ТЕХНОСПОРТ» підбила підсумки минулого сезону. За традицією на урочистості були за-прошені організатори змагань з мотоциклетного, автомобільного і велоспорту, спортсмени та їхні тренери, представники органів виконавчої влади, спонсори. Асоціації було про що доповісти міській громаді: 2008 рік, ознаменований 600 – річним ювілеєм нашого прекрасного міста, приніс велику насолоду більш ніж 100 тисячам уболівальників під час проведення захоплюючих міжнародних і національних змагань, які відбувалися на треках базового МСЦ «Суперкрос», а також на інших нових трасах, що облаштовані в унікальній місцевості передгір’я Карпат. Вперше про свої успіхи в чем-піонаті України на кросових автомобілях «БАГІ» у віковій групі 5-10 років звітували вихованці відомого автокросмена Ірини Сікорської. Переможцем цих змагань став Іван Козмуляк, а Вадим Толмачов та Іван Ройляну вибороли друге і третє місця відповідно. Присутній на урочистостях міський голова Микола Федорук з особливим задоволенням вручав відзнаки маленьким чернівчанам – переможцям та дебютантам національних змагань з авто- і мотоперегонів, адже вони успішно опановують техніку водіння на дитячих спортивних мотоциклах і автомобілях «БАГІ», що були передані ним особисто для групи підготовки молодих спортсменів МСК «Буковина» від імені міської ради на попередніх урочистостях наприкінці 2007 року. Напередодні делегація асоціації «ТЕХНОСПОРТ» повернулася з урочистостей у Києві. Тож віце-президент Федерації мотоциклетного спорту України, президент Чернівецького обласного осередку Федерації автомобільного спорту України Михайло Ротар та перший заступник Чернівецького міського голови, перший віце-президент асоціації «ТЕХНОСПОРТ» Микола Попадюк поділилися своїми враженнями, подякували всім присутнім за їх відданість та відповідальність щодо розвитку технічних видів спорту. Вони наголосили, що сезон 2009 року вбачається напруженим, вимагає ще більшої концентрації зусиль для покращання організації проведення національних і міжнародних змагань. Вже у травні на трасі «Суперкрос» відбудеться етап чемпіонату світу на мотоциклах з колясками, а у вересні – найбільш представницький і престижний у рейтингу європейських змагань з мотокросу – командний чемпіонат Європи. Відзнаки мотоциклетної і автомобільної Федерацій України, асоціації «Техноспорт», обласного комітету ТСОУ отримали керівники багатьох обласних і міських служб, підприємств і організацій, що активно долучалися до підготовки та проведення змагань. Із привітаннями до присутніх та врученням грамот і призів зверталися В.Євдокименко - президент асоціації «ТЕХНОСПОРТ», С.Дяконюк – начальник управління по спорту міської ради, І.Руссу – заслужений тренер України, голова обласної федерації велоспорту, І.Мельничук – голова автомобільного клубу «Буковина-ралі». Найбільше оплесків в той день лунало на адресу спортсмена-ветерана, майстра спорту з мотокросу, неодноразового чемпіона України та призера чемпіонатів Центральної Європи з ендуро Олега Скрипникова, який минулого року, окрім спортивних досягнень, вперше ініціював проведення на Буковині етапу чемпіонату України з мотоциклетних перегонів на виживання (ендуро) за маршрутом Чернівці – «Аква-плюс» - Сторожинець. Виконавець, заслужений діяч мистецтв, керівництво, члени Асоціації «ТЕХНОСПОРТ» запрошують чернівчан до активної участі в заходах асоціації та зайняття технічними видами спорту.

Анатолій Дорочевський, відповідальний секретар асоціації “Техноспорт”


  • I таке буває

Рись у комунальній квартирі

Цікавий експеримент проводить у себе вдома чернівчанин Микола Жебчук. Він вирішив приручити волелюбного лісового звіра – рись. Маленьку самочку цієї породи привіз йому брат, котрий мешкає в Путильському ра-йоні. Він врятував рисеня під час минулорічної повені. Невдаху несло розбурханими водами гірського потоку на шматку гілляки. Багром чоловік підтягнув його до берега й забрав додому. Спершу підгодовував молоком з допомогою соски. Потім кошеня перейшло на м’ясо. Якось із Чернівців навідався Микола і попросив віддати рисеня йому. Наступного дня тваринка помандрувала в картонній коробці до обласного центру і мешкає тут у комунальній квартирі. Спершу вона сумувала, часто нявкала в бік гір. Але за її виховання взявся новий господар, і рисеня прив’язалося до нього. Їсть хижак лише м’ясо. Полюбляє гризти кості. Охоче грається з домашньою кішкою. Вдосвіта підповзає до господаря й кумедно будить того лапою: мовляв, пора на прогулянку, мій повелителю! І вони вирушають до сусіднього скверика. Свого вихованця Микола вигулює на повідку. Коли вони з’являються надворі, починають гарчати і завивати тамтешні пси. Псота відчуває присутність хижака, тому й здіймає гармидер. У дикій природі рись не панькається із собаками. Рисеня ще жодного разу не демонструвало свого хижацького норову. І це зрозуміло – воно сите і належно доглянуте. Коли хатні вирушають на роботу, тваринка сідає на підвіконня й оглядає двір. В обідню пору бере з коробки кісточку й довго гризе її. Потім лягає на килимок і спить собі солодким сном. Можливо, їй сняться Карпатські гори, лагідна матуся в теплому кубельці і шум смерек…
Василь Бабух


Лебеді тікають від негоди

Негода, що розбушувалася в Європі, приносить незручності не лише людям, а й братам нашим меншим, зокрема птахам, зосібна лебедям. Лід посковував плеса, в котрих можна було прохарчуватися до настання весни. Тому над птаством нависла смертельна загроза голоду, і воно почало перебиратися в сприятливі для існування місця. Минулого тижня на березі озера в селі Чортория, що на Кіцманщині, де постійно зимують лебеді, приземлилася ще одна перелітна зграя. Птахів помітно додалося. Але тут вони не пропадуть, бо їх постійно підгодовують люди. З мішками збіжжя навідуються сюди й природоохоронці. В інших регіонах теж спостерігається міграція лебедів. Скажімо, два десятки шипунів приводнилися на ставках поблизу Малятинців того ж Кіцманського району. Водойму неподалік сусіднього села Шипинці окупувало сімейство кликунів. Про появу лебединого племені повідомляють і з інших куточків Буковини. Тож важливо, щоби у цей скрутний для птаства час ми не забули простягти їм руку допомоги. На початку березня лебеді покинуть Буковину й розлетяться місцями гніздування. Та хочеться, аби вони згадували нашу гостинність і забажали наступної зими знову навідатися в буковий край.
Василь Бабух


  • Відверто

«Маю таке відчуття, наче зараз моя професія – бути внуком Бандери»

В Україні продовжують відзначати 100-річчя з дня народження лідера ОУН-УПА Степана Бандери. І приємно, що один із таких масштабних заходів відбувся у Чернівцях, зібравши повну залу Чернівецького драмтеатру. Чернівецька міська молодіжна громадська організація українських студентів-католиків «Обнова», Національна скаутська організація України “Пласт” та мистецький центр «Музична толока» організували фестиваль української героїчної пісні, співаної поезії та патріотичного слова «Дух лицарства». На нього приїхали відомі українські виконавці Марія Бурмака і Тарас Чубай, гурт “Хорея Козацька”, а гостем свята став внук лідера українських націоналістів Степан Бандера. Для нащадка провідника ОУН-УПА було приємною несподіванкою те, як велично і щиро відзначали 100-річчя з дня народження його діда. Але не тільки про це він розповів «Чернівцям» перед початком концерту.

- Степане, що, окрім імені, Ви успадкували від свого діда?
- По-перше, я зовсім недавно зрозумів, чому мене, власне, назвали на честь діда. Мій тато був маленьким, коли вбили його батька, Степана Бандеру. І він не знав, хто насправді його батько, яке його справжнє прізвище. І лише згодом дізнався, чий він син. І сказав: ”То в такому разі я вам зроблю ще одного Степана Бандеру”. Що успадкував, окрім імені? Зовні я більше схожий на мамину родину. Натомість мої сестри – Богдана й Оленка - мають скоріше бандерівські риси. А з того, що знаю про діда... У мене, як і в нього, дуже добре почуття гумору, як і він, люблю відпочинок на природі. І головне – маю таку ж відданість тій справі, яка називається Україною. Та, на жаль, не знаю, чи в умовах тотальної війни мав би мужність поводитися так, як дід Бандера. Але хотілося б думати, що мав би…
В Україні Ви живете вже досить багато років. Як гадаєте, за цей час змінилося ставлення українців до ОУН-УПА і до провідника цієї організації особисто?
-Я почав приїжджати в Україну з 1991 року, а з 1997-го - живу тут більш-менш постійно. Коли кілька літ тому виникла ідея перепоховання Степана Бандери на його батьківщині, то наша родина мала чітку позицію: це треба робити лише тоді, коли в країні не буде масового спротиву до такої пропозиції. Ми двічі замовляли соціологічні дослідження (в 2002-му і 2004-му) і побачили: кількість людей (і не лише галичан), котрі підтримують визнання УПА воюючою стороною у часи Другої світової війни та перепоховання Бандери, збільшилася. Причому, таку ідею підтримали навіть більше, ніж вступ України до НАТО. Я б сказав, що не приїхав сюди пропагувати ім’я Бандери, швидше – його обороняти. Адже ще в Канаді нашій родині доводилося у різних судових інстанціях захищати правду про діда. Бо там свого часу велася така кампанія, аби очорнити всіх вояків УПА. Мій батько помер молодим, мав лише 37 років – стільки, скільки зараз мені. Тому потім нам усім доводилося обороняти діда в тому плані, що надавати правдиву інформацію про нього. Тому зараз я відчуваю певний обов’язок захищати добре ім’я нашої сім’ї, максимально розповідати про Степана Бандеру, гідно вшановувати його пам’ять і пам’ять усієї родини. Адже постраждала вся родина.
- У Вас журналістська ос-віта, і ще недавно Ви вели на «5 каналі» новини. В Україні складно знайти роботу?
- Ні, не складно. Скажімо, я працював редактором в англомовній газеті «Київ-пост». Але нас, кількох чоловік, нещодавно скоротили. Нині підробляю перекладами (володію англійською та французькою мовами), проведенням різноманітних тренінгів, озвучуванням фільмів. Щоправда, зараз, коли відзначається 100-річчя від дня народження провідника ОУН-УПА, в мене відчуття, що внук Бандери – це моя професія...
- Ваша родина жила і нині живе в Канаді, де українці в усі часи почувалися досить добре. А як велося Вашій сім’ї у ті часи, коли на Україні про Степана Бандеру навіть чути не хотіли?..
- Очевидно, це позначилося на житті мого тата. І тут треба пояснити: після вбивства Бандери та суду над кілером Сташинським сім’я діда – вдова і троє дітей – переїхала до Канади, де жила під чужим прізвищем Попель. А коли народився я, потреби шифруватися вже не було. В Канаді ми завжди почувалися українцями із самого малку: синьо-жовтий прапор, вишита сорочка, «Ще не вмерла Україна», національна гордість (не гординя!), здоровий патріотизм, любов до всього українського. Ми й чужому научались, але свого ніколи не цурались. І так жила вся україн-ська громада міста Торонто. А вона, до речі, є найактивнішою з усіх канадських діаспор.
- Але в ті часи ніхто з Вашої родини не побував в Україні?
- На жаль… Тата не стало у 1984 році, він так і не дожив до того дня, аби побачити Україну. Мама тут теж ніколи не була, хоча має українське коріння. Зараз вона жартує, що боїться приїхати, бо в Україні її все так розлютить, що вона захоче тут залишитися, допоки не буде все в порядку.
- А як жилося в Україні рідній сестрі Степана Бандери Оксані, котра недавно померла?
- Та вона повернулася на Україну лише у 1992 році, вже після проголошення Незалежності. Баба Оксана, яка померла на 91-му році свого життя, на засланні в Красноярському краї пробула 51 рік! У травні 1941-го вона востаннє бачилася зі своїм батьком, а моїм прадідом, отцем Андрієм, греко-католицьким священиком. Їх арештовує НКВД і розлучає тата з двома доньками. Сестер Степана Бандери Оксану і Марту утримували живими, не роз-стрілювали, бо хотіли використати в своїх цілях. Їм пропонували квартиру, машину, роботу взамін на те, аби вони написали відозву, щоб хлопці-вояки вийшли з лісу. Дівчата відмовилися це зробити й опинилися в Красноярському краї. Сестра Марта там і померла. А щодо батька Степана Бандери, то це - окрема історія. Його забрали до Києва, і у липні 41-го там розстріляли. Перед смертю баба Оксана дуже просила мене розшукати могилу їхнього тата, бо ми й досі не знаємо, де він похований.
- Які у Вас були відчуття, коли вперше почули, як Бандеру називають бандитом?
- Звичайно, це неприємно. Але коли люди таке кричать, то на це краще не реагувати. Й, очевидно, вони говоритимуть так і надалі. Чесно кажучи, я не знав, що історія Степана Бандери є настільки перекрученою. Але як не іронічно, славу йому тут зробили саме його вороги, які називали людей бандерівцями, наче це якесь тавро. Не так давно я був на з’їзді депутатів усіх рівнів у Сєвєродонецьку. І там один чоловік на вулиці, коли дізнався, що я - внук Бандери, так розлютився… Люди на Сході - ніби ті самі, виглядають так само, але у ментальному плані там – наче цілковито інший світ.
- Як гадаєте, скільки часу має пройти, аби всі дізналися правду про Степана Бандеру?
- Завжди знайдуться люди, для яких Бандера буде більше негативним, аніж позитивним героєм. І це характерно для будь-якої історичної постаті. Хоча я ніколи не думав, що 100-річчя Степана Бандери так широко відзначатиметься в Україні. Тут багато зроблено для па м’яті діда. Адже ведуться і роз'-яснювальні роботи, і фільми про нього знімають не лише галичани, і реставровано музей-садибу у Старому Угринові на Івано-Франківщині. А люди вже нехай самі дивляться і роблять висновки. Бо хочеться, щоби акценти були зроблені не на минулому, а на майбутньому.
- Тобто, треба шукати сучасних національних героїв?
- Навіщо шукати людину, яка б мала чимось нагадувати Степана Бандеру? Зараз інші часи. Дід боровся за українську державність, а сьогодні вона здобута, і головне – розбудувати її. Так, в Україні дуже багато по-літиків-націоналістів, але, бачиться мені, вони більше турбуються про саме слово “націоналізм”, аніж про його зміст і ту суть, які воно несе.
- Степане, Ви плануєте назавжди залишитися в Україні? Можливо, Вам пропонували приєднатися до якої-небудь політичної сили?
- Одразу відповідаю на друге запитання – не пропонували. Власне, я не бачу себе по-літиком і подібні пропозиції – не для мене. А в Україні досить добре почуваюся. Правда, вже чотири роки не був в Канаді, не бачив своїх рідних... Я не знаю, як далі все складеться, але поки що своє життя пов’язую з Україною.
Наталка ФЕЩУК

Офіційно

  • З історичних джерел

ІСТОРІЯ ВУЛИЦІ ІВАНА ФРАНКА

Серед архітектурних споруд вулиці Івана Франка приємно вирізняється будівля Укрсоцбанку. Первісно це було приміщення Буковинського промислового музею. Про його створення йшлося на 388-му засіданні Торгово-промислової палати 31 березня 1893 року. Секретар палати Макс Гоеніґ зобов’язався обговорити це питання протягом свого відрядження до Відня. Місцева влада завдяки музею сподівалася зацікавити населення та спонукати його до розвитку промислів та ремесел. Було обрано комітет зі створення промислового музею. До його складу увійшли радники торгово-промислової палати Ланґенган, Поппер, Вормунд, Ціффер та Гоеніґ. В якості експертів їм допомагали директор Ляйцнер, депутат сейму д-р Йозеф Ротт, депутати австрійського парламенту д-р Костянтин Томащук та д-р Йоганн фон Цотта. Ідею створення промислового музею підтримав також і крайовий президент Франц барон фон Краусс. При написанні статуту музею став консультантом директор технологічного промислового музею Відня д-р Вільгельм Екснер, який тоді у справах перебував у Чернівцях. Проект статуту було обговорено на засіданні Торгово-промислової палати 25 вересня 1886 року та надіслано до Буковинської крайової ради для схвалення. Це прохання розглянули і статут, згідно з наказом № 1057 від 31 січня 1887 року, затвердили. До кінця 1887 року 68 членів товариства та чимало жертводавців здали на спорудження приміщення музею 2684 флорини. Першим директором музею став директор промислової школи Йозеф Ляйцнер. Свої функції він виконував безкоштовно. Роботу по створенню музею директор розпочав з ознайомлення зі зразковими промисловими музеями і профільними школами Австрії та інших країн. Він відвідав Відень, Пешт, Брно, Зальцбурґ, Прагу, Ґаблонц, Райхенбурґ та Біліц. Під час поїздки Ляйцнер не тільки ознайомлювався із колекціями, а також приглядався до експонатів, які можна було би при-дбати для музею. Зрештою, це було передбачено метою відрядження і навіть надано кредит на 1000 флоринів для купівлі експонатів (виробів з дерева, в тому числі і серед-ньовічних оригіналів). Згодом в Австрії придбали частину експонатів, серед яких – вироби з дерева, металу, кераміки, шкіри. Частину зразків музей отримав у подарунок. Напри-клад, подарунками стали ворота від д-ра Фрідріха Вормунда, зелена кахельна піч – від пана Розенцвайґа, колекція виробів із дерева – від Тоннета, порцеляна та керамічні гончарні вироби – від племінників Шрайбера д-ра Шютца і Гардтмута. Придбані і подаровані експо-нати були відповідно виставлені та підписані. Промисловий музей відкрито у грудні 1888 року у приміщенні промислової школи. На момент відкриття його колекція охоплювала загалом 1300 експонатів. Проте через кілька років після відкриття для музею довелося наймати приватну споруду на площі Австрії, оскільки у промисловій школі збільшилася кількість учнів. Для побудови власної споруди промислового музею земельну ділянку подарувало місто. Крім того, Буковинський сейм виділив три тисячі флоринів, Православний релігійний фонд – 5 тисяч, Буковинська ощадна каса – 15 тисяч. Кураторія Буковинського промислового музею прийняла рішення про зведення споруди музею на будівельній парцелі між вулицями Лілійною та Сенковича. 31 березня 1894 року відбулася передача магістратом визначеного для будівництва ґрунту промисловому музею. Зі сторони магістрату на цій події були присутні міський радник Юліус фон Вацль, міський адвокат д-р Алоїс рицар фон Табора та міський інженер Людвіґ Вест, зі сторони правління музею – архітектор Йозеф Ґреґор. 10 квітня 1894 року в буковинських газетах було надруковано оголошення про конкурс для виконання робіт і доставки матеріалів для побудови приміщення Буковинського промислового музею. Бажаючі могли запропонувати своє виконання споруджувальних робіт згідно зі складеним торгово-промисловою палатою кошторисом. Необхідними були такі види робіт: мулярські, теслярські, каменярські, бляхарські, слюсарні, склярські, малярські. Загальна вартість цілої споруди не повинна була перевищувати 37335 золотих ринських 9 крейцерів. Заявки дозволялося подавати на окремі роботи, на кілька або на всі. Пропозиції (оферти) мали подаватися на ім’я голови будівельного комітету за адресою: вулиця Панська, 7, перший поверх. З планами, кошторисами і спеціальними умовами можна було ознайомитися в Торгово-промисловій палаті з 9 до 2 години пополудні. В кожній оферті мав бути 5-відсотковий завдаток відповідної суми або готівкою, або в книжечках Буковинської ощадної каси. Документи треба було подати до 15 травня. Ті пропозиції, що на-дійшли пізніше цього терміну, розгляду не підлягали. Кураторія Буковинського промислового музею залишала за собою право вільного вибору між офертами. Оголошення підписали голова будівельного комітету, президент торгово-промислової палати Ланґенган та секретар д-р Віґліцький. Після підведення підсумків конкурсу було дозволено виконувати мулярські роботи міському архітектору Еліасу Папсту, каменярські – Карлу Кундлю, бляхарські – Ізраелю Ґільдберґу, теслярські – Хаїму Тенненбауму, слюсарські – Францу Шустеру, малярні – Максу Майсснеру, склярські – Сараху Гільдебранду, малярні – Гудечеку і Ягоді. Фасад приміщення мав прикрашати фриз, проект якого розробив директор Ляйцнер. 29 травня 1894 року було викинуто першу лопату землі на місці майбутнього музею. В цей час крайовий уряд очолив Леопольд граф Ґоесс. 2 липня 1894 року відбулося свято закладення наріжного каменя майбутньої споруди. При цій події був присутній міністр торгівлі Австро-Угорщини граф Вурмбранд-Штуппах. Будівельний майданчик прикрасили квітами та вінками. На свято зібралося багато поважних гостей, воно супроводжувалося піснями у виконанні Чернівецького співочого товариства. Після виступу Кра-йового президента графа Ґоесса секретар Торгово-промислової палати д-р Віґліцький зачитав грамоту для нащадків. У ній йшлося про те, що на 46-му році правління цісаря Франца Йосифа І, 2 липня о 5 годині пополудні, у присутності графа Гундакера Вурм-бранда-Штуппаха, крайового президента графа Леопольда Ґоесса, крайового маршалка герцогства Буковини Йоганна Лупула, президента Буковинської торгово-промислової палати Фрідріха Конрада Ланґенгана, бургомістра Чернівців Антона рицаря Кохановського фон Ставчан, представників установ, корпорацій і товариств закладається наріжний камінь споруди промислового музею. Будівництво буде проводитися за підтримки крайового уряду, Буковинського сейму, Буковинської ощадної каси, міської громади та відомих промисловців за планами і під керівництвом директора Чернівецької промислової школи Йозефа Ляйцнера міським архітектором Еліасом Папстом. Грамота завершувалася словами „Нехай допоможе нам Господь”. Після підписання високоповажними особами, серед яких були не тільки представники владних структур, а й голови правлінь промислових та ремісничих товариств (Якоб Ґотліб, Маркус Котляр, Йозеф Префрід, Іґнац Заячковський, Кальман Бакфон), її було закладено у заліз-ну колбу і під спів хору замуровано у наріжний камінь. План новобудови розроблявся у стилі італійського ренесансу. Проект мав три фронти, один виходив на вулицю Пожежників, два інших – на Лілійну і площу Єлизавети. Для керівництва будівництвом було створено будівельний комітет, головою якого став президент торгово-промислової палати Фрідріх Ланґенган, членами – архітектор Йозеф Ґреґор, директор Йозеф Ляйцнер, Ромшторфер, д-р Вігліцький, барон Ніколаус Мустаца. Спочатку будівництвом керував Йозеф Ляйцнер. Після його смерті 7 жовтня 1895 року справу до кінця доводив професор промислової школи Карл Ромшторфер. Він і став директором нововідкритого промислового музею. Приміщення збудовано наприкінці 1895 року. 15 грудня цього року на першому поверсі було відкрито (вперше на Буковині!) Новорічний ярмарок. Усіх ремісників і промисловців краю запрошено взяти у ньому участь. До того часу в новобудові ще не були завершені всі внутрішні роботи. Зокрема, не було освітлення, тому ярмарок-виставка працював протягом світлої частини доби. Ярмарок відвідали вищі урядовці краю. Серед покупців були президент краю Ґоесс, голова торгово-промислової палати Ланґенган, директор музею Ромшторфер зі своїми дружинами. Графиня Ґоесс навіть придбала кілька виробів. На ярмарку були представлені столярні вироби фірми Казиміра Радецького, взуття фірми Кулицького, слюсарні вироби Франца Шустера, навіть старомодний письмовий стіл і два стільці Тьорпеля. Також тут були картини, гравюри на міді, ручні вироби, які представило товариство румунських жінок. Багато тканих виробів і килимів надала фірма Вендер. За тиждень ярмарок відвідала більш ніж тисяча осіб. Урочисте відкриття Буковинського промислового музею відбулося 1 листопада 1896 року. На свято прибули крайовий президент граф Леопольд Ґоесс, митрополит Аркадій Чуперкович, архімандрит Володимир Репта, бургомістр Чернівців Антон Кохановський та віце-бургомістр д-р Едуард Райс, члени будівельного комітету Карл Ромшторфер, д-р Губерт Віґліцький, Николай Мустаца, Георг Рапф, представники ремісників і промисловців краю та численні журналісти. Президент торгово-промислової палати Буковини Фрідріх Ланґенган передав споруду під опіку кра-йовій владі в особі її президента. І при цьому промовив: „Ремеслам і промисловості – на користь, краю – на славу”. На відкритті виступали і директор промислового музею Ромшторфер та крайовий президент граф Ґоесс. Останній оголосив відкритою і першу виставку, яка поділялася на 6 частин. В експозиції першої частини були представлені сільськогосподарські інструменти і знаряддя, другої – допоміжні машини і промислові апарати, третьої – мотори (гасові і бензинові), четвертої – електромотори, п’ятої – матеріали, напівфабрикати, шостої – література. Всього виставлялося 96 експонатів, серед яких 13 – з Буковини, 39 – з Австрії, 15 – з Угорщини, 25 – з інших країн. Крім промислового музею, у Чернівцях працював створений 21 лютого 1892 року Буковинський крайовий музей, який розташовувався у митрополичій палаті. Серед його експонатів домашні вироби гуцулів, фотографії старовинних православних монастирів Буковини та інші предмети, знайдені під час археологічних розкопок. У 1935 році Крайовий промисловий музей об’єднали з Буковинським крайовим, який отримав назву музею короля Кароля ІІ. З приходом радянської влади на його базі створили Чернівецький обласний краєзнавчий музей і приміщення передали Чернівецькому університету. Нині тут розташовано Чернівецький обласний філіал управління корпоративного бізнесу Укрсоцбанку. Згідно з рішенням Чернівецького міського магістрату в 1906-1908 роках проводилося впорядкування вулиці Лілійної. За параграфом 59 будівельних правил для міста Чернівці половину суми за благоустрій вулиць виділяла міська влада, другу половину сплачували мешканці вулиці. При впорядкуванні Лілійної власники будинків опротестували суму, яку мали внести в міську касу, проте виконавчий комітет сейму і суд, що розглядав справу, визнали їхні дії неправомірними. Було складено список власників непарної сторони вулиці і зобов’язано протягом 14 днів внести в міську касу нараховану кожному домоволодінню суму грошей. Найбільше, а саме 1113 корон 1 гелер, мали сплатити Соломон Лютінґер і Нанетта Балтінестер, уроджена Лютінґер, котрі володіли кількома будинками на вулиці Лілійній. Поруч із приміщенням Промислового музею за проектом архітектора Йозефа Ляйцнера було споруджено приміщення Австро-Угорського банку (на жаль, вже після його смерті). Після його спорудження пробито нову вулицю, яка отримала назву Банкова (Bankgasse), нині – Штерна. До речі, трохи вище від неї тривалий час знаходилася пожежна станція, яка прилягала до площі Єлизавети. З розбудовою вулиці Лілійної її перенесли. В румунський час Австро-Угорський банк був реорганізований у Чернівецьку філію державного національного банку Румунії, яку створено 25 липня 1920 року згідно з рішеннями генеральної ради Національного банку Румунії від 19 листопада 1918 року та 2 вересня 1919 року. Філією керувала адміністративна рада у складі семи осіб, із яких три призначалися урядом. Філія надавала кредити промисловим і торговельним підприємствам, здійснювала валютні операції, купівлю-продаж золота та срібла. Одразу ж після початку своєї діяльності філія отримала складне завдання від румунського уряду: здійснити (подужати) викуп австрійської крони. Це вдалося виконати тільки з допомогою службовців фінансової дирекції, тоді як сама філія ще не мала необхідної кількості службовців для виконання роботи такого рівня складності. Згодом було здійснено викуп рахунків генерального банку. Філія державного національного банку контролювала всі операції з ліквідації справ колишнього австро-угорського банку. Вона розвинула жваву діяльність і займала особливе місце серед фінансових установ краю. Нині тут розташована Буковинська державна фінансова академія.

Марія Никирса,
науковий співробітник Чернівецького
національного університету імені Ю.Федьковича


  • Красиве – поряд

Бик в інтер’єрі міста

Образ бика, що є символом нинішнього року, прикрашає чимало будівель нашого міста. Найкрасивіше зображення цієї могутньої й смирної тварини знаходиться на адміністративному корпусі Чернівецького медичного університету на Театральній площі. Барельєф виготовлено з бронзи. Бик постає у всій своїй красі та величі. Він є центральною деталлю композиційного рішення. Це – типова пастораль, з якої віє романтичним настроєм. Бика разом з чередою корів поганяє оголений пастушок. На жаль, ім’я автора барельєфа не вдалося встановити. Але те, що він був талановитим, ні в кого не викликає сумніву. Голова могутнього бика прикрашає будівлю, котра знаходиться неподалік медичного університету. Йдеться про школу, де навчаються діти з дефектами слуху. Зображення бика є і на фасаді пологового будинку, що на вулиці Головній. Найбільший за розміром бик височів колись на Центральній площі міста. Він був фрагментом пам’ятника, встановленого за часів панування в нашому краї королів-сько-боярської Румунії. Бик топтав своїми ратицями орла, що було прямим натяком на австрійську владу. В радянські часи скульптуру демонтували, і вона безслідно зникла. Подекуди на старих будівлях збереглися деталі герба Румунії. Там теж фігурував бик. Свого часу обласна організація Народного руху України створила свою емблему. На ній також красувався бик.

Грані життя

Фінансова криза на хабарників не впливає?

Найрезонанснішою наразі залишається справа, у якій фігурує сума хабара у 135 тисяч доларів
Нинішній, 2009-й, фактично тільки розпочався, а слідчі Чернівецької обласної прокуратури вже направили у суди три кримінальні справи за фактами хабарництва. Найвагомішою серед них залишається справа про факт виготовлення державних актів на землю і зміну її цільового призначення, до якої причетні п’ятеро осіб і в якій фігурує сума у 135 тисяч умовних одиниць. Серед тих, хто причетний до незаконної оборудки, – архітектор одного із районів області, директор фірми, яка займалася виготовленням актів, інші посадовці. Наразі називають ім’я ще одного підозрюваного. Йдеться про ке-рівника району, без участі якого подія не могла б мати місця, – коментують у прокуратурі. Однак говорити про ступінь його причетності ще зарано, оскільки активні слідчі дії тільки розпочалися. Проте той факт, що з початком роз-слідування підозрюваний написав заяву на звільнення за власним бажанням – не на його користь. Участь інших п’яти осіб практично доведено, двоє із них дали підписку про невиїзд, троє – під арештом. Ще один епізод, пов’язаний із хабарництвом, має безпосереднє відношення до державного виконавця однієї із виконавчих служб міста, який за окрему “подяку” у розмірі п’ятнадцять тисяч гривень мав необережність закрити виконавче провадження. Інша кримінальна справа, яку довелося порушити у нинішньому році, стосується посадової особи одного з навчальних закладів обласного центру, який (знову ж таки за конкретну плату!) дотичний до випадку невідрахування невстигаючого студента вузу. Про ці факти повідомив днями головний прокурор області Йожеф Орос. На зустрічі із журналістами він звітував про зроблене у 2008-му.
- Хотів би звернути увагу на той факт, що минулоріч за хабарниц-тво до кримінальної відповідальності загалом в Україні притягнуто більше півтори тисячі осіб, – констатував Йожеф Орос. – Водночас засудили на різні терміни ув’язнення лише 20 осіб. Шестеро з них – фігуранти кримінальних справ, які розкрито у нас на Буковині. Готовий запевнити: у нинішньому році прокуратурою області буде докладено усіх зусиль до виявлення й розкриття нових злочинів, пов’язаних із хабарництвом. Усього ж у 2008-му органами відомства завершено розслідування 359 кримінальних справ, з яких 172 – у сфері економіки та органах управління. До суду було спрямовано 23 кримінальні справи про хабарництво, 20 – за фактами корупційних діянь, 10 – у банківській сфері, 8 – у сфері приватизації, 4 – за фактами легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та дві – щодо орга-нізованих злочинних груп. А про незаконне вирубування лісосічного фонду краю (проблема залишається відчутною вже не перший рік) Йожеф Орос заявив буквально наступне: “Ми знаємо, хто це робить і хто це прикриває. Причетні до протиправних дій саме ті, хто мав би контролювати”. Серед пріоритетних напрямів діяльності прокуратури у 2009-му Йожеф Орос називає дотримання законності у сфері оплати праці, охорони здоров’я, соціального захисту населення, додержання земельного й містобудівного законодавства.

Лариса АРТЕМЕНКО


  • Mіні-ринок праці

Профтестування... малюнком

Ви ніколи не замислювалися, чому у нас так багато “зайвих” людей? У тому розумінні, що безліч краян, особливо юначого віку, бездарно, марнотратно, а то й дуроломно витрачають свій безцінний скарб – життя. Значною мірою саме звідси “ростуть ноги” у безлічі отчих проблем – пияцтва, наркоманії, проституції, захребетництва, грабіжництва і тому подібних вивертів суспільної моралі, позбавленої гідних свідомісних орієнтирів. Недарма ще три століття тому великий чеський педагог-реформатор Ян Амос Коменський, наголошуючи на необхідності якомога раннього виявлення у дітей природних здібностей і нахилів задля їхньої повноцінної особистої і громадської самореалізації, заявив: “Учень – не посуд, який треба наповнити, а факел, що слід запалити”. Інша справа, де взяти оту чарівну “запальничку”?
Керівництво Чернівецького міськцентру зайнятості (ЧМЦЗ) вирішило її шукати в... малярстві, зорганізувавши наприкінці минулого року конкурс дитячої творчості “Світ робітничих професій очима дітей”. Причому, як наголосила під час підбиття його підсумків у міському Палаці дітей та юнацтва начальник відділу активної підтримки безробітних ЧМЦЗ Тетяна Глуховець, саме такий вибір фахової орієнтації обрано невипадково: на тлі комерціалізації української економіки суттєво знизився інтерес молоді до безпосереднього матеріального виробництва. Не секрет: вітчизняний перехід від директивного до ринкового господарювання, супроводжуваний банкрутством і закриттям багатьох заводів та фабрик, призвів до масового відтоку кваліфікованого промислового персоналу у послугово-комерційну сферу. Відповідно, різко підстрибнув і престиж “білокомірцевих” (офісних, розумових) занять – економіста, юриста, маркетолога, менеджера, модельєра тощо – з автоматичною втратою інтересу до “синьокомірцевого” (робітничого) статусу. Ось і маємо кричущий перебір, так би мовити, розподільників результату виробничої праці при гострому браку її безпосередніх учасників – будівельників, дерево- і металообробників, механіків, пекарів, слюсарів-сантехніків, водіїв громадського транспорту, ткаль і т.д. Чого ж тоді дивуватися непроглядності нашої соціально-економічної кризи?.. Тим приємніше було спосте-рігати, як юні учасники означеного конкурсу по-дорослому далекоглядно розставити професійні акценти: в майже сотні образотворчих доробків міських школярів однозначно домінує людина-продуковець, що власноруч створює весь комплекс матеріальних і духовних благ. При цьому – жодного сюжету із сумнозвісного “човникарства”, фарцівництва, дикоринкового гешефтярства, чим, на жаль, і досі повниться довколишня дійсність. Виходить, у нас все ж є гідне майбутнє! Та дещо сумно стає від браку романтики у прийдешнього покоління: щось не проглядає в школярській фантазії ані космонавта, ані мореплавця, ані геологорозвідника чи лісоруба – професій, якими марили їхні татусі та дідусі. Сумно, але факт: наші діти й онуки не вельми рвуться “за туманами і запахом тайги” на край світу. Ними усе настирливіше править інша “зелень” – асигнації... Та, попри все, добрий задум працівників служби зайнятості, безумовно, вдався. Свідчення тому – чотирнадцять призів і п’ять відзнак, які знайшли гідних достойників у трьох вікових групах: перший – четвертий, п’ятий – восьмий, дев’ятий – одинадцятий класи. Думається, таке делікатне, ненав’язливе й водночас наочне привернення дитячої уваги до майбутнього життєвого вибору заслуговує на всебічну підтримку.

Юрій СКИБА


  • Eсе

B калюжі каламутного місячного світла

Життя Мішеля розпочалося й повноцінно тривало головним чином за радянських часів, іще тоді, коли Чернівці називали «Черновіци». Хоча вродився Мішель вкрай нерадянським. Найбільш помітна його відмінність від пересічного громадянина СРСР полягала в тому, що він вільно володів сімома іноземними мовами. Як це сталося, Мішель достеменно не пам’ятав і тому до певного часу вважав, що це цілком нормально. Але приблизно в шостому класі він помітив, що інші учні не знають навіть рідної, і почав себе безмежно поважати. Після першого здивування до нього прийшло розуміння власної винятковості та якоюсь мірою космічності і неналежності до загалу. Поступово йому вже не дуже хотілося проводити час вдома, на Богдана Хмельницького, де була лише мати - тьотя Броня, яка торгувала синькою на Єврейському базарі, і де не було навіть пристойного дзеркала, вже не кажучи про телевізор. Він поволі ставав вуличним вундеркіндом й у власному одиноцтві розчинявся у міському людському планктоні. Мішель опанував мови від батька, якого майже не пам’ятав. Тато все життя працював двірником при всіх чернівецьких владах і мусив знати мови – від соковитого чернівецького ідишу до російської. Інакше – зневага, неприємності на службі і, нарешті, ганебне та негайне звільнення. Мішель оволодів мовами вільно, граючись, легко та невимушено. Як дитячими пустощами, яких ніхто малюків не вчить. Він каламутно пам’ятав, як батько, приходячи з роботи, важко дихав на нього парами дешевих лікерів та копійчаного бессарабського вина і, підкидаючи до стелі ганчіркову ляльку-гімнаста, розповідав хлопчику емпіричні казки про крон-принців, попелюшок та зайчиків. А ще вони із татом ходили одного разу до театру, де зробили декілька кіл, старанно оглядаючи бюсти незнайомих людей під його стріхою. Тим часом в місті відбувалися доволі дивні речі, які й допомогли врешті-решт стерти в пам’яті образ батька. Чернівці поки що поблажливо привчали до радянського способу життя. Всі оголошення влади друкувалися українською та німецькою мовами, а також на ідиші, притому єврейськими, схожими на мертвих змій, літерами. Потім зачинилася більшість місцевих крамничок, де можна було придбати всілякі дрібниці - від олівця, кишенькового ножика та шкільного зошита, до олії та рахат-лукуму. Городян старанно призвичаювали до черг, непомітно з’явився вираз «дістати», який потім переслідував радянську людину протягом багатьох наступних десятиліть. Хоча вже давно було скасовано карткову систему, в небагатьох, іще відчинених, крамничках «викидали» то цукор, то вершкове масло, й, довідавшись про це, люди негайно шикувалися в черги по сто і більше осіб. Якісь добровільні організатори із міських люмпенів суворо стежили за порядком, а люди тихо стояли кілька годин поспіль, потім щасливо, беззлісно й про себе сварили втрачений час, прямуючи до домівок та тримаючи під пахвами мішечки з двома кілограмами цукру… Згодом оголосили: велика країна потребує великих грошей. Всім треба було підписатися на державну позику на суму не менше одного посадового окладу. Люди слухняно підписалися. Вони вперше побачили червоноармійців у валянках, котрі до цього в місті носили лише їздові та водії трамваїв. З’явилося чимало «культурних заходів», які знайомили городян із радянським мистецтвом. На Театральній площі облаштували велетенську естраду, де виступали то козачий хор, то танцюристи з Узбекистану, то ляльковий театр Образцова, який, втім, справив на городян непогане враження. У кінотеатрах демонструвалися радянські фільми, які мало хто розумів, бо були вони російськомовними. Але строкаті чернівчани поволі усвідомлювали, яка партія - «наші», а яка - «вороги». Правда, від цього їм матеріально легше не ставало… А от тата у Мішеля більше не було. Від нього залишилися лише мови й нерадянське його ім’я. Мати потім розповіла, що тато п’яним замерз на смерть біля корчми на Сталінградській. У місті завжди було так: у поганої дружини чоловік купує горілку, у хорошої – лікеро-горілчані заводи… Мішель дорослішав. Він почав цікавитися енциклопедіями та лекціями з міжнародного становища. Якось на одній з лекцій, після того, як лектор зазначив, що ми обов’язково найближчим часом наздоженемо кляту Америку, кволий єврейський хлопчик Сашко Кармінський, «швицяючи без аспірину», як тоді казали, наївно спитав: «А от коли ми доженемо Америку, можна буде там залишитися?..» Мішель таким прагматично наївним ніяк не ставав. Він прилаштовувався жити непомітно. Тому поклав на собі хрест. Тоді бувало, що хрест, покладений на людину, - її єдиний плюс… Для спілкування з городянами із семи йому відомих мов Мішель обрав французьку. Можливо, тому, що Чернівці хтось самовпевнено нарік «маленьким Парижем». Він, офіційний міський ідіот із довідкою, тинявся вулицями в старому світлому макінтоші, із болонієвою синьою авоською і, щиро зазираючи в очі перехожих, привітно вітався з ними мовою Мопассана та Гюго. А потім, переступаючи через каламутні калюжі чи компактні купки собачого лайна, він завжди своєчасно підкреслював: «Шарман..!» Але виходило, що Мішель розмовляв сам із собою. Ніхто його не розумів, не помічав і не звертав на нього уваги. Як і на калюжі. Мати так само торгувала синькою на Єврейському базарі, який продовжували так називати, бо євреїв у місті мешкало ще чимало. Мішель перед обідом завжди заходив «на роботу» до матері і вона велично вручала йому три карбованці, на які він жваво існував цілий день. На ті часи то була чималенька сума для людини без особливих естетичних потреб та духовних запитів. На неї можна було цілком пристойно жити, очікуючи комунізму, коли всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком і здійсниться великий принцип: «від кожного – за здібностями, кожному – за потребами». А поки що на сині мамині три карбованці Мішель двічі на день заходив до пивбару на Горького, де куштував свіже пиво та оселедець, дбайливо розтятий барменом Яшею на сірі м’ясисті кільця. Потім він мовою оригіналу обговорював невмирущі ідеали Великої французької революції із завсідником закладу на ім’я Моня і з поміркованими вигуками «Непал – для непальців! Пальці – геть з Непалу!» шляхетно пересувався до пельменної на Богдана Хмельницького. Навіть покурити було корисніше за ті пельмені, але Мішель принципово вживав їх, бо не любив їжу, в якій понтів більше, ніж калорій. Наприклад, дефіцитні радянські сосиски. Відвідувачі пельменної поділялися на дві категорії. Одні, заходячи до закладу і долаючи нарізану на стрічки клейонку, почеплену на двері, вигукували: «О, кого я бачу!», інші – «А ось і я!» Мішель впевнено належав до другої категорії, і відвідувачі (а це, зазвичай, експедитори підприємств легкої промисловості, розкиданих містом, та студенти університету) завжди були раді його бачити. Принаймні вони ніколи його не лупцювали відразу. В пельменній Мішель випивав трішки горілки з невеличкого липкого гранчака. Потім він мовчки пожирав очима величний зад тьоті Белли – місцевої офіціантки, а та повсякчас йому привітно наказувала: «Дивись, лише не чавкай!» Він незмінно завершував перебування в закладі власною дефініцією про те, що насправді земля квадратна, але знають про це лише радянські космонавти та ті народи, які живуть по кутах. Дні закінчувалися однаково – Мішель повертався ввечері додому, французькою гучно горланячи принишклою вулицею саморобний гімн своєї непокори: «Я в Булонском лесу пил березовый сок!» Гаркаві слова відбивалися у калюжах каламутного місячного світла і линули на далекий Монмартр. У під’їзді звично пахло свіжою сечею. Він так само звично зауважував про те, що знову якесь бидло нагадило там, і так само звично отримував рішучу відповідь-ляпас від су-сіда-енкаведиста з першого поверху: «Ой, не любите ви все радянське, Мішелю!» Але Мішель все чіткіше усвідомлював, що Великий Кучурів уже відверто наплював на «маленький Париж». Від цього йому ставало ще одинокіше… Мама до самої смерті благала Мішеля одружитися. Але для нього це була складна річ. «Питання не в тому, - вголос розмірковував він, - одружуватися на сусідці Соні чи ні. Питання в тому, що робити з рештою дівчат?» Крім того, він вважав, що любов – згубне почуття, яке нишком руйнує здоровий егоїзм вкупі з інстинктом самозбереження, висуваючи на передній план інстинкт продовження роду, вносячи в думки сумбур, а в розмови – пристрасть. Так мати і не дочекалася. Мішель продовжував жити смертю хоробрих, заробляючи перекладами ті ж три карбованці у студентів факультету іноземних мов. Він ніколи не пам’ятав їхніх імен, але завжди забував обличчя… Світле майбутнє було не за горами, воно взагалі знаходилося незрозуміло де. Знайому кондукторку трамваю тьотю Цилю якось навіть доправили до лікарні №2 із гострим отруєнням щасливими квитками. А скрижалями, на яких викреслювалося майбутнє, стали стіни чернівецьких під’їздів. Місто ж продовжувало випромінювати запахи: в січні – морозу та накрохмаленої білизни, в лютому – весни, в березні – грипу, ангіни та йоду, в квітні – комуністичного суботника, в травні – ранньої черешні, в червні – перших грибів, в липні – дощів та прутської повеневої води, в серпні – яблук та вареної кукурудзи, у вересні – смажених гогошарів та шкільної крейди, у жовтні – каштанового листя, в листопаді – зими, а в грудні – ялинок. «Не треба ставити крапку там, де серце ставить кому», - весело подумалося Мішелю французькою. Але його знову ніхто не зрозумів…

Володимир Килинич

Реклама

дизайн сайту: Олександр Лиходід