РЕЗЕРВНИЙ САЙТ
http://chvgazeta.naxx.ru
бесплатный хостинг php mysql сайтов

Класика

Системи очіщення води
Чёрная икра
Будівельна корпорація
"Альянс Захід Буд"
Косметика
"Спутник" Каналізація.
Водопостачання
Ремикс Буд. Черновцы

Введіть ключові слова для пошуку на сайті


  • Там, де до сонця рукою подати

Прапор міста замайорів на одній з найвищих вершин Паміру

Підкорюють гори – найвитриваліші. Адже, щоби подолати шлях до гірської вершини, треба перетерпіти шквалистий вітер, каменепад, неймовірний холод, сон на брилах льоду. Обійти снігові лавини, змусити циркулювати кров у власному організмі і, головне, – побороти страх, до кінця усвідомлюючи весь ризик. Вони це все перетерпіли й побороли. І коли піднялися на найвищу вершину гірської системи Паміру, їх зуст-ріли сонце, до якого, власне, було рукою подати, сріблясто-синє небо, згустки хмар й снігові вершини, які проступали контурами. “Картина - неймовірна, якась майже нереальна. Нам захоплювало дух. Але найбільше вразила тиша. Було таке відчуття, ніби ми потрапили десь на Місяць. Вітер вщух, туман розсіявся і лише сліпучо-біло світило сонце. І жодного звуку... Від такої тиші гуділо у вухах. І тільки, коли розгорнули прапор Чернівців, аби встановити його на вершині, полотнище затріпотіло ледь вловимими звуками”, - скажуть згодом учасники експедиції.
Своє перше сходження один із учасників команди, що підкорила Памір, Віталій Чинчик здійснив у 1987 році. З того часу вдалося піднятися не на одну вершину. Спочатку це були, звісна річ, Карпати, зокрема, Сокільський хребет. Потім були походи на Кавказ, перебування в міжнародних таборах альпіністів, здобуття розряду і перерва у довгих п’ятнадцять років. Але минулоріч вона завершилася. Команда чернівецьких альпіністів, у складі якої був і Віталій Чинчик, вирушила на підкорення нових горизонтів. На вершині Ельбрусу альпіністи встановили символічний знак майбутнього ювілею буковинської столиці. Цього року своє сходження команда вирішила присвятити теж 600-річному, з часу першої писемної згадки, ювілею Чернівців. (До слова, на здійснення цієї експедиції міська влада виділила 30 тисяч гривень.) До Віталія Чинчика, Костянтина Грігеля, Наталі Волошиної приєдналися й хлопці з сусіднього Івано-Франківська: Ігор Дранчук, Руслан Ганущак. Руслан - професійний телеоператор. Тому він не просто здійснював сходження на вершину, ретельно фільмував похід експедиції, спілкування з альпіністами з інших країн, неймовірні краєвиди. У День міста фільм покажуть на одному з місцевих телеканалів. Він буде присвятою Чернівцям. Події фіксувалися від початку і до кінця. За кадром залишився хіба що період ретельної підготовки.

Гори не прощають недбалості навіть у найменшому

"Починали зі спорядження, - розповідає Віталій Чинчик. - Ретельно підбирали одяг, взуття. Оскільки гірська система Паміру значно вища, ніж, скажімо, Кавказу, то без професійного спорядження тут не обійтися. Альпіністів у місті не так багато, тому комусь довелося <поділитися>." Метою експедиції став Пік Леніна, висота якого сягає 7134 метрів. Розташований він на кордоні Киргизстану та Таджикистану. Окрім нього, там розташовуються й інші "семитисячники" - Пік Корженівської (7105 м) та Пік Комунізму, який нещодавно перейменовано на Пік Ісмаїла Самані. Його висота - 7495 метрів. Але цього разу команда брала висоту Піку Леніна. До речі, вперше цю висоту було підкорено 30 серпня 1928 року німецькими альпіністами, тобто 80 років тому. Це теж певною мірою відіграло свою роль у виборі експедиції, яка своїм підняттям на Пік Леніна практично завершила сезон сходження у 2008-му. Вже наступного дня погода зіпсувалася. Посилився штормовий вітер, почався сезон хурделиць та дощів. За таких природних умов підйом на вершину стає для альпіністів неможливим й невиправдано ризикованим. Хоча ризик у підкоренні вершин є завжди. Як і статистика втрат серед альпіністів. І цього року, на превеликий жаль, вона знову поповнилася. Буквально на очах померли двоє сирійців, яким під час сходження стало зле: не витримало серце. "Серцева недостатність", - констатували лікарі. Невідомо в яких льодових нетрях зникла альпіністка з Чехії. Тіло її так і не знайшли. Можливо, накрила лавина, можливо, покійна зникла у льодовій тріщині. З однієї із них рятувальникам вдалося витягти її колегу. Але вже дорогою до лікарні альпініст помер через травми голови й обмороження тіла. Могли бути й інші жертви. Порятунок керівника однієї із російських команд - заслуга нашої експедиції. На одній із точок сходження у альпіністки миттєво почали набрякати легені. Кинулися до аптечки, а її... просто не взяли. Якби не чернівчани, до низинного табору знесли би вже тільки тіло росіянки, адже все вирішували секунди. Вкололи потрібні медикаменти із аптечки й врятували життя вже бувалої підкорювачки гір. Вона залишилася жива. Як пост-фактум, плівка зафіксувала вдячність росіян. Наймасштабніша ж трагедія мала місце тут у 1990 році. Тоді лавина накрила 43-ох альпіністів.

“Все нормально. Живий-здоровий. Висоту взято.”

На Памір команда летіла за маршрутом Київ-Москва, Москва-Ташкент. З Ташкента автотранспортом їхали до кордону з Киргизстаном. Звідти – до стародавнього міста Ош (його історія налічує близько трьох тисяч років), далі – трьохмостовими вантажівками висохлим руслом ріки, просторами степу, болотистими місцинами до міжнародного табору альпіністів. Розташований він у надзвичайно мальовничому місці серед галявин дикої цибулі, гірських едельвейсів й озер з такою чистою водою, що можна бачити дно. Власне, наші альпіністи зупинялися не в самому таборі, де перебування передбачено через внесення певних коштів. Розбили намети неподалік. Але з усіма командами, які перебували у таборі (а це і чехи, і французи, австрійці, німці) спілкувалися. І навіть ставали одне одному у нагоді. Тим паче, що часу було достатньо, адже процес сходження – справа не одного дня і навіть не одного тижня. Час від часу робили контрольні маршрути, аби “відчути” власний організм. Згодом піднялися на Пік Петровського на рівень 4600 метрів. Далі був спуск, відпочинок, а потім знову підкорення першого базового табору на рівні 4200 метрів. Міститься він на льодовику. Спати доводилось практично на брилах льоду. Відпочинок ускладнювався тим, що невідомо, як може повести себе власне тіло. Адже воно приймає горизонтальне положення, процес акліматизації ускладнюється, починає сильніше боліти голова, важко пристосуватися на відпочинок. Наступний рівень – 5300. Далі – 6200 метрів. Згодом команда повернулася в низинний табір. Адже організм мусів закріпити свій стан. І вже тільки потім почалося сходження. Висота – ночівля, знову висота – знову ночівля. Щоправда, графік довелося підкоригувати: на рівні у 5300 метрів раптово зіпсувалася погода – посилився вітер, потужнішою стала заметіль. Команда прийняла одностайне (і правильне, як потім виявилося) рішення : повернутися на рівень у 5800 метрів, розбити палатки й перечекати. Адже ті останні 400 метрів далися б альпіністам взнаки. Цілком ймовірно, що могли початися серйозні проблеми зі здоров’ям, наприклад набряк легенів або головного мозку. На щастя, все обійшлося. Оминули наших альпіністів й інші біди. Коли сходила потужна снігова лавина, й могла зачепити команду, в останню мить змінилася її траєкторія; льодо- й каменепад міг серйозно травмувати одного із учасників підкорення, але в останню мить вдалося відскочити. Керівник гурту дав знак, смертоносні брили летіли прямо на них. “Перечекати стихію було єдиним правильним рішенням, - розповідає Віталій Чинчик. - Так, скажімо, як для французьких альпіністів відмовитися від підкорення Піку й повернутися назад із висоти 6300. Це - неабиякий вияв мужності, адже здається, що стоїш від вершини за півкроку. Ось-ось – і вона, омріяна тобою висота, вже взята. Проте чи варто ризикувати життям і здоров’ям? Ми були практично останніми, хто зійшов на Пік Леніна у цьому сезоні. Відбулося це 18 серпня.” Через пронизливий вітер не відчували пальців ні на руках, ні на ногах. Існувала небезпека обмороження. (З альпіністом із російської команди напередодні так і сталося.) Сам підйом почався о пів на шосту. Але з підняттям на обрії сонця вітер вщух. Проте масок з обличчя альпіністи так і не зняли: стовідсотковий ультрафіолет міг обпалити шкіру. “Стан був такий, ніби у риб в акваріумі, - згадує Віталій Чинчик, - рухи уповільнені, якісь ліниві. Навіть статистика каже, що працездатність людини на висоті понад шість тисяч метрів дорівнює 25% від 100%. Але була велика радість. Відчуття того, що стоїш на вершині світу. До сонця – рукою подати. Під тобою - снігові шапки інших вершин, хмари, шпилі гір і безмежний простір. Ми розгорнули прапор. Фотографувалися. Тут, на вершині, почувалися переможцями.” Спускалися вже вичавленими остаточно. “Хотілося до тепла, до рівнин, але найбільше - зателефонувати додому. Мовляв, все нормально, живий-здоровий, висоту взято, - каже Віталій Чинчик. – Усі ми добре розуміли, що нашим рідним, які кілька тижнів жили у режимі чекання й телефонних дзвінків, складніше, ніж нам. Адже ми були у русі, а їм доводилося чекати. Це ще тяжче, ніж підкорювати вершини.”

“Хлопці з України? Салом пригостіть.”

Коли команда опинилася на своїй відправній точці, кілька днів відпочивала. Смакували місцевою кухнею – шашликами з баранини, кумисом, айраном, специфічним, схожим на смак пармезану, сиром. Спілкувалися з місцевими. До альпіністів тут ставляться з повагою. Можливо, й через те, що для багатьох це можливість заробітку. Адже поповнюють сімейну казну за рахунок того, що перевозять багаж туристів: за один кілограм беруть півтора євро. Доставляють його й на висоту. Тоді ціна таких багажоперевезень може коливатися від 6 до 12 євро. Але люди вони добродушні і, коли бачили, що команді потрібна допомога, не відмовляли. “Хлопці, ви з України? - допитувалися. - Салом пригостіть”. Наші пригощали і місцевих, і колег-альпіністів. Ті охоче смакували український продукт -”візитівку”. Зрештою, сало було якоюсь мірою для нашої команди й оберегом, й необхідним продуктом. Жоден із них так не додає сили у підкоренні вершин, розповідають учасники сходження, як сало. Вживали, звичайно, й інші харчі, раціон доповнювали й горіхи, арахіс, сушений чорнослив, курага, родзинки, але сало – поза конкуренцією. “Якщо є сало, то це гарантія, що дійдеш до вершини”,- запевняє мій співрозмовник. “Альпіністи – люди забобонні? Але правило “жінка на кораблі - бути біді” ви проігнорували. Чи для підкорювачів гір все інакше?..”- цікавлюся. “Команда - просто молодці. Ми показали доволі високий результат. І особливо слід відзначити Наталю. Для команди вона була своєрідним “індикатором”, набагато краще відчувала, коли треба зробити привал, скільки часу відпочити. Зрештою, жінка, яка йде з рюкзаком на плечах поряд, не дозволяє “розклеюватися” всім іншим членам команди.” - підсумовує Віталій Чинчик. “Є вже у планах нові вершини?”- допитуємося. “Маємо перепочити, а вже потім подумаємо, куди помандрувати.”

Лариса АРТЕМЕНКО
Фото надано
Віталієм ЧИНЧИКОМ


Оновлену вулицю в день відкриття окропив рясний дощ

Але навіть цей факт не зіпсував настрою тим, хто прийшов на свято вулиці Сагайдачного. Завершення фундаментальних будівельно-реставраційних робіт на цій ділянці місто очікувало два роки. "Такої реконструкції тут не відбувалося не те що роки - десятиліття. Але навіть із завершенням цього об'єкта, роботи у мікрора-йоні не припиняться. Через певний час, думаю, ми прийдемо на відкриття ще однієї оновленої вулиці - Анрі Барбюса", - зазначив на відкритті міський голова Микола Федорук. Обсяг здійсненого й справді чималий. За словами керівника уні-тарного приватного підприємства "Сантехбудмеханізація", яке виступило генпідрядником на цьому об'єкті Мирослава Саєвського, було повністю замінено системи інженерних мереж, протяжність яких дорівнює одному кілометру 52 метрам. Це - системи магістрального водопроводу, зливової та побутової каналізацій. Вимощено нові тротуари. Повністю перекладено бруківку дорожнього полотна. І не просто перекладено. Спочатку дорогу розрівняли, нанесли гравійне, а згодом шар бетонного покриття. І вже потім почали настеляти бруківку. Настелили більше дев'яти тисяч квадратних метрів: близько трьох тисяч - це, власне, бруківка, яку використали, знявши з попереднього настилу, решту матеріалу було доставлено до Чернівців із Житомирщини та Рівненщини. Не менш приємною несподіванкою для мешканців навколишніх будинків стало відкриття облаштованого дитячого майданчика. Кошти на цю ідею виділив Райффайзен банк “Аваль”. Директор Євгенія Конопська зазначає, що сума ця складає 73 тисячі гривень. Разом із нею стрічку на майданчику перерізали й наймолодші мешканці вулиці. Журналіст, автор книг на краєзнавчу тематику Юхим Гусар за-значає, що саме вулицю Сагайдачного можна вважати однією із найстаріших у місті. Тут знаходиться одна із найдавніших культових споруд Буковини (споруджена ще у 1607 році) - церква Святого Миколая. За переказами, саме у ній свого часу молилася перед військовими походами козацька старшина. У будинку №45 народився і проживав діяч визвольного руху на Буковині Михайло Шульдінер, а в будинку №57 з’явилася на світ Роза Ауслендер – німецькомовна письменниця, твори якої швидше пізнали у світі, аніж на її малій батьківщині. В одній із тамтешніх споруд також створювалася й виходила у світ газета визвольного руху “Борець”. Прикметним є і той факт, що вулиця неодноразово перейменовувалася. У її назвах фіксувалися знакові історичні події, суспільно-політичні віяння. Первісно це були дві вулиці. Одна з них носила назву Нижня Єврейська, згодом – Фонтанна, Іоана Крянге, друга мала назву Кушнірська, Мораріугассе, генерала Авереску. В одну їх об’єднали у 1944 році під назвою «Сталінградська». У 1961 році вулицю знову перейменували на Волгоградську. І вже у 1991 році з ініціативи свідомо-патріотичних сил міста вона отримала ім’я гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Лариса АРТЕМЕНКО

Теми дня

ЩО РОБИТЬ МІСЬКА ВЛАДА

ПМК-76 облаштовує Додатковий в’їзд на територію Свято-Духівського Собору

З метою забезпечення пішохідного режиму вулиці О.Кобилянської департаменту ЖКГ доручено облаштувати новий в’їзд на територію Свято-Духівського собору з боку вулиці Кафедральної. Роботи ці виконуватиме ПМК-76. Новий заїзд облаштовується відповідно до проектно-кошторисної документації, погодженої у встановленому законодавством порядку. Необхідність облаштування нового заїзду пов’язана з тим, що після впровадження на вулиці О.Кобилянської пішохідного режиму з повним перекриттям руху, припинено функціонування в’їзду на територію собору з боку цієї вулиці. Місце облаштування нового заїзду обрано комісійно, за участю представників департаменту ЖКГ та відділу організації дорожнього руху УДАІ УМВС у Чернівецькій області відповідно до вимог безпеки дорожнього руху. При прийнятті рішення щодо необхідності облаштування нового заїзду враховано, що під час релігійних свят та богослужінь на території Свято-Духівського собору збирається значна кількість людей. На випадок надзвичайної ситуації або стихійного лиха для забезпечення евакуації такої кількості людей на території має функціонувати не менше двох в'їздів -виїздів. Окрім того, відповідно до п.5.5 державних будівельних норм діюча на території собору автостоянка, розрахована на тимчасове зберігання 75 автомашин, повинна мати також не менше двох в'їздів-виїздів. Виконавець робіт під час облаштування нового заїзду має максимально зберегти автентичність існуючої огорожі собору, забезпечити благоустрій території. Правоохоронним органам доручено усунути перешкоди у веденні будівельно-ремонтних робіт з облаштування нового заїзду на територію Свято-Духів-ського собору з метою забезпечення їх виконання відповідно до проектної документації та у визначені проектом строки.

Для виплати допомоги потерпілим підприємцям перераховано понад 6,2 мільйона гривень

За результатами обстеження на ринках майна, втраченого фізичними особами-підприємцями внаслідок стихійного лиха, рішеннями виконавчого комітету міської ради затверджено списки підприємців до виплати допомоги:
- 31 серпня – 214 осіб.
- 4 вересня – 358 осіб.
- 9 вересня – 672 осіб. Загалом до списку внесено 1244 підприємці на виплату їм допомоги на загальну суму 6 мільйонів 220 тисяч гривень. 572 підприємцям, відповідно до двох перших рішень міськвиконкому, на виплату допомоги перераховано 2 млн. 860 тис. грн, в тому числі для виплати через Ощадбанк 127 підприємцям - 635 тис. грн, для виплати через Укрпошту 445 підприємцям – 2 млн. 225 тис. грн. За оперативною інформацією, з 572 підприємців допомогу отримали 483 або 84,4%, в тому числі в Ощадбанку 78 підприємців або 61,4%, у відділенні Укрпошти - 405 підприємців, або 91%. З 672 підприємців , внесених до списку на виплату допомоги 9 вересня, 308 виявили бажання отримати її через Ощадбанк, а 364 – через Укрпошту. Комплекти документів на виплату цієї допомоги на загальну суму 3 млн 360 тис. грн передано до міського казначейства. Враховуючи значну кількість підприємців, які цього разу отримуватимуть допомогу через Ощадний банк, для зручності та з метою уникнення черг, виплата їм проводитиметься через три філії банку, а саме: філія № 054 (пл. Центральна, 8); філія № 057 (вул. Червоноармійська, 244); філія № 001 (вул. О.Кобилянської, 27). Виплата допомоги через Укрпошту в установленому порядку здійснюється у відділенні поштового зв’язку № 58008 за адресою: вул.Ю.Гагаріна, 36-А.

Kоло підприємців, потерпілих під час стихії, які мають право на допомогу просять розширити

Депутати Чернівецької міської ради звернулися до Прем’єр-міністра України з проханням доповнити Порядок надання допомоги підприємцям, що зазнали втрати майна внаслідок повені, дозволивши, як виняток, здійснити виплати окремим підприємцям, що не мають пов-ного комплекту документів. Прем’єр-міністра інформують про те, що під час складання комісією міської ради списків для надання допомоги фізичним особам-підприємцям, які здійснюють торговельну діяльність на території ринків та зазнали збитків від стихії, з’ясувалося, що у частини підприємців: ·відсутні документи про надання в установленому порядку місць для торгівлі на ринках (не продовжено договори надання у користування торговельних місць, не укладено договори оренди (суборенди) торговельних місць); ·прострочено дію торгового патенту на липень ц. р, оскільки значна кількість підприємців саме у цей період перебувала у відпустках. Крім того, значною є кількість звернень від фізичних осіб-підприємців, які здійснюють торгівельну діяльність на території ринків <Калинівський> та <Фортуна> з прилавків, столів, розкладайок, які також зазнали збитків під час стихії, оскільки зберігали товар у стаціонарних пунктах продажу інших підприємців, що були затоплені. Здійснення торгівлі з указаних місць не передбачає укладання такими підприємцями договорів з ринком, через те, що торгівля здійснюється ними на підставі сплати щоденного ринкового збору. З огляду на ці обставини, депутати міської ради просять, як виняток, дозволити здійснити виплату допомоги таким підприємцям за неповним комплектом документів за умови встановлення спеціальними комісіями факту втрати ними майна внаслідок повені. Водночас сесія міської ради доручила виконавчому комітету міської ради занести у список на виплату допомоги підприємців, які здійснюють торговельну діяльність на МТК < Калинівський ринок> і мають повний пакет документів, але дія торгового патенту яких прострочена на липень ц.р., а також підприємців, які здійснюють торгівлю з прилавків та столів і мають повний набір документів за винятком договору з ринком.

У Чернівцях буде встановлено ще одну меморіальну дошку

Меморіальну дошку на честь Президента Всесвітньої Федерації Діамантових Бірж Моше Шнітцера буде встановлено на фасаді житлового будинку №8 на вул. Радіщева, де він проживав у 1921-1934 роках. Текст на меморіальній дошці буде виконано українською та англійською мовами. Дозвіл на її встановлення надано представнику Ізраїльської діамантової біржі Маккабі Шмуелю Шнітцеру за умови вирішення ним питання ремонту фасаду зазначеного будинку та погодження проектно-кошторисної документації в управлінні містобудування та архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин.

За землю вторгували понад 1,6 мільйона гривень

На черговому земельному аукціоні у Чернівцях реалізували дві земельні ділянки загальною площею 0,93 га за 1 мільйон 667 тисяч гривень. Земельну ділянку на вул. В.Кочубея, 37, площею 0,0274 га за стартової ціни 56,3 тис.грн реалізовано на аукціоні для комерційного використання за 111,5 тисяч гривень. Земельну ділянку на І проїзді Комунальників, 3, площею 0,9930 га за стартової ціни 1 млн. 197 тис. грн. реалізовано за 1 млн. 555,5 тис. грн. для будівництва та обслуговування виробничих та складських приміщень. За умовами аукціону його переможці повинні завершити будівництво об’єктів на придбаній земельній ділянці впродовж трьох років з дня укладання Договору купівлі-продажу або договору оренди відповідної земельної ділянки. Ще одну земельну ділянку на вул.Рівненській, 22, площею 0,1268 га для будівництва та обслуговування житлового будинку реалізувати не вдалося через відсутність бажаючих. Стартова ціна цієї ділянки становила 224 тис. грн. Через відсутність бажаючих їх придбати або наявності тільки одного учасника не відбувся також аукціон з продажу права оренди 6 земельних ділянок, дві з яких призначалися для будівництва та обслуговування багатофункціональних комплексів, дві – для будівництва та обслуговування станцій технічного обслуговування автомобілів, ще дві – для облаштування стоянки вантажних автомобілів та для будівництва, обслуговування автомобільної газової насосної компресорної станції-заправки автотранспорту природним газом. За 8 місяців до бюджету Чернівців від продажу землі на-дійшло 18 млн 945 тис. грн або 25,0% до річного плану (75,85 млн грн). Недоотримано від продажу землі 31,6 млн. грн. або 62,5%. У вересні планувалося від продажу землі отримати 4 млн. 764 тис. грн.

Мерів міст-побратимів відзначено медалями «На славу Чернівців»

Список відзначених медаллю <На славу Чернівців> з нагоди 600-річчя міста поповнили ще 38 відомих чернівчан та друзів міста. Зокрема, цією почесною нагородою відзначено керівників міст-побратимів та партнерів Чернівців: Гаральда Шойхера - бургомістра м.Клагенфурт (Австрія), Вернера Міттербахера - керівника уряду м.Вольфсберга (Австрія), Дональда Атчісона - мера м.Саскатун (Канада), Іона Лунгу - примара м.Сучава (Румунія), Казімєжа Палаша - президента м.Конін (Польща), Менахема Аріява - мера м.Назарет Ілліт (Ізраїль), Ральфа Беккера - мера м.Солт- Лейк-Ситі (США), Миколу Пєстова - главу м.Подольська (Росія), Паоло Вагі - мера м.Чезано Мадеро (Італія), Леопольда Гугенбергера - колишнього бургомістра м.Клагенфурт (Австрія), Розмарі Холт - керівника громадської організації <Довіра через культуру> ( м.Солт-Лейк-Ситі, США). Серед нагороджених: народні артисти України Левко Дутківський та Андрій Кушніренко, заслужений журналіст Володимир Михайловський, поетеса,заслужений діяч мистецтв Тамара Севернюк, голова Асоціації духовиків Буковини Корніл Саїнчук, краєзнавець Марія Никирса, архітектор Ірина Коротун, відомі спортсмени Петро Раца, Михайло Ротар, Ілля Руссу, Денис Тащук, банкіри Богдан Ковч, Євгенія Конопська, директор ЗОШ №14 Ярослав Кулянда, керівники підприємств Олександр Герега ( ВАТ <Епіцентр-К>), Мічеслав Красновський (ТОВ ПБФ < Ріка>), Михайло Красовський ( АТВТ <Розма>), Василь Мороз ( ТзОВ БФ <Чернівціжитлобуд>) та інші. Автора багатьох наукових та публіцистичних досліджень з історії Чернівців, науковця та журналіста Ігоря Чеховського відзначено медаллю <На славу Чернівців> посмертно.

За самовільне будівництво можуть не лише оштрафувати, але й відправити за грати

Законодавством України передбачено адміністративну (накладення штрафу), цивільну (знесення нерухомого майна) та кримінальну відповідальність за самовільне будівництво житлових будинків, будівель та споруд. Так, статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що самовільне будівництво будинків або споруд, а також самовільна зміна архітектурного вигляду будинків або споруд під час експлуатації, тягне за собою накладання на громадян штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частинами 3 та 4 статті 1971 встановлено, що за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, - карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. За самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, - карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років. Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здій-снює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Законодавець не надає будь-яких інших можливостей щодо врегулювання питання самочинного будівництва у разі наявності заперечень власника земельної ділянки. Єдине, що вимагається законодавством – встановлення факту, що будівництво є самочинним. Встановлення фактів самовільного будівництва покладається на інспекції державного архітектурного будівельного контролю. З метою запобігання негативних наслідків, закликаємо мешканців міста проводити будівельні роботи відповідно до вимог чинного законодавства. У разі виявлення фактів самовільного будівництва та самочинного ведення будівельних робіт на території Чернівців, порушники закону притягатимуться до адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності.

Тимчасово призупинено роботу дошкільної дитячої установи №44

У зв’язку з виявленням 10 випадків захворювання дітей у дитячій дошкільній установі №44, що на вулиці Руській, 257, за постановою міськСЕС з 16 вересня роботу цієї установи тимчасово призупинено. Установа не працюватиме до проведення повного комплексу протиепідемічних заходів. Про це повідомив заступник головного державного лікаря міста Валерій Востріков. У цій установі виховується 372 дітей. За останні два дні захво-ріло десять дітей, з яких одну дитину госпіталізовано, а дев'ять лікуються в домашніх умовах. За попередніми висновками лікарів, у дітей виявлено гастроентероколіт. Триває обстеження всіх дітей та працівників закладу, які перебували у контакті із хворими. У закладі взято змиви та проби для проведення лабораторних досліджень. Триває пошук джерела інфекції, зокрема, перевіряються системи водопостачання, харчування тощо. 16 вересня буде розпочато повну дезінфекцію установи. Вид збудника та джерело його розповсюдження остаточно буде визначено на основі лабораторних аналізів та досліджень.

Потрібно не школу закривати, а відключити джерела опромінювання

«Міська влада у ситуації, що склалася навколо ЗОШ №22, займає жорстку позицію - усі джерела випромінювання, які спричиняють перевищення електромагнітного фону у цьому мікрорайоні мають бути відключені. У радіусі одного кілометра навколо цього закладу працюють 62 радіовипромінюючі пристрої. Всі вони встановлені з дозволу облСЕС. Ми двічі зверталися до обл-СЕС з проханням провести інвентаризацію усіх джерел електромагнітного випромінювання та виготовити карту їх сумарного впливу на навколишнє середовище. До цього ми просили не видавати дозволів на розміщення у місті нових передавачів. Однак карту досі не розроблено. Тому вважаю, що облСЕС тепер має видати постанову про відключення усіх джерел випромінювання, які спричиняють перевищення фону. Ми від цих вимог не відступимо і наполягатимемо на тому, щоби вони були виконані негайно. А школа, де навчається майже тисяча учнів, буде працювати. Дітям і мешканцям цього мікрорайону буде створено безпечні умови», - заявив міський голова Микола Федорук. Він запевнив, що ніколи не допустить, щоб окремі бізнесові інтереси ставилися вище інтересів громади, шкодили здоров’ю чернівчан. «Ми застосуємо усі засоби впливу для того, щоби нормалізувати екологічну ситуацію у цьому мікрорайоні», – зазначив Микола Федорук.
Прес-центр міської ради

Міське перехрестя

Чернівецьким податківцям представили нового керівника

15 вересня 2008 року голова Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області Микола Іванович Козловський представив працівникам ДПІ у м. Чернівцях нового начальника - Валеріана Миколайовича Бакуна. В Чернівці він перейшов з посади начальника ДПІ у Дунаєвецькому районі Хмельницької області, яку очолював з 1990 року з перервою від червня 2005-го по червень 2008-го року, коли був начальником Кам'янець-Подільської ОДПІ Хмельницької області. Нинішнього керівника міської інспекції голова ДПА в області назвав фахівцем, який завжди домагався високих показників в роботі на всіх ділянках, де йому доводилося працювати й висловив сподівання, що й цього разу нове призначення не стане виключенням. Та перш ніж познайомити колектив чернівецьких податківців з новим начальником, голова ДПА в області гідно оцінив роботу його попередника, назвавши його «професіоналом з великої літери». Михайло Дмитрович Пердейчук, якого колишні підлеглі проводжали щирими оплесками й стоячи, подякував колегам за роботу, полишив залу й відтак одразу поїхав на зустріч із податківцями Сторожинецької районної інспекції, яку тепер очолюватиме. А перед чернівецькими податківцями голова ДПА в області Микола Козловський накреслив ряд першочергових завдань, які їм доведеться вирішувати вже ближчим часом. Найперше він зосередив увагу колег на «мінімізаторах», які при валових доходах у сотні тисяч або й мільйони гривень прибутків дають мінімальну податкову віддачу. Отже тим, хто роками не платив належним чином податки й чомусь мав статус «недоторканих», тепер доведеться з ним розпрощатися. Оскільки область не може й надалі забезпечувати планові завдання тільки за рахунок добросовісних платників податків. Вочевидь також більш прозорими відтепер стануть і стосунки із податківцями і у власників готельного, ресторанного та грального бізнесу – перевірки роботи цих суб’єктів господарювання досі виявляли порушення на десятки тисяч гривень. Поза тим Микола Іванович Козловський висловив свої зауваження та побажання щодо роботи відділу податку на додану вартість, оподаткування фізичних осіб, підрозділів податкової міліції. Наприкінці новопризначений начальник ДПІ у м. Чернівцях Валеріан Бакун висловив упевненість, що колектив інспекції зможе досягти ближчим часом <певних успіхів у роботі>. А наскільки вагомими вони будуть, залежатиме від злагодженої роботи команди, від якої вимагатиметься лише одне - чесно працювати.
Відділ масово- роз’яснювальної роботи та звернень громадян ДПА в Чернівецькій області


Чернівцям повернули грамоту Олександра Доброго

Щоправда, історичний документ, який провістив світу про існування цитаделі над Прутом, – лише копія. Але музеєзнавці стверджують, що вона створена на такому рівні, що відрізнити її від справжнього документа не під силу навіть фахівцям. У руки міському голові Миколі Федоруку цей подарунок було передано під час минулого пленарного засідання місцевого парламенту депутатом Валерієм Сарафінчаном, якому, власне, й належить ідея створення копії. Щоправда, спочатку плани були значно амбіційніші. Існувала думка, аби викупити оригінал пам’ятки.
- Проте, поспілкувавшись із знаючими людьми, я зрозумів, що це практично неможливо, - розповідає Валерій Сарафінчан. - Документ надзвичайно вартісний, якщо не сказати дорогоцінний. Скажімо, сума, на яку він застрахований, дорівнює одному мільйону двісті тисячам євро. Тому попередню ідею довелося дещо "підкоригувати". Ми відмовилися від плану отримати оригінал вирішивши створити якісну копію. Але, щоб і вона з'явилася на світ, довелося пройти доволі складну й тривалу процедуру. Навіть на мій депутатський запит, у якому було чітко зазначено, що робиться це для міста та городян, спочатку відповіли відмовою. Але я наполягав. Нарешті фахівці музею пішли на зустріч. Мені вдалося сконтактувати з професором Вірою Откарською. Вона є професіоналом музейної справи й автором численних копій експонатів, які у них зберігаються. Адже для особливо рідкісних речей завжди існує ризик бути викраденим, чи пошкодженим. Як правило, в експозицію виставляють копії. Власне, Віра Анатоліївна є автором і копії грамоти Олександра Доброго. Створювалася вона впродовж чотирьох місяців. Виконана на папері, якому більше двохсот років і за своїм хімічним складом він один в один повторює папір оригіналу пам’ятки. Тобто, сама копія – теж недешева. Але про її вартість Валерій Сарафінчан воліє не говорити. Поряд з тим зазначає, що лише за можливість подивитися грамоту Олександра Доброго музею було заплачено сімдесят тисяч рублів. На час проведення ювілейних урочистостей у жовтні копію передадуть до Художнього музею. Там на нею зможуть подивитися всі охочі. Історична довідка: грамота молдавського господаря Олександра Доброго датована 8 жовтня 1408 року, написана церковнослов'янською мовою. Активні пошуки історичного документа було розпочато ще століття тому. Ініціатива віднайти грамоту належала історику Раймунду Фрідріху Кайндлю. Однак запити в архіви результатів так і не принесли. Існувала навіть версія про знищення реліквії. І ось у жовтні минулого року раритет було віднайдено. До Чернівців надійшов лист із Державного історичного музею (Москва, Росія) про те, що пам'ятка зберігається у них, у відділі письмових згадок (фонд №17, опис №2, одиниця зберігання - 116). У резюме фахівців зазначено, що назва "Чернівці" у грамоті згадується шість разів.

Лариса АРТЕМЕНКО


Депутати допомагають потерпілим від стихійного лиха підприємцям Калинівського ринку

На ринку працює комісія міської ради з питань надання допомоги підприємцям, що зазнали втрати майна внаслідок повені. Як повідомляє член комісії, голова фракції БЮТ у міській раді Анатолій Чесанов, під час формування комісією списків для надання допомоги фізичним особам-підприємцям, які здійснюють торговельну діяльність на території ринків та зазнали збитків від стихії, з’ясувалося, що не всі підприємці через об’єктивні обставини можуть виконати вимоги, необхідні для отримання матеріальної компенсації. Наприклад, у частини підприємців відсутні документи про надання в установленому порядку місць для торгівлі на ринках (не продовжені договори надання у користування торговельних місць, не укладені договори оренди (суборенди) торговельних місць); прострочена дія торгового патенту на липень ц. р, оскільки значна кількість підприємців саме у цей період перебувала у відпустках чи не працювала з інших причин. Крім того, значною є кількість звернень від фізичних осіб-підприємців, які здійснюють торгівельну діяльність на території ринків «Калинівський» та «Фортуна» з прилавків, столів, розкладайок, які також зазнали збитків під час стихії, оскільки зберігали товар у стаціонарних пунктах продажу інших підприємців, що були затоплені. Здійснення торгівлі з вказаних місць не передбачає укладання такими підприємцями договорів з ринком, оскільки торгівля здійснюється ними на підставі сплати щоденного ринкового збору. Анатолій Чесанов повідомляє, що з вищезазначених питань комісія міської ради поінформувала урядову комісію. Зокрема, депутати міської ради звернулися до урядової комісії з обґрунтуванням причин для внесення змін в умови виплати матеріальної компенсації і, як виняток, дозволити здійснити виплату допомоги таким підприємцям за неповним комплектом документів за умови встановлення спеціальними комісіями факту втрати ними майна внаслідок повені. Водночас сесія міської ради доручила виконавчому комітету міської ради у список на виплату допомоги занести підприємців, які здійснюють торговельну діяльність на МТК «Калинівський ринок» і мають повний пакет документів, але дія торгового патенту яких прострочена на липень ц.р, а також підприємців, які здійснюють торгівлю з прилавків та столів і мають повний набір документів, за винятком договору з ринком.
Прес-служба Чернівецької міської організації партії «ВО «Батьківщина»

Акценти

  • Прошу слова

За наше жито нас і бито...

Нещодавно в газеті «Чернівці» прочитав гарну замітку про справжніх патріотів нашого міста, які власним коштом облаштували вхід до свого будинку. Честь та хвала цим городянам. Схиляю голову перед такими справами. Продовжуючи цю тему, хочу запропонувати власну історію. Мова піде про малопримітний, але дуже гарний будинок №21, що на вулиці Українській. У ньому, понад сотню років тому, мешкав тодішній міський голова Едуард Райс та вносив свою лепту в процвітання прекрасних Чернівців. Але невгамовний час за “допомогою” різних влад та людей, які отримали можливість мешкати в цих історичних стінах, перетворили його на типовий чернівецький «Шанхай». Від цього боліла душа та краялось серце. Адже це будинок мого дитинства. І ось три роки тому у мене виникло бажання втрутитись у цю умиротворену ситуацію, започаткувавши програму підтримки та оновлення будинку до великої дати - 600-річчя першої писемної згадки про Чернівці, тим більше, що ця ідея була рясно зрошена невдоволеністю власними житловими умовами та сусідами з подібними проблемами. Розпочати цю роботу я вирішив із консультації у відділі з питань охорони культурної спадщини. Після двох тижнів відвідин цього закладу мені все ж пощастило зустрітись з пані Біленковою та вислухати її ставлення до цього питання, в якому вона підтримала нашу ініціативу, але за умов збереження фасадної автентичності майбутньої реконструкції. На цьому етапі від початкової групи однодумців у нас відокремилась одна сусідська родина, яка розпочала заважати втіленню задуманого в життя. Але, вибачте, мова не про них і тому обіцяю не згадувати більше опозиціонерів. Для себе я визначив три пріоритетні напрями розвитку подій: реконструкція фасадної частини та покрівлі будинку із модернізацією житла, благоустрій прилеглої території двору із облаштуванням нової брами, реконструкція місця збору твердих побутових відходів, яке розташоване на проїзній частині в чотирьох метрах від будинку та регулярно перетворюється на місце поховання побутового бруду і різних нечистот. Взявши до уваги думку охоронців культурної спадщини та зваживши наші з сусідою можливості, було прийнято рішення робити все максимально якісно. Для цього до виготовлення проекту реконструкції були запрошені фахівці проектно-архітектурної компанії «Арка-С» на чолі з колишнім головним архітектором міста В.В.Кишляруком. Результат навіть перевищив наші сподівання. Після завершення проектних робіт він отримав всі необхідні дозволи контролюючих інстанцій і був відхилений рішенням Першотравневої районної ради за №101/10 від 17.10.2007 р. в зв’язку з відсутністю згоди на реконструкцію від сусіда. У січні цього року ми звернулися до Першотравневого районного суду в пошуках справедливості. Але по цей час вирішення цієї справи відкладається, і тільки наше прагнення до перемоги невпинно зростає. Та факт залишається фактом. Віз і нині там. І ще один будинок, коштами самих мешканців не був відремонтований до ювілею міста. Проте не все погано в нашій хаті. Адже паралельно до цього проекту, розпочинаючи благоустрій двору, я замовив гарну ковану браму у славетних майстрів ковальського мистецтва підприємства «Кришталева купель», які і сотворили вчасно та якісно гарну роботу, яка вже майже рік прикрашає вулицю Українську. Інша частина благоустрою чекає на рішення суду. Оплатив я виготовлення воріт самостійно, а влада лишень трішечки втручалась та не сильно заважала, за що їй дякую. Окрилений успіхом з воротами, я з новою силою взявся до впорядкування смітника поряд з нашим будинком. Проконсультувався з архітектором, отримав підтримку начальника КЖРЕП №9 Сіцінського О.С., згоду близько двадцяти мешканців навколишніх квартир та 11.10.2007 р. звернувся до Першотравневої районної ради з пропозицією про облаштування нового місця для збору твердих побутових відходів згідно сучасних вимог. Протягом місяця біля нашого будинку відбулось виїздне засідання спеціальної комісії в присутності всіх зацікавлених служб та мене як представника заявників. В результаті дискусії народилась чудова ідея, де було визначено місце для облаштування смітника поряд з існуючим тільки поза проїжджою частиною та тротуаром. Було досягнуто домовленості про рівноцінну дольову участь мешканців та міста в цьому проекті. Все чудово. Тепер спробуйте зрозуміти моє здивування, коли невдовзі я отримав повідомлення, в якому сповіщалося, що наша слушна пропозиція взята до уваги, відповідні служби отримали доручення про виконання, але коштів для втілення в життя немає і про зміну ситуації буде повідомлено додатково. А в цьому питанні без участі місцевої влади не обійтись - громадська власність. Вважаю, що наше спілкування з державними мужами подібне до розмови сліпого з глухим... Любі чернівчани! Давайте разом боротися за наше право жити в сучасному, чистому, справді європейському місті, яке з гордістю можна б було називати окрасою України. Шановний пане редактор! Можливо, ця розповідь започаткує нову рубрику в вашому часописі, де кожен небайдужий мешканець зможе висловити наболілі питання міського побуту та спробує знайти підтримку міського голови і депутатів міської ради, які, сподіваюсь, за браком часу не можуть охопити всі перипетії нашого дивного сьогодення.
Михайло ШКУРЕЙ, мешканець кв.№1 буд.№21 на вулиці Українській.

Від редакції. Цього листа ініціативний чернівчанин адресував міському голові Миколі Федоруку та мені – головному редактору газети “Чернівці”. Не сумніваюся в тому, що він почує ділову відповідь із апартаментів ратуші. Моя ж відповідь така – цілком і повністю підтримую добрі починання чернівчан, особливо ж ті, що стосуються збереження краси й матеріальних цінностей рідного міста. Адже вони є втіленням у конкретику давнього гасла городян: “Viribus unitis “ - “Спільними зусиллями”. Водночас вірю, що всі міжвладні шлагбауми буде з часом демонтовано й справедливість перможе. Впевнений у тому ще й тому, що добре знаю автора листа. Будівля, про яку йдеться, знаходиться по сусідству з редакцією газети “Буковина”, де свого часу я працював. Мати Михайла Шкурея там працювала в нашому колективі. На наших очах виростав її син – спокійний, урівноважений, діловий. А такі не кривлять душею. Думаю, що він (за нашої журналістської підтримки) зуміє довести задумане до щасливого кінця. Але при цьому радимо йому зважати на життєві реалії і не давати волю своїй фантазії. Задумана ним справа вимагає зваженості, компромісів і поступок, і не лише з владою, але й з сусідами. Лише за такого підходу можна буде втілити добрий намір. Стосовно ж рубрики, яку автор пропонує започаткувати в газеті, то хочу заспокоїти його – вона вже існує, і не перший рік. “Прошу слова” – це найкраща трибуна для небайдужих чернівчан.
Василь Бабух, головний редактор газети “Чернівці”



Влітку оздоровлено понад чотири тисячі юних чернівчан

4039 школярів міста оздоровлено впродовж літа за бюджетні кошти, в тому числі 3638 школярів за кошти міського, а 401 дитину – державного бюджету. Цього літа в заміських таборах області оздоровлено 602 школярі міста, в наметовому таборі <Ойкос> - 336 дітей, у тому числі 101 дитина-сирота та позбавлена батьківського піклування, 16 дітей-інвалідів, 225 дітей з малозабезпечених родин, 313 юних талантів та 48 волонтерів соціальної служби нацуніверситету. В 35-ти пришкільних таборах з 2 до 21 червня відпочили 2540 дітей, а у пришкільному таборі праці та відпочинку при ЗОШ №24 - 100 школярів. У пересувному наметовому таборі «Стежинка» отримали змогу подорожувати Карпатами 60 школярів. В санаторії матері і дитини «Зелені пагорби» курс оздоровлення пройшли 28 дітей з особливими потребами - членів клубу «Паросток». За спонсорські кошти в оздоровчому таборі м.Конча Заспа відпочили 140 учнів ЗОШ №41, а для 187 спортсменів за рахунок батьківських коштів організовано відпочинок у Болгарії, Словаччині та інших містах України. На оздоровлення направлено 154 дитини та 32 матері з родин, які постраждали під час повені. Зокрема, до МДЦ <Артек> - 30 дітей, ДЦ <Молода гвардія> - 14 дітей, дитячого табору <Салют> с.Кирилівка Запорізької області - 37 дітей, дитячого табору <Богатирьонок> курорту Сергіївка Одеської області - 14 дітей, дитячого табору <Дельфін> м. Скадовськ Херсонської області - 3 дитини, дитячого табору м. Генічеськ - 6 дітей, санаторію <Автодорожник> с.Сергіївка Одеської області - 22 матері та 30 дітей, санаторію <Бригантина> м.Скадовськ - двоє батьків та 2 дитини. Загалом на оздоровлення дітей цього року з міського бюджету витрачено 885 тисяч гривень.


  • Bердикт першотравневої районної ради

Шановний Михайле Радовичу!

Повідомляємо Вам, що Ваше звернення та звернення Ваших сусідів від 18 вересня 2007 року про надання дозволу на проведення реконструкції частини будинку № 21 на вул.Українській та влаштування мансардних приміщень розглянуто на черговому засіданні виконавчого комітету Першотравневої районної ради 17 жовтня 2007 року. У зв’язку з відсутністю згоди всіх співвласників будинку на проведення реконструкції, Вам відмовлено в наданні такого дозволу. Про це Вас було письмово поінформовано. Щодо розгляду судом Вашої позовної заяви повідомляємо, що виконавчий комітет районної ради до участі в справі судом не притягався. Крім цього, виконавчими органами районної ради розглядалось Ваше звернення та звернення мешканців будинків №8, 20, 21, 23 на вул.Українській щодо переносу контейнерної площадки до будинку №28 на вул.Українській біля органного залу. Основною мотивацією звернення було за будь-яких умов перенести цей майданчик, щоб він не заважав. Ваше звернення було комісійно розглянуто за участю міськСЕС та МКП «Чернівцікомунтранс», КЖРЕП №9. Комісією вирішено, що перенесення контейнерного майданчика є недопустимим у зв’язку з порушенням санітарних норм. А перенесення контейнерного майданчика існуючого призведе до утворення на цьому місці стихійного сміттєзвалища. Тому було запропоновано МКП «Чернівціспецкомунтранс» проводити миття контейнерів для збору ТПВ, своєчасно здійснювати їх ремонт та фарбування, а також МКП «МіськШЕП» влаштувати «кишеню» для контейнерів, щоб вони не заважали руху автотранспорту по вулиці. Письмову відповідь Вам направлено 01.11.2007 року. Враховуючи вищевикладене, вважаємо некоректним висловлювання про спілкування сліпого з глухим. Звертаємо Вашу увагу, шановний Михайле Радовичу, що саме мешканцями цього мікрорайону створюються постійні сміттєзвалища на існуючому майданчику по збору твердо-побутових відходів. Можна уявити, який санітарний стан був би в цьому місці за відсутності контейнерів і як би ці контейнери «прикрашали» органний зал. Також додатково інформуємо Вас, що заборгованість по квартирній платі і експлуатаційним витратам, до складу яких входять і вивіз ТПВ будинків №18, 20, 21, 23, складає 5392 грн. Це і є, “внеском” мешканців та власників цих будинків до відзначення 600-річчя від першої писемної згадки про м.Чернівці. Ми будемо вдячні Вам за те, якщо всі мешканці погодяться взяти участь у реконструкції свого будинку і узгодять це питання з відділом охорони культурної спадщини (чого в проекті немає). В такому разі ніяких перешкод у порушеному Вами питанні з боку виконавчих органів районної ради не буде.
З повагою Юліан ВАНЬЧИЦЬКИЙ, голова районної ради


ЛЕОНІД ФІНКЕЛЬ: “ПОДУМКИ Я ЧАСТО БРОДЖУ МІСТОМ..."

Автор цього проникливого листа – наш колишній краянин, письменник та громадський діяч. Тепер він – громадянин Ізраїлю. Але серцем завше тягнеться до Чернівців - його колиски і життєвого причалу. На жаль, Леонід не зможе прибути на відзначення 600-ліття з часу першої писемної згадки про Чернівці, бо тому завадять нагальні обставини. Тож він вирішив теплим, щирим словом привітати чернівчан зі знаковим ювілеєм. Це послання адресоване міському голові Миколі Федоруку, з люб’язної згоди якого ми вирішили надрукувати на газетних шпальтах.
Меру міста, панові М. Т. Федоруку

Високоповажний мер! Дорогий Миколо Трохимовичу! Шановні члени міської ради! Коли я намагаюсь визначити, закріпити на папері враження, що залишилися в мене від більш ніж піввікового життя в цьому блискучому, ні з ким незрівняному місті Чернівці, у мене виникає потреба звернутися до зорової пам’яті. Доглянуті, привітні вулиці, будівлі, що світяться теплим сріблом. Я стою на Театральній площі і позираю на споруду медичного інституту – його з червоним дипломом закінчив мій син, на театр…, тут востаннє у 1994 році ми з Євгенією Борисівною Золотовою показували свій, уже ізраїльський, спектакль. На споруду Єврейського дому, котрий для мене повний сутінкових та радісних спогадів… Згадую і Вас, високоповажний Миколо Трохимовичу, ми з Вами, тоді майже двадцятьма роками молодші, вирішили питання про єврейську школу, знаю, що вона плодотворно працює і донині. А в гарнізонному Будинку офіцерів у шістдесятих роках я зняв свій перший документальний фільм… Інколи мені здається, що не зодчі зводили ці будинки, а ліпили й витісували скульптори якихось давніх часів, а потім сам час то підпудрював, то чорнив їхні стіни… Подумки я часто броджу містом, по вулицях, названих іменами моїх друзів, я навіть чую палаючі від утоми ноги, і перехожі, живі, справжні, лише всі на два десятки літ молодші. І кожен, на кого уважно поглядаєш, стає джерелом новел і навіть міфів, без усяких зусиль народжуваних уявою. В якісь роки місто відступало від мене, здавалося книжним, вигаданим. Все нагадувало екранізацію фільму. Процес, по суті, печальний… Але від Чернівців – не відвернутися. Це Чернівці - справжні. А наші уявлення часто – не більші за фантом. І все ж, коли тебе запитують з якого ти міста, і я, прислухаючись до самого себе, відповідаю: - З Чернівців, у мене таке враження, що я сам себе підвищив у чині. Чернівці – це якась інша якість людини, причетність її до вищої касти… Романтичне місто, місто старих, як воно саме, будівель, вузьких кривих вулиць, споминів і легенд, начебто виростаюче із самого себе, очікує перемін, зламуючи зсередини не лише свою архітектуру, топографію, планування, але й самі неписані установки давно усталеного буття, того, що називається буденним життям. І все здається легким. І віриться, що ти лишень те й робив, що перемагав у цьому житті. Коли б це так. Звичайно, після свого шістсотліття, та ще й так урочисто і з розмахом проведеного, місто стане іншим. Можливо саме тепер – самим собою. Місто без нинішнього і прийдешнього втрачає своє майбутнє і перетворюється на муміфікований муляж самого себе. Переконаний, що з Чернівцями такого не станеться. Чернівці складаються з іншої, аніж його дорогоцінне минуле, речовини. Мені залишається перефразувати одного з великих: “Чернівці – це предмет заздрощів для тих, хто ніколи не бачив цього міста, щастя чи нещастя (дивлячись, як поталанить) для тих, хто в ньому живе, але завжди розчарування – для тих, хто вимушений покинути його”. А я, так сталося, - все в ньому люблю. Навіть печаль. Низький уклін містові. Воно не має амбіцій, оскільки не має суперників. Низький уклін Вам і всім городянам, всім разом і кожному зосібна. Ні, я не думаю, що в Чернівцях мало бід, хвороб і нужди, але стільки ж тут і іншого, чим можна милуватися. Хай береже Вас Господь!
Леонід Фінкель, письменник, лауреат премії імені Юрія Нагібіна, відповідальний секретар Спілки російськомовних письменників Ізраїлю Місто Ашкелон.

Ракурс

Володимир Литвин: «Люди, які отримують мінімальні зарплати, не повинні сплачувати податки»

На питання кореспондента газети <Чернівці> відповів лідер Народної партії Володимир Литвин

- В Україні сьогодні досить низькі зарплати. Як Ви думаєте, чому?
- Головна причина - неадекватність влади. Сьогодні за даними науковців заробітна плата занижена мінімум у три рази. Хоча потрібно враховувати, що продуктивність праці в порівнянні з розвинутими країнами в Україні невисока. Продуктивність праці в нашій країні становить усього 18% від аналогічного показника в США. Але, навіть не дивлячись на це, якщо брати співвідношення продуктивності праці й заробітної плати, вона істотно занижена. Сьогодні практично немає прозорої заробітної плати там, де люди працюють на погодинній основі. 50% нашої економіки перебуває в тіні. Роботодавцям вигідно платити зарплату частково в конвертах, і уникати податків. (Та й самі податки - теж одна із причин низьких зарплат.) Наш блок вніс у парламент законопроект, що вводить чітку регламентацію мінімуму оплати за годину роботи, при збереженні 40-годинного робочого тижня. Крім того, в Україні частка заробітної плати в собівартості продукції становить 7-8%, тоді як в інших країнах вона досягає 30%. І в радянський період цей показник перебував на рівні 25%. Для того, щоб підняти зарплати необхідно перебороти опір нових власників. 80% української економіки перебуває в приватних руках. Отримавши величезні доходи, зараз ці власники починають за рахунок людей модернізацію виробництва. Через це й недоплачують зарплати. А їх необхідно піднімати й прив'язувати до собівартості продукції. Особливо з урахуванням нинішніх цін. Адже до 70% своїх доходів люди витрачають на продукти харчування, а цей показник повинен перебувати на рівні 15%. Ми внесли ще один законопроект, щодо частки зарплати в собівартості продукції.
- Як склалася доля згаданих законопроектів, які були покликані змінити систему оплати праці?
- На жаль, «пробити» через Верховну Раду ці два згаданих законопроекти неможливо. У парламенті сидять основні олігархи. Ми спостерігаємо процес розшарування суспільства, що має вибухонебезпечний потенціал. Поляризація суспільства й відсутність середнього класу роблять країну нестабільною, прирікають її на латиноамериканський шлях розвитку. Наші законопроекти виносилися в сесійний зал, але там за них голосували тільки Блок Литвина й комуністи. Великі фракції, у яких сидять олігархи, нас не підтримали.
- Яка була їхня мотивація? Як вони пояснили відмову проголосувати за ці законопроекти?
- Ніяких виразних причин вони не називали. Просто не голосували. Олігархи просто не хочуть ділитися. Вони змагаються між собою, у кого буде більше мільярдів.
- Кому вигідно, щоб українці отримували низькі зарплати?
- <Крамарям>, які сидять у парламенті. У них один принцип - грабуй, поки можеш. Інша справа - великий національний капітал, якого поки не так багато. Він уже зацікавлений у тому, щоб у країні була стабільність. А стабільність буде тоді, коли люди почуватимуть себе більш-менш нормально й бачити чіткі перспективи. <Крамарі> ж позбавляють країну такої перспективи.
- Яка роль великого бізнесу в економічному становленні України?
- Він уже зіграв певну роль, але головним чином - для себе самого. З національного надбання він сколотив собі капітали. Тепер прийшов час працювати не тільки на себе, але й на країну, прийшов час ділитися.
- Яким чином він може це зробити?
- Вкладаючи в розвиток виробництва, виконуючи соціальні програми, стимулюючи розвиток бізнесу (у тому числі - і малого). Великий національний капітал повинен впливати й на політичні, і на економічні, і на соціальні процеси. Його представники повинні почувати відповідальність - вони не плантатори в цій країні. Якщо ми не хочемо чергових революцій, тоді потрібно мислити реальними категоріями. Скільки людині потрібно для нормального життя? Мільярд? Десять мільярдів? А що далі? Гроші принесуть безсмертя? Представники великого бізнесу повинні розуміти, що їздити у двох машинах одночасно неможливо. Вони повинні бачити межу своїм потребам. Потрібно вкладати й розвивати, і це дасть відповідний результат і для самої людини, що вкладає, і для країни.
- Як цей капітал можна змусити до цього? Чи можна його якось зацікавити?
- Потрібно приймати відповідні податкові зміни. У нас не повинен бути однаковий для всіх (у відсотковому вимірі) подохідний податок. Необхідно виходити з того, що люди, які отримують мінімальні зарплати, не повинні сплачувати податки. Треба вводити прогресивне оподатковування. Успішна людина повинна зважати на те, що інша людина, у силу різних обставин, не може бути такою ж успішною. І все це варто збалансувати в податковій системі.
- Чи є в Україні середній клас?
- Дивлячись, що називати середнім класом. Якщо виходити з того, що до середнього класу ми відносимо людей, які мають життєві, світоглядні прерогативи, які не сприймають крайнощів, то в нас цей середній клас повинен включати більшість населення. Але якщо говорити про рівень добробуту, то зрозуміло, що в Україні середнього класу немає взагалі. І це - проблема. Середній клас - це малий і середній бізнес. А малий і середній бізнес - це конкуренція, це розвиток технологій. Це коли відсутність монополії змушує людину, що займається бізнесом, шукати спосіб виживання в умовах конкуренції й підвищувати якість своєї продукції. А все це стимул для розвитку країни.
- Що потрібно зробити, щоб середній клас в Україні почував себе краще?
- Необхідно, насамперед, розуміння того, що таке середній клас і що він дає для країни. А це не тільки середні й малі підприємці. Це й учені, викладачі, учителі, медики. Праця цих людей, які не сприймають крайнощів, повинна оцінюватися певним чином. Потрібно створити умови для самореалізації цих людей. Для цього потрібна влада, що не діє ситуативно, а вибудовує чіткі пріоритети.
- З кожним роком розрив у суспільстві збільшується: багаті стають ще багатшими, бідні - ще біднішими. Що потрібно зробити, щоб перебороти це? Створити середній клас?
- Не тільки. Треба ухвалити рішення щодо того, щоб різниця між мінімальною заробітною платою й зарплатою вищого керівництва країни перебувала в співвідношенні 1 до 4. Зараз це співвідношення становить приблизно 1 до 30. Необхідно також, щоби тарифна сітка була гнучкою - щоби підвищення зарплати зверху не було можливим без підвищення зарплати знизу. Заробітна плата чиновника повинна залежати від заробітної плати робітника. Одночасно потрібно говорити й про підвищення продуктивності праці. Про це зараз взагалі ніхто не згадує. У нас країна поставлена на рейки популізму - усі говорять тільки про те, що щось дадуть. А потрібно говорити й про те, що потрібно працювати. А щоб жадати від людей роботи, необхідно ухвалити рішення щодо різкого підняття зарплати. Тоді, до речі, буде вирішена й проблема пенсійного забезпечення. Потрібно раз перехворіти, знайти можливості, і потім країна почне нормально розвиватися.


НЕ МЕРКНЕ ПАРТИЗАНСЬКА СЛАВА

У цьому році, згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року, всьоме буде відзначатись День партизанської слави. Громадськість і ветерани міста із задоволенням беруть участь у відзначенні цих подій і вважають їх справедливою державною оцінкою подвигу партизанів і підпільників, які добровільно, зі зброєю в руках, боролися в тилу з німецько-фашист-ськими загарбниками. Війну проти СРСР гітлерівці розпочали 22 червня 1941 року без попереднього оголошення. Під натиском фашистів наші війська з боями відступали на схід. Втрати були великі. На окупованій території почалося тотальне знищення населення. У відповідь на жорстокі дії загарбників по всій території України спалахували вогнища всенародного гніву, почали формуватися партизанські загони. До них увійшли робітники, селяни, люди похилого віку, вчорашні студенти і школярі. У Спадщанському лісі на Сумщині був сформований перший партизанський загін під керівництвом С.А.Ковпака. У жовтні-листопаді 1941 року на Чернігівщині з’явилися партизанські з’єднання М.Попудренка і О. Федорова. А в 1942-1943 роках - з’єднання О.Сабурова, М.Наумова, Я.Мельника, І.Шитова, В.Бегми, М.Шукаєва та інших. Діяв також Словацький партизанський загін Яна Налєпки. У 1942 році були створені штаби партизанського руху - Центральний на чолі з П.Пономаренком та Український штаб партизанського руху, очолюваний генералом Т.Строкачем. У 1942-1943 роках успішно проводилися легендарні бойові рейди партизанських з'єднань С.А. Ковпака, О.Федорова, М.Наумова. Лише під час карпатського рейду ковпаківці знищили понад 18 тис.солдатів і офіцерів вермахту, розгромили 56 німецьких гарнізонів, підірвали 59 залізничних ешелонів. Поява у глибокому тилу ворога партизанських сил сприяла піднесенню віри людей у швидке звільнення від окупаційного режиму, активізувала народну боротьбу проти фашистів. Значний внесок у боротьбу проти окупантів зробили патріоти підпільних організацій, які діяли на території України. На Буковині – це Хотинська підпільна молодіжна організація, яку очолювали Кузьма Галкін та Володимир Манченко. Їх роз-стріляли окупанти. Згодом були створені бойові групи і партизанські загони під керівництвом Храновського, Бердника, Кислиці, Чепурного та Рудого. З 1941 по 1944 роки на території України нараховувалося 46 партизанських з’єднань,1993 партизанські загони і розвідувально-диверсійні групи чисельністю 517 тис. чол. Загалом у партизанських загонах і підпіллі нараховувалося майже мільйон патріотів, в тому числі 10 тис.студентів і школярів. Історія людства не знала такої організованної боротьби в тилу ворога. Партизанськими краями вважались Сумська, Чернігівська та Житомирська області. Про розмах партизанського руху свідчить той факт, що гітлерівське командування знімало війська з фронту і посилало їх на боротьбу проти народних месників. Всього проти українських партизанів діяло до 25 дивізій. В ході героїчної боротьби з окупантами значних втрат зазнали і мирні громадяни, які надавали всебічну допомогу партизанам та підпільним організаціям. Після звільнення окупованих областей партизани поповнили лави Червоної Армії, продовжували бойові дії на території ворога. Нині колишні партизани і підпільники - представники різних з'єднань, загонів України, Білорусії і Росії - 25 чоловіків і 8 вдів померлих партизанів, проживають у Чернівцях. Більша половина з них хворі, прикуті до ліжка. При міській раді ветеранів діє секція партизанів і підпільників. Її очолюють А.Й.Мельник і Г.О.Шалова. Головне завдання секції полягає в турботі та соціальному захисті колишніх народних месників і у патріотичному вихованні молоді. Активну участь в роботі секції беруть І.Д.Юрченко, С.Ф.Сухоменюк, М.Ф.Данічкін, М.В.Прокопчук, Г.О.Шалова, Ф.А.Андріанов, директор музею будівельного технікуму Г.П.Кравець та інші. Користуючись нагодою, хочу сердечно привітати всіх, причетних до цих подій, з Днем партизанської слави, побажати міцного здоров’я, щастя, поваги від дітей і онуків, мирного неба над головою. Ви чесно, добровільно виконали свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною.

Анатолій Мельник,
заступник голови Чернівецької міської ради ветеранів України, голова секції партизанів підпільників

Офіційно

  • Втрата

ПИСЬМЕННИКА ВАСИЛЯ КОЖЕЛЯНКА ПОХОВАЛИ В ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Помер він 22 серпня. Як повідомляють інформагентства, причиною його передчасної смерті був серцевий напад. Авторові жанру "альтернативна історія", який забезпечив майстрові місце в першому ешелоні сучасних українських літераторів, ішов лише 52 рік. Василь Кожелянко народився у 1957 році в селі Кам'яна Сторожинецького району. Там він прожив усе своє життя, там його й поховали. Працював журналістом, друкувався в провідних українських ЗМІ. Його перу належать збірки поезій "Терновий іней" (1994), "Білий і рудий" (1994), "Семибарвний кінь" (1995), "Як вчив Кожелянко-цзи" (2000), романів "Дефіляда в Москві" (1997), "Конотоп"(1998), "Людинець пана Бога"(1999), "ЛЖЕNostradamus" (1999). Його твори мали великий успіх не лише в Україні, а й за кордоном. Так, роман "Срібний павук" був перекладений фінською, що для української літератури останніх років є справді унікальним випадком. "Він народився в той же день, що й Степан Бандера, а ховатимуть його в День незалежності, - написав у своєму інтернет-щоденнику письменник і друг Кожелянка Сергій Пантюк.- Він помер у тій самій хатині, що й народився, хоча встиг побудувати двоповерхову в центрі села: Він мріяв переїхати до Києва, писати там свої романи і бути колумністом двох-трьох поважних ЗМІ: Два тижні тому ми в телефонному режимі готували заяву стосовно грузинських подій. Василь запропонував сформувати мистецький десант на Тбілісі. "Якщо таке зорганізуєте, я готовий їхати",- сказав він. А ще похвалився, що будує гараж - пора, казав, якісь колеса придбати: Це ціла епоха в українській літературі! Ну чому, чому, чому?!!!" Правами на значну частину творів Василя Кожелянка володіє видавництво "Кальварія". Тут вони будуть знову перевидаватися. Невдовзі повторно з'явиться і роман "Срібний павук", який вийшов раніше накладом десять тисяч примірників і якого вже рік немає у продажу. Нещодавно в "Кальварії" вийшла збірка новел Василя Кожелянка "Чужий", а також друге перевидання його "Логіки речей". На сороковини Василя Кожелянка друзі планують влаштувати в Києві великий вечір пам'яті.

Колектив газети <Чернівці> глибоко сумує з приводу передчасної смерті талановитого поета і прозаїка Василя Кожелянка. Українська література, на наше переконання, втратила потужного майстра, який кожним своїм твором високо підносив її реноме в світовому контексті. Яскравим смолоскипом палатиме пам'ять про нього. Маяками добра, залишаться його книги. Він любив Україну непоказною, але до щему пронизливою любов'ю. І тому йому легко спатиметься в тверді рідної землі. Вона буде м'якою для нього, немов лебедине перо. Висловлюємо щирі співчуття родині рано згаслого творця.

Грані життя

<<Свою поезію я змусив Булата Окуджаву слухати прямо на вулиці>>

Отець Роман Барановський - священик із бардівським минулим.

Якщо погортати чернівецькі газети початку 90-х років вже минулого століття, то на їх шпальтах часто можна зустріти статті про молодого місцевого барда Романа Барановського. Котрий на II Всеукраїнському фестивалі <Червона рута-91> у Запоріжжі став улюбленцем публіки і мав усі шанси здобути приз глядацьких симпатій. Цей виконавець недаремно поїхав на <Руту> із піснею релігійного змісту <Вічная память>. Адже вже тоді він починав свій духовний шлях. Зараз отець Роман Барановський живе у Києві і є там дуже знаним священиком, котрий відкриває церкви та каплички при міських лікарнях. Його церква Святого Михайла, де він є настоятелем, знаходиться у центральній міській лікарні, що на вулиці Шовковичній поблизу Верховної Ради. Але коли ми зустрілися з отцем Романом у Чернівцях біля Миколаївського собору, то здебільшого згадували його бардівське минуле.

- У Києві Вас знають як священика, котрий відкриває церкви при лікарнях і поліклініках. В Чернівцях же й досі пам'ятають як барда. Своє музичне минуле зараз афішуєте, чи намагаєтеся стерти і не згадувати?
- Ні, це обов язково треба афішувати. Бо це є дар Божий. Я ж, власне, і прийшов до Бога, до священства через поезію. Прагнув самовдосконалитися у слові. Як відомо, кожен молодий поет завжди хоче голосно про себе заявити, стати відомим. Але коли торкаєшся справжньої поезії, то бачиш трагедію тих, хто так дуже-дуже бажав оцієї слави. Я теж це пройшов. Однак навіть у молоді роки цікавився глибокою поезією. Поезією, яка проходила, як казала Тамара Севернюк, через <побите громами серце>.
- У 90-х роках вже минулого століття Ви були частим гостем на шпальтах місцевих видань. Здається, Ви починали з дворової лірики і міських романсів...
- Я наслідував Висоцького, Розенбаума, Токарєва, але власні тексти підлаштовував під місцевий колорит. І виконував пісні в одному місцевому скверику. Тодішня влада до цього не дуже добре ставилася і мене навіть виключили із комсомолу. Більше того, зробили дома обшук, забрали всі чорновики та магнітофонні записи. А одна з місцевих газет отримала, так би мовити, від КДБ завдання взяти у мене інтерв'ю. Вийшла розгромна стаття, яку читали ледь не у всіх школах. Так про мене дізналися всі Чернівці...
- Мені відомо, що від тих дворових творів Ви перейшли до дуже патріотичних.
- Майже одразу ж! Мене тягнуло до поезії з високою душевною напругою, цікавими і неординарними образами. Я цікавився Шевченком, Руданським... Крім того, у мене дід і тітка, як кажуть, сиділи за Україну. Та й взагалі у нас вдома радянська влада не віталася. Навіть у школі ми з хлопцями часто дозволяли собі своєрідний юнацький протест - знімали портрет Леніна, кепкували над комсомолом...
- Хто Вам допоміг вийти на міську сцену?
- Одного разу у скверик біля кінотеатру <Жовтень>, де я виступав, завітав бард Еміль Крупнік. До речі, молоді на мої виступи приходило дуже багато, нас часто навіть міліція розганяла. А бувало, ми сідали в якийсь тролейбус і весь маршрут співали, люди нас слухали. Так ось: Крупнік запросив мене разом з ним співати на турбазі. Потім ми прийшли у <Шепетівку>, де тоді був клуб авторської пісні. А далі трапився цікавий випадок: якраз відбувалися якісь вибори і нас, авторів-виконавців, запросили виступити на агітпункті. Коли я співав твори Висоцького, до мене підійшов тодішній голова обкому компартії Дікусаров. Йому дуже сподобалося моє виконання, бо, виявилося, він сам таємно симпатизував Висоцькому. Пан Дікусаров запитав, чи є у мене якісь проблеми і запропонував свою допомогу. Я попросив його відкрити на машзаводі, де я тоді працював, клуб авторської пісні. І він це зробив. Тоді я познайомився з багатьма талановитими хлопцями, які приходили до нас у клуб, а сам почав брати участь у різноманітних фестивалях.
- Розкажіть про свій виступ на Всеукраїнському фестивалі <Червона рута>. Наскільки мені відомо, саме Ви мали отримати там приз глядацьких симпатій...
- Я виступав на другій <Руті>, у Запоріжжі. Тоді мені було 29 років і я вже працював паламарем у церкві Святої Параскеви. А до того співав у хорі в Миколаївській церкві і вчився на вокальному відділенні музучилища. До слова, перед <Рутою> трапилася цікава історія. Якось у Чернівціях гастролювали російські класики - Євген Євтушенко, Роберт Рождєственський і Булат Окуджава. Так ми з хлопцями настільки були сміливими, що зустрінувши їх прямо на вулиці, посадили Окуджаву на тротуар, постеливши чохол від гітари, і нахабно попросили його послухати наші пісні. Поет зробив нам кілька зауважень. А мені сказав, аби я визначився - або писати пісні, або поезію. До речі, Окуджава хрестився перед смертю з ім'ям Іоан. А що стосується <Червоної рути>, то на фестивалі мене звинуватили у спекуляції на церковній тематиці. Хоча весь зал стояв, коли я співав свій твір <Вічная пам'ять>. Як колись вся філармонія у Чернівцях. Там були такі рядки:

Принесіть мені, мамо,
на могилу травневі барвінки,
Хай я віттям черемхи вклонюся
вам низько з небес.
І ще прошу я вас,
замість тої червоної зірки,
Покладіть мені, мамо, простий
православний  наш хрест.
Мабуть, Богу було не угодно, щоб я взяв перше місце. Бо ця популярність мене знищила б. А так я став більш глибоким автором. І вже на фестивалі <Доля> у Чернівцях отримав перше місце. До речі, теж з піснею на духовну тематику - про зруйновану капличку. На фестивалі у Запоріжжі ми познайомилися з Василем Жданкіним, володарем гран-прі першого фестивалю <Червона рута>. Потім він допомагав мені у Києві в церкві, прислуговував. Зараз він часто приїжджає у столицю, виступає на різноманітних церковних заходах. Василь дуже побожна людина. Бере кобзу і співає біля церкви. А голос такий самий - сильний. Такого рівня кобзарів на Україні вже немає.
- Вам пропонували роботу у нашій, Чернівецькій філармонії, але Ви не погодилися...
- На сцені філармонії я виступав дуже часто. І саме від філармонії мене запрошували на різноманітні концерти - після фестивалю <Червона рута>. Але переді мною було два шляхи: професійно співати або їхати у Київ вступати у духовну семінарію. Я вибрав останнє - священство. Але, зізнаюся, десь далеко в душі думав, що зможу все поєднати. Згодом зрозумів: це неможливо. Тому з 1992 року я - священик.
- Душевне, так би мовити, терзання довго мучило?
- Воно було... Але я розумів: якщо стану артистом, то буду егоїстом, буду жорстоким... Я бачив, з якою заздрістю на тебе дивляться колеги, якщо люди аплодують тобі більше. Як всі байдужі один до одного. Яке лицемірство за кулісами...
- Ви слідкуєте зараз за естрадою? Зокрема, за таким жанром, як авторська пісня?
- Спеціально не цікавлюся, але храм знаходиться у центрі Києва і я багато чого чую. У Києві до мене на сповідь часто приходить Олег Лапоногов, соліст гурту <Табула раса>. А музику я би, може, й хотів слухати, але не можу... Вона має дуже сильний емоційни вплив на людину, а більшість того, що зараз всюди звучить, веде людину далеко не до спокою і рівноваги. Але я співаю - перед прихожанами, коли відбуваються якісь церковні зустрічі чи свята. Коли мене, наприклад, запрошують проповідувати у військову частину, я теж беру гітару.
- Тобто, Ваше минуле все-таки з Вами?
- Знаєте, як Христос казав учням: <Ідіть за мною і я зроблю вас ловцями душ людських>. Тому музика і поезія - це засоби, щоб донести слово Боже. Я пишу на різні теми, які потрібні людям. Запалюю дома пічку, беру гітару і так народжуються пісні. Але вже не такі, які я писав колись, ще юнаком... Наталка ФЕЩУК
  • Побачене в дорозі

ТАЇНСТВА АННИНОЇ ГОРИ

14 серпня, в день, коли православна церква вшановує пам'ять великомучеників Маккавеїв та відзначає день хрещення Руси-України, на Аннину гору, що височіє над містечком Вашківці Вижницького району, відбувається масова хода вірян - паломників. Для журналістів та письменників тут відкривається переповнений кладязь сюжетів. Не менше роботи й для фотографів. Я, приміром, уже багато років навідуюся сюди, щоби створити давно задуману серію світлин під назвою "Лики Анниної гори". Перед тобою цього дня відкриваються сотні страдницьких облич. Тому світливцям залишається єдине - натискувати на кнопку затвора своїх фотокамер: Цього дня тут можна побачити, як канони православної віри переплітаються з прадавніми язичницькими обрядовими елементами. Найбільш фанатичні вірники долають шлях до вершини на колі-нах. Це ж роблять і безплідні жінки. По шляху слідування паломники палять свічки, які складають докупи. На верхів'ї Анниної гори є місцина, де теж безперервно горять свічі. Їх палять цілими оберемками. Розплавлений віск золотими струмками заливає землю. Найбільше свічок горить біля хреста, що засвід-чує скасування кріпосного права в Австро-Угорській імперії. Тут же, на великій ліхтарні, церковники чіпляють кінське волосся, що символізує коси святої великомучениці Анни. Усі бажаючі можуть відскубнути з цього оберемка кілька волосин і зробити з них оберіг. Вашківчани та жителі навколишніх сіл ідуть на Аннину гору з букетами, основу яких складають голівки молодого маку. Колись такі атрибути відбирали у вірян міліцейські пости. А нині з маком на вершину піднімаються й самі правоохоронці. Незважаючи на міліцейські заборони, на Вижниччині продовжують потай вирощувати цю рослину. Не задля кайфу, а задля дотримання традицій предків. По дорозі до Анниного капища букети з маківок можна придбати у тих, хто робить на цьому святому ділі бізнес. Бабці несуть сюди для освячення також банки з медом. Адже цей день ще називають медовим Спасом. Тож продукт бджільництва належить освятити. Ще зранку до криниць, викопаних тут у старі часи, вишиковуються черги. Кожен вірянин воліє наповнити скляні банки чи петпляшки водицею і освятити їх на вершині. Хоча води можна зачерпнути й з цистерн, що знаходяться на території монастиря. Дорогу до храму на Анниній горі встеляють свіжоскошеним сіном, пересипаним смерековими гілками. Після літургії зело звідси дозволяються взяти кожному паломнику додому на згадку. Це свято має свою неповторну ауру. На Анниній горі умиротворяється та блаженствує. Тут вірянин має можливість злитися з навколишнім світом, відчути себе дитям природи. Зранку до ночі вершина пахне розплавленим воском, васильком та чорнобривцями. У такій благодатній атмосфері відбувається наближення до віри.

Василь Бабух


  • Справа трьох Юріїв і не тільки

Чи настане час розквіту для "Лантану"?

Науково-виробничий центр кераміки "Лантан" існує шістнадцятий рік. Нині він базується вже за третьою адресою - на вулиці Жасминній обласного центру. "Якби я знав, які це треба докласти титанічні зусилля, щоб справа розвивалася, то спочатку що називається, сім разів відміряв би: - каже директор і науковий керівник "Лантану" Юрій Шканде, - Невдячна це справа у нинішній час - виробниц-твом займатися". - невтішно підсумовує він.
Про життя-буття "Лантану" можна говорити багато й абсолютно не менше про людей, які там трудяться. Керівник підприємства Юрій Дмитрович Шканде багато років займався науковою діяльністю в університеті, працював, зокрема, із так званими рідкоземельними матеріалами - лантаноїдами. "Батьком" цих чотирнадцяти хімічних елементів і є лантан. Його назва перекладається не інакше як загадковий, прихований. Тому, як жартує директор, коли йому запропонували цю велику "авантюру", то він не просто зважився, а взявся до роботи з подвійним ентузіазмом.За назвою теж справа не стала. Спочатку це були проекти зі створення теплоізоляційних будівельних матеріалів. Не менш активно розроблявся напрям щодо фільтруючих елементів для харчових рідин. Але згодом увага фахівців фірми сконцентрувалася на виготовленні побутової та художньої кераміки. Процес вимагав додаткових знань. Тому довелося їздити по селах, розшукувати гончарів, переймати досвід. Поверталися з експедицій, бралися до роботи, добре розуміючи, що один-однісінький зайвий грам одного із компонентів може спровокувати значний брак. Мало-помалу справа почала налагоджуватися. З-під умілих рук з'являлися чудові горщики для квітів, делікатні ароматичні світильники, кухонне начиння. Поміж тим у "Лантані" встигли опанувати ще один, не менш цікавий, напрям роботи: почали декорувати фарфорові вироби. Дружина Юрія Дмитровича Марія Йосипівна (теж, до речі, фізик за освітою), якій і належить левова частина втілення ідеї у життя об'-їздила не лише буковинські села, але й українські фарфорові заводи, зокрема, Тернополя та Баранівки. Так зав'язалися контакти, й "Лантан" почав закуповувати партії фарфору - "напівпродукту", який згодом почали розписувати. І робили це так майстерно, що у клієнтів не було достатньо. Свого часу навіть місцева адміністрація закупила у підприємства 24 чудово декоровані повнокомплектні сервізи. Призначалися вони для урочистих прийомів найповажніших гостей - перших керівників держави, дипломатичних місій, високих зарубіжних делегацій. ... Сьогодні у "Лантані" не працюють ні з фарфором, ні з побутовою керамікою. І на це є об'-єктивні причини. І найпершою у цьому списку і, можливо, найвагомішою, є ринок збуту. За 16 років підприємство кілька разів стояло на грані краху. Довелося закрити свої підрозділи в Остриці. І навіть нині, зважаючи на галопуючі темпи інфляції й, м'яко кажучи не надто сприятливий інвестиційний, кредитний й податковий клімат, доводиться говорити не про розвиток, а про виживання виробництва. Одноразові ін'єкції підвищення вартості товару не те, що зарадити ситуації, але хоч трохи вплинути на неї не можуть. Та навіть за таких умов Юрій Дмитрович воліє говорити не про проблеми "Лантану", а про занепад гончарного ремесла як такого. Про те, що ось уже кілька років поспіль виношує чудову ідею про створення Буковинського центру кераміки. На його базі мали би бути й пос-тійно діюча виставкова експозиція виробів з кераміки, профільна бібліотека, учбовий центр, лабораторія. Залишається відкритим лише питання приміщення, де б розміщувався центр. І про це мала би подумати місцева влада. А долучитися до його створення могли б безпосередньо фахівці "Лантану"- у них достатньо для цього і досвіду, і знань. "Ми думали, що цю ідею можна було би втілити до 600-річного ювілею міста, - продовжує розмову Юрій Шканде. - Однак вона не стала реальністю. А варто, бо ремесло, яке є багатющим пластом у нашій культурі, занепадає. Навчитися йому по-справжньому нелегко, а зберегти, виходить, ще важче." Що ж до команди, яка сьогодні працює у "Лантані", то вони вже стали майстрами. Юрій Шканде називає імена своїх колег - Світлану Крицяк, Олену Алексєєву, Людмилу Домнину, Ольгу Алфімову. А ще (і це мабуть знаково) тут працюють троє Юріїв - батько, син і зять. Обидва Юрії - Шканде. Третій - Юрій Рабушин. Двоє перших - фізики, третій - професійний художник. У рядах "Лантану" ще одна професійна художниця - Ірина Шканде. Свого часу вона закінчила Одеське художнє училище імені Грекова, згодом - Львівську академію мистецтв. Як народжується кераміка Щоб я хоч приблизно уявила собі, як створюється декоративна кераміка, Юрій Дмитрович показує творчі майстерні "Лантану". В одній із них працює піч: випалюються нові керамічні вироби. Агрегат російського виробництва. Прилад фіксує температуру, за якої відбувається процес - 360 градусів за Цельсієм; час операції (близько семи годин) та початок її відліку. До завершення залишається ще три години. Піч термостійка, зовнішні стіни практично не пропускають тепло, однак на відстані руки жар все ж таки таки відчувається. Поряд на столах - відлиті у форми, майбутні керамічні композиції. Вони ще чекають своєї черги потрапити до печі. Серед них - картини з видами Чернівців, на яких легко впізнати церкви старого міста, шпиль костелу, ансамбль будівель митрополичої резиденції - університету, навіть окремі будинки й вулиці. Квіткові композиції теж у якості "напівфабрикатів". У сусідній кімнаті працюють художники. Там готуються емульсії, фарби, глазурі. На керамічних картинах цвітуть соняшники, бузок, жоржини, іриси, біліють хатки, злітають увись криничні журавлі. Ще в одній кімнаті працює пристрій для розмішування компонентів для лиття. Серед них - кілька видів глини, пісок. Всі інгредієнти мають змішуватися кілька діб. Поряд - пристрій для подрібнення з уралітовими кульками, а ще - суперточні, як в аптеці, ваги. "Коли ви востаннє презентували свою продукцію потенційному клієнту?", - цікавлюся. "Мали би їхати до знаменитих Сорочинців - на ярмарок. Однак не вийшло. Зате роботи наші до оспіваного Гоголем місця таки прибули. Нашим крамом без нас поторгували", - жартує керівник "Лантану".

Лариса АРТЕМЕНКО

Реклама

дизайн сайту: Олександр Лиходід