РЕЗЕРВНИЙ САЙТ
http://chvgazeta.naxx.ru
бесплатный хостинг php mysql сайтов

Класика

Системи очіщення води

Чёрная икра

Будівельна корпорація
"Альянс Захід Буд"

Косметика

"Спутник" Каналізація.
Водопостачання

Ремикс Буд. Черновцы

Введіть ключові слова для пошуку на сайті


Bшанували пам’ять жертв голодоморів

22 листопада о 16 годині в Чернівцях на схрещенні вулиць Руської та Шевченка відбулося траурне велелюдне зібрання громадськості у рамках загальнонаціональної акції «Запали свічку». Чернівчани під час хвилини мовчання схилили свої голови перед пам’яттю численних жертв голодомору. В цю мить було зупинено роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування області, установах та організаціях, припинився на кілька хвилин рух громадського та приватного транспорту. Перед цим відбулася церемонія освячення каменя на місці встановлення пам’ятника жертвам голодомору 1932-33 років та голодомору на Буковині у 1946-47 роках. При запалених траурних свічках відбувся спільний молебень і траурний мітинг, у якому взяли участь керівники міста й області, представники найбільших підприємств Чернівців, лідери політичних партій та громадських організацій.


  • Cвідчення очевидця

Жахи, яких не можу забути...

Я, Лук’ященко Георгій Миколайович, народився в 1933 році у місті Могилеві-По-дільському Вінницької області. Під час війни, в 1943 році, після смерті моєї матері, я виховувався в дитячому будинку міста Могилева-Подільського. Нас у будинку було понад 150 дітей-сиріт: дошкільна група, середня і старша. Батьки багатьох покинули або воювали на фронті, а матері повмирали. Діти залишилися без притулку. Їх ловили і відправляли у дитячі прийомники на місячний карантин, а потім влаштовували у дитячий будинок, де директором була Глєбова Віра Йосипівна. Потім її перевели в Чернівці у дитячий будинок. Як нас виховували? Середня і старша групи уже ходили до школи. Книжок і зошитів не було, писали на газетах. Їсти не було що. Директорка ходила по організа-ціях і випрошувала продукти. Ми мали два гектари поля, де сіяли пшеницю. Влітку дорослі косили її, а ми ходили з вихователькою, яку звали Броня Федорівна, і кожний вихованець (нам було тоді по 12 років) брав сніп на плечі і 10 кілометрів по центральній дорозі ніс до дитбудинку... ...Машини тоді їхали зрідка, бо дорога мала підйом. Ми біля нього робили засідку, і коли машина рівнялась з нами, кидали снопи в кузов, а самі чіплялися за борт і так доїжджали до дитбудинку. А було й так, що сніп поїхав, а хлопці не встигли вчепитися. Коли такий невдаха приходив у дитячий будинок, директриса питала: де сніп? У відповідь - сльози. Немає снопа - немає обіду. Тоді хлопці ділилися обідом на двох. Дисципліна у дитбудинку була сувора. Ми ходили в школу, повертаючись, робили уроки. Вихователька перевіряла, хто що зробив, і відмічала. Коли задавали вивчити напам’ять вірш, треба було розказати його виховательці. Якщо не вивчив, вечеряти не давали. Вечерю винуватця клали на шафу. А вихователька казала: «Коли вивчиш вірш, скажеш мені. Тоді й поїсиш». Не мало значення, коли це відбудеться. Може, й вночі. Бувало, сидимо в кімнаті, вчимо вірш і дивимося на шафу, де сховані наїдки. Щоби не заснути, обтирався водою і вчив далі, поки не вивчав. Взимку, коли приходили зі школи, спочатку мали нарубати дров, здати їх виховательці, а тоді отримували обід. А зими були суворі. Пам’ятаю, ночами люди підкидали малих дітей під браму дитячого будинку. Дитина плаче. Директорка, яка жила на території дитячого будинку, зачувши гавкання пса, будила свою служницю Фросю. Обоє виходили до брами, забирали дитину, будили чергову виховательку і передавали їй дитя. Таке траплялося часто. У нас було велике подвір’я. Директорка поділила його на чотири частини, і кожну ділянку закріпили за певною групою. І кожен день перевіряла, в якому стані подвір’я. Якщо було сміття або десь валялися папери, то тих дітей, на чиїй території це траплялося, карали. Влітку на канікулах старших хлопців (12-13 років) два рази на тиждень, по графіку, відправляли фірою у ліс за сухим гіллям, бо не вистачало дров, щоби зварити їсти. Їхали у ліс на ніч. Нам давали півбуханця хліба і трохи повидла. Одного разу прибули в ліс, зробили з гілля буду. Коней розпрягли, спутали, щоб далеко не зайшли, і пустили пастися. Переспали в буді, а рано прокинулись, половили коней, запрягли і поїхали до дільничного лісника. Дали йому хліб і повидло, а він за те виділив нам одну купу ріща. Ми завантажили її на фіру і наступного дня в обід привезли в дитбудинок. Був біля нашого будинку фруктовий сад і город, де ми садили картоплю. Нас, шестеро старших хлопців, ночами стерегли сад, бо коли фрукти почали достигати, сторонні лізли красти, а ми їх відганяли. Вирили собі землянку і в ній ночували. Коли восени копали картоплю, кілька мішків ховали у землянці, а вночі відносили нашим вихователям додому, бо в них теж були діти, які не мали що їсти. Ми були дуже дружні, допомагали один одному і всім вихователям. Пам’ятаю, коли вчилися в школі, не мали в що вдягнутися. На дворі – зима, а ми – в гумових чунях і дірявих шкарпетках, в легеньких піджачках, картузиках. І все. Щоб не замерзнути, до школи не йшли, а бігли. В класах нас садили з дитиною, яка мала батьків. Вчителька проводила батьківські збори і просила, аби матері, збираючи своїй дитині сніданок у школу, додавали шматочок хліба й сироті. І це трохи нас рятувало. Коли закінчувалася чверть, кожному видавали табель з оцінками. Ми приносили їх вихователям. Особливо запам’ятався вечір під Новий, 1946-й, рік. Нам надіслали подарунки з Америки. Там був дитячий одяг, взуття, маргарин, яєчний порошок, з якого пізніше пекли омлети, великі і малі пачки масла, печиво, цукерки, консервовані квасоля, горох, свиняча тушонка і пачечки з білою сіллю. Після цього нас почали трохи краще годувати. Коли ми здали всі табелі, Віра Йосипівна уважно їх передивилась. А у святковий день нас вишикували на лінійку, і діти, які не мали двійок, отримували подарунки. Хто залишався ні з чим, починав плакати. А усі, кому поталанило, ділилися порівну з іншими. В дитбудинку дівчата прибирали, мили підлоги, підмітали, за-правляли ліжка. На кухні допомагали чистити картоплю, мили посуд і т.д. У нас працював гурток духового оркестру, і я в ньому навчався грати на трубі. А в той час існував закон: коли вихованцям дитячого будинку виповнювалося 14 років, їх відправляли на фабрики та заводи або в інші організації на роботу. Нас було 12 музикантів, які добре грали, і Віра Йосипівна організувала оркестр. Ми грали на вечорах, на святах. Пам’ятаю, коли проходили вибори до Верховної Ради СРСР, уже о 6 годині ранку ми ходили вулицями міста і грали, а потім цілий день грали на центральній виборчій дільниці. Нас, напівголодних, тоді добре годували. Було важке сирітське дитинство і під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Але це все ще можна було терпіти. А в 1946-1947 роках на нас чекали значно жорстокіші випробування... У 1946-му групу дітей, яким виповнилося 14 років, відправили у Чернівці для працевлаштування. Дівчат – на панчішну фабрику №4, що на вул. Богдана Хмельницького. А мене з товаришем влаштували у військову частину 33-го гвардійського стрілецького полку, який містився в казармах на тодішньому проспекті Леніна (тепер – вул. Головна, навпроти парку ім. Т.Г. Шевченка). Я був «сином полку» і музикантом музвзводу. Штат оркестру складався із 10 музикантів строкової служби, 10 кадровиків, 10 підлітків від 14 до 18 років. Диригував нами капітан Дараган. Оркестранти кожного дня проводили музичні заняття. У святкові дні ми давали концерти. Літом ходили у походи з полком у ліси Сторожинецького району, де розташовувався наш табір. «Сини полку» брали участь в усіх походах, навчаннях і маневрах. У нашій військовій частині годували дуже погано, хліба давали по 500 грамів на день. Сніданок складали черпак перлової каші, склянка чаю та два кусочки цукру. Чай пили в прикуску. Говорили: чаю повну бочку накачаю, але цукру два шматочки маю. На обід була тарілка супу-похльобки, в якому де-не-де плавала картопля, а ще – скромна пайка хліба. Моя двоюрідна сестра Ліда 1932 року народження працювала на панчішній фабриці кетельницею. (Ми разом перебували у дитячому будинку Могилева-Подільського.) Дівчата у гуртожитку не мали що їсти. Сестра приходила до мене у військову частину, просила допомогти хоч чим-небудь. Я ходив на нашу полкову кухню, плакав і просив кухарів, аби дали мені трохи супу для голодної сестрички. Кухар співчутливо наливав черпак супу, а хліб я давав свій з обіду. Ми з Лідою йшли у парк, і вона там їла те, що я виніс із солдатської їдальні військової частини. А мій товариш ділився зі мною вже своїм хлібом. У зимовий період вихованці дитбудинку навчалися у загальноосвітній школі. В 1947-1948 роках я здобував освіту у школі №3, що на вулиці Головній. Нині це школа №26. Мені запам’ятався той рік тим, що через засуху у 1946 році в області не вистачало продуктів харчування. Хліб, м’ясо, олія - все було дуже дороге. Буханець хліба коштувала 150-200 рублів. Солдатів годували дуже погано – вони ходили напівголодні і змушені були займатися крадіжками. Їх ловили і судили показовим судом у полковому клубі в присутності всього особового складу частини. Настала зима 1946-1947 років. Ми, «сини полку», йшли вранці до школи і бачили вздовж тротуару людські трупи. Страшно було на це дивитися. Покійників вантажили на фіри, вуличкою везли повз нашу школу, і метрів за 100 позаду нашого подвір’я скидали біля котельні з високою цегляною трубою, з якої цілодобово піднімався густий, чорний, смердючий дим. Ми бачили, як двоє чоловіків ці трупи перепилювали пилками, рубали сокирами і кидали в піч. Дорослі називали її крематорієм. Поруч з котельнею стояла дерев’яна стайня. Нас, дітлахів, дуже цікавило, що в ній знаходиться. А коли кати (так ми називали чоловіків, котрі розрубували мертвих людей), десь відходили, ми забігли подивитися, що там є. Двері були поламані, і ми побачили гору людських трупів. Уночі, щоби ніхто не бачив, їх звозили в цю стайню. Було страшно. Ми кричали. Вчителі вибігли з класів, за-брали нас і намагалися заспокоїти. Весь день ми не могли отямитися. Я не спав цілу ніч. Ми, діти, не розуміли тоді, що сталося, чому так багато людей повмирало і чому їх не ховали на цвинтарі, а спалювали у топці. Вчителі попередили, щоб ми нікому ні про що не розповідали. Говорити про це не можна було. Минув деякий час, і педагоги по секрету розповіли, що ті люди повмирали з голоду... Оскільки хліб привозили зрідка, усі стояли біля хлібного магазину з 6 ранку і до вечора. А коли нарешті машина з'являлася, то обов’язково у супроводі озброєного міліціонера. Бо траплялося, машину з хлібом грабували. Одного разу черговий офіцер полку дав мені кілька рублів, аби я купив собі щось поїсти. Наступного дня я побіг на Червоноармійський базар, адже в магазинах продуктів майже не було. Там я побачив жахливу картину. Продукти харчування продавали перекупки. У них на столах лежали шматочки хліба грамів по 250. Їх називали «пайкою». Коштувала вони 10 і більше карбованців. Люди, які йшли вранці до роботи, заходили на базар щось купити поїсти. Найчастіше купували хліб. На моїх очах чоловік підійшов до стола, за яким жінка продавала хліб, і нічого не сказавши та не заплативши, схопив одну пайку і запхав у рот. Жінка збила його з ніг, він упав лицем до землі, але продовжував жувати. Перекупка била його ногами і кричала: «Злодій, хліб украв!» На допомогу підійшли сусіди по торгівлі і теж почали бити голодного ногами. Він не кричав, а лише стогнав і дожовував хліб. Збіглося багато людей. Що було далі, я вже не бачив – побіг у казарму. Про побачене нікому не сказав, бо це була моя самоволка, за яку начальство суворо карало. В той час у військових частинах діяла сувора дисципліна. З тих пір пройшло 60 років, а з моєї пам’яті не стирається жахливий період. Те, що я побачив біля котельні, на чернівецькому базарі... У 1963 році я заочно закінчив Ленінградський електротехнічний медичний технікум, 5 років працював у Чернівецькому тубдиспансері рентгентехніком, 25 літ присвятив енергосистемі міста Снятин на посаді інженера, 20 – відпрацював у Снятинській спецшколі. А загалом маю 53 роки трудового стажу. Маю дружину Анну Юріївну, синів Миколу 1961-го та Юрія 1963-го і дочку Оксану 1967-го року народження, а також цілу бригаду внуків: Юля і Таня – студентки І курсу Чернівецького національного університету. Сашкові – 11, Михайлові – 12 років, і ходять вони, відповідно, у п’ятий та шостий класи. П’ятирічна Христинка і трирічна Даринка поки що господарюють вдома. Всі ми радіємо, що Україна – незалежна держава. Вірю: жахи 1946-1947 років ніколи не повторяться. Про це ми повинні дбати щоденно усі разом і кожен зокрема.

м. Снятин Івано-Франківської області
Запис здійснив головний редактор обласного відділення пошуково-видавничого агентства «Книга пам'яті України» Іван Фостій.


  • Мойсей Фішбейн український поет, член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу та Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Василя Стуса, колишній чернівчанин

Виступ на Міжнародному форумі „Народ мій завжди буде!”, присвяченому 75-м роковинам Голодомору в Україні

Київ, Національна Опера, 22 листопада 2008 року

Високошановний пане Президенте України! Ваша Святосте! Ваші високоповажності! Пані й панове!

Сімдесят п’ять років минуло відтоді, як сталінські нелюди вбили зумисне створеним голодом мільйони українських селян: дітей, жінок, чоловіків… У величезну україн-ську могилу лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони. Це було народовбивство. Мільйони українців убито голодом у центрі Європи. Дітей, жінок, чоловіків… І не було їм ні співчуття, ні допомоги. В центрі Європи погибало, в центрі Європи конало вбиване сталінськими катами україн-ське село. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було: за наказом кремлівських душогубів забрали все. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство. Сталінські сатрапи не боялися й не знали Бога. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932-1933 років був народовбивством, також не бояться й не знають Бога. Я прошу людей, я прошу людство визнати: голодомор в Україні був народовбивством, голодомор в Україні був геноцидом. Ось дитина, що гине з голоду. Ось мати, що, гинучи з голоду, бачить смерть своєї дитини. Ось батько, що, гинучи з голоду, бачить смерть своїх дітей і своєї дружини.

Подивімося в їхні очі.
Почуймо їхній передсмертний стогін.
Уявімо їхню смертну муку.
Пом’янімо кожного з них.
Вічна пам’ять убієнним.
Нашу пам’ять хочуть убити. Але наша пам’ять незнищенна. Ми пам’ятаємо й пам’ятатимемо. Ми пам’ятатимемо й не простимо. Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє. Вони хочуть убити саме українство. Але вони не пройдуть. Вони не пройдуть! Україна божиста. Україна свята. Україна незнищенна. Україна вічна. Слава Україні!
Увага!!!

Чернівчан просять терміново розрахуватися за спожиту воду

Борг споживачів за послуги водопостачання та водовідведення на 1 листопада цього року становить понад 9 мільйонів гривень. У листопаді спожито води ще на 1,6 млн грн. Однак розрахунки за ці послуги ведуться повільно, заборгованість майже не скорочується, незважаючи на масові відключення будинків-боржників та судові позови. Така ситуація призвела до того, що ДКП «Чернівціводоканал» стало неспроможним своєчасно розраховуватися за спожиту електроенергію. На сьогодні водоканал заборгував енергетикам уже понад три мільйони гривень. 24 листопада ВАТ «Чернівціобленерго» застосувало попереджувальну акцію до водоканалу і призупинило електропостачання насосної станції «Шубранець». У результаті довелося знизити тиск подачі води, а з 21 години взагалі призупинити водопостачання міста. ВАТ «Чернівціобленерго» надіслало офіційне попередження про те, що з 28 листопада електропостачання усіх виробничих об’єктів водоканалу буде зупинено до погашення заборгованості за спожиту електроенергію. ДКП «Чернівціводоканал» закликає чернівчан, споживачів усіх категорій терміново розрахуватися за спожиту воду та погасити борги.

Теми дня

Майже половину звернень городян комунальники вирішили позитивно

Близько трьох тисяч звернень (2938) надійшло за 10 місяців нинішнього року у департамент ЖКГ міської ради. Це на 510 звернень більше, ніж торік. З них 5,3% становили скарги. На особистому прийомі у керівників департаменту побували 114 осіб. У зверненнях чернівчан було порушено 3238 питань, з яких 1541, або 47,6%, вирішено позитивно. Найбільша кількість звернень стосувалася поліпшення житлових умов, приватизації житла (657), санітарного стану, благоустрою, ремонту доріг (584), опалення, зокрема встановлення індивідуального опалення (524), водопостачання (179). У чотири рази зменшилася кількість звернень, які знаходяться на контролі понад один рік. Зменшилася кількість скарг, звернень від інвалідів, ветеранів праці, чорнобильців, багатодітних родин. Менше стало надходити звернень про роботу пасажирського транспорту та екологічну безпеку. Кількість письмових звернень щодо проблем водозабезпечення зменшилася з 235 у 2007 році до 154 – у 2008-му, тобто на 35%. Водночас значно зросла кількість усних звернень з цього приводу до Громадської приймальні міської ради. За 10 місяців цього року їх надійшло 482. Є практика повторних звернень чернівчан з питань житлово-комунального господарства. Їхня питома вага становить майже 6% у загальній кількості звернень до департаменту ЖКГ. Персональну відповідальність за дотримання вимог законодавства щодо реагування на звернення громадян покладено на керівників департаменту ЖКГ. Їм рекомендовано посилити вимогливість до ке-рівників управлінь, відділів департаменту, підпорядкованих підприємств та організацій у забезпеченні конституційних прав громадян на звернення, підвищення якості їх розгляду.

У Чернівцях наступного року не розпочинатимуть жодного нового об’єкта

«Наступний рік усім міським службам доведеться працювати в умовах жорсткої економії. Будівництво чи реконструкцію жодного нового об’єкта за бю-джетні кошти розпочинати у Чернівцях не будуть», - про це 24 листопада повідомив міський голова Микола Федорук. За його словами, це буде враховано в проекті бюджету Чернівців на наступний рік. Микола Федорук запевнив: наступного року в Чернівцях у повному обсязі фінансуватимуться захищені бюджетні статті – видатки на зарплату працівників бюджетної сфери, харчування дітей та хворих, оплата енергоносіїв для бюджетних установ, основні соціальні програми. Буде також передбачено кошти на добудову міського Центру дитячої хірургії, реконструкцію будівлі колишньої ЗОШ №21 під дошкільну дитячу установу. Передбачається значно зменшити видатки на ремонт та утримання міських доріг. Водночас увагу буде зосереджено на ремонті міжбудинкових проїздів. Роботи проводитимуться лише там, де нормально працює зливова каналізація. Микола Федорук доручив ви-значити будинки, де є значні проблеми із функціонуванням систем водовідведення, що створює значні незручності мешканцям і загрожує їх руйнуванню, аби наступного року профінансувати ці першочергові роботи.


ОБЕРЕЖНО: ГАЗ МОЖЕ ВибУХНУТИ!

Після вибуху побутового газу в житловому будинку у Дніпропетровську органам Держгірпромнагляду додали ще одну функцію – проводити технічне розслідування таких трагедій. А вони в тих чи інших масштабах трапляються по всій Україні. Не виняток і Чернівецька область. Про це свідчать два нещасні випадки, пов’язані з використанням побутового газу, що сталися у вересні цього року в Новоселицькому та Сокирянському районах. Чому вибухає газ? Чому гинуть люди? 25 вересня 2008 року о 2 годині стався вибух газоповітряної суміші на кухні квартири №1 будинку №39, що на вулиці Котовського у місті Новоселиця, де проживала 79-літня бабуся Олена Іллівна Бежан. На щастя, на цей раз обійшлося без жертв. Розслідувала обставини та причини аварії комісія, яку очолював головний газотехнічний інспектор ТУ Держгірпромнагляду по Чер-нівецькій області І.Г.Гордей. До комісії також був залучений технічний експерт ДП “Чернівецький експертно-технічний центр” Г.В.Чорний. З’ясувалося, що ввечері старенька зігріла чайник на газовій плиті, почаювала і лягла спати в сусідній з кухнею кімнаті. Прокинулась о другій годині ночі від вибуху, яким було зруйновано стіни кухні, житлової кімнати та стеля. При обстеженні зруйнованої квартири члени комісії виявили, що крани на спусках до газових приладів (газова плита, конвектор) відкриті. Дверцята духовки відчинені, і на них лежить ручка крана. Власниця квартири під час опитування розповіла, що, приготувавши чай, виключила газ лише краном на плиті, а кран на спуску до плити не перекривала. Запаху газу не відчувала. Вентиляційні канали перевіряли ще під час газифікації квартири 2005 року. А опісля для перевірки вентиляційного каналу пічника-сажотруса жінка не викликала. Усі ці факти і обставини дали підстави комісії зробити висновок, що в даному випадку відповідальною за виникнення аварії є сама власниця квартири О.І. Бежан, котра несвоєчасно перевіряла стан вентиляційного каналу, а також у неналежному стані утримувала газову плиту, після закінчення використання газу не перекрила кран на спуску перед газовою плитою, порушивши цим існуючі правила. В акті комісії чітко визначено, що саме, де і яку інструкцію порушено. Та тільки в якому документі у нас передбачено, як відвернути можливу аварію, якщо якась одинока бабуся забуде не тільки доволі об’ємну інструкцію, а й те, коли і в який бік повертати газовий кран?.. Трагічний випадок трапився 13 вересня цього року в приватному будинку №7 на вулиці Я. Мудрого в селі Коболчин Сокирянського району. Двоє молодят попросили сусідів, аби пустили помитися в їхній ванні. Чотирнадцятилітня внучка господаря, котра була тоді вдома, відчинила їм ванну кімнату, запалила газову колонку і пішла по своїх справах. Молодята занадто довго не поверталися додому. Занепокоєна мати прийшла до сусідів і почала стукати в двері. Однак їй ніхто не відповів. Стривожена жінка покликала сусіда і попросила його виламати двері – на підлозі лежало двоє непритомних. Викликали швидку допомогу. Молодий чоловік потрапив у реанімацію з тяжким отруєнням чадним газом, а жінку врятувати не вдалося... Технічне розслідування обставин цього нещасного випадку провела комісія, очолювана заступником начальника територіального управління Держгір- промнагляду по Чернівецькій області І. Г. Луцаком. В її висновку зазначено: відповідальними за нещасний випадок є власник житлового будинку І.Г.Лоєвський та його зять С.І. Гонца, які самовільно встановили водонагрівач проточний газовий з виходом продуктів згорання в приміщення ванної. Абонентам забороняється проводити самочинну газифікацію будинків, перестановку, заміну і ремонт газового обладнання. Вказані роботи проводяться тільки службами підприємств, обслуговуючих газову мережу. Також забороняється самовільно підключатися до системи газопостачання. Певною мірою цей та інші трагічні випадки під час використання газу в побуті виявили й недоліки в роботі підприємств, які обслуговують газову мережу. Самовільно встановлену газову колонку у ванні без забезпечення виведення продуктів згорання в димохід міг виявити і попередити про небезпеку слюсар Сокирянської дільниці ЧФ ДП “Укргазмережа” М.І. Ткач, котрий регулярно проводить перевірку і тех-обслуговування мережі та газових приладів у с. Коболчині. Однак чергову перевірку газового обладнання в будинку №7 він проводив 3 квітня, а колонку встановлено наприкінці цього місяця. Слюсар приходив з перевіркою 2 червня і 4 серпня, однак газові прилади не оглянув, бо нікого не було вдома, про що й зроблено відповідні записи в журналі перевірок. Таке техобслуговування, звісно, не могло попередити трагедію. А що ж робити, аби такого більше не траплялося? В акті комісії, яка розслідувала причини нещасного випадку в Коболчині, намічено низку заходів, які мають здійснити підприємства, що обслуговують газову мережу, аби надалі не допускати подібних трагедій. Серед них особливо слід виділити таке: Чернівецька філія ДП “Укргазмережа” та ВАТ “Чер-нівцігаз” при проведенні технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання мають ПОСТІЙНО звертати увагу на їхню відповідність проектам, а також посилити контроль щодо проведення своєчасного обстеження, прочищення димових та вентиляційних каналів, утримання їх у справному стані власниками будинків згідно з договорами. Також є потреба через засоби масової інформації довести до населення пам’ятку з правилами користування газовими приладами й апаратами, аби всім і кожному, і 80-літній бабусі в тому числі, нагадати, як це правильно робити без жодного ризику для здоров’я і життя.
Анатолій ЧАБАН, прес-секретар ДП “Чернівецький експертно-технічний центр”


  • Проект рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради

Про затвердження норм витрат тепла, розмірів двоставкових тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії на централізоване опалення та одноставкових тарифів на теплову енергію на гаряче водопостачання (підігрів)

Відповідно до статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, виходячи з розрахунків міського комунального підприємства „Чернівцітеплокомуненерго”, з врахуванням пропозицій департаменту житлово-комунального господарства, економічних обґрунтувань та висновків департаменту економіки та фінансового управління міської ради, виконавчий комітет міської ради ВИРІШИВ:
1. Затвердити норми витрат тепла згідно з додатком №1.
2. Затвердити розміри дво-ставкових тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії на централізоване опалення згідно з додатком №2.
3. Затвердити розміри одноставкових тарифів на теплову енергію на гаряче водопостачання (підігрів) та постачання пари згідно з додатком №3.
4. Відділу інформації міської ради (Вишневська І.М.) забезпечити оприлюднення цього рішення через засоби масової інформації м.Чернівців.
5. Визнати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету міської ради від 08.07.2008 р. № 499/13 „Про внесення змін в рішення виконавчого комітету міської ради від 12.09.2006 р. № 357/9 „Про за-твердження норм витрат тепла та розмірів тарифів на послуги з централізованого опалення і підігрів води” та визнання таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету міської ради від 25.03.2008 р. № 220/6 з цього питання”.
6. Це рішення набирає чинності з 1 січня 2009 року.
7. Контроль за виконанням цього рішення покласти на першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Попадюка М.П., директора департаменту житлово-комунального господарства міської ради Шумейка О.М.
Чернівецький міський голова Микола Федорук
Зауваження та пропозиції приймаються з дня опублікування за адресою: м.Чернівці, вул. Вірменська,17-А, тел.: 52-20-80, 52-39-98 та в представництві Держпідприємництва України в Чернівецькій області за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 1, тел. 55-37-05. Повний виклад цих документів розміщено на сайті Чернівецької міськради: www.city.cv.ua.

Міське перехрестя

  • Акція «милосердя»

Проблем більше, ніж надходжень

Економічна криза значно ускладнила і без того важке становище малозабезпечених українців. Особливо тих, яким за станом здоров’я призначено невідкладне й дороговартісне лікування, часто оперативне. На жаль, не стали тут винятком і чернівчани. На сьогодні, за словами начальника міського управління праці та соціального захисту населення Аліни Круглецької, яка також виконує обов’язки заступника голови оргкомітету міської благодійної акції “Милосердя”, у полі зору комітету перебуває декілька десятків сімей мешканців нашого міста, що потребують нагальної матеріальної допомоги (вона обчислюється загалом у сотнях тисяч гривень). В той же час акційна скарбничка містить наразі лише близько 90 тис. грн, враховуючи минулорічний залишок. Протягом 2008 року на рахунок міського благодійного фонду “Милосердя” наді-йшло 77 тисяч 349 гривень. І хоча зазначена сума навіть дещо більша, ніж зібрана в аналогічний період-2007, наразі вона є недостатньою. Не можна сказати, що чернівецька територіальна громада байдужа до біди ближніх. Допомога надається, зокрема, послугами, одягом, продуктами харчування. “Живі” ж гроші надходять у менших обсягах. Хоча саме вони необхідні насамперед. Не йдеться про те, аби віддавати на благодійність 10 % від доходу, як це, приміром, заведено в Ізраїлі. Проблема розв’яжеться, навіть якщо кожен із нас здасть по 1 гривні. Реально ж можемо й більше. Подаючи приклад, пра-цівники міськради та її підрозділів уже почали перераховувати фонду “Милосердя” свої пожертви. Переважну частину потребуючих нагальної матеріальної допомоги складають діти. Тож саме на їх підтримку буде спрямовано зусилля чергового муніципального благодійного балу, проведення якого планується на 12 грудня. Захід відбуватиметься в одному з великих банкетних залів туркомплексу “Черемош”. Програма обіцяє бути цікавою, насиченою й повною приємних сюрпризів. Підбирається низка оригінальних лотів для аукціону. Відомості про них, на прохання меценатів, оргкомітет попередньо розташує на сайті міської ради. Уже видруковано бланки офіційних запрошень. Вартість вхідного квитка цьогоріч складає 600 гривень відповідно до цифр ювілею нашого міста. Продаж квитків здійснює фонд “Милосердя” у робочі дні, з 9-ї до 18 год., за адресою: м. Чернівці, вул. Уні-верситетська, 18. У виняткових випадках можлива навіть доставка квитка замовникові. Контактні телефони: 52-59-70, 52-48-86, 3-50-53. За попередньою інформацією, очікується близько 300 гостей. Доброчинцям, які не планують особисто відвідати бал, але хочуть внести свою пожертву, пропонується перерахувати кошти за наступними реквізитами: Чернівецький міський благодійний фонд “Милосердя”, ід. код 33466186, р/р 260097687 в ЧОД ВАТ “Райффайзен банк Аваль”, МФО № 356464. (Примітка: на муніципальний благодійний бал.) Така позиція, до речі, вельми достойна. Бо, як мовиться, твори добро таємно – і тобі воздасться явно.
Валентина КУКУРУДЗ


Шановні добродії!

Чернівцям завжди були притаманні доброчинність і милосердя. Про це свідчить міська благодійна акція «Милосердя», яка за останні роки отримала підтримку і розуміння з боку чернівчан. З кожним роком збільшується коло доброчинців. Численні благодійні заходи, проведені в нашому місті в 2007-2008 роках, дозволили міському благодійному фонду «Милосердя» надати матеріальну підтримку важкохворим дітям, сиротам, інвалідам, багатодітним родинам на загальну суму 473, 5 тис.грн. Міська влада високо цінує зусилля благодійників, спрямовані на підтримку тих, кому сьогодні найважче. Сподіваємось, що і надалі Чернівці залишатимуться містом доброчинців, а девіз на прапорі нашого міста – Viribus unitis (Спільними зусиллями) – і надалі характеризуватиме всі добрі справи чернівчан в ім’я милосердя. Міська благодійна акція триває. Благодійні пожертви можуть бути надані коштами, продуктами харчування, товарами першої необхідності, послугами. Чернівчани! Поспішайте робити добро, щоб ваші благодійні внески зігріли душі знедолених! Реквізити для грошових пожертв: Чернівецький міський благодійний фонд “Милосердя”, код 33466186, р/р 260097687 в ЧОД ВАТ “Райф-файзен банк Аваль”, МФО №356464. (Обов'язкова примітка: для надання матеріальної допомоги малозабезпеченим чернівчанам.) Контактні телефони: 3-50-53, 52-59-70, 3-40-22, 51-81-56, 52-48-86.
Оргкомітет міської благодійної акції “Милосердя”


  • Mіськвиконком інформує

Працівникам харчових підприємств Чернівців запропонують здати на аналіз кров

Остаточного джерела масового захворювання дітей на гастроентероколіти та дизентерію Зонне у Чернівцях ще не виявили, але у 15 працівників Чернівецького молокозаводу у крові виявлено антитіла, які свідчать, що вони або перехворіли, або були в контактні з хворим на дизентерію. Про це повідомив в.о. головного санітарного лікаря Чернівців Валерій Востріков. Усі працівники Чернівецького молокозаводу, на тарі продукції якого було виявлено паличку дизентерії Зонне, двічі пройшли раптове бактеріологічне дослідження, але усі результати були негативні. Тоді міськСЕС прийняла рішення про проведення 20 листопада забору крові у працівників підприємства та проведення серологічного обстеження. Станом на 24 листопада таке обстеження пройшла половина персоналу заводу, але вже у 15 працівників виявлено антитіла, які свідчать, що вони або перехво-ріли, або були в контактні з хворим на дизентерію. Цих осіб взято під нагляд, вони будуть змушені пройти примусове лікування під наглядом лікарів. Подальше обстеження персоналу триває. З метою уникнення подібних ситуацій у майбутньому та з огляду на те, що Чернівецька область після повені має додаткові санітарно-епідеміологічні ризики, міський голова Микола Федорук запропонував зробити розрахунки щодо потреби у коштах для проведення серологічного обстеження усіх працівників до-шкільних установ та підприємств харчової промисловості міста (відповідно до діючих нормативів працівники підприємств харчової промисловості проходять раз на півроку лише бактеріологічне обстеження). Микола Федорук доручив також забезпечити повноцінне харчування дітей у дошкільних установах міста та визначити постачальників продуктів харчування відповідно до вимог нового порядку проведення закупівель за бюджетні кошти, який передбачає участь у тендерах лише виробників продукції та їх офіційних дилерів. Довідково. 13 листопада постановою міськСЕС експлуатацію Чернівецького молокозаводу тимчасово припинено до усунення виявлених на підприємстві порушень санітарно-гігієнічного режиму. Оскільки на заводі виявлено порушення при знезараженні води локального водопроводу, видано припис, яким підприємство зобов’язано до 1 грудня підключитися до міських мереж централізованого водопостачання. З підозрою на гостру кишкову інфекцію до лікарів звернулося 67 вихованців дитсадків, у 47 з яких виявлено паличку дизентерії Зонне. Епідпроцесом було охоплено 25 дошкільних установ міста. Всі вони централізовано отримують молочну продукцію з Чернівецького молокозаводу, інші продукти у дитячі садки також поставляються централізовано.


  • Bлада – громада

Пам’яті Hазарія Яремчука присвячується

30 листопада 2008 року буде проведено ХІІ міський фестиваль музичних ансамблів ресторанів, кафе та барів міста Чернівців, присвячений 57-й річниці від дня народження Назарія Яремчука. Затверджено склад організаційного комітету на чолі з народним артистом України, Почесним президентом мистецького фонду імені Назарія Яремчика Левком Дутківським. ХІІ міський фестиваль музичних ансамблів проводиться з метою подальшого розвитку української естрадної музики та популяризації творчості Назарія Яремчука. Завданням фестивалю є активізація роботи музичних ансамблів м.Чернівців, підвищення їх виконавської майстерності, збагачення репертуару творами сучасних українських композиторів та покращання культури обслуговування населення міста. У міському фестивалі музичних ансамблів беруть участь музичні ансамблі ресторанів, кафе, барів та музиканти різних поколінь міста Чернівців. В репертуар кожного колективу, виконавця, згідно з Положенням, рекомендується включити твори з репертуару Назарія Яремчука, сучасних українських композиторів, обробки українських пісень та інструментальні твори. Музичні ансамблі виконують 2-3 твори. Фестиваль відбудеться 30 листопада 2008 року в приміщенні обласної філармонії з 11 години. Дирекції відповідних закладів до 25 листопада 2008 року мають подати заявки на участь у фестивалі музичних ансамблів за адресою:м.Чернівці, площа Філармонії,10, обласна філармонія, тел.: 55-27-01, 52-55-09. Учасники фестивалю нагороджуються пам’ятними призами та дипломами.


  • Ювілеї

Чернівецькому обласному художньому музею – двадцять!

З цієї знаменної нагоди там відбулися урочистості, в яких взяли участь представники місцевої влади, крайового й приїжджого культурного бомонду, громадські діячі, студенти, журналісти. Словом, усі залюблені в наш, відомий далеко за межами Буковини, осередок високої духовності й витонченого художнього смаку.
Як завше в таких випадках, лунали привітальні промови, добрі напутні побажання, де цілком щиро бриніла заслужена повага до невтомної праці колективу-ювіляра, відзначеного низкою почесних грамот, вітальних листів, цінних подарунків. Приємно, що не втрачаються плідні творчі зв’язки між представниками старшого і ниніш- нього поколінь музеївців. Так, означена імпреза була відкрита не адміністративно-традиційним “оргмоментом”, а живою, цікавою новацією – презентацією каталогу колишнього директора установи, тонкого знавця секретів малярства Тетяни Дугаєвої “Таланти Чернівців”. Одночасно відкрито однойменну науково-дослідницьку виставку, де розгорнуто унікальні дані про тридцять дев’ять визначних майстрів пензля, так чи інакше причетних до “маленького Парижа” на рубежі XIX-XX століть. Одні з них тут народилися, інші – вчилися чи певний час мешкали. Але всі вони разом і кожний окремішно творили історію столиці краю, пропагуючи її непересічність всіма континентами. Їхню творчу естафету гідно продовжує теперішня облорганізація Національної спілки художників України, голова правління якої Іван Гордіца висловив задоволення від плідної співпраці колег із ЧОХМ. У свою чергу, його нинішній керівник Інна Кіцул виступила за поглиблення й урізнома-нітнення просвітницької діяльності у зв’язці “музей – творець”. Зосібна, в напрямі синтезації вернісажів, поєднуючи в них картину й скульптуру з поезією, прозою та музикою. А чом би й ні? Варто, нарешті, відродити “старорежимний” досвід організації комплексних мистецьких салонів, де кожен присутній міг знайти для себе щось до душі. Недарма ж давньогрецькі міфологічні покровительки мистецтва – музи були рідними, по суті, нероздільними сестрами-близнюками... Звісно, для того слід тутешнім владникам та небайдужим до світу прекрасного господарникам посприяти у придбанні належного інструментарію. А то, бач, після благочинного реставрування знаменитим чернівецьким музикантом-меценатом Йосипом Ельгісером залишеного в ході переїзних пертурбацій рояля знайшовся його господар, і – наказали довго жити довгоочікувані художні вечори у милозвучному “обрамленні”. Може, знайдеться гідна заміна?

Юрій СКИБА


Бютівці відзначили найталановитіших студентів

24 листопада відбувся міський конкурс «Студент року». В статусі членів журі відвідали конкурс та привітали учасників депутати міської ради фракції БЮТ Олексій Редько та Володимир Кедь. Не залишила поза увагою таку подію і міська молодіжна організація «Батьківщина молода», від імені якої студентів привітав член бюро організації, депутат Першо-травневої районної ради Дмитро Паладян. Володимир Кедь вручив квіти і подарунки студентці, переможниці в номінації «Інтелігентність» та володарю гран-прі конкурсу. Від Олексія Редька вітання та подарунки отримали переможець у номінації «Винахідливість» та студентка, яка стала другою. Чернівецька молодіжна організація «Батьківщина молода» вшанувала переможницю в номінації «Дружба».

Інформація

  • Фотозвинувачення

Це – не дрібниці!

Бузувіри продовжують залишати свої автографи на теренах міста. Ні з того, ні з сього вони випробовують на міцність карету, виготовлену чернівецькими ентузіастами, яку встановлено на вулиці О. Кобилянської. А віднедавна почали трощити тут і декоративні лавиці. І хоча виготовлені вони з твердих порід, чоботу варвара це ні по чім. Деревяні бруски на лавках тріщать, немов сірники… Згодом ці нелюди перемістилися на Театральну площу. І почали розколупувати зірки, встановлені на честь наших талановитих краян. Метал теж не витримує атак руйнівників. З цими явищами треба боротися всім миром. Але щось не чути на адресу губителів краси рішучих голосів громадськості. Не ходять у цих місцях (про всяк випадок) і наші доблесні правоохоронці… Тому й безкарно почувається варварське поріддя.


Bільні гроші варто розмістити на депозитах

Попри фінансову кризу, в краї спостерігається приплив заробітчанських коштів
Схоже, на банківському ринку знову “заштормило”. Позначка на вартості долара стрімко поповзла вгору. Не відстає й євро. Експерти в черговий раз називають такий стан речей “грою без правил” і наголошують на тому, що не останню роль відіграє сам споживач, який чомусь спокійненько на початку весни нинішнього року позбавлявся від іноземної валюти вартістю у 4,9 гривні за долар, а вже посеред осені збивається з ніг, аби купити цю ж валюту за ціною у шість, сім і вище гривень. Привид світової фінансової кризи, ганебний водевіль у стінах законодавчого органу держави - Верховної Ради, непродумані коментарі перших осіб країни, галопуючі темпи інфляції, дорожнеча споживчого кошика. Сума таких ось “доданків” і спонукає українців, як їм здається, убезпечити себе від фінансового краху. Водночас експерти вкотре наголошують: не варто забувати основного закону ринку – попит породжує пропозицію. Скажімо, українці перестали купувати житло - воно подешевшало. (Щоправда, навіть за нижчою у межах 30% пропозицією навряд чи хтось із пересічних громадян може дозволити купити собі бажані квадратні метри.) Так і з валютним ринком: доки долар та євро будуть милішими за національну валюту, коштуватимуть дорожче.

Чому не настає тиша?

Ще минулого тижня керівник Національного банку України в Чернівецькій області Богдан Ковч підкреслював: ситуація у краї, якщо й не стабілізувалася остаточно (існують певні проблеми у вільному грошовому ресурсі для кредитування), то, принаймні, спокійна й контрольована. Відтік депозитів дещо змілів на відміну від перших двох декад жовтня, коли буковинці зняли з рахунків у відділеннях, філіях й установах банків понад 90 мільйонів гривень. Однак і сьогодні нести гроші у банки краяни не поспішають. Відтак на перше листопада ниніш-нього року, підкреслює Богдан Ковч, у банківську сферу Буковини вдалося залучити на два мільйони гривень менше порівняно навіть із попередніми місяцями. Отже, приплив депозитів бажає кращого: за оцінками експертів, поза банківськими установами у руках українського населення концентрується більше 130 мільярдів гривень. “Куди їх по-діти?”, - бідкається дехто і... біжить до обмінника, аби придбати стабільнішу грошову одиницю. Звідси й попит, який останнім часом хронічно перевищує пропозицію. На Буковині, зазначає Богдан Іванович, традиційно було навпаки: пропозиція перевищувала попит. Нині акценти змістилися. Якщо у цьогорічному жовтні банки купили у населення 18 мільйонів доларів і 10,5 мільйона євро, то за перші чотирнадцять днів листопада лише 4,4 мільйона доларів і 3,8 мільйона євро. Продали ж населенню у жовтні, відповідно, 9 мільйонів доларів, три мільйона євро, за два тижні листопада теж уже дев’ять мільйонів доларів укупі з півтора мільйонами євро. Різниця очевидна: люди намагаються скуповувати валюту, а не продавати її. Бажання затримати у руках “зелені” не в останню чергу залежить від того фактора, що чимало кредитів, які банки встигли видати на руки, були в іноземній валюті. Сьогодні, констатує наш співрозмовник, комерційні банки майже не кредитують. Це підтверджують наступні дані: якщо на перше листопада 2008-го заборгованість за кредитами фізичних та юридичних осіб становила 5 мільярдів 140 мільйонів гривень, то 18 листопада - 5 мільярдів 89 мільйонів гривень. Відбувається погашення кредитного портфеля. Водночас, якщо у комерційній банківській установі з’являються вільні грошові кошти, кредит може бути виданий. Але при цьому варто дуже уважно перечитати договір, який клієнту доведеться укласти з банком. Якщо сьогодні фінансові установи знаходять можливість виплачувати за депозитами доволі високий відсоток (часами він перевищує 20%), то й відсоток, за яким нині видаватимуться кредити, теж має бути істотно збільшений.

Зберігайте гроші у банках! Тільки не скляних...

Власне, про депозити. Експерти запевняють: нині умовами отримання прибутку за депозитами варто скористатися. Тим паче, що імовірність убезпечити вкладника від фінансових ризиків, якщо й не стовідсоткова, то, принаймні, велика. Цьому сприяє Фонд гарантування повернення вкладів, який може повернути клієнту гроші, покладені на депозит разом із відсотками, якщо сума не перевищує 150 тисяч гривень. Тобто, у разі ліквідації чи банкрутства конкретного банку, людина все одно отримає свої гроші.
- Тримати кошти вдома збитково у будь-якому разі – ризикуєте втратити. А все тому, що на суму заощаджень не може не вплинути рівень інфляції, - коментує головний банкір Буковини. - Не варто вишукувати універсальний спосіб прибутку. Сьогодні зберігати заощадження вигідно у будь-якій валюті: національній гривні, доларі чи євро. Можна, звичайно, зрозуміти певну недовіру й острах клієнтів. Таким я раджу скористатися вкладами на незначний часовий термін: від одного до трьох місяців.

Заробітчани стають багатшими?

Тим часом у краї спостерігається збільшення надходжень від буковинських заробітчан з-за кордону. За десять місяців ниніш- нього року через банківську систему на Буковину надійшло 114 мільйонів доларів та 35, 5 мільйона євро. За аналогічний період минулого, 2007, року - 112 мільйонів доларів та 21 мільйон євро.
Лариса АРТЕМЕНКО


  • Працівники ДАІ працюють у звичному режимі

Недисциплінованих водіїв оштрафували на півтора мільйона гривень

Уже більше тижня Україна живе за новими штрафними санкціями для порушників правил дорожнього руху. Випуски телевізійних новин розпочинаються репортажами з автошляхів, сумами зібраних штрафів та невдоволенням водіїв. Щось схоже доводиться спостерігати й на дорогах Буковини. Щоправда, патрулі Держ-автоінспекції працюють у звичному режимі, кількості патрульних машин не побільшало. Єдине, чим “розбагатіли” праців-ники служби, то це двома одиницями вимірювальних пристроїв “Візир”. За перший тиждень дії нових штрафів буковинськими даішниками було виявлено 169 водіїв, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння, 356 – порушили правила обгону, 699 – істотно перевищили швидкість, 102 водії проїхали на заборонений сигнал світлофора, ще 115 – порушили правила зупинки та стоянки, 29 «шумахерів» спростили рух свого авто, здійснивши заїзди на тротуари та пішохідні доріжки. Ще 325 недисциплінованих водіїв з грубими порушеннями були виявлені за допомогою приладів відео- та фотофіксації. Станом на 25 листопада нинішнього року задокументовано понад три тисячі адміністративних протоколів та виписано штрафів на півтора мільйона гривень. В управлінні Державтоінспекції у Чернівецькій області нам повідомили, що з 17 листопада й за добу до виходу номера нашої газети у краї не було за-фіксовано жодної серйозної автопригоди, у якій би загинули люди чи яка би відзначилася серйозними матеріальними втратами. Натомість слід зауважити, що з початку року у дорожньо-транспортних пригодах загинула 81 особа і травмовано 564 людини. До кримінальної відповідальності притягується 133 особи. 9304 водії керували автомобілями у нетверезому стані. Вищі посадові особи крайового міліцейського відомства назвали такий стан речей “стихійним лихом на дорогах”. Існують й інші, не менш переконливі, статистичні дані, які свідчать про те, що кількість жертв і постраждалих у ДТП на дорогах країни невпинно росте: згідно з соціологічним дослідженням 52%(!) мешканців України мають знайомих або самі були жертвами пригод на автошляхах. Нові штрафи мали би дисциплінувати учасників дорожнього руху, адже змінилися вони доволі істотно. Так, наприклад, п’яний за кермом тепер сплачуватиме не 250-680 гривень, як було раніше, а 2,5 – 3,4 тисячі гривень. І права вилучатимуться не на два роки, а терміном до десяти. За проїзд на червоне світло тепер доведеться платити від 520 до 680 гривень; за перевищення швидкості – від 255 до 680 гривень; за несправне авто – від 340 до 425 гривень. Ніхто, очевидно, тепер не забуватиме вдома водійські права, адже у такому разі доведеться заплатити від 85 до 850 гривень. І по мобільному телефону без відповідних технічних умов не розмовлятиме, бо таке задоволення коштуватиме водієві від 425 до 510 гривень. Дисциплінованішими, мабуть, стануть і пішоходи, бо за нехтування правилами можуть викласти від 51 до 85 гривень.
Лариса АРТЕМЕНКО


Зміни в пенсійному законодавстві

Згідно із Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці», який вступив у дію 16 вересня 2008 року, передбачено зміни в пенсійному забезпеченні.

Зокрема, вищезазначеним нормативним актом покращено пенсійне забезпечення шахтарів, які відпрацювали на підземних роботах з видобутку вугілля, залізної руди, кольорових руд і рідкісних металів, марганцевих та уранових руд, на шахтобудівних підприємствах не менше як 15 років (для чоловіків) та 7,5 років (для жінок). Мінімальний розмір пенсії для них встановлено незалежно від останнього місця роботи, у розмірі 80% середньої заробітної плати шахтаря, з якої йому обчислено пенсію. Після перерахунку пенсія не може бути меншою за три величини прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, тобто з 1 жовтня - 1494 грн (498x3). При обчисленні страхового стажу шахтарям за кожний пов-ний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, затвердженим Кабінетом Міністрів України, до страхового стажу додатково зараховується по одному року, незалежно від того, набуто цей стаж до набрання чинності Законом України «Про загально-обов’язкове державне пенсійне страхування» (01.01.2004 р.) чи після. Також при призначенні пенсії після набрання чинності Закону, незалежно від того, до 1 січня 2004 р. чи після, пенсіонер перебував на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, цей період зараховується до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. Членам сім’ї шахтарів, смерть яких сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, до пенсії в разі втрати годувальника призначається доплата в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність (з 01.10.2008 р. – 498 грн). У разі збільшення прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили праце-здатність, органи, що виплачують доплату до пенсії, перераховуватимуть її розмір з дати, з якої встановлено новий розмір прожиткового мінімуму. Внесеними змінами доповнено також перелік орденів, зокрема орденами «За доблесну шахтарську працю» І, ІІ, ІІІ ступеня. Особи, нагороджені за-значеними орденами, мають право на встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною в розмірі від 20 до 25 відсотків прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до частини другої пункту 1 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» та частини першої статті 25 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якщо з 01.01.2008 р. величина оцінки одного року страхового стажу дорівнювала 1,2%, то з 01.10.2008 р. - 1,35%. При цьому коефіцієнт стажу не може перевищувати 0,75. Крім того, за кожний новий рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком №1, до загального стажу додатково зараховується по одному року. Коефіцієнт стажу не може перевищувати 0,85.

Юлія МЕНДЕЛЬ,
начальник відділу контролю за правильністю та виплатою пенсій управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району м. Чернівців

Акценти

  • Пам’ять

Kоли ідея вивищується над людиною...

Слухаючи під час презентації “Національної книги пам’яті жертв Голодоморів 1932-1933,1946-1947 років в Україні. Чернівецька область” та наступної, уже всеукра-їнської, жалоби жахливі свідчення неспростовно свідомого знищення безлічі отчої людності, закономірно подумалося: як узагалі таке пекельне варварство стосовно свого ж народу стало можливим? Чому лише тринадцять країн світу визнали цю новітню українську Руїну геноцидом (дослівно – «вбивання роду»)? Водночас серед противників такої оцінки опинилася не лише наша трьох з половиною столітня єдинодержавна посестра – Росія, де переважають менш критичні оцінки спільної минувшини, а й не заангажована у постсоюзних “розборках” країна, котра загальновизнано пережила подібну масову згубу (холокост), – Ізраїль?

ГОЛОДОМОР: НАЦІОНАЛЬНИЙ ЧИ СОЦІАЛЬНИЙ?

Думається, відповідь слід шукати найперш... у нас самих. Точніше, в безапеляційній “націоналізації” трагічної сторінки власної історії, себто переведенні нещадної класової боротьби тоталітарного більшовицького режиму із економічно, відтак і соціально, незалежним селянством (переважну частину якого в СРСР складали саме українські хлібороби) у суто родову площину – ліквідацію нас як окремого етносу. Важко не погодитися із визнаним буковинським політологом Ігорем Буркутом, який у радіокоментарі до 75-річчя Голодомору виявив схильність вважати його радше соціоцидом (може, ще точніше – класоцидом?). Якби така постановка проблеми переважила на вищому рівні рідної держави, гадаю, це розблокувало би непорозуміння і з російським керівництвом, котре у “присвоєнні” українцями монополії на жертовність вбачає приховане бажання отримати належні компенсації від себе як наступників колишнього Союзу, і з боку світового співтовариства, що вельми обережно підходить до кваліфікування масових убивств геноцидом. Зо-крема, це поняття з часу свого започаткування на Нюрнберзькому процесі над фашизмом у рішеннях ООН вживано лічені рази. На кшталт дій того ж таки Ізраїлю щодо сусідів-арабів або промаоїстського камбоджійського режиму Пол Пота стосовно свого народу.

ІСТИНА або САМОЗБЕРЕЖЕННЯ?

Схоже, ми так до кінця й не розібралися в рушійних силах своєї драматичної бутності, кидаючись із однієї крайності – применшення ролі національно свідомісного фактора – у прямо протилежну – його абсолютизацію. Досить навіть побіжного погляду на розвиток громадської ситуації у постсоюзних країнах для виявлення спільної закономірності: виникнувши первинно як загальнонародні, демократичні сили – народні фронти (у нас Рух) – хутко перетворилися в національно-демократичні. Причому з наростаючим акцентом на першій частині. Як наслідок, вони почали все більше втрачати прихильність іншонаціональних демократів та загалом некорінного населення. А його ж за кілька поколінь цілеспрямованої політики змішування націй і народностей у кожній республіці колишнього Союзу – доволі. Тож і не дивно, що “мігранти”, не підготовлені у своїй масі до сприйняття національних пріоритетів автохтонів та ще й нерідко звинувачувані у всіх гріхах “реального соціалізму”, зрештою, хитнулися у бік політичних сил, які обіцяють повернення попередньої суспільної стабільності, – соціалістів та комуністів. Хоча й не завжди поділяючи їхню соціально-політичну програму. Гору взяв елементарний інстинкт самозбереження. Чи ж не тому, на відміну од західних “братів по соцтабору”, стартувавши з порівнюваних за висхідним станом господарювання позицій, ми безнадійно пасемо задніх, дивуючи світ незугарними президентсько-прем’єрськими, пар-тійно-клановими побоїщами на тлі ганебного занепаду економіки?..

ЛЕЛЕЧА ПАМ’ЯТЬ

Висновок напрошується сам по собі: нам слід не стільки проливати сльози та проклинати прийшлих і доморощених організаторів голодоморів, ГУЛАГів, політизованих психушок, скільки за мудрою чеховською порадою щодня, щомиті по краплині вичавлювати із себе раба. Тоді жоден тоталітаризм не зможе знову перетворити нас у безсловесне бидло чи “табірний пил”. Адже будь-яка найгуманніша за своїми деклараціями ідея, вивищуючись над конкретною особою, невідворотно перетворюється у власну протилежність – канібала. Бо, як слушно висловився мудрець, смерть однієї людини – трагедія, а загибель декількох – уже статистика. І такої “статистики”, згідно з місцевою Книгою пам’яті жертв Голодомору, лише за віднайденими документами (чимало з них було втрачено або знищено) вже зафіксовано понад дванадцять тисяч чоловік. Вони, мовби збентежені лелеки із проекту пам’ятника (на фото) насильницьки зринулим у Вирій краянам (автори: скульптор – Дмитро Горшковський, архітектор – Юрій Олар), що відкриває другу, власне буковинську, частину означеної Книги, будять нашу приспалу громадянську пам’ять, закликаючи до унеможливлення пережитих рукотворних страхіть. До речі, їхнє глибоко символічне “пташине” уособлення підказано ваятелю гіркими дитячими спогадами, коли він, корчачись із болю й горя од втрати віднятих безсердечним об’їждчиком зібраних пшеничних колосків, побачив над головою кружляючих лелек. Вони ніби хотіли забрати бідолашного малюка на свої крильчата й понести у кращі світи, де не було ані голоду, ані владної сваволі...

Юрій СКИБА


  • Протягом цілого року студента Буковинського університету Івана Шевчука називатимуть найкращим студентом Чернівців.
Чернівецькі студенти показали, що вони можуть не тільки добре вчитися

На початку тижня у палаці “Академічний” відбувся традиційний, уже сьомий, загальноміський конкурс “Студент року-2008”.

За право називатися кращим студентом міста змагалися 16 хлопців та дівчат знаних чернівецьких навчальних закладів. Разом їх зібрали на одній сцені відділ у справах сім’ї та молоді Чернівецької міської ради і міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – організатори конкурсу. А особисто привітати молодих людей з таким гарним конкурсом та Днем студента прийшов міський голова Микола Федорук.
Юнаки і дівчата змагалися у кількох номінаціях: “Студентський храм у Чернівцях”, “Приємно познайомитися”, “Конкурс талантів”, “Один день із життя волонтера”. А ще вони виходили на сцену у національних костюмах, демонстрували стінгазету про своє студентське життя та пригощали власноруч приготовленими стравами. Вели свято переможці минулорічних конкурсів “Студент року” Анастасія Скорейко та Денис Чук. А серед тих, хто оцінював юні таланти, були: заступник міського голови Інна Онацька, депутати Чернівецької міської ради Олексій Редько, Уляна Легусова, Василь Ткач, Данія Солонар, начальник відділу у справах сім’ї та молоді міськради Наталія Коцур, директор міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Леся Кузьма. До речі, що стосується захоплень і талантів учасників конкурсу, то вони найрізноманітніші. І цим самим хлопці та дівчата довели, що можуть не тільки добре вчитися, а й гарно співати, декламувати вірші та розігрувати гумористичні сценки. Які тільки пісні не звучали на “Студенті року”! І знамениті “Два кольори”, і “Зелен клен”, і композиції з репертуару Ані Лорак, Ірини Білик і навіть Потапа та Насті Каменських. Найоригінальнішим було останнє конкурсне завдання – “Один день із життя волонтера”, де в жартівливій формі учасникам треба було розповісти про волонтерську діяльність під час святкування 600-ліття Чернівців. Студенти зіграли будівельників, офіціанток, мам маленьких дітей, яких вони розгубили під час поїдання ювілейного торта, фінансистів, котрі підраховували, скільки па-м’яток архітектури ще потрібно відреставрувати... Перевтілення в незвичних волонтерів було переконливим. Підбиваючи підсумки конкурсу, журі визначило не тільки переможців – адже без номінацій не залишився ніхто. Студентів нагородили за дотепність, чарівність, творчість, наполегливість, оригінальність, презентабельність, інтелігентність, винахідливість, ерудицію... Симпатію залу завоювала Юлія Скіцько, студентка Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Третє місце у міському конкурсі “Студент року-2008” отримала Лілія Рощіна із Чернівецького коледжу дизайну та економіки. Дівчина професійно займається вокалом і танцями, а ще працює над власною колекцією одягу. Друге місце дісталося Інні Молдован із педагогічного коледжу ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Вона не лише старанно навчається, а й виступає на сцені театру “Голос”. Перше місце – у Вікторії Гатрич із Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Вікторія – студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин. Та, крім навчання, співає у шоу-групі “Вікторія” та є ведучою прогнозу погоди на одному з місцевих каналів. А студентом року став Іван Шевчук із Буковинського університету. Майбутній фінансист захоплюється спортом, любить співати. І зізнається, що перемога у цьому конкурсі додала йому впевненості у собі. Всі переможці отримали подарунки від міського голови, відділу у справах сім’ї та молоді Чернівецької міської ради і міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Варто також додати, що під час цього гарного і веселого свята представники чернівецьких навчальних закладів зробили і добру справу: внесли свої кошти до загальноміської скарбнички “Милосердя”.
Наталка ФЕЩУК


  • 2 грудня у нічному клубі «Хард-рок» виступатиме відомий київський гурт «Крихітка Цахес».

Концерт, просвітницькі буклети і ще дещо...

І це буде не просто клубний концерт. Адже мета приїзду «крихіток» до Чернівців більш ніж благородна – боротися зі СНІДом та донести до молоді ідею виховання здорової нації. Разом із киянами заспіває також наш, місцевий, гурт «Знак води». І цей молодіжний захід присвячуватиметься Всесвітньому дню боротьби з ВІЛ/СНІДом.
На глядачів очікує тригодинне музичне шоу справді найкращих рок-гуртів Києва та Чернівців. Очікується, що «Крихітка Цахес» подарує не лише свої старі добрі хіти, але й представить кілька пісень з нового альбому, який от-от з’явиться у музичних крамницях. «Знак води», окрім виконання музичної програми, готує глядачам і сюр-призи. Як зазначають організатори чернівецького концерту гурту «Крихітка Цахес», важливість подібних акцій неабияка. Адже на такі концерти ходить молодь – найактив-ніша частина суспільства, котра формує майбутнє нації. Молодь, яка здатна відрізнити щирі слова музикантів від фальшивих гасел, а живу музику – від фонограми. При вході у клуб глядачі отримають буклети освітнього характеру та … презервативи. А з-поміж інших цікавинок концертного вечора – тематичні конкурси, автографи музикантів і ближче знайомство з «Крихіткою Цахес». Адже безпосередньо під час виступу гурту можна буде придбати диски, афіші та іншу атрибутику гуртів – як київського, так і нашого «Знак води». Зокрема, сумки багаторазового використання, спрямовані на збереження довкілля. Нагадаємо, що на початку 2008 року «Крихітка Цахес» ініціювала екологічний проект «Торба-Природі», спрямований на скорочення споживання пластикових пакетів, і випустила лінію екологічних сумок для супермаркетів.
Довідка «Чернівців»
«Крихітка Цахес» – київська група, яка дуже швидко завоювала прихильність молодіжної української аудиторії. Незважаючи на те, що «Крихітка» тривалий час вважалася клубним колективом, команда вийшла за межі вузького кола прихильників і набула неабиякої популярності серед українських слухачів. У числі відомих хітів групи - «Вменеємен», «На першому місці», «Ангела, як я», «Деталь» . До речі, гурт «Крихітка Цахес» музичні критики називають яскравим прикладом жіночої лірики в українській рок-музиці. Вокалістка «Крихітки» Каша Сальцова свого часу стала переможцем інвести-ційного шоу «Акули бізнесу» на каналі ICTV і отримала безвідсотковий кредит на розвиток групи.
Наталка ФЕЩУК


«Гротеск» – молодий театр

Нинішнє театральне життя у Чернівцях бурхливим не назвеш. Як для міста, яке в усі часи за культурно-мистецьким потенціалом справедливо позиціонувало свою європейськість, теперішня ситуація неоднозначна. У столиці Буковини діють, а також творять театральний літопис краю колективи обласного академічного музично-драматичного театру ім.О.Кобилянської, театру-студії «Голос», обласного театру ляльок. Оце і все. Виходить, не тісно в нас майстрам сцени, які своєю професією обрали мистецтво живого слова. А може, чернівчани не люблять театр? Проте минулий сезон засвідчив протилежне: коли глядачеві пропонують високе і хвилююче мистецтво, – приспана публіка оживає доволі активно (згадаймо «Солодку Дарусю» - драму на три життя за відомим твором буковинки Марії Матіос). Радує, що у нас ще люблять театр по-справжньому – захоплено та вимогливо, і головне, мають постійну потребу у спілкуванні з ним. Але таким, що може гідно заповнити в житті людини тільки йому відведену духовну скриньку. Звісно, кожному поколінню – свій театр. Різний за тематикою, образно-художньою мовою, стильовим звучанням. І якщо не густо нині з таким літературним матеріалом (вибір невеликий), то сучасних засобів втілити задум – не бракує. Найчіткіше постає проблема з репертуаром для молоді та відповідним втіленням його на сцені. Втім, молодь у Чернівцях свого театру ніколи не мала. Проте на радість усім – з’явився. І створили його самі ж молоді професійні актори, об’єд-навшись у колектив однодумців під художнім керівництвом К.В.Мадея – члена Національної спілки театральних діячів України, режисерська та культурно-освітня праця якого добре відома на Буковині. За понад сорокарічну творчу й педагогічну діяльність Костянтин Васильович пройшов шлях самовідданого, безпристрасного сіяча любові до сценічного лицедійства від актора народного театру до заступника начальника обласного управління культури. І свою любов він щиро передає донині, вже чверть віку викладаючи режисерські дисципліни у Чернівецькому училищі мистецтв ім. С.Воробкевича. За цей час не тільки досвіду назбиралося понад край, а й власні спостереження та прискіпливий аналіз зробленого не дадуть схибити. До того ж учнів, таких же залюблених у театр, як їхній учитель, вийшло зі стін училища чимало. У кожного з них – своя життєва і мистецька стежина. Але з наставником вони стосунків не поривають. І Костянтин Васильович, здається, переживає з ними все: фахове становлення, творчі самостійні роботи, сімейні радощі, а деколи - й негаразди. Хтось керує аматорським колективом чи став методистом, дехто ще навчається у вузі. Є й такі, що вибрали інший шлях у житті. Але ота, ще студентська, прив’язаність до сцени, любов до театральних підмостків непроминуща: так і хочеться знову грати, знову бути разом. Ось і виник молодіжний театр-студія у Чернівцях не за вказівкою чи підказкою зверху, а в самому середовищі молодих акторів – випускників училища мистецтв. Зібралися і вирішили: на Буковині потрібен молодий театр, він потрібен і їм, молодим акторам, аби реалізувати свої творчі амбітні плани. І, як завжди, натхненником цієї ідеї був Костянтин Мадей. Він уже сімнадцять років творчо співпрацює з режисером Григорієм Сорочаном, викладачем училища, членом Національної спілки театральних діячів України, який і на цей раз підставив своє надійне плече колеги та професіонала. Літературною частиною завідує Мар’яна Попова, балетмейстер – Тетяна Любко, головний продюсер – Дмитро Бузинський. До речі, усі актори і члени постановочної групи – випускники або студенти Чернівецького училища мистецтв ім. С.Воробкевича. І таких зібралося понад два десятка. Марина Гавриляк та Анатолій Кушнір, Іван Мазур і Роман Мардарій, Марта Шумілова і Дмитро Олійник – ще студенти, а Дмитро Бузинський – диктор Чернівецького радіо. Тут же працює редактором Вікторія Зайцева. Марина Слижук – культорганізатор Чернівецького міського палацу дітей та юнацтва і студентка театрального факультету Київської державної академії керівних кадрів культури та мистецтв. Навчається тут і Вадим Чебан. У Рівненському гуманітарному університеті акторську майстерність опановує Тарас Козловський. Назвали театр «Гротеск», вважаючи себе спадкоємцями тих славних традицій, які колись започаткував театр естрадних мініатюр і публіцистики «Темп», де майже два десятиліття творчо пропрацювали нинішні керівники. Першу програму «Знай наших» гротесківці підготували за творами класиків та сучасних авторів, присвятивши її 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці. Увійшли в своєрідний сценічний вернісаж драматичні та комедійні мініатюри Г.Квітки-Осно-в’яненка «Підбрехач», А.Чехова «Жених і папінька», М.Задорнова «Задача для сина», С.Альтова «Молодіжна тема» та «У тролейбусі», М.Жванецького «Кочегаров», П.Сліпчука «Кінокритик», М.Білоконя «Анонімний кабінет», О.Левіна «Солодка бабуся» та декілька народних замальовок. Першими глядачами першого театрального сезону молодіжного театру-студії «Гротеск» стали учні Вищого професійного художнього училища № 5. І це невипадково. Новостворений колектив головною метою визначив для себе популяризацію театрального мистецтва сучасними засобами серед школярів і молоді не тільки в обласному центрі, а й у районах Чернівеччини. Уже на перші грудневі дні «Гротеск» запланував поїздку зі своєю програмою в селище Герца, згодом колектив побуває в усіх ра-йонах області. Це буде перша проба нового театру на витривалість і майстерність. Сподіваємося, гротесківці по-справжньому відчують свою необхідність у нинішньому складному і неоднозначному світі, коли для багатьох молодих сучасників театр звучить анахронізмом, далеким від їхнього світосприйняття. А що це не так – засвідчило відкриття. Молодіжна публіка сприймала акторські роботи тепло, щиро, деколи стаючи співучасником дійства і реагуючи на найтонші сценічні знахідки й яскраві образи, яких насправді було вдосталь. Відверто потішило й інше: класичні твори сприймалися так само зацікавлено, як і сучасні. Власне, відома істина: багато міфів про не таку, як нам би хотілося, молодь, розвінчує сама ж молодь. Дорослим би тільки сприяти цьому. У Чернівцях ще один крок зроблено, завдячуючи поважному митцеві, директору обласного театру ляльок Оресту Василашку, який погодився прийняти гротесківців у комірне. Сподіваємося, вони йому за це віддячать численними небайдужими глядачами.
Микола ШКРІБЛЯК

Ракурс

  • HОВІ МИСТЕЦЬКІ ІМЕНА

ВІРТУОЗИ БАЯНА – БРАТИ ГАЙДИЧУКИ

Свого часу газета «Чернівці» зазнайомила своїх читачів із творчістю молодого, але вже добре відомого баяніста-виконавця, лауреата міжнародних і Всеукраїнських конкурсів Володимира Гайдичука. Тодішній його сольний концерт, що відбувся наприкінці 2006 року в залі органної та камерної музики, залишив незабутні враження як для масового слухача, так і для музикантів-професіоналів. Нещодавно у цьому ж приміщенні на шанувальників гри на баяні знову очікував приємний сюрприз – добірне баянно-ансамблеве виконання різножанрової музики різноманітних стилів і епох дуетом баяністів у складі братів Володимира та Івана Гайдичуків. Створення цього колективу співпало із завершенням навчання Володимира у Національній музичній академії ім. П.Чайковського (клас баяна проф. Давидова М.А.) та вступом до цього ж закладу його молодшого брата Івана по класу баяна доц. Федорова Ю. В. Незважаючи на юний вік дуету, музиканти продемонстрували досить якісну, зрілу гру. Органна фуга соль мінор Й.С. Баха у перекладенні для двох баянів виконана на початку виступу, як, власне, і два концерти «Зима» та «Літо» з циклу «Пори року» Антоніо Вівальді, що прозвучали всередині програми, та й завершальний блок, в якому представлено естрадну музику Астора П’яццоллі, яскраво за-свідчили високий рівень майстерності музикантів і глибоке розуміння стилю музики, яка ними виконувалася. Високий професіоналізм продемонстровано виконавцями і в сольних номерах. Зокрема, у віртуозних варіаціях Ф.Ваксмана на теми відомої опери Ж.Бізе «Кармен». Філософський стиль мислення – у «Драматичній поемі про Україну» під назвою «Чумацький шлях» відомого харківського композитора, баяніста В.Подгорного, ніжну лірику у «Колисковій» місцевого композитора Л.Затуловського, яку Володимир присвятив своєму першому учителеві по класу баяна, нині вже покійному М.М.Мокрову. Не поступаючись у техніці гри на баяні своєму старшому братові Володимиру, Іванові також вдалося досить влучно передати зміст і характер «Сумного вальсу» фінського композитора Яна Сібеліуса, перекладений з фортепіано для баяна, скрипкової музики Сюїти №4 французького композитора епохи бароко Мішеля Коретта у транскрипції для баяна Юрія Федорова, та блискуче виконати партію першого баяна у творі «Лібер-танго» («Танго-свободи») аргентинського композитора П’яццоллі. Після завершення концерту, ведучою якого була диктор Чернівецького телебачення Любов Добровольська, виконавці по- ділилися враженнями від свого виступу. Володимир: «Дуже приємна слухацька аура на сьогодніш-ньому концерті, яка надихала на творчість. Сподіваюсь, усі це відчули». Іван: «Надзвичайно відповідально виступати перед своїми слухачами. Й надалі прагнутиму виправдовувати покладені на мене надії і сподівання».
В. Лохвицький (викладач Володимира у Чернівецькому училищі мистецтв): «Вражений їх високою виконавською майстерністю – як сольною, так і ансамблевою грою, адже разом вони виступають, зовсім недавно».
П. Кравчук (викладач Івана у Чернівецькому училищі мистецтв): «Вперше за всі роки навчання Івана, спочатку у школі педпрактики, а згодом у моєму класі, я відчув радість слухача. Професійне зростання хлопця не може не втішати, чого бажаю йому і в подальшій творчості».
І.Петрусяк (викладач Чернівецького училища мистецтв, колишній директор цього закладу): «Так відчувати один одного в ансамблевій грі можуть тільки діти одної матері. Думаю, що всі слухачі, а особливо присутні на концерті батьки виконавців, втішені сьогоднішньою подією». Додам від себе: це – уже другий родинний дует баяністів, вихідців з Буковини, які гідно репрезентують високе баянне мистецтво як на вітчизняному, так і міжнародному рівнях. Перед цим високий клас гри продемонстрували сестри Серотюк. Тож побажаємо цим славним музикам нових творчих здобутків!
Олександр Залуцький,
доцент кафедри музики Чернівецького національного університету, лауреат літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича


  • Презентації

У храмі слова буковинської царівни

У Тернопільському видавництві «Мандрівець» нещодавно вийшло у світ навчально-методичне видання «Вивчення творчості Ольги Кобилянської у школі», автор якого – учитель української мови та літератури Чернівецького ліцею №3 медичного профілю Дарія Богданівна Семчук.
Посібник узагальнює досвід дослідницької, творчо-пошукової та навчальної роботи за творчістю О.Ю.Кобилянської. Мета даного видання – допомогти глибше зрозуміти внутрішні світовідчуття письменниці, її захоплення, переживання, душевний неспокій через призму творчої, автобіографічної, мемуарної та епістолярної спадщини. Використовуючи нестандартні підходи до подачі навчально-дидактичного матеріалу, цікаве літературознавство, автор має на меті зацікавити постаттю талановитого митця. Літературні диктанти за творами письменниці та тестування допоможуть перевірити рівень фактичних знань учнів і розкрити своєрідність мовно-стилістичних особливостей творів Ольги Кобилянської як неперевершеного знавця народних перлин. Висока оцінка творчості письменниці висловлена видатними митцями, які сплели словесний вінок компліментів у знак шани і вдячності. Видання рекомендовано учителям української словесності, студентам педагогічних навчальних закладів, школярам та усім шанувальникам творчості Буковинської Царівни.
Алла Ткач,
методист методкабінету управління освіти Чернівецької міської ради


Пошануймо всіх земляків-достойників...

Скільки подібних гучноголосих, пишномовних закликів і побажань можна почути на різнорівневих місцевих теренах! Проте, на жаль, тільки лічені одиниці з них “обростають” конкретними справами. На кшталт воістину унікального видання – “Буковинський календар: ювілеї-2008”, котрий одночасно є й відповідним словником-довідником.
Автор-упорядник новинки – відомий краєзнавець-дослідник і журналіст Юхим ГУСАР – лаконічно висвітлює біографії знакових земляків у різних сферах суспільного життя вкупі з історичними віхами нашої малої батьківщини впродовж восьмивікової(!) давнини. Додаймо сюди соціально-економічні, етногеографічні довідки про обласний центр та райони, почесних чернівецьких громадян, бургомістрів, примарів, голів, но-мінантів Алеї зірок. А ще – поради-цікавинки зі скарбниці народної мудрості, астрологічні міркування, провідні дати іменин за релігійним календарем, рецепти буковинської кухні, належну історіографію. Словом, кожен небайдужий до батьківських порогів знайде для себе чимало корисного, пізнавального й повчального. Наприклад, чи знаєте ви, що цього року святкує 600-ліття з часу першої згадки про себе не лише столиця Буковини, а й один з її райцентрів – Герца? Та й узагалі за, так би мовити, офіційним віком “маленькому Парижу” наступає на п’яти ціла низка ще менших братів – Кіцмань зі своєю “гвардією” – селами Валява, Давидівці, Суховерхів, Хлівище (595 р.), глибоцька Дубівка (590 р.), хотинські Керстенці, кіцманські Шишківці, заставнівський Чорний Потік, вижницьке Коритне (575 р.). Або що найдавнішим з місцевих історично зафік-сованих населених пунктів виявився не облцентр і навіть не будь-яке з тутешніх міст, а порівняно невелике село Онут, що на Заставнівщині: сьогоріч виповнюється аж 795 літ від першої згадки про нього у Галицько-Волинському літописі! Згодьмося: такий сучасний, ґрунтовний і вкрай потрібний літопис нашого краю потребує об’єднання зусиль багатьох владних, культурологічних, історико-етнографічних, науково-просвітницьких структур і просто патріотично налаштованих громадян. Адже нинішній тисячний наклад аж ніяк не відповідає реальним потребам нашого загалу. То чому би обл- та міськраді не стати співзасновниками щорічного випуску “Календаря”? Це ж по-справжньому державна справа – державним має бути й підхід до її реалізації. Перш за все – в матеріально-організаційному забезпеченні діяльності громадської редколегії. Контактні телефони: 4-66-41, 8-095-1818515.
Юрій СКИБА


Через змагання – до фахової майстерності

Нещодавно у Чернівцях, на базі ПТУ №8, вперше було проведено конкурс профмайстерності за спе-ціальностями «кухар» і «кондитер» серед майстрів виробничого навчання професійно-технічних закладів області.
Учасники змагалися у чоти- рьох турах, які були як теоретичного, так і практичного спрямування. В присутності досвідченого журі на чолі з Олександрою Онуфраш, начальником відділу профтехосвіти управління освіти і науки Чернівецької ОДА, майстри виробничого навчання області презентували власну систему роботи й особисті якості, методичні розробки, демонстрували рівень своїх теоретичних знань шляхом тестування на персональних комп’ютерах. Звичайно, що особливе місце у конкурсах надавалось практичним навикам. Особливо майстерності у приготуванні м’ясної та овочевої закусок і асорті. Журі було одностайним, присуджуючи перемогу Галині По-ліщук – майстру виробничого навчання Чернівецького вищого комерційного училища КНТЕУ. Адже саме вона продемонструвала високий рівень володіння сучасними технологіями приготування, оформлення та подавання холодних м’ясних та овочевих закусок. Майстер, яка має 11-річний стаж роботи, привернула увагу журі професійністю, швидкістю, точністю та водночас вишуканістю виконання виробничих прийомів праці. І що головне – продемонструвала систему роботи майстра та педагога. Перемога пані Галини була закономірною. Адже вона стала фіналом тієї великої роботи, що проводиться в ЧВКУ КНТЕУ з фахового зростання майстрів виробничого навчання для формування навичок спеціаліста робітничих професій для ресторанного господарства міста та області.

Офіційно

  • Як граємо, так і маємо

Чорний день буковинського футболу

Невтішну звістку принесли інформаційні агентства з Іллічівська, де “Буковина” зустрічалася з місцевим “Бастіоном”. Тут знову зафіксовано поразку з рахунком 0:1. Господарі хоча й не мали відчутної переваги над гостями, були все ж більш настирливими й таки вирвали перемогу на останніх хвилинах матчу. Так безбарвно завершилася остання гра в нинішньому році. Поразка відсунула “Буковину” на сьоме місце в турнірній таблиці. Що й казати, не такого результату чекали від неї уболівальники! До речі, багато з них зробили ставку на інших своїх земляків – міні-футбольну команду “Меркурій”. 23 листопада вона приймала на своєму полі ФК “Планета-Міст-2” з Києва. Цей клуб не значиться серед фаворитів. До матчу у Чернівцях він посідав із трьома очками п’яту сходинку. Хоча вміє грати, якщо старається. Перед цим він з крупним вислідом розгромив “Фортецю” із Кам’янця-Подільського, що займає другий рядок у турнірній таблиці. Гості прибули до Чернівців своїм оптимальним складом. Проте в першій половині нічим особливим не відзначалися. “Меркурій” принаймні міг тричі досягти успіху, але у всіх випадках хибив. Після перерви кияни призвичаїлися до гри. Тим більше, після того, як “Меркурій” через втому зменшив оберти. Та й тактично гості виглядали краще. Під час гри вони тричі знімали свого воротаря й робили його польовим гравцем. У двох випадках ця схема спрацювала. Воротар киян Юрій Балашев виявився чудовим розігруючим. Його вмілі паси не раз ставили чернівчан у скрутне становище. На початку другої половини наші земляки вдало контратакували й вийшли втрьох проти воротаря гостей. Але заплуталися у хитромудрих фінтах, та так, що м’яч перехопили гості і відкрили рахунок. Цікавий матч закінчився з вислідом 3:2 на користь гостей. У нас двічі відзначився Віталій Гончар – з гри та забивши пенальті. Ця зустріч була повчальною для “Меркурія”. Адже суперник показав, як можна маніпулювати тактикою, міняти курс гри, контр-атакувати. Ми ж проти таких кардинальних засобів не могли нічого вдіяти. Та й фізичні кондиції чернівчан виявилися недостатніми. А це через те, що команда практично без проведення тренувального збору долучилася до чемпіонату. Та, хочеться вірити, що прогаяне “Меркурію” вдасться надолужити. І вже на зимовому відрізку він додасть у грі. 6 грудня чернівчани на виїзді зустрінуться з лідером своєї підгрупи “Київським метрополітеном”.

Василь Вікнянський


  • Mедики застерігають

Епідемія сніду

Епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні - найбільш масштабна та найнебезпечніша в Європі і вже охопила 1,63% всього дорослого населення країни. Причому, це захворювання розповсюджується не тільки серед так званих груп ризику (наркоманів, працівників секс-індустрії), а й серед усього населення.

Протягом шести місяців 2008 р. в Україні зареєстровано 9415 нових випадків ВІЛ-інфікування, 2295 – СНІДу, а 1370 осіб померли від цієї недуги та супутніх хвороб. Щодня в Україні реєструється 48-50 випадків ВІЛ-інфікованих (12 -отримують діагноз «СНІД», 6 - вмирають). За даними МОЗ України, кількість зареєстрованих випадків на ВІЛ/СНІД у вересні складала 134 тис. 717 осіб, з них 19 тис. - діти до 16 років. Темпи зростання захворюваності в Україні є одними з найвищих у світі і, починаючи з 1994 р., щороку збільшуються на 33%. Ані престижний автомобіль, ані дороге вбрання не роблять людину сучасною. Нині модно бути здоровим і жити повноцінно. Понад усе прагнуть жити повноцінно і ВІЛ-інфіковані. Рівень толерантності до таких хворих залишається ще дуже низьким. Про ВІЛ-інфекцію та її синдром СНІД мало хто з українців знає достеменно. Однак боїться, як вогню, чи не кожен. СНІД - синдром набутого імунодефіциту – викликається специфічним вірусом. Цей вірус потрапляє в кров і вражає лімфоцити, які є важливою ланкою захисної (імунної) системи організму. В результаті заражена людина стає беззахисною перед мікробами і вірусами. Захворювання розвивається повільно. Протягом кількох років єдиною ознакою може бути збільшення лімфатичних вузлів. Потім починаються підйоми температури, розлади кишкової системи, пітливість та схуднення. Далі виникають запалення легень, гнійничкові та герпетичні ураження шкіри, сепсис (зараження крові), злоякісні пухлини, переважно шкіри. Все це призводить до смерті хворого.

Діагноз СНІД може встановити лише лікар.

Як можна заразитися СНІДом? СНІД - малозаразна хвороба. В результаті вивчення декількох тисяч хворих, зареєстрованих в світі, встановлено, що вірус СНІДу передається:
- при статевому контакті з хворим або зараженим вірусом, частіше всього при статевих контактах; презерватив знижує ризик зараження;
- при використанні для ін'єкцій нестерильних шприців, в основному наркоманами;
- при переливанні крові від зараженої людини; з 1987 року в нашій країні введена сувора система перевірки донорської крові, яка виключає цей шлях зараження;
- від вагітної жінки, яка інфікована вірусом імунодефіциту людини, новонародженому. Вірус імунодефіциту людини не передається через повітря при розмові або кашлі, при використанні загального посуду або інших предметів побуту, санвузлом, ванною, плавальним басейном. Жодного випадку зараження СНІДом не виникло при побутових контактах, на роботі. При одночасному перебуванні здорових та ВІЛ-інфікованих дітей в дошкільних закладах та школах не спостерігалося передачі вірусу . Методи, які використовуються в медичних установах для стерилізації інструментарію, виключають можливість передачі вірусу імунодефіциту людини. Переважну більшість ВІЛ-інфікованих на Буковині становлять молоді люди у віці від 20 до 30 років. Більшість інфікована статевим шляхом. Тому потрібно проводити більш продуману і серйозну профілактичну роботу серед молоді. У Німеччині, наприклад, про безпечний секс підліткам розповідають, не приховуючи нічого і називаючи все своїми іменами. В Канаді нині немає жодного інфікованого. А в Україні їхня кількість збільшується вибухоподібно.

Як застерегти себе від інфекції?
- Уникати випадкових статевих контактів, а також статевих контактів з гомосексуалістами, наркоманами й особами, які ведуть безладне статеве життя.
- Чим більше ви маєте статевих партнерів, тим більший ризик інфікуватися ВІЛ-інфекцією. Використання презервативів знижує ризик інфікування.
- Не користуйтесь чужими лезами, ножицями, нестерильними шприцами для ін'єкцій та іншим.
- При будь-яких підозрах, які виникли у вас, звертайтесь до лікаря. Анонімне обстеження на ВІЛ можна пройти в обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом, кабінеті довіри міської поліклініки №1, №2, №3, №4. Станом на 01.11.2008 року в епідвідділі знаходиться на обліку 278 ВІЛ -інфікованих (з них хворих на СНІД - 74 і одна дитина), в тому числі дітей до 14 років – 11. Хворіти чи не хворіти на ВІЛ кожен обирає сам.
Ірина ВОСТРІКОВА,
завідуюча епідвідділом міської санепідемстанції


  • У свято мистецтва перетворився міський конкурс юних дизайнерів «Золота осінь».

«Oсіння палітра» визначила переможців

Днями міський центр науково-технічної творчості учнівської молоді провів конкурс юних дизайнерів “Осіння палітра”. Його учасниками стали вихованці гуртків позашкільних навчальних закладів нашого міста.
Змагалися між собою:
Міський центр науково-технічної творчості учнівської молоді (МЦ НТТУМ);
- Міський палац дітей та юнацтва (МПДЮ);
- Будинок творчості дітей та юнацтва (БТДЮ);
- Клуб юних техніків «Кварц» (КЮТ «Кварц»);
- Центр дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ).
Конкурс проводився у трьох номінаціях:
– захист домашніх робіт на тему «Осінь»;
– виконання аплікації з природного матеріалу «Осіння композиція» (орнамент);
розпис на тканині акварельними фарбами. Журі визначило найкращими у міському конкурсі юних дизайнерів: у номінації «Домашні вироби»:
І місце - Муйдінжонова Ольга
II місце – Пентелейчук Вікторія
III місце – Колісник Марія та Івашку Марина, у номінації «Аплікація з природ-нього матеріалу «Осіння композиція» (орнамент):
I місце - Аузяк Анастасія,
II місце - Леник Олександра,
III місце - Золотарьова Галина, у номінації «Розпис на тканині акварельними фарбами»:
І місце - Цуркан Ольга,
II місце - Лесенко Ігор,
III - Свідерська Віола. Журі також відзначило вихованців позашкільних навчальних закладів за творчий підхід у розкритті теми міського конкурсу юних дизайнерів «Осіння палітра»; за оригінальну живописну композицію; за акуратність виконаної роботи; за повноту розкриття теми міського конкурсу; за високу майстерність виконання композиції. Переможці отримали грамоти управління освіти міської ради та грамоти міського центру НТТУМ.

Світлана МУРЗЕНКО,
заступник директора з навчально-виховної роботи міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді


  • Cтавка на туризм

Це село – колиска наша, воно богом нам дано

Під такою промовистою назвою вийшов у світ туристичний путівник, у якому афішуються екс-курсійні принади села Вікно Заставнівського району. Його поява невипадкова. Адже цей населений пункт торік виграв спеціальний гранд Кабінету Міністрів України, для чого підставою став надісланий на конкурс ґрунтовний опис туристичних можливостей села. Інформацію підкріплено чудовими світлинами історичних місць, котрі мають неабияку пізнавальну цінність. Реферат магічно подіяв на поважне журі, до складу якого входили визначні історики, соціологи, фахівці туристичної галузі. Всі вони одноголосно назвали його кращим. На розвиток екскурсійної мережі Вікна Кабмін виділив 90 тисяч гривень, які вже освоюються. Частку коштів цього гранду передбачено на пропаганду екскурсійно-туристичних можливостей Вікна. З ініціативи місцевої сільради і було випущено туристичний довідник. За ним з’являться інші видання цієї серії - історичний нарис про село та колекція листівок, присвячені місцям минувшини. Окремо вийде серія поштівок про головну святиню місцевого храму Іоана Богослова – мощі Святого Пантелеймона та архітектурну перлину села - палац, зведений 200 літ тому бароном Михаєм Зотта. Вікно має свій гімн і славиться музеєм видатного буковинського просвітителя й письменника, який віддав селу понад двадцять років учителювання, Івана Бажанського. Довідник випущено у світ видавництвом “АНТ-ЛТД”. Книга щедро проілюстрована світлинами вихідця із Вікна Василя Бабуха.


  • Цікава виставка

Гриби нашого краю – у всьому своєму розмаїтті

Відділ природи Чернівецького краєзнавчого музею не раз дивував своїх відвідувачів цікавими виставками. Не зрадив він своїй традиції і на цей раз, розгорнувши обширний вернісаж під назвою “Гриби нашого краю”. На стендах виставки правлять бал фотографії, зроблені під час природничих експедицій відомими знавцями біології К.Хлус, Л.Хлус, Н. Смірновим, В. Буджаком, О.Волуцою та А. Волуцею. Вони зазнимкували багато рідкісних грибів, що водяться на наших горах і долах, зробили описи впольованих екземплярів. Виставка відзначається цікавим оформленням. Фотографії супроводжуються відповідними коментарями, з яких можна дізнатися, їстівні представлені на них гриби чи отруйні. Це – своєрідний лікнеп для любителів тихого полювання. Люди мають змогу просвітитися у музейній залі, набратися знань, яких їм бракувало. Подарували це корисне видовище краєзнавчий музей, Національний університет імені Ю. Федьковича (зокрема, його біологічний факультет, представлений кафедрами ботаніки й охорони природи та кафедрою зо-ології), Буковинський медичний університет та Герцаївський ра-йонний ліцей імені Г. Асакі. Поява останнього в цьому поважному списку невипадкова. Адже у цьому закладі працюють випускники біологічного факультету, котрі виховують у дітях любов до рідної природи й самі займаються науковою діяльністю. Відвідайте цю цікаву виставку – не прогадаєте! Детальніше про неї ми розповімо в наступних номерах.

Грані життя

  • Захоплення

Як відчиняються двері до храму пізнання

Я запросив до редакції людину, яка весь свій вільний час присвячує колекціонуванню значків. Таких диваків помежи нами подибується багато. І цим, як мовиться, нікого не здивуєш. Але Юрій Михайлович Мисько помітно вирізняється з-поміж них: він збирає значки на буковинську й чернівецьку тематику. При цьому може виникнути запитання: чи не надто вузький напрям, обраний збирачем?
Спершу я теж так міркував. Та після ознайомлення із тим, що вже встиг зібрати Юрій Михайлович, змінив свою упередженість на здивування. Колекція цього невтомного збирача налічує близько 500 значків, які безпосередньо торкаються історії нашого буковинського краю та його столиці Чернівців. Багато з того, що він встиг уже настарати, належить до розряду рідкісного. Адже ці речі поглинув час, і вони зникли в його плині. Залишилася лише дещиця, за якою й “полює” Юрій Мисько. В його колекції немає давніх значків, приміром доби, коли край входив до складу Австро-Угорської імперії чи королівсько-боярської Румунії. Усі вони датуються минулим і нинішнім століттями. Не надто висока й їхня мистецька вартість. Колекція насичена значками, на перший погляд, малоцінними – зі скла та пластику. Але головне не в цьому, а в тому, чому вони присвячені. Знайдіть у Чернівцях чи на Україні людину, яка володіє значками, присвяченими фестивалю “Червона рута”. Фестивалю, що відбувся у 1989 році і навернув нас до відчуття свободи, вперше примусив задуматися, хто ми і якого роду. Юрій встиг зібрати по крупинці все, що вийшло тоді у світ, хоча зробити це було непросто. Адже окремі значки були випущені підпільно, до того ж малими тиражами. Підпільно вони й поширювалися. Тоді за такий промисел можна було потрапити до буцегарні... Особливо цінними є значки із зображенням Володимира Івасюка. Вони мали шалений попит. Юрій Михайлович став власником ще одного свідка тих подій – знайшов значок Зеленого Руху Буковини, громадської організації, з-під крила якої вибрунькувалися майбутні по-літичні сили нашого краю. Смішним і дещо наївним ви-глядає значок з написом “Голосуй за Кияка”, випущений під час виборів до Верховної Ради України. Але на той час це був нестандартний атрибут претендента на нардепівське крісло. Ми починали вчитися азів демократії. Чи не найчисельнішими у колекції Юрія Михайловича є значки, причетні до історії флагмана тодішньої “оборонки” виробничого об’єднання “Кварц”. І це невипадково – згадане підпри-ємство розжилося на відповідне обладнання для виробництва цієї продукції. Його послугами скористалося багато заводів і фабрик, організацій і партійно-радянських установ. Значки з клеймом “Кварцу” – це помітна сторінка в історії буковинського колекціонування. Вони розійшлися великими тиражами по всьому колишньому Радянському Союзу. Мати власні значки тоді було справою престижною. Кожне підприємство замовляло їх на “Кварці” за ескізами місцевих художників. Ними нагороджували кращих працівників. Звісно, що тоді ця продукція мала ідеоло-гічне забарвлення. Але для історії – то не суть. Значки - її документальні свідчення, котрі здатні пролити світло на те, чим жила епоха, і чи не були хибними та фальшивими її орієнтири. Будуючи майбутнє, цими атрибутами теж не можна нехтувати, аби не повторити помилок минулого. Юрій Мисько “полює” за значками кварцівського виробництва кілька літ і встиг їх зібрати вже чимало. Але усвідомлює, що то – лише дещиця. Тому і не згортає пошуку. Йому також вдалося зібрати чимало значків, які випустили гумовзуттєвий завод, трест “Чернівцібуд”, об’єднання “Гравітон”, “Кварц”, “Легмаш” і Кельменецький цукрозавод. Чільне місце в колекції посідають значки на спортивну тематику. Свої жетони мали, приміром, жіноча футбольна команда “Ніка” Чернівецького державного університету , байдарочники, члени клубу “Черемош” та різні туристичні клуби. Набули цінності й значки сьогочасні. Особливо ті, що приурочені 600-літтю з часу першої писемної згадки про Чернівці. Чимало з них вийшли поза рамки офіціозу і були видані підприємливими людьми, котрі переслідували корисливу мету - заробити на цій справі. Багатьом це, до речі, вдалося. Слід визнати, неофіційні значки вирізнялися оригінальністю й небуденним змістом. Дехто з майстрів при цьому скористався логотипами, розробленими буковинськими художниками, які не стали переможцями загальноміського конкурсу. Приміром, на підпільні значки потрапили мініатюри роботи знаного Чернівецького художника Ореста Криворучка. Митець на такі запозичення не ображається – значки, бодай у такий спосіб, пропагують його витвори. Юрій Михайлович за освітою – історик. Але своїм дипломом не скористався, бо під тиском обставин взявся за підприємництво. Та дух колекціонування, дотичний до історії, у його єстві постійно нуртує. Член громадської організації “Колекціонер Буковини”. Мріє про ті часи, коли влада візьме збирачів старожитностей під своє крило, виділить їм пос-тійне приміщення, а не триматиме в пасинках. А ще Юрій Мисько просить звернутися через газету до батьків, щоби вони приводили своїх дітей у середовище колекціонерів і запалювали в них потяг до збирання свідчень історії. Так молодь можна уберегти від пагубного вуличного впливу і ввести до храму пізнання.

Василь Бабух

Реклама

дизайн сайту: Олександр Лиходід